Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.08
23:03
Я і Red Bull - друзі,
Як то кажуть - нерозлийвода,
Я люблю Red Bull пити,
Red Bull любить вливатись в мої уста.
Когось наша дружба харить,
І ми з редбулом - як серед акул,
Та нам начхати, що хто там каже,
Як то кажуть - нерозлийвода,
Я люблю Red Bull пити,
Red Bull любить вливатись в мої уста.
Когось наша дружба харить,
І ми з редбулом - як серед акул,
Та нам начхати, що хто там каже,
2026.05.08
21:05
Марія Вега (1898-1980)
Не дивіться ви так крізь прозурку очей,
джентельмени, піжони та денді!
За п’ятнадцять хвилин не сп’янить мене цей
перший келих духмяного бренді.
Бо я – інститутка, дочка камергера,
Не дивіться ви так крізь прозурку очей,
джентельмени, піжони та денді!
За п’ятнадцять хвилин не сп’янить мене цей
перший келих духмяного бренді.
Бо я – інститутка, дочка камергера,
2026.05.08
20:33
За обрієм, далеко як не першим,
І скільки би їх не нарахував,
Ти знахідкою пошук не завершиш,
Бо це ілюзія і зоровий обман.
Тремке повітря оптику збиває –
Ти для омани наче й на землі,
І виднієшся перед небокраєм,
І скільки би їх не нарахував,
Ти знахідкою пошук не завершиш,
Бо це ілюзія і зоровий обман.
Тремке повітря оптику збиває –
Ти для омани наче й на землі,
І виднієшся перед небокраєм,
2026.05.08
18:10
Місто зморене – в облозі,
тліють школи і будинки,
люди маються в тривозі –
ні м’якушки, ні скоринки.
Дике ревище сирени,
гул гарматний із-за яру...
І забутий, і смиренний
тліють школи і будинки,
люди маються в тривозі –
ні м’якушки, ні скоринки.
Дике ревище сирени,
гул гарматний із-за яру...
І забутий, і смиренний
2026.05.08
17:03
Останній вірш, то все тому віддам.
Нехай із крапкою, готовий.
Звіряюся написаним листкам,
Кому не зміг сказати слова.
Шкодую, що невчасно загубив,
Коли на полі звівся серпень.
Невже напередодні довгих злив
Нехай із крапкою, готовий.
Звіряюся написаним листкам,
Кому не зміг сказати слова.
Шкодую, що невчасно загубив,
Коли на полі звівся серпень.
Невже напередодні довгих злив
2026.05.08
13:30
За цю реальність і гроша не дам я!
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
2026.05.08
13:02
Сильний вітер історії дише
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
2026.05.08
11:35
Сьогодні день пам’яті мами, омитий дощами.
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
2026.05.08
11:29
Що таке війна?
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
2026.05.08
10:15
Знай!- за восьмим не завжди приходить сьоме,
Не тривке, марке, зманіжене, кошлате,
Тихо-мирно, проникати в підсвідоме
Тріскотінням довгим вправної цикади.
Дні друїдів ефемерні і тривожні,
Німфи Фів миліши нам за кола в ЦЕРНі*,
Є крихке передчуття,
Не тривке, марке, зманіжене, кошлате,
Тихо-мирно, проникати в підсвідоме
Тріскотінням довгим вправної цикади.
Дні друїдів ефемерні і тривожні,
Німфи Фів миліши нам за кола в ЦЕРНі*,
Є крихке передчуття,
2026.05.08
09:57
сьогодні був хороший день
а завтра буде ліпший
і я співатиму пісень
на пересічні вірші
чи споглядатиму усе
здійнявшись трішки вище
бо травень і кудись несе
природа ідентичність
а завтра буде ліпший
і я співатиму пісень
на пересічні вірші
чи споглядатиму усе
здійнявшись трішки вище
бо травень і кудись несе
природа ідентичність
2026.05.08
08:37
Я б тебе в юрбі пізнала
серед тисячі облич.
Чом же на воротах раю
просиш «Богу помолись»?
Нащо ті псалми читати
з помислом пустих благань?
Перед образом розп'ятим —
серед тисячі облич.
Чом же на воротах раю
просиш «Богу помолись»?
Нащо ті псалми читати
з помислом пустих благань?
Перед образом розп'ятим —
2026.05.07
19:50
Коли війна ця, врешті, закінчиться,
Повернуться додому українці,
Які по закордонах рятувались,
Дітей порятувати намагались?
Питання багатьох сьогодні мучить.
Я думаю, історія научить,
Як це питання треба розглядати,
Щоб відповідь на нього точну да
Повернуться додому українці,
Які по закордонах рятувались,
Дітей порятувати намагались?
Питання багатьох сьогодні мучить.
Я думаю, історія научить,
Як це питання треба розглядати,
Щоб відповідь на нього точну да
2026.05.07
19:40
Сів Василь під образами,
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
"Знов думками у вдовиці?
Бодай їй вже утопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати..."
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
"Знов думками у вдовиці?
Бодай їй вже утопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати..."
2026.05.07
18:11
Сліди, сліди... О , скільки їх стежками!
Таких несхожих, як самі стежки.
Коли ходила, що по них шукала?
Куди спішила ними навпрошки?
Вони то вдалині, то за порогом,
Вкриваються то в сніг, то в жовтий лист,
То радо розбігаються на боки,
Таких несхожих, як самі стежки.
Коли ходила, що по них шукала?
Куди спішила ними навпрошки?
Вони то вдалині, то за порогом,
Вкриваються то в сніг, то в жовтий лист,
То радо розбігаються на боки,
2026.05.07
13:44
Летять роями —
через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.
Вже майже дикі —
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.
Вже майже дикі —
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Раїса Плотникова. Обличчям до полум’я
Раїса Плотникова. Обличчям до полум’я: Романи та новели. – Полтава: ТОВ «АСМІ», 2010. – 384 с.
Ув останню в часі книгу письменниці Р. Плотникової увійшли романи: «Обличчям до полум’я», «В яру згасаючих зірок» та сім новел, сюжети яких вихоплені з життя попереднього та сучасного поколінь. У творчості письменниці нема нових для української літератури тем, але виважений досвід європейської філософської думки спонукав авторку розмірковувати над сутністю зла і оприлюднити власне, вистраждане, виболене ставлення до цієї проблеми. Стилістично письменниця полюбляє поєднання фольклору з фантастикою, реальності з химерою. Р. Плотникова поклала собі за мету боротьбу словом зі злом у будь-яких його проявах. Осмислення зла з точки зору сутності та суєтності сучасного буття, свободи у широкому розумінні цього слова – це планида незалежних, мужніх, вольових художніх натур. Звідси йде помітна у творах письменниці галерея стоїчних персонажів: Наумчик, Ривка («В яру згасаючих зірок»); Михайло («Обличчям до полум’я»; Жанна (новела «А дощ прав...»), художник-бомж (новела «Лабіринт для Мінотавра») та інші.
Сюжет романа «Обличчям до полум’я» (спочатку був опублікований у журналі «Дніпро», 2009) рухається по гуманістичних руїнах сучасної епохи, де панують, з одного боку, духовна ницисть, немилосердність, аморальність, обурливе беззаконня, а з іншого – образлива байдужість, безпомилкова «мояхатаскрайність», нестерпна безсовісність, та попри все, незбагненно невичерпна потреба людського духу відроджуватись. Головний герой Михайло – людина, котра знаходиться усередині цього потоку. Його не влаштовує стан несвободи, душевного пригнічення, невпевненості у майбутньому, але й боротьба за свої права коштує йому здоров’я, спокою, благополуччя. Усі протиріччя між партнерами розв’язуються за допомогою револьверів, і що неприємно усвідомлювати – читацька спільнота до того поступово звикає. У книзі, як на екрані, відображено картину внутрішньо дозрілої політичної катастрофи, і таким чином, передбачено-попереджено нас, сучасників, про реальну можливість виняткової граничної ситуації, що насувається на нашу країну. Філософська універсальність порушених у романі тем помітно підкреслена, адже універсальним є те, що завжди сучасне, завжди актуальне.
Творчість Р. Плотнікової є своєрідним синтезом історичної і сучасної тематики. Специфіка композиційної побудови, певною мірою експериментальної, з асоціативними переходами від теми до теми, від епізоду до епізоду, від портрета до портрета, часто без проміжних ланок часової послідовності, грунтується не так на звичній оповідності, як на самовияві персонажів. Дію рухає поглиблене протистояння між ними, і це вводить читача в саму серцевину подій, у людські долі та душі, крізь які пройшла війна. Внутрішня контрастність – основний структурний принцип побудови твору, а ефектний композиційний прийом кадрування, як у кіно, дає можливість спресувати минуле й сучасне в єдину цілість.
Є в мене й зауваження. Спрощує назагал добру мову («Цьогорічна забрьохана грязюкою й туманами весна стонадцять разів поверталася назад, щоб таки нарешті оклигати, увірватися, урізатися в холодні подихи півночі нахабним палким вітровієм і прохромити гострим промінням Ярила сіряву міжсезоння») часте використання одних і тих самих висловів (« ловить витрішки», «висмоктувало із серця останню надію»), Неприємно «дряпають» вуха вислови на взірець: «не мав жодного відношення» (мало би бути – «жодного стосунку»), затерті до блиску банальності («комар носа не підточить, цю школу вже не раз проходив» і дещо подібне інше.
Завершую висновками, хоча і не наполягаю на них. Проза Раїси Плотникової, з одного боку, традиційно реалістична, адже письменниця узвичаєно змальовує довколішнє життя, а з іншого, сторінки її книг – яскраві взірці модерного письма, що озиваються алюзіями про блискуче письмо В. Медвідя, Є. Пашковського, В.Шевчука. Відтак стиль письменниці не хибує на перекоси (або про «що», або «як»), є гармонійно витриманим й у певному сенсі канонотворчим. Прикро, що регіональні видавництва працюють з мізерними накладами, і складається враження, що справді якісної літератури в Україні обмаль. Прозова творчість письменниці Раїси Плотникової – яскраве тому заперечення.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Раїса Плотникова. Обличчям до полум’я
Раїса Плотникова. Обличчям до полум’я: Романи та новели. – Полтава: ТОВ «АСМІ», 2010. – 384 с. Ув останню в часі книгу письменниці Р. Плотникової увійшли романи: «Обличчям до полум’я», «В яру згасаючих зірок» та сім новел, сюжети яких вихоплені з життя попереднього та сучасного поколінь. У творчості письменниці нема нових для української літератури тем, але виважений досвід європейської філософської думки спонукав авторку розмірковувати над сутністю зла і оприлюднити власне, вистраждане, виболене ставлення до цієї проблеми. Стилістично письменниця полюбляє поєднання фольклору з фантастикою, реальності з химерою. Р. Плотникова поклала собі за мету боротьбу словом зі злом у будь-яких його проявах. Осмислення зла з точки зору сутності та суєтності сучасного буття, свободи у широкому розумінні цього слова – це планида незалежних, мужніх, вольових художніх натур. Звідси йде помітна у творах письменниці галерея стоїчних персонажів: Наумчик, Ривка («В яру згасаючих зірок»); Михайло («Обличчям до полум’я»; Жанна (новела «А дощ прав...»), художник-бомж (новела «Лабіринт для Мінотавра») та інші.
Сюжет романа «Обличчям до полум’я» (спочатку був опублікований у журналі «Дніпро», 2009) рухається по гуманістичних руїнах сучасної епохи, де панують, з одного боку, духовна ницисть, немилосердність, аморальність, обурливе беззаконня, а з іншого – образлива байдужість, безпомилкова «мояхатаскрайність», нестерпна безсовісність, та попри все, незбагненно невичерпна потреба людського духу відроджуватись. Головний герой Михайло – людина, котра знаходиться усередині цього потоку. Його не влаштовує стан несвободи, душевного пригнічення, невпевненості у майбутньому, але й боротьба за свої права коштує йому здоров’я, спокою, благополуччя. Усі протиріччя між партнерами розв’язуються за допомогою револьверів, і що неприємно усвідомлювати – читацька спільнота до того поступово звикає. У книзі, як на екрані, відображено картину внутрішньо дозрілої політичної катастрофи, і таким чином, передбачено-попереджено нас, сучасників, про реальну можливість виняткової граничної ситуації, що насувається на нашу країну. Філософська універсальність порушених у романі тем помітно підкреслена, адже універсальним є те, що завжди сучасне, завжди актуальне.
Творчість Р. Плотнікової є своєрідним синтезом історичної і сучасної тематики. Специфіка композиційної побудови, певною мірою експериментальної, з асоціативними переходами від теми до теми, від епізоду до епізоду, від портрета до портрета, часто без проміжних ланок часової послідовності, грунтується не так на звичній оповідності, як на самовияві персонажів. Дію рухає поглиблене протистояння між ними, і це вводить читача в саму серцевину подій, у людські долі та душі, крізь які пройшла війна. Внутрішня контрастність – основний структурний принцип побудови твору, а ефектний композиційний прийом кадрування, як у кіно, дає можливість спресувати минуле й сучасне в єдину цілість.
Є в мене й зауваження. Спрощує назагал добру мову («Цьогорічна забрьохана грязюкою й туманами весна стонадцять разів поверталася назад, щоб таки нарешті оклигати, увірватися, урізатися в холодні подихи півночі нахабним палким вітровієм і прохромити гострим промінням Ярила сіряву міжсезоння») часте використання одних і тих самих висловів (« ловить витрішки», «висмоктувало із серця останню надію»), Неприємно «дряпають» вуха вислови на взірець: «не мав жодного відношення» (мало би бути – «жодного стосунку»), затерті до блиску банальності («комар носа не підточить, цю школу вже не раз проходив» і дещо подібне інше.
Завершую висновками, хоча і не наполягаю на них. Проза Раїси Плотникової, з одного боку, традиційно реалістична, адже письменниця узвичаєно змальовує довколішнє життя, а з іншого, сторінки її книг – яскраві взірці модерного письма, що озиваються алюзіями про блискуче письмо В. Медвідя, Є. Пашковського, В.Шевчука. Відтак стиль письменниці не хибує на перекоси (або про «що», або «як»), є гармонійно витриманим й у певному сенсі канонотворчим. Прикро, що регіональні видавництва працюють з мізерними накладами, і складається враження, що справді якісної літератури в Україні обмаль. Прозова творчість письменниці Раїси Плотникової – яскраве тому заперечення.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
