Цікавих дівчат ми з другом Ярославом зустріли біля театру Івана Франка, коли там, у низовині під будинком з химерами з одного боку і дитячим садком із іншого, стояв іще старий дитячий майданчик з триповерховим будиночком і трьома гірками, зокрема – що було оригінальним – однією високою, що відходила від його третього поверху й опускалася прямо назустріч бюсту Івана Яковича. Одного похмурого, сирого дня гуляючи там з другом, ми побачили двох дівчат старшого шкільного віку, а з ними трирічного хлопчика.

Дівчата так себе поводили, ніби були п’яні. Вони скочувалися з найвищої гірки, верещали всякі дебільні речі. Не соромлячись ні нас, ні хлопчика, розмовляли між собою на відверті дівочі теми, підкріпляючи розмову жаргонними словами й матюками. Мова якраз зайшла про дитину. Одна з дівчат виявилась його матір’ю. Вона ділилася з подругою наболілим – мовляв, народила у 13 років, зараз їй 16, мучиться з ним...

У школі однокласники і вчителі дивилися на неї косо, як ходила у восьмому класі з животом. Що вже казати про конфлікти з батьками – їм самим було по 35, а вона їх зробила дідусем і бабусею, причому оскільки не уміла й не виявляла особливого бажання доглядати за дитиною, її мати мусила звільнятися з роботи, щоби знову цілодобово сидіти серед дитячих пелюшок і годувати малого крикуна, поки його нерозумна матір ходила до школи.

А сама дівчина, точніше, молода жінка, обтяжена дитиною, не може знайти собі хлопця, який погодився би на серйозні стосунки з нею. Вона ризикувала так і лишитися незаміжньою, особливо на неї зовсім не заглядалися її ровесники: у їхніх очах вона була непривабливим секонд-хендом. Причому непривабливим не стільки морально, скільки візуально: від її дівчачої фігури нічого не лишилося – цицьки уже розбухли і обвисли від годування, при вагітності вона набрала багато зайвої ваги, а коли її зганяла,то переборщила і зсушила себе до стану ходячого скелету. І найголовніше, її 13-річний організм був не готовий до народження дитини, а лікарі їй не стали робити кесарів розтин, як зазвичай у таких випадках, тому при народженні, коли дитина проходила родовими шляхами, кістки її тазу розійшлися, та так і не зійшлися назад, от вона тепер усе життя мусить ходити з непропорційно широким тазом, який став просто кидатися в очі, коли схудла, і ніякий одяг його не міг приховати, хіба що безформений балахон. Мало який хлопець або чоловік захотів би тепер узяти її в жони.

Тому вона ставилася до хлопчика з певною злобою – практично, він їй зламав життя, так вона казала.

Поглянули ми на трирічний предмет обговорення. Хлопчик був одягнутий у джинси, коротеньку чорну курточку, шкіряну на вигляд, і рокерську бандану, яка щось не дуже в’язалася з його віком. Він лазив по балкончиках, які були на другому поверсі ігрового будиночка, а молода мама зовсім не турбувалася про його безпеку – коли він на висоті більше півтора метрів ліз на балкон, чіпляючись іще слабкими ручками за металеві поручні (а тоді видався вогкий день, залізо було холодним і слизьким), і його тонкі пальчики сповзли з бруса, він міг впасти на землю, але, пролетівши зо три бруси, однією лівою вхопився за останній і повис, його мати не лише не зробила жодних зусиль, щоб його убезпечити, а й почала сміятися з подружкою: „Глянь, скалолаз!”

І він би так і впав, якби не підбіг мій друг Ярослав і не вхопив його та допоміг вилізти на балкончик, після чого почав із ним гратися. У нього тоді була дворічна сестричка (нам із Яриком було по 13 років), тож він вмів і любив гратися з малечею. Дівчата як побачили, що він з ним так добре бавиться, запропонували йому зустрітись якось іще, щоб він малого подоглядав, юна мама розпитувала у нього телефон...

Відчувалося, що вона була не лише не готовою виховувати дитину, а й злилася на малого за проблеми, з якими стикалася через його існування. Він був її головною проблемою, і у її ставленні до нього була тінь садизму.

Не знаю, де він зараз (я їх після того бачив лише раз), але переконаний, що він у свої роки (йому на цей час має бути вісім) найкрутіший і найпродвинутіший серед своїх товаришів та однолітків, адже мама його одягала, як сама, водила з собою на зустрічі з друзями-рокерами, попойки і тусовки... Вважаю, що йому це пішло, загалом, на користь у плані особистісного розвитку, але все було б спокійніше, якби його мама народила хоча б років на десять пізніше – коли була більш-менш готовою до дитини психологічно.

Нещодавно я почув про українську дівчинку, яка народила здорову дитину в 11 років. Уявіть собі – у школі й інституті чадо будуть розпитувати, якого року народження його мама. Спершу не повірять, а коли зрозуміють усю ситуацію, з таким осудом ставитимуться і до нього, і заочно – до неї. Дитина з цим житиме все життя...

Для повноти оповіді згадаю іще один випадок, восени через роки три. Я наткнувся на другу юну маму у магазині, коли стояв у черзі до касира, а вона – до сусідньої каси.

Дівчина, на вигляд, років 16-17, чи то вчилася в останньому класі школи, чи вже вступила до інституту – або не вступила: не взяли вагітну. Словом, вік перехідний, дуже драматичний, і задоволення від життя на її обличчі не спостерігалося. Її не просто стомлене - заморене прищаве лице нездорового блідо-землистого кольору з синюватими мішками під червоними очима було оповите тьмяним немитим волоссям, яке спадало некрасивими бурульками-висюльками. Видно, не відпочивала, а весь її час забирали турботи. А великі пачки підгузників наочно продемонстрували, якого плану турботи не лишали їй вільного часу.

Серед її покупок були і речі, звичні для молодих (пиво, дорогі презервативи, житні сухарики і чіпси – видно, готувати у неї не лишалося ні часу, ні сил), і речі, звичні для молодої мами (памперси і їм подібні пелюшки, дитяче харчування). Всього речей було досить багато, і касир назвала відповідну ціну, яка, звісно, не влаштовувала дівчину. Подумавши, вона відсунула вбік одну пляшку пива й найменшу пачку чіпсів і заглянула в гаманець, де у відділі для купюр сиротливо зжужмилися два папірця, а відділ для монет був переповнений дріб’язком.

Грошей явно не вистачало, і дівчина, відсунувши всі набрані пачки чіпсів і житніх сухариків, попросила касиршу підрахувати, скільки коштуватиме уже це, висипала монети у руку й заходилась їх лічити.

Ціна знову виявилась нереальною, хоча цього разу трохи наблизилася до можливостей дівчини. Вона поклала назад на стелажі дорогі презервативи і взяла трохи дешевші. Там були і взагалі „бюджетні”, але на таку ризиковану економію вона не наважилась: сьогодні заощадиш гривню, а за дев’ять місяців це виллється в нову дитину, а по її обличчі не читалося особливого бажання стати матір’ю вдруге.

Між іншим, вона все гостріше відчувала на собі недоброзичливі погляди – роздратовані та зневажливі, поблажливі та зацікавлені – всі вичікували, що буде далі, навіть ті, хто стовбичили у черзі до сусідніх кас. Вже стало ясно, що сьогоднішній випадок запам’ятається їм надовго, і вони у несхвальному тоні розповідатимуть про дівчину знайомим та всім удома.

Обставини тиснули на юну матір: касир з осудом в очах нагадувала, що люди у черзі чекають, та й вони не мовчали – кожен старався заявити про своє існування, булькаючи під бік: „Швидше...”. Ніби весь супермаркет ополчився на неї, підганяючи.

Нервово сіпнувшись, вона відсунула найменшу баночку дитячого харчування та всі банки пива, лишивши одну тільки літрову пластмасову пляшку хмільного напою – треба ж якось знімати стрес важких, напружених днів і безсонних ночей. Грошей вистачило впритик – копійка в копійку.

- Раніше думати треба, а не рахувати оце біля каси, - незадоволено буркнула касирша, а скромненька на вигляд бабка не церемонячись демонстративно штовхнула молоду, даючи зрозуміти, що вона її затримала.


Подібні ситуації принизливі.
Шановна молодь! Майте голову.

Ашгабат, січень 2005
www.vadiarotor.tv/writings_morals.htm