Цього разу було якось дивно,
Не те щоб раніше бувало нормально,
Просто погодьтесь, роздавати листівки
У день, коли тобі два плюс двадцять.
Ще з ночі отримав одну есемеску,
Мене там вітали, звертаючись, дядьку,
Писали із жартом, чувак, ти старієш,
Старієш, то це вже і близько «вмираєш».
Та це все слова,
А слова не правдиві,
Бо все, що читаєш/пишеш чи кажеш
Продукт вторинний, зразка самогону:
Чим далі, тим гірше,
Чим ближче, тим важче.
І ти пролітаєш, неначе комета,
Так само швидко, але не яскраво,
Тож поки летиш – ні на що не зважаєш,
Тож поки летиш – польоту не знаєш.
Тільки одна зігріває думка:
Бути світлішим за інших – чистіше,
От тільки не завжди ці компоненти
Тобі у житті дозволять зліпити.
Ранкові затори співпали з дзвінками,
Усі, як один, бажали здоров’я,
Це, типу, приємно за Вашу увагу,
А потім отримувати мої «дяки».
Усе це шаблонно і трохи банально,
Але ти в суспільстві,
Радій – не в палаті.
І мусиш впрягатися поруч з волами,
Орати землю, бути вдячним.
Працюй, молодий, і все буде круто
Років у сорок або сорок п’ятім.
Тож мусиш стояти наче гоблін
Зелені листівка, зелена куртка
Люди тебе обтікають мов хвилі
Кожен сам зі своїми думками,
Своїми життями,
Своїми серцями.
А далі футбол «Металіст і Шахтар»,
Думаєш: «може це буде сьогодні»,
Може сьогодні буде туман,
Може сьогодні нам щось допоможе.
Сумна алегорія: ніби в під’їзді,
Довго стоїш, тиснеш на кнопку,
Ліфт застрягає між поверхами,
Ні вгору, ні вниз немає дороги.
Зовсім невчасно, без правил дії
Ніби твій човен пливе на буксирі.
І поки чекаєш п’яних ліфтерів,
Які забухали в барі на розі,
Співаєш пісень схожих на грози,
Таких же гучних і трохи морозних.
І поки стоїш у гуртожитку в душі,
Бачиш як хтось собі бриє яйця,
Як пише біблія: «БОГ усе знає»,
То, певно, й за цього типа вболіває.
Та поки у пляшці лишився коньяк,
А мозок сприймає усе значно легше,
Будуть співати морозних пісень,
А хтось
просто
зубритиме
тексти.