
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.19
02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
2025.07.18
22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
2025.07.18
21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
2025.07.18
17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
2025.07.18
16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
2025.07.18
13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник.
Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент
2025.07.18
10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
2025.07.18
05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
2025.07.17
22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
2025.07.17
21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
2025.07.17
20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
2025.07.17
18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
2025.07.17
11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
2025.07.17
06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
2025.07.16
23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
2025.07.16
23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Образ хлопчика з янголів
Олександр Смик. Україна в мені. – Тернопіль: Джура, 2010. – 164 с.
Олександр Смик. В любові переможених немає. – Тернопіль: Джура, 2010. – 156 с.
« Десь у храмі плаче фреска...»
Ще якихось двадцять років тому ми жили в іншому часі. Феномен творчості письменника, журналіста, громадського діяча Олександра Смика – прямий приклад того, як недавня наша історія складно й щільно пов’язана зі сучасністю. Сьогодні вже не видається випадковістю, що саме художня інтуїція поетів, бардів, менестрелів першою вловила живі тенденції різкого повороту суспільного розвитку. Наприкінці ХХ століття нас очікувала нестримна навала нечуваних раніше пісень, в яких звучала заборонена не так давно правда життя (як приклад – творчість Булата Окунджави, Володимира Висоцького та інших).
Пісенний вияв поезії закономірний, він має свої традиції й різноманітні форми. Витоки цієї творчості йдуть від жанру міського романсу, його ліричної сповідальності, відвертості. Але соціальні мотиви пісенних монологів О. Смика додали до цього жанру особливий зміст, адже пісня доступніша за поезію, бо тут працює емоційний вплив виконавця на свідомість авдиторії, до якої треба достукатись, яку треба збудити, намовити, завоювати і підкорити: «Немає праведних // В пошані тільки сильні // А сильні проштовхалися в святі».
Автор працює у царині слова цілком самостійно, скомпонувавши вірші у збірках на свій лад, не оминувши жодного твору. Чи втрачають щось головне його пісні при публікації, чи, навпаки, зберігають – це питання дискусійне. Такі поняття, як «вуличне», «неофіційне», «майданне» здавна існують в естетиці. На мою думку, Олександр Смик наповнює їх реальним змістом, бо розповідає про життя маси, стає виразником її потужного багатоголосся. І хоча в опублікованих варіантах пісень неминуче зникають дорогоцінні слухові відтінки, нюанси природного голосу, що ювелірно шліфують інтонаційну побудову рядка, у текстах майже завжди присутня авторська драматургія – якимось одним словом, а чи штрихом, поет міняє традиційно незмінний приспів, забирає словесний повтор. Поет живе у вірші так само імпровізаційно, як у виконанні пісні. Він шукає і знаходить моральну гармонію, виявляє кореневий початок народної душі й мови, зберігаючи здоровий глузд там, де його апріорі не могло бути раніше.
Не вірте, що поезія – слова.
Це справжнє омовення після зливи.
Вона як наречена і вдова,
У білому і чорному вразлива...
... Тут не злукавити
Тим паче, відійти,
Не поступитись порятунком мілким...
Поет підзвітний Богові.
І тільки.
Олександр Смик висміює нечасто, але гумору, іронії не оминає. Він не глузує, не знущається і навіть не осуджує. Хоча судить: «Колись Дедали // а тепер дебіли // дедалі і дедалі // більше...». Судить людей, котрих бачить наскрізь у їхньому минулому й теперішньому, їх подвиги і гріхи, невідповідність самооцінки і реальної значущості. Його гумор не що інше, як другий смисл, котрий потребує напруження розуму і пропонує кілька варіантів розгадок. Ці вірші багатозначні. Як відомо, сміх – то сигнал людського сближення. Сміються рівні. Але сміх і драматизм поет не розводить по різні боки буття. Тому в його поезії природно сусідять трубадурські вірші: «Білі гуси» та «Брехня жалілася брехні» з іронічними інвективами: «Круки над Україною, круки», «Пора» та іншими.
Поезію О. Смика приймають і розуміють люди різного віку, соціальних прошарків, рівнів та фаху. Чому? На мою думку, митець багато знає про життя інших людей, і це його принципова позиція – знати. Його поезія надзвичайно багата на деталі, що з часом тільки зростають у ціні. Тому, прогнозую, кожне наступне покоління знайде у віршах поета правду свого досвіду, своїх переживань і думок, котра так відверто і ґрунтовно зафіксована й збережена у його поетичному слові: «Націє за себе помолись // Націє згинатися доволі // Наречені обранцями долі // Ми одне із одним відбулись».
Українська еротична поезія – незаперечний факт, явище, котре свідчить про те, що українські поети, хоча і не створюють її наново, але відозмінюють і перетворюють на реальність. Поет О. Смик – один із творців української еротичної поезії: «Я чую // Коли падає сльоза // чи затихає // десь далеко серце // Коли на світ // З безвиході здається // Хустинкою хтось очі пов’язав». Він шукає і знаходить гармонію там, де здавалося б, її нема. У своїх любовних поезіях поет виступає як актор, котрий грає багато ролей. Але насамперед, їх творить alter ego автора. Поетична свідомість продукує художні образи, що прагнуть оприлюднення, спираючись не тільки на талант автора, а й на традиційні для української еротичної поезії взірці (П. Тичина: «Зоставайся, ніч настала, // Все в тумані-молоці, – // Спать мене поклала Тала // На дівочій руці»; М. Рильський: «У темній гущині її я наздогнав»; Д. Павличко: «Вона лежала навзнак у траві»; В. Стус: «Поверни мені ніч, // хай і крадену – нашу»; І. Андрусяк: «Я ненавиджу цю істоту // цього теплого м’яса кусень»; В. Герасим’юк: «Я згадую, як ти засинала, // як прокидалась – // і мені перехоплює подих... // – А все інше – вірші.»).
Лірична поезія О. Смика впровадила у пісенний світ приватну психологію поодинокої людини. І в темах особистісних, інтимних поет виявив свою самоцінність, котра на цьому плацдармі належить всім і нікому окремо: дещо традиційне видобуте назовні, щоби нагадати і вразити тим, чого ще не було.
Коли одягнена у свіжу наготу
Ти підіймаєшся з росистої постелі
Я завжди пізнаю в тобі оту
Змальовану великим Ботічеллі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Образ хлопчика з янголів

Олександр Смик. Україна в мені. – Тернопіль: Джура, 2010. – 164 с.
Олександр Смик. В любові переможених немає. – Тернопіль: Джура, 2010. – 156 с.
« Десь у храмі плаче фреска...»
Ще якихось двадцять років тому ми жили в іншому часі. Феномен творчості письменника, журналіста, громадського діяча Олександра Смика – прямий приклад того, як недавня наша історія складно й щільно пов’язана зі сучасністю. Сьогодні вже не видається випадковістю, що саме художня інтуїція поетів, бардів, менестрелів першою вловила живі тенденції різкого повороту суспільного розвитку. Наприкінці ХХ століття нас очікувала нестримна навала нечуваних раніше пісень, в яких звучала заборонена не так давно правда життя (як приклад – творчість Булата Окунджави, Володимира Висоцького та інших).
Пісенний вияв поезії закономірний, він має свої традиції й різноманітні форми. Витоки цієї творчості йдуть від жанру міського романсу, його ліричної сповідальності, відвертості. Але соціальні мотиви пісенних монологів О. Смика додали до цього жанру особливий зміст, адже пісня доступніша за поезію, бо тут працює емоційний вплив виконавця на свідомість авдиторії, до якої треба достукатись, яку треба збудити, намовити, завоювати і підкорити: «Немає праведних // В пошані тільки сильні // А сильні проштовхалися в святі».
Автор працює у царині слова цілком самостійно, скомпонувавши вірші у збірках на свій лад, не оминувши жодного твору. Чи втрачають щось головне його пісні при публікації, чи, навпаки, зберігають – це питання дискусійне. Такі поняття, як «вуличне», «неофіційне», «майданне» здавна існують в естетиці. На мою думку, Олександр Смик наповнює їх реальним змістом, бо розповідає про життя маси, стає виразником її потужного багатоголосся. І хоча в опублікованих варіантах пісень неминуче зникають дорогоцінні слухові відтінки, нюанси природного голосу, що ювелірно шліфують інтонаційну побудову рядка, у текстах майже завжди присутня авторська драматургія – якимось одним словом, а чи штрихом, поет міняє традиційно незмінний приспів, забирає словесний повтор. Поет живе у вірші так само імпровізаційно, як у виконанні пісні. Він шукає і знаходить моральну гармонію, виявляє кореневий початок народної душі й мови, зберігаючи здоровий глузд там, де його апріорі не могло бути раніше.
Не вірте, що поезія – слова.
Це справжнє омовення після зливи.
Вона як наречена і вдова,
У білому і чорному вразлива...
... Тут не злукавити
Тим паче, відійти,
Не поступитись порятунком мілким...
Поет підзвітний Богові.
І тільки.
Олександр Смик висміює нечасто, але гумору, іронії не оминає. Він не глузує, не знущається і навіть не осуджує. Хоча судить: «Колись Дедали // а тепер дебіли // дедалі і дедалі // більше...». Судить людей, котрих бачить наскрізь у їхньому минулому й теперішньому, їх подвиги і гріхи, невідповідність самооцінки і реальної значущості. Його гумор не що інше, як другий смисл, котрий потребує напруження розуму і пропонує кілька варіантів розгадок. Ці вірші багатозначні. Як відомо, сміх – то сигнал людського сближення. Сміються рівні. Але сміх і драматизм поет не розводить по різні боки буття. Тому в його поезії природно сусідять трубадурські вірші: «Білі гуси» та «Брехня жалілася брехні» з іронічними інвективами: «Круки над Україною, круки», «Пора» та іншими.
Поезію О. Смика приймають і розуміють люди різного віку, соціальних прошарків, рівнів та фаху. Чому? На мою думку, митець багато знає про життя інших людей, і це його принципова позиція – знати. Його поезія надзвичайно багата на деталі, що з часом тільки зростають у ціні. Тому, прогнозую, кожне наступне покоління знайде у віршах поета правду свого досвіду, своїх переживань і думок, котра так відверто і ґрунтовно зафіксована й збережена у його поетичному слові: «Націє за себе помолись // Націє згинатися доволі // Наречені обранцями долі // Ми одне із одним відбулись».
Українська еротична поезія – незаперечний факт, явище, котре свідчить про те, що українські поети, хоча і не створюють її наново, але відозмінюють і перетворюють на реальність. Поет О. Смик – один із творців української еротичної поезії: «Я чую // Коли падає сльоза // чи затихає // десь далеко серце // Коли на світ // З безвиході здається // Хустинкою хтось очі пов’язав». Він шукає і знаходить гармонію там, де здавалося б, її нема. У своїх любовних поезіях поет виступає як актор, котрий грає багато ролей. Але насамперед, їх творить alter ego автора. Поетична свідомість продукує художні образи, що прагнуть оприлюднення, спираючись не тільки на талант автора, а й на традиційні для української еротичної поезії взірці (П. Тичина: «Зоставайся, ніч настала, // Все в тумані-молоці, – // Спать мене поклала Тала // На дівочій руці»; М. Рильський: «У темній гущині її я наздогнав»; Д. Павличко: «Вона лежала навзнак у траві»; В. Стус: «Поверни мені ніч, // хай і крадену – нашу»; І. Андрусяк: «Я ненавиджу цю істоту // цього теплого м’яса кусень»; В. Герасим’юк: «Я згадую, як ти засинала, // як прокидалась – // і мені перехоплює подих... // – А все інше – вірші.»).
Лірична поезія О. Смика впровадила у пісенний світ приватну психологію поодинокої людини. І в темах особистісних, інтимних поет виявив свою самоцінність, котра на цьому плацдармі належить всім і нікому окремо: дещо традиційне видобуте назовні, щоби нагадати і вразити тим, чого ще не було.
Коли одягнена у свіжу наготу
Ти підіймаєшся з росистої постелі
Я завжди пізнаю в тобі оту
Змальовану великим Ботічеллі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію