Єпископ Євстратій (Зоря) Української православної церкви Київського патріархату відповів на запитання УНАІН.

ПАТРІАРХ КИРИЛО ВРУЧИВ ПРЕМІЮ ЯНУКОВИЧУ З ІНІЦІАТИВИ КОМУНІСТКИ

Шановний владико, недавно Янукович від керівника Російської православної церкви Кирила отримав премію Алексія ІІ «за видатну діяльність зі зміцнення єдності православних народів»… Як винагороду за діла його Януковичу ще й дали 50 тисяч доларів. Чи відчули ви якусь єдність православних християн?

Гадаю, якби ми відчули таку єдність, то заснували б схожу премію і теж би йому вручили. Московське поняття єдності означає розділення українського народу, українських православних, бо саме з Москви поділили українців на два сорти: на «канонічних» і «неканонічних». Тому було б правильніше назвати ту премію «за зміцнення єдності православних народів з Московським патріархатом».

Звісно, краще б не роздавати такі премії, а робити справжні кроки з подолання розділення православних в Україні і згуртування їх навколо єдиної Помісної православної церкви. Але Москва не хоче, щоб в Україні була єдина церква – власне, вона не хоче, щоб і Україна була незалежною...

До речі, ця премія була вручена з ініціативи члена КПУ Катерини Самойлик. Вона повідомила, що є представником фонду єдності православних народів. Правда, доволі дивно, що саме комуністка представляє такий фонд…

Вас дивує, що пані Самойлик входить до фонду єдності православних народів? Але ж у російських церквах часто знаходять ікони зі Сталіним…

Ага, Сталін ще й займає більше місця, ніж блаженна Матрона…

З точки зору сучасних реалій, спільні дії комуністів і Московського патріархату якось можна пояснити, бо ті й інші виступають за інтеграцію з Москвою. Але з точки зору здорового глузду, історії, моралі, це неправильно. Крім того, МП був дуже постраждав від комуністів, вони завжди казали, що не може бути жодного загравання з релігією. Як на мене, вони щонайменше зраджують самим собі, коли вступають у цей неприродній союз.

ПРЕДСТАВНИКИ ВЛАДИ ТИСНУТЬ НА СВЯЩЕНИКІВ, ЩОБ ВОНИ ПЕРЕЙШЛИ У МП

Кажуть, що Кирило мріє знищити Київський патріархат. Гадаєте, йому сьогодні це вдається?

Це справді його давня мрія і план. Він є одним з архітекторів того стану церкви в Україні, який є сьогодні. Зокрема, його діями впродовж 20 років відбувалося розділення церков. Він організаційно і всілякими іншими способами допомагав, аби це розділення сталося. Власне, він великою мірою і відповідальний за розділення.

Патріарх Кирило, судячи з його заяв, вірить, що за допомогою влади можна Київський патріархат, якщо не повністю знищити, то перетворити на якусь невпливову й маргінальну структуру. І для цього намагається використати добре ставлення до себе сьогоднішньої влади в Україні.

Але план щодо УПЦ КП не вдається. По-перше тому, що Москва неправильно оцінила Київський патріархат. Вона вірить у ту пропаганду, яку сама й поширює. Москва вірить, що в УПЦ КП немає суспільної підтримки і що українська церква складається з осіб, яких можна заманити батогом чи пряником.

З нашими священиками проводять бесіди, у тому числі й представники влади, пропонуючи їм перейти в МП. Наприклад, у Вінницькій області була зроблена заява єпархії, де було перелічено, у яких районах області викликали наших священиків до районної адміністрації, там чиновники проводили з ними такі бесіди. Таке саме було й у інших областях – у Київській, Донецькій. Але більшість таких бесід залишаються безплідними. Поки що їм удалося зманити лише двох священиків.

Свідомість українських парафіян теж недооцінена Москвою. Я особисто зіткнувся з цим, коли мені доводилося захищати нашу громаду в селі Ріжки Таращанського району, де священик обманом отримав від людей підписи під документами, на підставі яких він хотів переєструвати парафію на МП. У селі люди юридично не дуже грамотні, а батюшка просив, то вони й підписали, але десь через тиждень вони самі виявили, що їх переводять у МП. Нам, звісно, вдалося припинити перехід, але влада добряче потріпала нерви…

Патріарха Кирил намагається щонайменше розпорошити Київський патріархат. Його план має два аспекти: зовнішній і внутрішній. Зовнішній – те, що видається за його мету, – боротьба проти УПЦ КП. Аби влада в Україні йому сприяла, він підносить усе як шлях подолання розколу в православ’ї. Але внутрішня мета, про яку не говорять вголос українській владі, – подальше руйнування української державності, провокування серйозного, масштабного міжконфесійного конфлікту, який би підривав українське суспільство зсередини, ганьбив українську владу, виставивши її перед усім світом як таку, що переслідує віруючих. Цим самим хочуть зробити нашу владу повністю залежною від Москви. Тобто щоб Януковича, як і Кучму в останні роки його президентства, не запрошували на жодне поважне зібрання у демократичному світі й він був вимушений взаємодіяти лише з Росією та її союзниками.

Влада мала б розуміти: те, що їй пропонується, має на меті зіграти проти самої влади, зруйнувати ту державність, на чолі якої ця влада й стоїть. А без державності влада вже не буде владою.

СЦЕНАРІЙ КИРИЛА МОЖЕ ПРИЗВЕСТИ ДО ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ

Ви так кажете, наче виправдовуєте владу, ніби вона якась недорозвинена й не розуміє, що її використовують... Хіба вона не бачить цинізму Кирила?..

Я б не перебільшував аналітичні та інші здібності всієї влади в цілому, як і будь-якої людини, зокрема.

Ще сто років тому відомий російський митрополит Антоній (Храповицький) говорив про сучасну йому російську інтелігенцію: «Наша інтелігенція дуже часто кадило від митрополита відрізнити не може». Ось приблизно таке саме в сьогоднішньої влади є розуміння церковних проблем.

Наша влада, починаючи від Леоніда Кравчука, надто довірливо ставиться до всього. Наприклад, попередня влада виявилася надто довірливою до того, що казав патріарх Варфоломій. Зрештою, вона не зробила того, що хотіла і могла зробити. А те, що хотів зробити патріарх Варфоломій, – він робив. Влада так була й не зрозуміла, які справжні наміри патріарха Варфоломія...

Сценарій патріарха Кирила доволі небезпечний. Якщо він буде реалізований, то це в гіршому варіанті може привести до громадянської війни й розпаду України, чого б Росії дуже хотілося.

Загадаймо «кривавий вівторок» 18 липня 1995 року, коли міліція розганяла поховальну процесію (на Софіївському майдані), і пролилася людська кров. Це відбулося тому, що тоді теж проводилася така ж політика. На перших порах на Кучму впливали таким самим способом і ті самі сили.

Аж після «кривавого вівторка» Кучма почав міняти свої погляди на УПЦ КП, на взаємовідносини конфесій. І в кінці його президентства, коли його запитали, чого йому не вдалося досягти на посаді президента, перше, що він сказав, – не вдалося реалізувати ідею єдиної Помісної церкви.

Тому в мене є сподівання, що й нинішні політики зрозуміють, куди їх тягнуть.

Росія досі не сприймає Україну як незалежну державу, тому будь-які спроби будь-кого з будь-якої влади демонструвати суверенність, незалежність у своїх діях, бути українцем, наштовхуватимуться на опір з боку московських сил.

Як на мене, скупі, але все-таки маленькі проблиски прокидання вже є. Нещодавно міністр закордонних справ Костянтин Грищенко у пресі написав, що «Україні тісно в рамках «руского міра». Це свідчить про те, що в представників влади є розуміння того, куди Україну намагаються втягнути.

ДІЇ МОСКВИ ЩОДО УКРАЇНСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ПОКЛИКАНІ ПЕРЕВІРИТИ УКРАЇНСЬКУ ВЛАДУ

При всьому несприйнятті Москвою попередньої влади, вона все-таки не діяла так, як сьогодні. Саме при Януковичу відбуваються якісь дивні речі: з одного боку, російське керівництво зізнається в «любові» до сьогоднішньої владі, а з другого, постійно щось “зачищає” українське в Росії. Що б це мало означати?

Гадаю, це є випробування української влади на її міцність і позицію. Хочуть перевірити реакцію. Бо самій російській владі все одно, чи існує українська бібліотека в Москві, чи ні. Для них це абсолютно непринципово.

У них значно більше проблем з тими об’єднаннями, які формалізовані чи неформалізовані, але які значно впливають на життя Москви й Росії в цілому. Достатньо згадати торішні події на Манежній площі і той стан агресивного несприйняття, який практично по всій Росії склався між етнічними росіянами та вихідцями з Кавказу. Навіть у Карелії, яка під фінським кордоном, є ці проблеми.

Дії Москви щодо українських організацій – відверто агресивний наступ. Вони перевіряють як далеко можна зайти. Російська влада щодо Ющенка мала певну сталу думку, тому перевіряти його не було потреби. А тут вони ще перевіряють. Будьте певні, що вони не зупиняться. Росія йтиме доти, доки їй це дозволятимуть.

ВИНИКАЄ ЗАПИТАННЯ, ЧИ НЕ НАМАГАЄТЬСЯ РОСІЯ ЕКСПОРТУВАТИ ТЕРАКТИ В УКРАЇНУ

Зі зміною влади в Україні заговорили про можливість застосування російських технологій в нашій країні. Після інсценізації кількох терактів ми бачимо, що це справді так. Нам тепер чекати вибухів у метро?

Я б так не драматизував... В Україні немає реальних внутрішніх причин для тероризму...

Коли ірландські бойовики влаштовували вибухи в Лондоні, то було зрозуміло, що це боротьба за відділення Північної Ірландії від Великобританії.

Коли діють ісламістські терористи, їхні підстави теж зрозумілі.

На Кавказі підривають чи відстрілюють когось щодня. Тобто Росія перебуває в стані громадянської війни на Кавказі. І відлуння цієї війни спостерігаємо і в столиці.

В Україні немає підстав для того, щоб чинилися такі речі. Те, що відбувається в Україні (зокрема, вибухи в Макіївці), швидше за все, зовнішні провокації.

Особливо мене насторожило, коли водночас у новорічну ніч підірвали пам’ятник Сталіну, спалили намет Московського патріархату біля Катерининської церкви в Чернігові й кинули пляшку в офіс ПР у Києві. Ось ця одночасність з явним ідеологічним напрямком дуже дивна.

У Росії психологічно звикли до терактів, а в Україні – ні, тому в мене виникає запитання: чи не є це експортом таких речей в Україну, чи не вкладається це в загальний план суспільного розбурхування в Україні? Тож справа гідності й честі СБУ виявити цей зовнішній фактор, якщо він наявний.

Історія України не дає підстав казати, що це внутрішній фактор. Українські політичні сили при всіх своїх антагоністичних відносинах ніколи не вдавалися до терористичних актів.

Але в жодному разі не треба боятися. Гадаю, це і було б досягненням тих, хто займається такими провокаціями, бо в страху людина стає дуже покірною.

Скільки ваших храмів уже захопив Московський патріархат?

На стогодні відбувається конфлікт навколо Вознесенського храму в селі Кам’янка Тельманівського району (Донецька область). Там пробували громаду і священика перевести в МП, потім зареєстрували нову громаду МП. Ведуть агітацію в селі, аби вони підтримували МП, і хочуть, зібравши парафіян, прийняти рішення, що церква має належати МП. Чим це аргументується? У 1996 році цей храм у напівзруйнованому стані було передано УПЦ КП, але громада не оформила юридично правильно всі документи. Тепер в МП кажуть, що це безгоспне майно і нехай село вирішить, кому воно належить. Даруйте, але безгоспним воно було в 1996 році, коли це був колгоспний склад, у якому тримали отрутохімікати, - без підлоги, з розваленим дахом. А після того, як наша громада 12 років його відновлювала, тепер його хочуть відібрати. Та побудуйте собі храм, якщо ви вже громаду створили! Тим більше що за цими справами стоїть донецький бізнесмен пан Корюк.

Є ще кілька ситуацій по Україні, де МП намагається відібрати в нас храми, – у Вінницькій області та на Київщині.

Був анекдотичний випадок. На Водохреща в Кіровоградській області представники МП захопили ополонку на озері, куди святити воду мав приїхати наш єпископ на запрошення громади. Коли почали приходити люди, виявилося, що там стоїть кілька священиків МП і нікого не допускають до цієї ополонки освячувати воду. Наша сторона вийшли таким чином, що освятила воду з берега.

Може, у тих, хто так діє і хто цим усім керує, “нечистий” вселився?

У тих людей, хто вдається до таких дій, безперечно, Духа Божого там нема. Бо Дух Божий не діє шляхом лукавства, омани, насильства. Як кажуть, за плодами й пізнаєте їх. Ми завжди кажемо своїм парафіянам: «Ви можете відвідувати той православний храм, який забажаєте. Ми нікого силою чи залякуванням не тримаємо». А там постійно чути, що заборонено ходити до «розкольників», не відвідуйте їхні храми, хрещення їхнє не дійсне, хто туди ходитиме, потрапить у пекло. Гадаю, цим усе сказано.

Розмовляла Оксана Климончук