-Якби тобі дали завдання взяти інтерв'ю у себе, то про що б себе запитала?
-Спитала б, як довго ще планую Ним дихати...
-Дивачка! Хто він тобі?
-Він — плече, яке сушить мої очі від сліз.
-І на тому крапка?
-Крапка. А після неї ще дві...

Кажуть, треба творити щось для людей: писати публіцистичні тексти, які змусять бодай когось замислитись над життям. Не виходить. Не виходить, певно, тому, що нічого для цього не роблю. Єдине, на що зараз здатна — клаптики спогадів чи то роздумів про пережите, вилитих на папір. На жаль, електронний папір. Чи, на щастя.

Ловлю себе на тому, що пишу одне й те ж — про тебе. Просто все залежить від настрою. Коли він хороший — пишу про те, як сильно тебе кохаю, коли поганий — висловлюю ненависть до цього почуття. Але що б я з ним не робила, воно не зникає. Часом рятує душу від самотності, інколи гризе зсередини. Але живе.

-Ти справді не тямиш себе без нього?
-Та ні, могла б вижити й наодинці.
-Чого ж плачеш?
-Звикла. Просто забула вже, як то — бути без нього. Він солодкий.
-Солодший за щастя?
-Він — щастя.

Усьому є своє логічне пояснення. Коли поруч далеко не ідеал, і ти зустрічаєш когось кращого, то старе почуття зникає. Потім на горизонті з'являється ще кращий і ти віддаєш серце вже йому. І так відбувається доти, доки не зустрінеш СВОГО — ідеального з-поміж усіх ідеальних. Співчуваю тим, хто відразу зустрів останнього. Тоді вже не залишається ані часу, ані сил на бажання рухатись вперед. Ти розумієш, що навколо немає нікого. Світ, здається, існує, але в тому й проблема, що він просто існує. Навколо сновигають всього лише пародії на Нього...

-Ти хочеш йому добра?
-Мені більше нічого й не потрібно.
-І хочеш бачити його щасливим?
-Звісно.
-А якщо доведеться змиритись з тим, що з тобою він щасливим не буде?
-Я вже з цим змирилась. Це нормально.
-І готова відпустити?
-Відпустила. Біда в тому, що він повертається.
-А прогнати готова?
-Не можу. Його повинен хтось цілувати.

Мине рівно стільки часу, скільки пройшло з дня нашої першої зустрічі і ти зрозумієш. Ти зрозумієш кожне слово, кожен рух, кожен вчинок. До того часу я навчусь не любити. Якщо буде потреба, то винайду ліки від кохання і напою ними весь світ. Хоча ні... Шкода світу. Сама все вип'ю. І коли ти лежатимеш в мене на грудях, ніжно позіхаючи, я вже не плакатиму. Я не відчую, чим пахне твоє волосся. Мені буде настільки байдуже! Не залишиться нічого, окрім вдячності. Можливо.

-То що, спитаєш себе про щось?
-Спитаю. Але відповісти не зможу.


18.04.2011

Пробачте, якщо чекали чогось більшого.