ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.09.14 07:16
З-під вій - блакить небесна,
З-під вій - волошок синь, -
З-під вій принада весен
І магія краси.
З-під вій - жаги ознака,
І поклик з-попід вій, -
Роздмухують всілякі
Жариночки надій.

Ольга Садкова
2026.09.13 23:01
Погожа розкрилена днина
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.

Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,

хома дідим
2026.09.13 22:17
при цім гармидері сучаснім
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет

Віктор Насипаний
2026.09.13 19:43
Вже вечір жде, як бузьок, на одній нозі.
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.

Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,

Мирон Шагало
2026.09.13 19:22
Між вікон холодних людиномашин,
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.

Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла

Вячеслав Руденко
2026.09.13 19:01
У час луни й штукарства,
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.

Тетяна Левицька
2026.09.13 17:23
Купає небо хмари кучеряві
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.

С М
2026.09.13 13:39
вона королівна
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру

Борис Костиря
2026.09.13 13:29
Розвал відбудеться людини,
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.

Ірина Вовк
2026.09.13 08:17
ЦИКЛ "МЕСОПОТАМІЯ" (Додаток ІІ)


«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»

(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)


Євген Федчук
2026.09.13 07:47
Спокійно земля Руська спочивала.
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б

Володимир Бойко
2026.09.13 06:46
У природному парку в Японії
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.

У злиден

Віктор Кучерук
2026.09.13 06:31
Минають безрадісно роки,
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.

хома дідим
2026.09.12 21:46
переконай себе у тім
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи

Вячеслав Руденко
2026.09.12 21:04
Рука ще пестить Фаберже,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.

Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,

Ольга Садкова
2026.09.12 21:01
Понеділок. Час до школи
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.

Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 КАЛЕВ БЕН ЕФУНЕ, или о пользе любознательности


Не знаю, как других выходцев из бывшего Союза, но меня по старой советской привычке и в Израиле где-то около одиннадцати утра так и тянет к производственной гимнастике.
Рабочий день начинается в семь и к этому времени в самом деле хочется подразмять застоявшиеся от сидения мышцы. Есть у меня и свой комплекс упражнений, рассчитанный на пятнадцать минут. Некоторые я довел до такого совершенства, что они не под силу даже многим молодым.
К моей производственной гимнастике и сотрудники, и постоянные курьеры, привозящие почту, уже привыкли. Кое-кто изъявлял желание приобщиться. Большинство же в знак одобрения только поднимали большой палец. Мол, так держать!
Может быть, я бы и не вспомнил о том, что повторяется изо в день, если бы однажды не услышал нечто необычное:
- Под Калева работаешь, старик?
Эту фразу произнес пожилой мужчина в кипе. Не успел я спросить, кто такой Калев и какое отношение имеет он к моим занятиям, как он уже вышел на улицу.
Не будь я любознательным, наверняка так и ушло бы в небытие услышанное. Но в Израиле с первых шагов я сознательно постигаю то, что коренные жители узнают с детства. И, скажу по правде, мое стремление еще ни разу не встречало удивления у тех, кого я спрашивал. Более того, это даже как бы возвышало меня в их глазах.
Нечто подобное я встречал в бытность свою журналистом, когда, отправляясь в командировку в ту или другую республику, покупал разговорники. Мне казалось естественным и даже необходимым сказать несколько элементарных фраз на языке тех, к кому я обращался с просьбой или же хотел поблагодарить за оказанную услугу. В Каунасе,например, когда в трамвае я склонился над разговорником, чтобы выудить нужное в данную минуту выражение, сосед-литовец сказал:
- Можешь спросить по-русски. Вижу, что ты приезжий. А вот тому, кто живет рядом с нами десятки лет и не хочет знать мой язык, ни за что не отвечу.
В Махинджаури, что в Аджарии, когда узнали, что я привез с собой учебник грузинского языка и прошу обслуживающий персонал пансионата помочь мне с произношением, тут же нашли учительницу-пенсионерку. А директор поселковой школы устроил чуть ли не царский прием.
Именно неизбывная любознательность помогла мне стать по-настоящему своим и в Израиле, куда я прибыл уже не в командировку, а на постоянное место жительства. В школе-интернате, где посчастливилось проработать охранником восемь лет, в первый же день я сказал детям:
- Здесь только один ученик. Но способный…
-Кто же это?- спросили они в один голос.
-Это я. А вы все – мои учителя.
И мне показалось, что каждый будто вырос в своих глазах. В одно мгновенье стали равными отличники и отстающие. И с той поры не припомню случая, чтобы кто-нибудь, проходя мимо моего поста, не спросил, что мне непонятно. Так с помощью своих учителей я узнал названия растений, животных, усвоил множество пословиц, поговорок и даже жаргонных выражений, чем удивлял многих израильтян.
Стоит ли говорить, что, закончив производственную гимнастику, я тут же пошел к своему начальнику, человеку с хорошей религиозной подготовкой, и спросил, кто же такой Калев. Вместо ответа он открыл Тору в нужном месте и первым среди разведчиков Эрец Исраэль я увидел услышанное имя – Калев бен Ефунэ.
Прочитав этот судьбоносный для народа Израиля рассказ, когда только двое из двенадцати отправленных Моше-рабейну сказали, что можно овладеть Землей Обетованной, рядом с будущим преемником вождя израильтян –Егошуа Бен Нун я обнаружил и Калева. В знак признания Всевышний позволил ему войти в Эрец Исраэль, а других в возрасте свыше двадцати заставил слоняться по пустыне еще сорок лет, пока все до единого не вымерли там.
И все же даже из этого отрывка мне не стало яснее, почему именно Калев, а не кто-то другой ассоциировался с моими упражненими. И только когда по совету моего наставника в ягадуте я прочитал еще и Егошуа Бен Нуна, картина наконец-то прояснилась.
“Сорока лет был я, когда Моше, раб Божий, посылал меня из Кадейш-Барнэи разведать эту землю. И я принес ему ответ,- что было у меня на сердце. А братья мои, которые поднялись со мною, вселили робость в сердце народа. Я же в точности следовал Господу, Богу моему. А теперь вот сохранил меня Господь в живых, как говорил Он. Уже сорок пять лет с того времени, когда Господь сказал слово это Моше, а Исраэль ходил по пустыне. И теперь вот мне восемьдесят пять лет. Еще и ныне я крепок, как и тогда, когда посылал меня Моше. Какова была сила моя тогда, такова она и теперь для войны и для того, чтобы выходить и вести народ”,- говорится в упомянутом источнике ТАНАХа.
На этом можно было бы и успокоиться, но та же неизбывная любознательность привела к новым для меня открытиям. Оказывается, что Калев Бен Ефуне был женат на сестре Моше и Агарона – легендарной Мириам, которая была старше его более, чем на сорок лет. От их брака родился замечательный сын Хур, внук которого Бецалель стал строителем Мишкана…
Но это уже сюжет для другого рассказа.












      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-04-04 18:41:45
Переглядів сторінки твору 1325
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.055 / 5.63)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.247 / 5.87)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.767
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2026.09.13 20:51
Автор у цю хвилину відсутній