ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлька Гриценко (1990) /
Проза
/
Крик душі
Знову сльози та соплі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Знову сльози та соплі
-Якби тобі дали завдання взяти інтерв'ю у себе, то про що б себе запитала?
-Спитала б, як довго ще планую Ним дихати...
-Дивачка! Хто він тобі?
-Він — плече, яке сушить мої очі від сліз.
-І на тому крапка?
-Крапка. А після неї ще дві...
Кажуть, треба творити щось для людей: писати публіцистичні тексти, які змусять бодай когось замислитись над життям. Не виходить. Не виходить, певно, тому, що нічого для цього не роблю. Єдине, на що зараз здатна — клаптики спогадів чи то роздумів про пережите, вилитих на папір. На жаль, електронний папір. Чи, на щастя.
Ловлю себе на тому, що пишу одне й те ж — про тебе. Просто все залежить від настрою. Коли він хороший — пишу про те, як сильно тебе кохаю, коли поганий — висловлюю ненависть до цього почуття. Але що б я з ним не робила, воно не зникає. Часом рятує душу від самотності, інколи гризе зсередини. Але живе.
-Ти справді не тямиш себе без нього?
-Та ні, могла б вижити й наодинці.
-Чого ж плачеш?
-Звикла. Просто забула вже, як то — бути без нього. Він солодкий.
-Солодший за щастя?
-Він — щастя.
Усьому є своє логічне пояснення. Коли поруч далеко не ідеал, і ти зустрічаєш когось кращого, то старе почуття зникає. Потім на горизонті з'являється ще кращий і ти віддаєш серце вже йому. І так відбувається доти, доки не зустрінеш СВОГО — ідеального з-поміж усіх ідеальних. Співчуваю тим, хто відразу зустрів останнього. Тоді вже не залишається ані часу, ані сил на бажання рухатись вперед. Ти розумієш, що навколо немає нікого. Світ, здається, існує, але в тому й проблема, що він просто існує. Навколо сновигають всього лише пародії на Нього...
-Ти хочеш йому добра?
-Мені більше нічого й не потрібно.
-І хочеш бачити його щасливим?
-Звісно.
-А якщо доведеться змиритись з тим, що з тобою він щасливим не буде?
-Я вже з цим змирилась. Це нормально.
-І готова відпустити?
-Відпустила. Біда в тому, що він повертається.
-А прогнати готова?
-Не можу. Його повинен хтось цілувати.
Мине рівно стільки часу, скільки пройшло з дня нашої першої зустрічі і ти зрозумієш. Ти зрозумієш кожне слово, кожен рух, кожен вчинок. До того часу я навчусь не любити. Якщо буде потреба, то винайду ліки від кохання і напою ними весь світ. Хоча ні... Шкода світу. Сама все вип'ю. І коли ти лежатимеш в мене на грудях, ніжно позіхаючи, я вже не плакатиму. Я не відчую, чим пахне твоє волосся. Мені буде настільки байдуже! Не залишиться нічого, окрім вдячності. Можливо.
-То що, спитаєш себе про щось?
-Спитаю. Але відповісти не зможу.
18.04.2011
-Спитала б, як довго ще планую Ним дихати...
-Дивачка! Хто він тобі?
-Він — плече, яке сушить мої очі від сліз.
-І на тому крапка?
-Крапка. А після неї ще дві...
Кажуть, треба творити щось для людей: писати публіцистичні тексти, які змусять бодай когось замислитись над життям. Не виходить. Не виходить, певно, тому, що нічого для цього не роблю. Єдине, на що зараз здатна — клаптики спогадів чи то роздумів про пережите, вилитих на папір. На жаль, електронний папір. Чи, на щастя.
Ловлю себе на тому, що пишу одне й те ж — про тебе. Просто все залежить від настрою. Коли він хороший — пишу про те, як сильно тебе кохаю, коли поганий — висловлюю ненависть до цього почуття. Але що б я з ним не робила, воно не зникає. Часом рятує душу від самотності, інколи гризе зсередини. Але живе.
-Ти справді не тямиш себе без нього?
-Та ні, могла б вижити й наодинці.
-Чого ж плачеш?
-Звикла. Просто забула вже, як то — бути без нього. Він солодкий.
-Солодший за щастя?
-Він — щастя.
Усьому є своє логічне пояснення. Коли поруч далеко не ідеал, і ти зустрічаєш когось кращого, то старе почуття зникає. Потім на горизонті з'являється ще кращий і ти віддаєш серце вже йому. І так відбувається доти, доки не зустрінеш СВОГО — ідеального з-поміж усіх ідеальних. Співчуваю тим, хто відразу зустрів останнього. Тоді вже не залишається ані часу, ані сил на бажання рухатись вперед. Ти розумієш, що навколо немає нікого. Світ, здається, існує, але в тому й проблема, що він просто існує. Навколо сновигають всього лише пародії на Нього...
-Ти хочеш йому добра?
-Мені більше нічого й не потрібно.
-І хочеш бачити його щасливим?
-Звісно.
-А якщо доведеться змиритись з тим, що з тобою він щасливим не буде?
-Я вже з цим змирилась. Це нормально.
-І готова відпустити?
-Відпустила. Біда в тому, що він повертається.
-А прогнати готова?
-Не можу. Його повинен хтось цілувати.
Мине рівно стільки часу, скільки пройшло з дня нашої першої зустрічі і ти зрозумієш. Ти зрозумієш кожне слово, кожен рух, кожен вчинок. До того часу я навчусь не любити. Якщо буде потреба, то винайду ліки від кохання і напою ними весь світ. Хоча ні... Шкода світу. Сама все вип'ю. І коли ти лежатимеш в мене на грудях, ніжно позіхаючи, я вже не плакатиму. Я не відчую, чим пахне твоє волосся. Мені буде настільки байдуже! Не залишиться нічого, окрім вдячності. Можливо.
-То що, спитаєш себе про щось?
-Спитаю. Але відповісти не зможу.
18.04.2011
Пробачте, якщо чекали чогось більшого.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію