Стаття Сергія Грабовського в журналі "Тиждень" – "Апологети злочинної держави".

"233 народні обранці, котрі проголосували за проект постанови N7405 з гучною назвою "Про Заяву Верховної Ради України "До 65 річниці Нюрнбергського (так на офіційному сайті Верховної Ради; взагалі-то українською мовою – Нюрнберзького – С.Г.) трибуналу над фашистськими злочинцями".

Ідіотизм цих персонажів беззаперечний, проте не у тому сенсі, в якому вже подумала більшість читачів. Традиційне медико-психологічне визначення поняття "ідіот" – людина, що несповна розуму, божевільний. Але мудрі давні греки вживали слово "ідіот" трохи в іншому сенсі – для позначення персонажу, органічно нездатного на свідоме політичне життя, на управління державою (не має значення, в ролі рядового виборця чи урядовця). Одне слово, ідіот – це номінальний громадянин, неспроможний бути справжнім громадянином. У цьому античному сенсі вживаю зазначене поняття і я щодо 233 депутатів Верховної Ради; скількох із них одночасно стосується й медико-психологічний аспект – то хай вирішують відповідні фахівці.

А от за діагностику громадянсько-політичної сторони справи – відповідаю.

Почнімо із назви. Ніякого "Нюрнберзького трибуналу над фашистськими злочинцями" не було. Натомість був "Міжнародний судовий процес над колишніми керівниками Німеччини у Міжнародному військовому трибуналі в Нюрнбергу". Бо ж то в Італії керувала фашистська партія, а в Німеччині – нацистська. Ні, звичайно, можна і французьких чи польських комуністів спересердя назвати більшовиками, але це для розмов на кухні, бо ж відомо, що більшовизм – це російське явище. Так само відомо, що в офіційних документах, тим більше призначених для міжнародної спільноти, речі слід називати їхніми точними іменами. Але коли це команда Єфремова-Чечетова звертала увагу на такі дрібниці? Коли це академік-історик (за сумісництвом – голова Верховної Ради) Литвин демонстрував знання історії?

Два початкових абзаци затвердженої постановою заяви Ради не викликають заперечень і запитань, крім одного моменту. Цитую: "Принципи, визнані Статутом Міжнародного військового трибуналу, були підтверджені резолюціями Генеральної Асамблеї ООН від 11 грудня 1946 року та від 27 листопада 1947 року і покладені в основу повоєнних міжнародно-правових документів, спрямованих на запобігання розв'язуванню воєн, вчиненню військових злочинів, актів геноциду, тортур, а також на неприпустимість застосування терміну давності до воєнних злочинів та злочинів проти людства". Усе чудово, усе вірно, 11 грудня 1946 року справді була ухвалена резолюція ООН "Про підтвердження принципів міжнародного права, яки визнані Статутом Нюрнберзького трибуналу", але що сталося 27 листопада 1947 року? Того дня мало відбутися голосування за резолюцію N181 про поділ Палестини на дві частини – арабську та єврейську, але голосування було відтерміноване на дві доби зусиллями прихильників створення Ізраїлю (щоб домовитися із низкою делегацій та гарантовано набрати 2/3 голосів членів ООН). От і все. То про конкретно яку резолюцію, що її сліди мені не вдалося знайти на офіційному сайті Об'єднаних Націй, ідеться? Чи депутати навіть не переймалися її назвою і змістом, а просто тупо змавпували (за своєю звичкою) текст торішньої резолюції Держдуми Росії ("Принципы, признанные уставом международного военного трибунала и подтвержденные в резолюциях Генеральной ассамблеи ООН от 11 декабря 1946 года и от 27 ноября 1947 года, легли в основу послевоенных международно-правовых документов, направленных на предотвращение развязывания войн, совершения военных преступлений, актов геноцида, пыток и других жестокостей, а также на неприменимость срока давности к военным преступлениям и к преступлениям против человечества")? Тобто одні ідіоти-кнопкодави продублювали невігластво інших ідіотів-кнопкодавів?

Та все ж запам'ятаймо думсько-радську тезу про принципи і рушаймо далі.

Далі наводжу текст заяви, як він фігурував уже після її ухвалення на сайті Ради, з усіма його граматичними і фактологічними ляпками:

"Верховна Рада України привертає увагу української громадськості та світової спільноти до того, що останнім часом певні політичні сили в Україні та міжнародних парламентських структурах роблять активні спроби, спрямовані на перегляд висновків Нюрнбергзького трибуналу, спотворення і приниження його історичної ролі. Цим, по суті, піддаються ревізії підсумки Другої світової війни. Аморальними є намагання покласти на СРСР рівну з гітлерівською Німеччиною відповідальність за її розв'язання і тим самим виправдати нацистів, їх пособників за вчинені страхітливі злочини проти людства.

Верховна Рада України підтримує ухвалену 16 листопада 2010 Третім комітетом Генеральної Асамблеї ООН Резолюцію "Неприпустимість певних видів практики, які сприяють ескалації сучасних форм расизму, расової дискримінації, ксенофобії і пов'язаної з ними нетерпимості", в якій містяться прямі посилання на Статут і Вирок Трибуналу.

Верховна Рада України закликає парламенти держав світу підтримати згадану Резолюцію під час голосування на пленарному засіданні 65-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН.

Верховна Рада України висловлює стурбованість і рішуче протестує проти спроб окремих політиків, громадських діячів, політичних організацій і рухів у нашій країні реабілітувати і навіть героїзувати колабораціоністів – пособників гітлерівців, виправдати їх злодіяння. Це є злочином перед пам'яттю мільйонів наших співвітчизників, які віддали своє життя у двобої з фашизмом, за честь, свободу і незалежність Батьківщини, викликом рішенням Нюрнбергзького трибуналу. Цьому не має виправдання".

Щонайперше варто привітати всіх українських громадян: підтримавши згаданий у заяві проект резолюції ООН, Україна встала в один ряд із такими беззаперечними світовими "світочами демократії", як Білорусь, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Казахстан, Киргизстан, КНДР, Еритрея, Ангола, Болівія, Венесуела, Габон, Гвінея, Зімбабве, Ірак, Куба, Нікарагуа, Судан, Уганда тощо, – тобто із державами, які є співавторами резолюції. Нагадаю, що в Еритреї ведеться масштабне переслідування християн, а Зімбабве – це не лише справжнє економічне провалля, а й держава, де беззастережно панує чорний расизм. Ну, а про Судан і говорити нічого – нинішня влада цієї держави знищила близько двох мільйонів співвітчизників-християн і змусила понад шість мільйонів суданців-немусульман втекти за кордон, рятуючи свої життя. Гідне товариство для 233 ідіотів – але навіщо ж Україну так сильно ненавидіти, що "опускати" її до рівня КНДР?

Що ж стосується самого тексту, то слід зауважити, що головним посібником гітлерівців, без допомоги яких ті не змогли б загарбати значну частину континентальної Європи та спробувати блокувати Британські острови, був Совєтський Союз. 28 вересня 1939 року СССР та Німеччина підписали у Москві Договір про дружбу і кордон (а з фашистською Італією Договір про дружбу, ненапад і нейтралітет "головні борці з фашизмом", себто більшовики підписали ще у вересні 1933 року; пізніше Беніто Муссоліні в листі до своєї сестри Едвідже щиросердо визнавав: "Якби обставини спонукали мене вступити не до осі Рим – Берлін, а до осі Рим – Москва, я б нашвидкуруч підніс італійським трудящим, які ставляться до своєї праці бадьоро, але водночас із байдужістю, яку расисти назвали б середземноморською, таку ж дурну [як й антисемітську, спричинену дружбою з нацистами – С.Г. ] вигадку про стаханівську етику та щастя, яке вона буцімто приносить"). Спільними діями з нацистами відзначилися у 1939-41 роках не тільки урядові та економічні структури СССР, а й силові – Червона армія та НКВД й НКҐБ. Отож якщо на 9 травня в Україні будуть вивішені червоні совєтські прапори, то будуть прапори не лише одного із членів антигітлерівської коаліції, а й головного посібника нацистського режиму. Крім того, авторам постанови варто було б заново прослухати шкільний курс логіки: якщо відповідальність за страхітливі злочини покладається не на одного, а на двох бандитів, це не означає, що одного із них виправдовують. І, нарешті, за "честь, свободу і незалежність" якої Батьківщини воювала Червона армія? Якщо хтось за це в Україні й воював, то тільки УПА та УНРА, бо зв'язати з СССР поняття честі та свободі можна тільки в орвелівському сенсі...

Я вже не кажу про те, що спроба встановити науково-історичну істину щодо подій Другої світової війни постановою Верховної Ради – це відверто антиконституційне діяння, це спроба впровадження державної цензури. Але ж хіба вперше 233 персонажі порушують Конституцію? Переконаний, і цього разу всупереч Основному Закону України чимало "піаністів" голосували чужими картками (що, власне, робить постанову недійсною, нікчемною в юридичному плані – як і все новітнє вітчизняне законодавство, до речі).

Та головне все ж таки в іншому. В засудженні ревізії підсумків Другої світової війни. А чом би не засудити відкриття Колумбом Америки, вслід за Уґо Чавесом? Ні, таки в гідній компанії опинилися 233 нардепи – в ній саме і місце тим, хто не бачить, що давно вже немає на карті світу "великого і могутнього" Совєтського Союзу, але натомість присутня об'єднана (а не розділена на зони окупації) Німеччина, сильна й демократична, відтак що совєтські війська не стоять по всій Центрально-Східній Європі, що насаджені там Кремлем комуністичні режими пішли в небуття, що агресивність Москви виявилася аж ніяк не меншою за агресивність Берліна, що злочини комунізму давно вже відомі людству і виявилися в кінцевому підсумку масштабнішими за нацистські... Іншими словами, ревізія підсумків Другої світової війни – тих підсумків, які мали місце безпосередньо після закінчення бойових дій – уже давно проведена (власне, проводиться й далі) самим перебігом історичних процесів, і зупинити ці процеси не можуть ані Путін із ФСБ, ані 233 ідіоти.

А тепер повернімося до сакраментальних принципів, про які йшлося у заяві. Справа в тому, що автор поняття "геноцид", юрист, чиї розробки визначили зміст Нюрнберзького процесу та Конвенції ООН "Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього" Рафаель Лемкін вважав геноцид українців, здійснений російськими більшовиками, "класичним зразком геноциду". За Лемкіним, більшовицька політика масового нищення була цілком свідомо спрямована проти українців як нації, як певної суспільної цілісності з її унікальними культурними й ментальними рисами, а не лише проти селянства. Така політика підпадає під вимоги згаданої Конвенції ООН (пункт "с" статті ІІ "навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на повне чи часткове фізичне знищення її" та пункт "е" тієї ж статті "насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу"). Відтак, якщо справді керуватися принципами Нюрнберзького трибуналу, час готувати міжнародний судовий процес, присвячений злочинам російських комуністів та їхніх посіпак в Україні. Процес, який підіпре правовими аргументами зроблений ще німецьким філософом-антифашистом Карлом Ясперсом висновок про нацистську Німеччину та комуністичний СССР як про дві "злочинні держави". Чи 233 персонажі вже і Ясперса – посмертно! – готові внести до числа "окремих діячів", яким "нема виправдання"?"