9 травня 2011 року у Львові відбулися масові сутички між прихильниками ВО "Свобода", міліцією та "червонопрапорниками".

Провокацію організувала і підтримала діюча влада, у першу чергу - керівник львівської ОДА Цимбалюк та керівництво обласної міліції - адже саме міліція допустила розгортання величезного червоного прапора, і саме вона захищала і прикривала провокаторів, не вчиняючи щодо них ніяких дій.

Очевидно, рішення про такий формат приймалося у Києві - на рівні очільника МВС Могильова.

Спів-організатор провокації - ВО "Свобода", котре, попри заборону суду на масові заходи, дало необхідні "чорні фігури" для владної гри, своєю симетричною дією посилило меседж неокомуністичних маргіналів.

Декорацій вистачило: і зривання георгіївських стрічок із комуністичних пенсіонерів, і побиття місцевого "антифашиста" Калинюка, і розтоптаний вінок генконсула Росії у Львові Олега Астахова, і стрілянина "русскоєдиного" хулігана, і травмовані фотокореспонденти, і розбиті вікна в автобусах, і масові сутички із "Беркутом".

Зрештою, цього і слід було очікувати: давно заряджувана рушниця, що висіла на стіні, вистрілила. Тільки - хто стріляв і в кого влучили?

Символьна мета

Ключовий меседж, котрий хочуть донести організатори провокації: "Галичани проти ветеранів Радянської армії - отже, вони за нацистів".

Їм треба вкотре вбити клин між людьми Західної України та рештою українців. Їм треба знову зіткнути між собою наших дідів у громадянській війні - і хтозна, чи й не захочеться їм актуалізувати гасло "Победа деда - моя победа" сьогодні?

День перемоги у Львові. Міліція і люди

Другий, вторинний меседж - "комуністи і свободівці - брати по розуму". Абсолютно симетрична, можна сказати, синхронна дія - додаткове тому підтвердження.

Третє ключове повідомлення, заховане у провокації - "Львів - небезпечний".

Як результат, всеукраїнська суспільна дискусія зміщена із злочинної ролі СРСР у Другій світовій, із пам’яті про загиблих, із використання символіки ВВВ як "фігового листка" банкрутуючого режиму Януковича на неадекватність львів’ян.

І байдуже, що на стороні "Свободи" було тільки декілька тисяч людей - чи більше їх було під "Цісарською кавою" 30 травня 2000 року, коли натовп після похорону Ігоря Білозіра бив шибки і ламав двері нещасного генделика?

Переможці

Від провокації виграли проросійські провокатори: це — гарна причина набрати молоду активну поросль. Тепер хуліганити можна буде, захищаючи "пам"ять і славу дідів", відчуваючи за собою моральне право "бити бандеру" у своєму Дніпропетровську, Донецьку, Одесі чи Києві. Тепер у них є право на наступний хід "білими фігурами", на який знову доведеться реагувати.

Виграла й Партія Регіонів: вона подала сигнал "своєму" електорату про спільні цінності, відволікла його увагу від зростання цін на товари споживання і комунальні послуги, на закриття шкіл, і втягла їх в безкомпромісну війну за символи, унеможлививши насильством адекватний діалог між "сторонами".

Виграв Кремль: проведено успішну роботу на розкол України, гуманітарна позиція української влади скопіювала кремлівську, а антикомунізм укотре зведено до "галичанства". Реваншистський ренесанс СРСР прийшов і в Україну. Крім того, картина "ворога" для внутрішньоросійського вжитку - знову чітка, як ніколи.

Переможені

Програла українська опозиція. Сьогоднішня бійка - це її 9 березня 2001 року.

Потенційний соціальний протест проти влади, що майже дозрів, розколото ставленням до символів ВВВ, а відтак - задушено у зародку, морально здискредитовано застосуванням насильства. Схід після цього не захоче протестувати разом із Заходом, а Центр відмежується від одіозних дій львівських радикалів.

Програв Львів в цілому: його буде успішно шельмовано в українських, російських і світових медіа як територію небезпеки і нетолерантності, де опозиція так само зневажає демократію, як і влада, і де антикомунізм - так само неадекватний, як і його опонент.

Програла ВО "Свобода": акції під червоними прапорами успішно відбулися у всіх ключових містах Галичини - Львові, Івано-Франківську та Тернополі.

Сутички не досягли цілі - і не могли їх досягти. Навіть якщо "свободівцям" вдалося б проломати "беркутівців", чи були б побиті львівські старці-енкаведисти, котрі скоро стануть перед Божим судом, встановленням правди і відновленням справедливості?

Що буде далі?

Справу щодо масових заворушень відкриють "за фактом" і або успішно похоронять, або повісять на когось із "свободівців", таким чином ще сильніше розкручуючи її як "єдину реальну альтернативу режиму".

Влада знайшла хороший привід для посилення "антинаціоналістичної" (а, по суті, антиукраїнської) риторики. Наскільки їй вдасться роздмухати цю істерію і навішати локшину про свою "об’єднавчу роль" - покаже час, але перший крок є успішним.

Стрілянина в День Перемоги у Львові

Влада покомуністичнішає, відбудеться подальша реабілітація комуністичних символів і практик. Можливо, червоні прапори залишаться висіти на багатьох урядових установах і надалі, як це сталося, наприклад у Сумах з державним архівом, де червоний прапор повісили ще за тиждень до 9 травня)

Вихід є?

Як можна вийти з глухого кута?

У першу чергу це - зміна свідомості галичан із локально-галицької на всеукраїнську, перехід "ментального Збруча". Це - прийняття того факту, що для людей з-за Збруча 9 травня є важливим днем, який болить до сьогодні - і святкується по-радянськи тому, що ніхто не зміг запропонувати альтернативного адекватного не-радянського формату.

Галичани мають прийняти той факт, що радянські воїни для людей Великої України - "наші", банально тому, що саме в цій армії воювали до її перемоги і гинули їхні родичі. Необхідна повага і увага, терпіння і послідовність у діалозі.

У другу чергу це - широке просвітництво в центрі і на Сході України щодо справжньої суті Другої світової війни, її виновників і її наслідків.

Існує кричуща потреба "україно-українського примирення", як каже Грицак. Внуки ветеранів повинні зрозуміти, що комуністична імперія перемогла нацистську, але від цього українці не перестали бути її рабами. Сталін і його спадкоємці не припинили нищити українську пам’ять, мову і культуру. Боротьба Холодноярців і інших отаманів 1920-х років проти комунізму дає чітке розуміння того, чим була альтернативна УПА для людей Центральної України.

По-третє, це - нова якість антикомунізму, котрий повинен довести до нового Нюрнберзького трибуналу.

Це - нова якість націоналізму, громадянський інтелектуальний патріотизм, що стане альтернативою радикалам, потреба якого настільки очевидна у критичний для нашої держави час.

Насамкінець

Спадок 9 травня 2011 року відгикуватиметься українцям: запах насильства отруюватиме довіру між українцями різних переконань як мінімум ще кілька років.

Тоді режим Януковича здеградує до повного кадрового, економічного і символьного банкрутства, забравши із собою в еміграцію, крім вкрадених мільярдів, сентимент до померлої Імперії, збудований кістьми її вбитих, загиблих і знищених рабів.

Культ сталінської перемоги збанкрутує разом із режимом, звільнивши місце для вшанування загиблих і для звичайної людської пам’яті.

Радянський патріотизм відімре, як відмер патріотизм царської Росії чи Австро-Угорської імперії, і залишиться справою лише вузького кола ідеологічних фанатів і історичних реконструкторів. А наше минуле не буде нашим майбутнім.

Остап Кривдик, політолог, активіст

• Стрілком зі Львова виявився колишній міліціонер, що також є і сином крупного міліцейського чиновника

Внаслідок подій 9 травня у Львові затримано 9 осіб.

Про це заявив заступник начальника ГУ МВС у Львівській області Михайло Курочка, передає ZAXID.NET.

Станом на вівторок, за його словами, одна особа перебуває в лікарні, а загалом зареєстровано 14 потерпілих.

Щодо інциденту з пострілом у помічника депутата із травматичної зброї, Курочка повідомив лише прізвище особи, яка застосувала зброю.

"Його прізвище є Сопільник… То є син", - сказав Курочка.

Щодо інциденту, в якому постраждали журналісти, Курочка повідомив:

"Це відбувалося в тому комплексі, коли йшло тих троє людей, серед яких був Сопільник. Поруч були кореспонденти. Сопільник йшов зі своїми двома колегами, і в них на грудях були почеплені на лацканах георгіївські стрічки. Молодики підійшли до них, і між ними виникла сутичка саме з того приводу, що в них стрічки", - сказав він.

"Ті відмовилися знімати (стрічки). Спочатку між ними почалася, я так розумію, відверта бійка… Після того один із них витягнув пістолет, вистрілив, як так розумію в даному випадку, в людину, яка десь була причетна до цього інциденту. В кінцевому результаті у відповідь їх закидали камінням, що видно на плівці", - додав Курочка.

Видання також зазначає, що Сопільник є сином колишнього керівника сектору у науково-дослідному Центрі безпеки дорожнього руху МВС України, полковника міліції Любомира Сопільника. Той є радником начальника ГУ МВС України у Львівській області Богдана Щура.

Як повідомлялося, 9 травня у Львові в ході однієї із сутичок з травматичної зброї було поранено помічника депутата Львівської міської ради Олега Ковпака.

Крім того, постраждали також журналісти....
.............................................


• Персональну відповідальність за події у Львові 9-го травня несе Віктор Янукович.

Про це йдеться у заяві прес-служби ВО "Батьківщина".

"Відтак радник Януковича Ганна Герман мала би набратися сміливості зайти в президентський кабінет та назвати речі своїми іменами, а не відбілювати свого шефа від очевидної провини за безчинство", - заявили у "Батьківщині", коментуючи думку Герман про причини сутички у Львові на День Перемоги.

"Не Тимошенко, а Партія регіонів імені Януковича порушила спокійну і толерантну підготовку країни до Дня Перемоги безвідповідальним законом про червоні прапори", - заявили в партії Тимошенко.

"Не Тимошенко, а підлегла Януковичу міліція організувала зелений коридор провокаторам із радикальних проросійських організацій, які й не приховували своєї мети організувати безлад у Львові", - йдеться в заяві.

"Саме Янукович став першим із чотирьох українських президентів, за урядування якого 9 травня перетворилося на день насильства і розколу країни", - підкреслюють у партії.

В партії Тимошенко вважають, що мета Януковича очевидна.

"Протягом тривалого часу ЗМІ були зайняті обговоренням доцільності чи недоцільності рішення влади в обов’язковому порядку вивішувати в ці дні червоні прапори, а після 9-го травня переймаються сутичками, конфліктами та протистояннями. Суспільну увагу цілеспрямовано відведено від зростання цін на продукти харчування, на паливо, від драконівських житлово-комунальних тарифів, від катастрофічного погіршення життя у країні", - йдеться в заяві.

"І це ще раз доводить цинізм і брутальність методів нинішньої влади, готової зіштовхувати лобами людей, щоб уникнути відповідальності за економічний провал в країні", - зазначають в "Батьківщині".

Партійці мають надію, що в президента вистачить розуму схаменутися та накласти вето на закон про офіційне використання копій Прапора Перемоги.
....................................................................
• З російських сайтів
Победа!!!? (#)

Мне уже за 60. До начала 2000-х для меня существовали четыре праздника: Новый год, день Победы, Пасха и дни рождения (мой и моих близких). Во время войны погибли родные моей мамы. Её мама и сестра умерли в блокадном Ленинграде, брат - на фронте, в первые месяцы. Мама с моими братом и сестрой были эвакуированы в Казань. Об отце мама никогда ничего не говорила. Про войну вспоминать не любила, так, бытовые семейные неурядицы, чаще всего с юмористическим оттенком. По войну знаю из книг, фильмов, позже из рассказов других родственников и знакомых. Самый яркий след оставили в памяти «Балтийское небо», (в детстве), «А зори здесь тихие», «В списках не значился». В перестроечные годы познакомился с В. Некрасовым, О. Адамовичем, В. Быковым, В. Гроссманом. Величие Победы никогда не вызывало сомнений. Всегда было чувство благодарности к известным и безымянным героям, отдавшим свои жизни за мою и моих детей. Даже сталинские и нквдэшные преступления казались пройденным этапом и компенсировались в сознании разоблачающим «хэппи-эндом» и надеждой на неизбежное торжество справедливости, как в кино…

Начались 2000-е. Надежды, как известно, умирающие последними, сменились сначала недоумением, а затем и полной безнадёгой. Благодарность к погибшим и стареющим на глазах победителям стала затмеваться всё возрастающей жалостью к ним. Эта жалость обосновывалась даже не тем отчаянным положением, в котором оказались выжившие, их проблемы никого особо не волновали и раньше. Жалость росла от вопроса: за что боролись и умирали? Боролись с фашизмом? Получили гэбизм. Умирали за свободу народа и своих детей? Получили свободу для кооператива «Озеро» и «суверенную демократию» для остальных. Освобождали «Освенцим» и рушили газовые камеры? Получили «Матросскую тишину» и «Бутырку» для Магнитского, Ходорковского и несть им числа. Партизанили против фашистского беспредела на оккупированных территориях, а получили кущёвку по всей стране. Ненавидели Геббельса и его пропаганду, получили ословьёвых, мамонтовых, шевченок и прочих леонтьевых с ситтелями из каждого ящика. Жалели юнцов из гитлерюгнда, получили сурковских петушков из селигерского инкубатора.

Раздаваемые направо и налево георгиевские ленточки под девизом: «Победа деда – моя победа», выглядят полным издевательством по отношению к 80-летним старикам-блокадникам, которые, получив ключи от однокомнатных квартир ещё в прошлом году, не могут туда переехать, потому что не включены лифты, и главное, потому что в одиночестве им там не выжить, а съехаться с детьми нельзя, т. к. квартиры муниципальные и приватизации не подлежат.

Президент, верховный главнокомандующий, принимающий парад победы (с маленькой буквы) вальяжно расположившись в полукресле, нога-на-ногу, это даже не Каддафи, это медвехерия какая-то. Как будто тандем пришёл на варьете с девицами, не хватало только столика с глинтвейном и сигары в руке.

В общем, праздник удался! Праздник со слезами на глазах…

Осталось только попросить прощения у мёртвых и живых. Простите нас, пожалуйста, что Вашу Победу мы превратили в победу тех, с кем Вы боролись во время Великой Войны!..
.........................................
• С 1948 года 9 мая стал рабочим днём. А Праздничным он так и остался.
Известия №302 от 24.12.1948 г.
Президиум Верховного совета постановил:
1. Во изменение Указа Президиума Верховного Совета СССР от 8 мая 1945 года считать день 9 мая - праздник победы над Германией - рабочим днём.
2. День 1 января - новогодний праздник - считать нерабочим днём.

http://statehistory.ru/776/9-maya---istoriya-prazdnika/