Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.07
19:50
Коли війна ця, врешті, закінчиться,
Повернуться додому українці,
Які по закордонах рятувались,
Дітей порятувати намагались?
Питання багатьох сьогодні мучить.
Я думаю, історія научить,
Як це питання треба розглядати,
Щоб відповідь на нього точну да
Повернуться додому українці,
Які по закордонах рятувались,
Дітей порятувати намагались?
Питання багатьох сьогодні мучить.
Я думаю, історія научить,
Як це питання треба розглядати,
Щоб відповідь на нього точну да
2026.05.07
19:40
Сів Василь під образами,
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
"Знов думками у вдовиці?
Бодай їй вже утопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати..."
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
"Знов думками у вдовиці?
Бодай їй вже утопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати..."
2026.05.07
18:11
Сліди, сліди... О , скільки їх стежками!
Таких несхожих, як самі стежки.
Коли ходила, що по них шукала?
Куди спішила ними навпрошки?
Вони то вдалині, то за порогом,
Вкриваються то в сніг, то в жовтий лист,
То радо розбігаються на боки,
Таких несхожих, як самі стежки.
Коли ходила, що по них шукала?
Куди спішила ними навпрошки?
Вони то вдалині, то за порогом,
Вкриваються то в сніг, то в жовтий лист,
То радо розбігаються на боки,
2026.05.07
13:44
Летять роями —
через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.
Вже майже дикі —
через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.
Вже майже дикі —
2026.05.07
13:41
По вулиці моїй який вже рік
Лунають кроки, — друзі йдуть від мене.
Загублений тим втратам з часом лік,
Та темрява їх знає поіменно.
Там справи всі запущені давно.
В оселях зникли музика і співи.
Лише Дега, дівчатка, все одно
Лунають кроки, — друзі йдуть від мене.
Загублений тим втратам з часом лік,
Та темрява їх знає поіменно.
Там справи всі запущені давно.
В оселях зникли музика і співи.
Лише Дега, дівчатка, все одно
2026.05.07
13:16
собак простих із передмістя
ми пам’ятаємо усіх
як обривалися з ланців
як викупляли їх від гицлів
у них була правдивість що
згальмовувала твою гідність
і всяку дійсність теж і тож
при паркані довкіл обійстя
ми пам’ятаємо усіх
як обривалися з ланців
як викупляли їх від гицлів
у них була правдивість що
згальмовувала твою гідність
і всяку дійсність теж і тож
при паркані довкіл обійстя
2026.05.07
12:27
Де я здобуду свій нічліг,
Паломник без мети й дороги?
Прийшло, мов звір-єдиноріг,
Прозріння посеред тривоги.
Я ліг і зразу занеміг.
Хитаються святі триноги.
Яка вакханка уночі
Паломник без мети й дороги?
Прийшло, мов звір-єдиноріг,
Прозріння посеред тривоги.
Я ліг і зразу занеміг.
Хитаються святі триноги.
Яка вакханка уночі
2026.05.07
11:57
О, здалося, це кошмарний сон
Але усе реально
Іще казали “Не зволікай, бо
Диявол іде за нами”
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Але усе реально
Іще казали “Не зволікай, бо
Диявол іде за нами”
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
2026.05.07
11:06
Навесні так легко дихать –
удихну на повні груди,
Де не кинеш оком, бачиш
арабески та причуди,
Вухо милі ловить пильне
сміху дзвони звідусюди
І забулися в коханні,
квіти, птиці, звірі й люди.
удихну на повні груди,
Де не кинеш оком, бачиш
арабески та причуди,
Вухо милі ловить пильне
сміху дзвони звідусюди
І забулися в коханні,
квіти, птиці, звірі й люди.
2026.05.07
08:54
Бутерброди на столі
і горілка з перцем,
а на серці мозолі
роз'ятрили щем цей.
Душе, ну давай хоч раз
виверни назовні –
що ти смажиш повсякчас
і горілка з перцем,
а на серці мозолі
роз'ятрили щем цей.
Душе, ну давай хоч раз
виверни назовні –
що ти смажиш повсякчас
2026.05.07
08:13
Вдягнути довгий кардиган,
В лавровий ліс зайти подвійно,
Назватись Хроносом між бран,
Знайти дупло екзістенційне,
Відгородитися від снів,
В склепінні рук ,зібгавши ліру ,
Початок дій і стусанів
В лавровий ліс зайти подвійно,
Назватись Хроносом між бран,
Знайти дупло екзістенційне,
Відгородитися від снів,
В склепінні рук ,зібгавши ліру ,
Початок дій і стусанів
2026.05.06
18:30
Сьогодні річниця по смерті видатного українського письменника
Валерія Шевчука.
Магічна проза - справжній діамант,
це не якась дешева біжутерія,
тут майже кожне прізвище - гігант:
від Борхеса до Шевчука Валерія.…
Валерія Шевчука.
Магічна проза - справжній діамант,
це не якась дешева біжутерія,
тут майже кожне прізвище - гігант:
від Борхеса до Шевчука Валерія.…
2026.05.06
16:44
Весна! А я і не помітив...
В повітрі осяйні октави
Наспівує красивий травень,
Народжуються білі квіти.
Двір мій, промінням оповитий,
Костюм примірив золотавий.
Весна! А я і не помітив...
В повітрі осяйні октави
Наспівує красивий травень,
Народжуються білі квіти.
Двір мій, промінням оповитий,
Костюм примірив золотавий.
Весна! А я і не помітив...
2026.05.06
16:34
Поету гроші не потрібні!
Достатньо хліба та водиці.
Усі таланти - люди бідні,
Це вже давно не таємниця.
Цей світ краде щоденно сили,
Недосконалий, недолугий.
Поет сидить на хмарці білій
Достатньо хліба та водиці.
Усі таланти - люди бідні,
Це вже давно не таємниця.
Цей світ краде щоденно сили,
Недосконалий, недолугий.
Поет сидить на хмарці білій
2026.05.06
14:38
Працює, піднімаючись все вище.
У резиденції його весь світ.
Світило дня, дароване Всевишнім
Живе і житиме мільярди літ.
Несе і світло, і тепло завзято,
Гігантське і всесильне для землі
І для людей. Небес правічне свято,
У резиденції його весь світ.
Світило дня, дароване Всевишнім
Живе і житиме мільярди літ.
Несе і світло, і тепло завзято,
Гігантське і всесильне для землі
І для людей. Небес правічне свято,
2026.05.06
12:22
ТАНКА галицько-пуерто-риканська.
Я - ніби кролик,
З котрого чупакабра
Кров відсмоктала.
Крівці мого кохання
Достатньо тобі на ланч?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я - ніби кролик,
З котрого чупакабра
Кров відсмоктала.
Крівці мого кохання
Достатньо тобі на ланч?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Раїса Плотникова. Обличчям до полум’я
Раїса Плотникова. Обличчям до полум’я: Романи та новели. – Полтава: ТОВ «АСМІ», 2010. – 384 с.
Ув останню в часі книгу письменниці Р. Плотникової увійшли романи: «Обличчям до полум’я», «В яру згасаючих зірок» та сім новел, сюжети яких вихоплені з життя попереднього та сучасного поколінь. У творчості письменниці нема нових для української літератури тем, але виважений досвід європейської філософської думки спонукав авторку розмірковувати над сутністю зла і оприлюднити власне, вистраждане, виболене ставлення до цієї проблеми. Стилістично письменниця полюбляє поєднання фольклору з фантастикою, реальності з химерою. Р. Плотникова поклала собі за мету боротьбу словом зі злом у будь-яких його проявах. Осмислення зла з точки зору сутності та суєтності сучасного буття, свободи у широкому розумінні цього слова – це планида незалежних, мужніх, вольових художніх натур. Звідси йде помітна у творах письменниці галерея стоїчних персонажів: Наумчик, Ривка («В яру згасаючих зірок»); Михайло («Обличчям до полум’я»; Жанна (новела «А дощ прав...»), художник-бомж (новела «Лабіринт для Мінотавра») та інші.
Сюжет романа «Обличчям до полум’я» (спочатку був опублікований у журналі «Дніпро», 2009) рухається по гуманістичних руїнах сучасної епохи, де панують, з одного боку, духовна ницисть, немилосердність, аморальність, обурливе беззаконня, а з іншого – образлива байдужість, безпомилкова «мояхатаскрайність», нестерпна безсовісність, та попри все, незбагненно невичерпна потреба людського духу відроджуватись. Головний герой Михайло – людина, котра знаходиться усередині цього потоку. Його не влаштовує стан несвободи, душевного пригнічення, невпевненості у майбутньому, але й боротьба за свої права коштує йому здоров’я, спокою, благополуччя. Усі протиріччя між партнерами розв’язуються за допомогою револьверів, і що неприємно усвідомлювати – читацька спільнота до того поступово звикає. У книзі, як на екрані, відображено картину внутрішньо дозрілої політичної катастрофи, і таким чином, передбачено-попереджено нас, сучасників, про реальну можливість виняткової граничної ситуації, що насувається на нашу країну. Філософська універсальність порушених у романі тем помітно підкреслена, адже універсальним є те, що завжди сучасне, завжди актуальне.
Творчість Р. Плотнікової є своєрідним синтезом історичної і сучасної тематики. Специфіка композиційної побудови, певною мірою експериментальної, з асоціативними переходами від теми до теми, від епізоду до епізоду, від портрета до портрета, часто без проміжних ланок часової послідовності, грунтується не так на звичній оповідності, як на самовияві персонажів. Дію рухає поглиблене протистояння між ними, і це вводить читача в саму серцевину подій, у людські долі та душі, крізь які пройшла війна. Внутрішня контрастність – основний структурний принцип побудови твору, а ефектний композиційний прийом кадрування, як у кіно, дає можливість спресувати минуле й сучасне в єдину цілість.
Є в мене й зауваження. Спрощує назагал добру мову («Цьогорічна забрьохана грязюкою й туманами весна стонадцять разів поверталася назад, щоб таки нарешті оклигати, увірватися, урізатися в холодні подихи півночі нахабним палким вітровієм і прохромити гострим промінням Ярила сіряву міжсезоння») часте використання одних і тих самих висловів (« ловить витрішки», «висмоктувало із серця останню надію»), Неприємно «дряпають» вуха вислови на взірець: «не мав жодного відношення» (мало би бути – «жодного стосунку»), затерті до блиску банальності («комар носа не підточить, цю школу вже не раз проходив» і дещо подібне інше.
Завершую висновками, хоча і не наполягаю на них. Проза Раїси Плотникової, з одного боку, традиційно реалістична, адже письменниця узвичаєно змальовує довколішнє життя, а з іншого, сторінки її книг – яскраві взірці модерного письма, що озиваються алюзіями про блискуче письмо В. Медвідя, Є. Пашковського, В.Шевчука. Відтак стиль письменниці не хибує на перекоси (або про «що», або «як»), є гармонійно витриманим й у певному сенсі канонотворчим. Прикро, що регіональні видавництва працюють з мізерними накладами, і складається враження, що справді якісної літератури в Україні обмаль. Прозова творчість письменниці Раїси Плотникової – яскраве тому заперечення.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Раїса Плотникова. Обличчям до полум’я
Раїса Плотникова. Обличчям до полум’я: Романи та новели. – Полтава: ТОВ «АСМІ», 2010. – 384 с. Ув останню в часі книгу письменниці Р. Плотникової увійшли романи: «Обличчям до полум’я», «В яру згасаючих зірок» та сім новел, сюжети яких вихоплені з життя попереднього та сучасного поколінь. У творчості письменниці нема нових для української літератури тем, але виважений досвід європейської філософської думки спонукав авторку розмірковувати над сутністю зла і оприлюднити власне, вистраждане, виболене ставлення до цієї проблеми. Стилістично письменниця полюбляє поєднання фольклору з фантастикою, реальності з химерою. Р. Плотникова поклала собі за мету боротьбу словом зі злом у будь-яких його проявах. Осмислення зла з точки зору сутності та суєтності сучасного буття, свободи у широкому розумінні цього слова – це планида незалежних, мужніх, вольових художніх натур. Звідси йде помітна у творах письменниці галерея стоїчних персонажів: Наумчик, Ривка («В яру згасаючих зірок»); Михайло («Обличчям до полум’я»; Жанна (новела «А дощ прав...»), художник-бомж (новела «Лабіринт для Мінотавра») та інші.
Сюжет романа «Обличчям до полум’я» (спочатку був опублікований у журналі «Дніпро», 2009) рухається по гуманістичних руїнах сучасної епохи, де панують, з одного боку, духовна ницисть, немилосердність, аморальність, обурливе беззаконня, а з іншого – образлива байдужість, безпомилкова «мояхатаскрайність», нестерпна безсовісність, та попри все, незбагненно невичерпна потреба людського духу відроджуватись. Головний герой Михайло – людина, котра знаходиться усередині цього потоку. Його не влаштовує стан несвободи, душевного пригнічення, невпевненості у майбутньому, але й боротьба за свої права коштує йому здоров’я, спокою, благополуччя. Усі протиріччя між партнерами розв’язуються за допомогою револьверів, і що неприємно усвідомлювати – читацька спільнота до того поступово звикає. У книзі, як на екрані, відображено картину внутрішньо дозрілої політичної катастрофи, і таким чином, передбачено-попереджено нас, сучасників, про реальну можливість виняткової граничної ситуації, що насувається на нашу країну. Філософська універсальність порушених у романі тем помітно підкреслена, адже універсальним є те, що завжди сучасне, завжди актуальне.
Творчість Р. Плотнікової є своєрідним синтезом історичної і сучасної тематики. Специфіка композиційної побудови, певною мірою експериментальної, з асоціативними переходами від теми до теми, від епізоду до епізоду, від портрета до портрета, часто без проміжних ланок часової послідовності, грунтується не так на звичній оповідності, як на самовияві персонажів. Дію рухає поглиблене протистояння між ними, і це вводить читача в саму серцевину подій, у людські долі та душі, крізь які пройшла війна. Внутрішня контрастність – основний структурний принцип побудови твору, а ефектний композиційний прийом кадрування, як у кіно, дає можливість спресувати минуле й сучасне в єдину цілість.
Є в мене й зауваження. Спрощує назагал добру мову («Цьогорічна забрьохана грязюкою й туманами весна стонадцять разів поверталася назад, щоб таки нарешті оклигати, увірватися, урізатися в холодні подихи півночі нахабним палким вітровієм і прохромити гострим промінням Ярила сіряву міжсезоння») часте використання одних і тих самих висловів (« ловить витрішки», «висмоктувало із серця останню надію»), Неприємно «дряпають» вуха вислови на взірець: «не мав жодного відношення» (мало би бути – «жодного стосунку»), затерті до блиску банальності («комар носа не підточить, цю школу вже не раз проходив» і дещо подібне інше.
Завершую висновками, хоча і не наполягаю на них. Проза Раїси Плотникової, з одного боку, традиційно реалістична, адже письменниця узвичаєно змальовує довколішнє життя, а з іншого, сторінки її книг – яскраві взірці модерного письма, що озиваються алюзіями про блискуче письмо В. Медвідя, Є. Пашковського, В.Шевчука. Відтак стиль письменниці не хибує на перекоси (або про «що», або «як»), є гармонійно витриманим й у певному сенсі канонотворчим. Прикро, що регіональні видавництва працюють з мізерними накладами, і складається враження, що справді якісної літератури в Україні обмаль. Прозова творчість письменниці Раїси Плотникової – яскраве тому заперечення.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
