ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.19
10:22
Дощові каплі дзвінко дріботять в весняні привідкриті двері.
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
2024.03.19
08:58
Домовлятися з ордою - святотацтво,
Все, що маєш, - стане згодом не твоє.
Хто не буде воювати - піде в рабство,
Хто сховався в нору - в ній згниє.
Бгати в пельку все, що бачиш - хиба!
Ліпше дай воякам! Поспіши!
Кухоль чаю та сухий окрайчик хл
Все, що маєш, - стане згодом не твоє.
Хто не буде воювати - піде в рабство,
Хто сховався в нору - в ній згниє.
Бгати в пельку все, що бачиш - хиба!
Ліпше дай воякам! Поспіши!
Кухоль чаю та сухий окрайчик хл
2024.03.19
08:40
На Істину табу немає:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
2024.03.19
08:27
– На покутті вмостився Дідух
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
2024.03.19
08:03
До нас ішов напівтверезий "брат",
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
2024.03.19
05:44
Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає ще раз ціль…
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає ще раз ціль…
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Червоне вітрило поезії Мар’яни Савки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Червоне вітрило поезії Мар’яни Савки
Маряна Савка. Тінь Риби. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2010. – 64 с.
Від часу, коли в античній філософії з’явилася категорія «логос», поклоніння слову стало спокусою, котра завжди переслідує людство Збірка, про яку мова, визначає саме цю філософську категорію особистості Мар’яни Савки. Власне, саме у колі високої напруги між полюсами натури і культури і можлива її поезія, котра демонструє всі ознаки окремого, самостійного явища, чи течії (як завгодно), і механічне складання/додавання естетичних чи етичних ознак тут мало що важить.
Більшість людей нашої епохи, епохи поствавілонського абсурду, коли все перемішано: дорадянське, радянське, пострадянське, – інтимофоби, котрі бояться будь-яких контактів: фізичних, внутрішніх, душевних, для них потрібні якісь інші форми спілкування. Людство потребує уваги, найперше, до своїх проблем, і саме поезія перетворюється на терапевтичний засіб лікування психологічних травм. Поезія може згуртувати націю.
Високохудожні тексти М. Савки несуть читачеві складний і багатий смисл. Шматки необробленої реальності абсурдні, але абсурд для поетеси не мода, не декорація. Із хаосу і випадковостей раптово народжується дещо, виповнене цільності й точності, ритмічної організованості, і виникає напруга, що аж дзвенить від повноти і наповненості смислом. Це основна підвалина світовідчуття поетки, єдино можливий спосіб осмислення навколишнього світу, коли свідомість легко міняється місцем із підсвідомістю, створюючи нову реальність.
Ранки вологі й сизі пропливають ескізами,
А ти із злидотою (тою) мусиш мати до діла.
Та думки усе прибувають, із паленими візами,
І вимагають в тебе хліба, житла і тіла...
... Хто я? Здригнувшись тілом, креслиш знаки питання
Пензликом по коліні, пальцями по мольберту
І залишаєш для себе час на не-повертання,
І заклеюєш небо усередину конверта.
Утаємничена у світ настроєвих почуттів, поетка конструює особистісне бачення-мрію власного життя – жити на березі моря. Душа поетеси – у пошуках моря. Мар’яна Савка народилася на Тернопільщині, наразі проживає у Львові, звідки до моря далеченько. Але не думаю, що саме географічне марення головує у цій збірці, хоча мотивів, пов’язаних із морем у книзі доста: «сто років без моря ... розсуваючи межі морів... у пошуках моря... понад морем туман, ніби збиті вершки... просто я мушля давня як море... заграва над морем паленіє як щоки від сорому... цілувались уранці // ротами солоної тиші – // як доказу близькості моря... двоє над морем // тонко світає // риба говорить».
Назва збірки висвітлюється попередніми цитатами як не спонтанна. Риба – дитя моря, і «дати рибі шлях до води» це те саме, що «дати морю вихід з пустелі, а чоловіку стежину додому... бо коли не прийме тебе берег, то море не схибить»; «Колискова», де зустрічаються «смішні острівні тубільці, що ловлять рибу в ріці...і «велика мама», що ділить «рибу під сонним сузір’ям Риб» – логічна кульмінація «рибної» теми!
У поетиці М. Савки є ще одне програмне слово – тінь. Власне, у назві збірки лексеми «тінь» і «риба» зустрічаються невипадково. В поетичному тексті фіксація часу і простору часто неможлива: вільне перетікання, перетин, де фактичну подію не відрізнити від спогаду про неї, перевтілення-переплетення програмних слів розчинені у простороні культури: «Тінь рибини лягає на карту // розсуваючи межі морів // забираючи в суші // причали // човни //і приморські базари // повні свіжих лангустів // цинамону // арабських циновок // і цікавих очей //що висмоктують сутінь // висновують сіті // для тих хто невпійманий // на одному з прилеглих світів // я вилежую тінь // розсуваючи лікті //занурюю руки в пісок // як у тісто // віднаходжу найменшого бога // із діркою // замість третього ока».
Мар’яна Савка – художньо зріла особистість. Її поетична харизма, на мою думку, – це притаманне їй усвідомлення меж свого «я», наявність власної позиції, вміння висловлюватись/виявляти життєвий і духовний досвід, зацікавленість іншими типами художньої свідомості, самообмеження заради творчого результату, за який не соромно, насамперед, перед власним сумлінням.
Поетичний погляд поетеси виявляє внутрішній зв’язок із енергією мови: «а ти б не зуміла // навіть брови підвести // бо стерпла уся // від чекання останніх слів // а Він перейде попри тебе // і мовить сестро // ану назбирай мені // сивих небесних слив».
Манера висловлювання поетеси – в основу зображення дійсності покладено почуття: пристрасть, волелюбність, насичене духовне життя і, відповідно, мова жива, емоційна, вишукана, багата на тропи, риторичні звороти. За поетикою М. Савки стоять об’єктивні реалії, життєвий і моральний досвід, психологічний матеріал, певні суспільні ідеї тощо. Вони сконцентровано являють характер образного мислення поетеси, віддзеркалюють не лише індивідуальність пера, а й національні підвалини її художнього мислення.
У поетеси метафора має смислову цінність і новизну, бо вона підкреслює нові відтінки, нові сторони, нові моменти: «стерпла уся // від чекання останніх слів // (...) сестро // ану назбирай мені // сивих небесних слив». Рух думки – це завжди смислове оновлення, що активізує читачеву здатність до асоціацій: «питиму їстиму // хліб і вино // виловлю істину // виорю дно // істина істинна // у простоті // боже // у радості // всі ми // святі».
Інтровертивна поезія – це завжди інтуїція, у чомусь аномальна, навіть патологічна. Можливо, прозріння? Прихована, але безсумнівна сповідь перед світом. А чи цікава вона пересічним співгромадянам? Гадаю, що не всім. Але в тому й річ, що так воно й повинно бути. Елітна поезія не для всіх. Вона – для еліти. Інший бік питання, що еліти залишилося у нашій державі вельми мало, майже одиниці. Шукати, хто в тому винний – не справа поетів. Їхня справа – писати, творити, створювати нові реальності, поетично перетворювати світ. Надія бути почутим – червоне вітрило Поезії.
Від часу, коли в античній філософії з’явилася категорія «логос», поклоніння слову стало спокусою, котра завжди переслідує людство Збірка, про яку мова, визначає саме цю філософську категорію особистості Мар’яни Савки. Власне, саме у колі високої напруги між полюсами натури і культури і можлива її поезія, котра демонструє всі ознаки окремого, самостійного явища, чи течії (як завгодно), і механічне складання/додавання естетичних чи етичних ознак тут мало що важить.
Більшість людей нашої епохи, епохи поствавілонського абсурду, коли все перемішано: дорадянське, радянське, пострадянське, – інтимофоби, котрі бояться будь-яких контактів: фізичних, внутрішніх, душевних, для них потрібні якісь інші форми спілкування. Людство потребує уваги, найперше, до своїх проблем, і саме поезія перетворюється на терапевтичний засіб лікування психологічних травм. Поезія може згуртувати націю.
Високохудожні тексти М. Савки несуть читачеві складний і багатий смисл. Шматки необробленої реальності абсурдні, але абсурд для поетеси не мода, не декорація. Із хаосу і випадковостей раптово народжується дещо, виповнене цільності й точності, ритмічної організованості, і виникає напруга, що аж дзвенить від повноти і наповненості смислом. Це основна підвалина світовідчуття поетки, єдино можливий спосіб осмислення навколишнього світу, коли свідомість легко міняється місцем із підсвідомістю, створюючи нову реальність.
Ранки вологі й сизі пропливають ескізами,
А ти із злидотою (тою) мусиш мати до діла.
Та думки усе прибувають, із паленими візами,
І вимагають в тебе хліба, житла і тіла...
... Хто я? Здригнувшись тілом, креслиш знаки питання
Пензликом по коліні, пальцями по мольберту
І залишаєш для себе час на не-повертання,
І заклеюєш небо усередину конверта.
Утаємничена у світ настроєвих почуттів, поетка конструює особистісне бачення-мрію власного життя – жити на березі моря. Душа поетеси – у пошуках моря. Мар’яна Савка народилася на Тернопільщині, наразі проживає у Львові, звідки до моря далеченько. Але не думаю, що саме географічне марення головує у цій збірці, хоча мотивів, пов’язаних із морем у книзі доста: «сто років без моря ... розсуваючи межі морів... у пошуках моря... понад морем туман, ніби збиті вершки... просто я мушля давня як море... заграва над морем паленіє як щоки від сорому... цілувались уранці // ротами солоної тиші – // як доказу близькості моря... двоє над морем // тонко світає // риба говорить».
Назва збірки висвітлюється попередніми цитатами як не спонтанна. Риба – дитя моря, і «дати рибі шлях до води» це те саме, що «дати морю вихід з пустелі, а чоловіку стежину додому... бо коли не прийме тебе берег, то море не схибить»; «Колискова», де зустрічаються «смішні острівні тубільці, що ловлять рибу в ріці...і «велика мама», що ділить «рибу під сонним сузір’ям Риб» – логічна кульмінація «рибної» теми!
У поетиці М. Савки є ще одне програмне слово – тінь. Власне, у назві збірки лексеми «тінь» і «риба» зустрічаються невипадково. В поетичному тексті фіксація часу і простору часто неможлива: вільне перетікання, перетин, де фактичну подію не відрізнити від спогаду про неї, перевтілення-переплетення програмних слів розчинені у простороні культури: «Тінь рибини лягає на карту // розсуваючи межі морів // забираючи в суші // причали // човни //і приморські базари // повні свіжих лангустів // цинамону // арабських циновок // і цікавих очей //що висмоктують сутінь // висновують сіті // для тих хто невпійманий // на одному з прилеглих світів // я вилежую тінь // розсуваючи лікті //занурюю руки в пісок // як у тісто // віднаходжу найменшого бога // із діркою // замість третього ока».
Мар’яна Савка – художньо зріла особистість. Її поетична харизма, на мою думку, – це притаманне їй усвідомлення меж свого «я», наявність власної позиції, вміння висловлюватись/виявляти життєвий і духовний досвід, зацікавленість іншими типами художньої свідомості, самообмеження заради творчого результату, за який не соромно, насамперед, перед власним сумлінням.
Поетичний погляд поетеси виявляє внутрішній зв’язок із енергією мови: «а ти б не зуміла // навіть брови підвести // бо стерпла уся // від чекання останніх слів // а Він перейде попри тебе // і мовить сестро // ану назбирай мені // сивих небесних слив».
Манера висловлювання поетеси – в основу зображення дійсності покладено почуття: пристрасть, волелюбність, насичене духовне життя і, відповідно, мова жива, емоційна, вишукана, багата на тропи, риторичні звороти. За поетикою М. Савки стоять об’єктивні реалії, життєвий і моральний досвід, психологічний матеріал, певні суспільні ідеї тощо. Вони сконцентровано являють характер образного мислення поетеси, віддзеркалюють не лише індивідуальність пера, а й національні підвалини її художнього мислення.
У поетеси метафора має смислову цінність і новизну, бо вона підкреслює нові відтінки, нові сторони, нові моменти: «стерпла уся // від чекання останніх слів // (...) сестро // ану назбирай мені // сивих небесних слив». Рух думки – це завжди смислове оновлення, що активізує читачеву здатність до асоціацій: «питиму їстиму // хліб і вино // виловлю істину // виорю дно // істина істинна // у простоті // боже // у радості // всі ми // святі».
Інтровертивна поезія – це завжди інтуїція, у чомусь аномальна, навіть патологічна. Можливо, прозріння? Прихована, але безсумнівна сповідь перед світом. А чи цікава вона пересічним співгромадянам? Гадаю, що не всім. Але в тому й річ, що так воно й повинно бути. Елітна поезія не для всіх. Вона – для еліти. Інший бік питання, що еліти залишилося у нашій державі вельми мало, майже одиниці. Шукати, хто в тому винний – не справа поетів. Їхня справа – писати, творити, створювати нові реальності, поетично перетворювати світ. Надія бути почутим – червоне вітрило Поезії.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Раїса Плотникова. Обличчям до полум’я"
• Перейти на сторінку •
"На розпутті велелюднім . Новели Богдана Мельничука"
• Перейти на сторінку •
"На розпутті велелюднім . Новели Богдана Мельничука"
Про публікацію