
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.23
23:03
Село розбомблене під обрій,
Ридання чуть і дронів свист,
Не плачте, все в нас буде добре -
"Втішає" псевдооптиміст.
Поза кордоном діти, вдови,
Вже півнароду - хто куди.
Та буде все у них чудово --
Ридання чуть і дронів свист,
Не плачте, все в нас буде добре -
"Втішає" псевдооптиміст.
Поза кордоном діти, вдови,
Вже півнароду - хто куди.
Та буде все у них чудово --
2025.09.23
18:14
У середу близько п’ятої ледь розвидниться
Нишком зачинить у спальню двері
Лишить листа, що все мовить за неї
І на кухню сходами, носовичка
стискаючи
Двері тихцем зачинивши вхідні
Ступить нарешті надвір
Нишком зачинить у спальню двері
Лишить листа, що все мовить за неї
І на кухню сходами, носовичка
стискаючи
Двері тихцем зачинивши вхідні
Ступить нарешті надвір
2025.09.23
14:26
Мідну турку вгортає пелюстями синіми полум'я.
Синій ранок за шибою холодом першим вістить.
Починається осінь іще одна, стомлена й зболена.
Пробивається сонце в тумані остудженим променем.
Синій ранок ув очі вдивляється садом пустим.
Сну розкидані
Синій ранок за шибою холодом першим вістить.
Починається осінь іще одна, стомлена й зболена.
Пробивається сонце в тумані остудженим променем.
Синій ранок ув очі вдивляється садом пустим.
Сну розкидані
2025.09.23
11:45
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2025.09.23
09:50
Холодні іскри зорепаду
Безслідно танули вгорі
Над потемнілим тужно садом
І німотою чагарів.
Вони з'являлись і зникали,
Як не приборкані думки
Про світлі радощі й печалі,
І швидко пройдені роки...
Безслідно танули вгорі
Над потемнілим тужно садом
І німотою чагарів.
Вони з'являлись і зникали,
Як не приборкані думки
Про світлі радощі й печалі,
І швидко пройдені роки...
2025.09.22
22:25
У дитинстві я довго подорожував.
Що я шукав?
Я шукав те, чого не існує,
а знаходив лише порожнечу.
Із дитинства закріпилася звичка
шукання невідомих світів.
Я потрапляв у магму невідомості,
у в'язку речовину невизначеності,
Що я шукав?
Я шукав те, чого не існує,
а знаходив лише порожнечу.
Із дитинства закріпилася звичка
шукання невідомих світів.
Я потрапляв у магму невідомості,
у в'язку речовину невизначеності,
2025.09.22
19:07
Сонет)
Четвертий рік вона приходить поспіль.
Колись весела,
А тепер сумна.
Розгублена нерозумінням Осінь.
Чом йде війна?
Четвертий рік вона приходить поспіль.
Колись весела,
А тепер сумна.
Розгублена нерозумінням Осінь.
Чом йде війна?
2025.09.22
16:58
Не гадаю наразі, що буде зі мною —
домовина соснова, чи сонця розмай?
Бач, вервечкою ходить біда за бідою,
без страждання гріхи не пускають у рай.
Ще не все допила із ґрааля терпіння
і не склала в дорогу валізу важку.
На краю океану збираю камін
домовина соснова, чи сонця розмай?
Бач, вервечкою ходить біда за бідою,
без страждання гріхи не пускають у рай.
Ще не все допила із ґрааля терпіння
і не склала в дорогу валізу важку.
На краю океану збираю камін
2025.09.22
15:40
Літає павутина примою в повітрі,
Нюанс плете любові міражем.
І ллється бабиного літечка палітра,
Складає візерунок вітражем.
І швидко час злітає, мов легка пір'їна,
Вже осінь дефілює у вбранні.
Із золотого листя встелена перина,
Нюанс плете любові міражем.
І ллється бабиного літечка палітра,
Складає візерунок вітражем.
І швидко час злітає, мов легка пір'їна,
Вже осінь дефілює у вбранні.
Із золотого листя встелена перина,
2025.09.22
14:40
Згадаю я ті давні дні,
Коли з’явилась ти мені.
І я від тебе шаленів,
Кохання квітку сам приніс.
Приспів:
Хоч роки, як стрімка ріка,-
В моїй руці твоя рука.
Коли з’явилась ти мені.
І я від тебе шаленів,
Кохання квітку сам приніс.
Приспів:
Хоч роки, як стрімка ріка,-
В моїй руці твоя рука.
2025.09.22
10:31
Спокуса щирістю найнебезпечніша з спокус.
Така солодка і така принадна.
Ти відчуваєш доторк її вуст?
Він дуже ніжний й неспростовно владний.
Він проникає у твоє єство,
запалює й розпалює все дужче.
Невже ти хочеш загасить його?
Така солодка і така принадна.
Ти відчуваєш доторк її вуст?
Він дуже ніжний й неспростовно владний.
Він проникає у твоє єство,
запалює й розпалює все дужче.
Невже ти хочеш загасить його?
2025.09.22
10:11
Все швидше й швидше мчать літа,
Все більше й більше смутку в звуках, -
Знедавна втома й гіркота
Дороговказом стали мукам.
Зловісний стрій нових недуг
Вже приглядається до мене
І так ось топчеться навкруг,
Що пилом дихають легені.
Все більше й більше смутку в звуках, -
Знедавна втома й гіркота
Дороговказом стали мукам.
Зловісний стрій нових недуг
Вже приглядається до мене
І так ось топчеться навкруг,
Що пилом дихають легені.
2025.09.21
20:52
У життя мого блокноті для нотаток
Добігають чисті аркуші кінця
І останній вже готується прийняти
Завершальну епіграму від Творця.
Отче наш, пошаруди іще папером:
Переглянь Свої помітки на полях,
Що мені до бенефісу від прем’єри
Добігають чисті аркуші кінця
І останній вже готується прийняти
Завершальну епіграму від Творця.
Отче наш, пошаруди іще папером:
Переглянь Свої помітки на полях,
Що мені до бенефісу від прем’єри
2025.09.21
19:27
В одній тональності
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.
2025.09.21
17:17
О, ця жінка зо цвинтаря від мене має діти
Душевна, хай не всяк нас має видіти
Вона ангел звалища, є у неї їжа
Якщо я помиратиму, ти знаєш, хто саме накриє моє ліжко
Якщо трубопровід зламаний, на мості я приникнув
Чи їду з глузду на гайвеї недалік р
Душевна, хай не всяк нас має видіти
Вона ангел звалища, є у неї їжа
Якщо я помиратиму, ти знаєш, хто саме накриє моє ліжко
Якщо трубопровід зламаний, на мості я приникнув
Чи їду з глузду на гайвеї недалік р
2025.09.21
16:12
В історії України скільки раз бувало,
Що самі ж і «верховоди» її продавали.
Хто відкрито її зрадив, хто дурно попхався,
Хотів слави. Замість того сорому набрався.
Ще і більше зробив шкоди, ніж доброї справи.
Тому то наша історія така і кривава.
Геть
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що самі ж і «верховоди» її продавали.
Хто відкрито її зрадив, хто дурно попхався,
Хотів слави. Замість того сорому набрався.
Ще і більше зробив шкоди, ніж доброї справи.
Тому то наша історія така і кривава.
Геть
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Лена Апрелевна (1992) /
Критика | Аналітика
«Вседозволенность»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Вседозволенность»
Ах, моя милая вседозволенность, как ты могла ненароком так появиться после этой 70 летней красной черноты, появилась так нежданно-негаданно и вот уже двадцать лет не отступаешь. Я свято верю в то, что после самого темного заката – наступает самый светлый рассвет, но осознавать, что этот закат тебе прийдеться переносить на собственной шкуре, вовсе не хочется.
Да, сегодня многие сетуют на «сапоговое воспитание», упущение большей части века, люди живущие за занавесом потеряли любую связь с миром и не могли быть космополитами, но говорят, не в этом счастье.
А оно в кризисе среднего возраста, ведь что может быть забавнее, видит ли мужчина себя со стороны в эти моменты – понятия не имею, но зрелище из той самой категории «Седина в голову – бес в ребро», причем бес так хорошо может тряхнуть по ребру, что после этого сакраментального визита седины себя уже не собрать. Умный мужчина то все понимает – помнит юношеский максимализм, дружеские подвиги и бесконечные подружки и вечеринки, глупый же – почувствовав это лет таки в тридцать восемь, забывает, вырывает из памяти цифру тридцать восемь и начинает плясать как хомяк на сковородке. Не даром же говорят, кто не был оптимистом в двадцать лет – у того нет сердца, кто остался им в сорок - у того нет мозгов. Возраст штука опрометчивая, и конечно возраст не в паспорте, а в голове, но не кажется ли вам пошловатым поведение женщины за сорок, которая никак не может смириться, что ей сорок, она все думает, что ей двадцать три и жалко хватается за любую возможность казаться моложе. Если деньги есть – это пластическая хирургия, если нет –смешно выглядящая на ней молодежная одежда. Смех и грех. Но ведь чтобы казаться красивее не обязательно ежедневно принимать облик рождественской елки, собака окутанная серпантином из хлопушки ведь не станет казаться более породистой, ведь так, так почему с женщинами так выходит. Дорвались.
А у мужчин и того краше. Как бы это банально ни звучало, но самое ценное это у нас быть может – семья. И как слаборазумно при кризисе среднего возраста взять и как песочный замок все развалить, легко и просто. И ничего, что вы прожили рука об руку двадцать лет, пережили дефолт, безденежье, страх перед туманным завтра, три ремонта и два переезда – это для тебя, дорогой представитель сильного пола ничего не значит, куда там. Бес в ребре, подруга, годящаяся в дочери на бедре. Потом идет перевоплощение одеяний, желты е спортивные машинки, способные развивать скорость до 300 км/ч, но ты как водитель со стажем больше 85км/ч себе не позволяешь, зачем же опасно. Но ездишь все равно на Корвете, на желтом, на дорогом. С ней на переднем сидении. Стыдно батенька, завтра ты лишишься своих деньжат и своей лисички-сестрички тоже. Попадешь в больницу, будешь лежать при смерти, в то время как твоя «ньюгерл» отсудит у тебя часть имущества, и к тебе, само-собой, не придет. Еще бы зачем ей старый похотливый дедушка, к тому же дедушкой для нее не являющийся.И единственный на кого ты можешь понадеяться, это как раз твоя жена, которая двадцать лет делила с тобой твои горести, до того как ты ее вышвырнул из жизни восвояси на раздорожье, как хлам, от которого нужно избавляться в Италии в канун нового года. Все можно осознать, главное чтобы не было слишком поздно. И кстати, если хомяк долго танцует на горящей сковороде – он умирает, чрезмерного повышения температуры тела, если фокусник не рассчитает.
И в некоторых случаях лучше остаться без ребра, как первый мужчина на земле, чем пустить туда такого беса.
Да, сегодня многие сетуют на «сапоговое воспитание», упущение большей части века, люди живущие за занавесом потеряли любую связь с миром и не могли быть космополитами, но говорят, не в этом счастье.
А оно в кризисе среднего возраста, ведь что может быть забавнее, видит ли мужчина себя со стороны в эти моменты – понятия не имею, но зрелище из той самой категории «Седина в голову – бес в ребро», причем бес так хорошо может тряхнуть по ребру, что после этого сакраментального визита седины себя уже не собрать. Умный мужчина то все понимает – помнит юношеский максимализм, дружеские подвиги и бесконечные подружки и вечеринки, глупый же – почувствовав это лет таки в тридцать восемь, забывает, вырывает из памяти цифру тридцать восемь и начинает плясать как хомяк на сковородке. Не даром же говорят, кто не был оптимистом в двадцать лет – у того нет сердца, кто остался им в сорок - у того нет мозгов. Возраст штука опрометчивая, и конечно возраст не в паспорте, а в голове, но не кажется ли вам пошловатым поведение женщины за сорок, которая никак не может смириться, что ей сорок, она все думает, что ей двадцать три и жалко хватается за любую возможность казаться моложе. Если деньги есть – это пластическая хирургия, если нет –смешно выглядящая на ней молодежная одежда. Смех и грех. Но ведь чтобы казаться красивее не обязательно ежедневно принимать облик рождественской елки, собака окутанная серпантином из хлопушки ведь не станет казаться более породистой, ведь так, так почему с женщинами так выходит. Дорвались.
А у мужчин и того краше. Как бы это банально ни звучало, но самое ценное это у нас быть может – семья. И как слаборазумно при кризисе среднего возраста взять и как песочный замок все развалить, легко и просто. И ничего, что вы прожили рука об руку двадцать лет, пережили дефолт, безденежье, страх перед туманным завтра, три ремонта и два переезда – это для тебя, дорогой представитель сильного пола ничего не значит, куда там. Бес в ребре, подруга, годящаяся в дочери на бедре. Потом идет перевоплощение одеяний, желты е спортивные машинки, способные развивать скорость до 300 км/ч, но ты как водитель со стажем больше 85км/ч себе не позволяешь, зачем же опасно. Но ездишь все равно на Корвете, на желтом, на дорогом. С ней на переднем сидении. Стыдно батенька, завтра ты лишишься своих деньжат и своей лисички-сестрички тоже. Попадешь в больницу, будешь лежать при смерти, в то время как твоя «ньюгерл» отсудит у тебя часть имущества, и к тебе, само-собой, не придет. Еще бы зачем ей старый похотливый дедушка, к тому же дедушкой для нее не являющийся.И единственный на кого ты можешь понадеяться, это как раз твоя жена, которая двадцать лет делила с тобой твои горести, до того как ты ее вышвырнул из жизни восвояси на раздорожье, как хлам, от которого нужно избавляться в Италии в канун нового года. Все можно осознать, главное чтобы не было слишком поздно. И кстати, если хомяк долго танцует на горящей сковороде – он умирает, чрезмерного повышения температуры тела, если фокусник не рассчитает.
И в некоторых случаях лучше остаться без ребра, как первый мужчина на земле, чем пустить туда такого беса.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію