ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.22
02:03
Мені заснути не дають
Чиїсь обличчя у тумані.
Веде крізь сни в часи жадані
Незрозуміла біла путь,
Де весни сліз гірких не ллють
На дні солодкої омани.
Мені заснути не дають
Чиїсь обличчя у тумані.
Веде крізь сни в часи жадані
Незрозуміла біла путь,
Де весни сліз гірких не ллють
На дні солодкої омани.
Мені заснути не дають
2024.05.22
00:07
Не дивуйся, що я дуже різний та непростий.
Наче троє живуть в мені. Схожі, немов брати.
Але досить відмінні характерами вони.
Перший – той не злякається чорта або труни.
Добивається, хоч бич чого та кого хотів.
Навіть танк не посунув би з обраних ни
Наче троє живуть в мені. Схожі, немов брати.
Але досить відмінні характерами вони.
Перший – той не злякається чорта або труни.
Добивається, хоч бич чого та кого хотів.
Навіть танк не посунув би з обраних ни
2024.05.21
23:17
Жебрак на землі просить на хліб.
Падати далі нікуди.
Нижче тільки пекло.
Він сходив землю
уздовж і впоперек,
Знає її родимки, шрами,
Падати далі нікуди.
Нижче тільки пекло.
Він сходив землю
уздовж і впоперек,
Знає її родимки, шрами,
2024.05.21
21:39
Боги Богів...і тих Богів Боги,
і той, хто над Богами й над собою,
скажіть нам, людям, де ті береги,
де хвилі духу б'ються до прибою -
й радіють грою.
Де врозсип розлітаються зірки,
а згустки душ - насилених на нитку -
і той, хто над Богами й над собою,
скажіть нам, людям, де ті береги,
де хвилі духу б'ються до прибою -
й радіють грою.
Де врозсип розлітаються зірки,
а згустки душ - насилених на нитку -
2024.05.21
20:32
А тепер забери у мови усю її кров,
Щоб кожен рядок став глухою стіною розпачу,
Щоб сонце здавалося болем старих розмов
А слово — веслом, що постійно гребе до острова.
До острова, подібних якому цілий архіпелаг
У морі самотнього вітру порожніх роздумі
Щоб кожен рядок став глухою стіною розпачу,
Щоб сонце здавалося болем старих розмов
А слово — веслом, що постійно гребе до острова.
До острова, подібних якому цілий архіпелаг
У морі самотнього вітру порожніх роздумі
2024.05.21
11:51
СО-СУ-КУР
Вітаємо із створенням літературного блоку СО-СУ-КУР (Соболь-Сушко-Курдіновський)!
Блок СО-СУ-КУР -
свято культур,
група поетів,
Вітаємо із створенням літературного блоку СО-СУ-КУР (Соболь-Сушко-Курдіновський)!
Блок СО-СУ-КУР -
свято культур,
група поетів,
2024.05.21
11:25
Вертить римами поет,
Віршики ладнає.
То ронделик, то сонет -
Він війни не знає.
Знову зрада і любов,
Пристрасні сюжети...
Що там жертви, що там кров,
Віршики ладнає.
То ронделик, то сонет -
Він війни не знає.
Знову зрада і любов,
Пристрасні сюжети...
Що там жертви, що там кров,
2024.05.21
10:58
Мрії збуваються.
https://m.youtube.com/watch?v=WmxjyMRUCJE&si=9IyrcA6yGrlEhr8k
https://m.youtube.com/watch?v=WmxjyMRUCJE&si=9IyrcA6yGrlEhr8k
2024.05.21
08:12
Яка морська краса! Ось "Ланжерон",
Відомий дельфінарій "Немо".
Небесний усміхається капрон,
Яскрава сонця хризантема.
А Чорне море в синьому вбранні,
Хоч від плактону зеленіє,
І хвилями підморгує мені,
Відомий дельфінарій "Немо".
Небесний усміхається капрон,
Яскрава сонця хризантема.
А Чорне море в синьому вбранні,
Хоч від плактону зеленіє,
І хвилями підморгує мені,
2024.05.21
07:03
Сколихнувши гілку,
Забриніла бджілка
І смоктати стала з квіточки нектар, –
Видно в пелюстинках
Лиш комахи спинку
Золотисто-сіру, як погаслий жар.
До нектару ласа,
Робить вихиляси
Забриніла бджілка
І смоктати стала з квіточки нектар, –
Видно в пелюстинках
Лиш комахи спинку
Золотисто-сіру, як погаслий жар.
До нектару ласа,
Робить вихиляси
2024.05.21
04:06
Неначе блискавка у квітні,
Розколе тишу тріолет.
Нове замінить на новітнє,
Неначе блискавка у квітні.
Коли бажання заповітні
Прикрасить римами поет,
Неначе блискавка у квітні,
Розколе тишу тріолет.
Нове замінить на новітнє,
Неначе блискавка у квітні.
Коли бажання заповітні
Прикрасить римами поет,
Неначе блискавка у квітні,
2024.05.21
00:02
Ні, «любов» - заслабке те слівце, як на мене.
Я тобою живу, а не просто люблю.
Чоловік – то чисельник, а жінка – знаменник
Апріорі ніколи не рівний нулю.
Та обов’язок цей - хоч чогось бути вартим -
Із тобою приємність, але не тягар.
Жили рвуть,
Я тобою живу, а не просто люблю.
Чоловік – то чисельник, а жінка – знаменник
Апріорі ніколи не рівний нулю.
Та обов’язок цей - хоч чогось бути вартим -
Із тобою приємність, але не тягар.
Жили рвуть,
2024.05.20
20:34
Прозорий метелик засинає на осонні її плеча
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
2024.05.20
20:34
Прозорий метелик засинає на осонні її плеча
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
2024.05.20
19:15
Підбитий у відльоті птах.
Як птах тужавіє в надії.
Розгін...Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
...Дивак в літах, хіба ж не ти отак
І пінишся, і рвешся у чуттєвій вирві?
Розгін... Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
Як птах тужавіє в надії.
Розгін...Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
...Дивак в літах, хіба ж не ти отак
І пінишся, і рвешся у чуттєвій вирві?
Розгін... Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
2024.05.20
13:30
Вплетись у пам'ять чорною стрічкою.
Чи на землі нам щастя ще буде?
Січень ув очі жбурляє січкою,
але не милішим був і грудень.
Ми повизбируєм снігу перлини,
платтячко буде доні на свято,
час відрахує останні години,
їх лишається геть небагато.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Чи на землі нам щастя ще буде?
Січень ув очі жбурляє січкою,
але не милішим був і грудень.
Ми повизбируєм снігу перлини,
платтячко буде доні на свято,
час відрахує останні години,
їх лишається геть небагато.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Павло Щепан (1992) /
Проза
/
Еклектика(сміх темряви)
Сміх Темряви
Озеро огортав густий спраглий ліс і чекав,щоб втомити цю жадобу солодкою росою,яка не змусила його довго чекати. До цього віковічного затінку притулялась невеличка «будівля» . Прості 3 стіни накриті кусками іржавої бляхи,яка заросла чагарниками і мохом. Цю «хатинку»,якщо її можна було так назвати огортають безкраї масиви-діти живої трави - єдині нащадки чистої дівчинки Природи . В ній так приємно лежати на весні і раннього літа,її потоки пестять твоє тіло,твої босі п*яти,обличчя,губи і ти неначе ліс спрагло поглинаєш росу,а вона не опирається і навіть піддається тобі…
Самотня будівля. Сонце не заходить до неї в гості,нема ні вікон ні навіть шпаринок всередині лиш тінь,тінь іржавої бляхи. Не можливо розібрати,що ж там усередині. Туди ще ніхто не заходив,ні пташка не залітала,ні навіть вітер не спокушав ці самотні стіни.
Але коли підходиш до цього місця притуляєшся до «хатини» обличчям,можна подекуди відчути чуже дихання,відчути присутність істоти,яка там живе,чи то просто сидить…
Не можна визначити скільки часу вона уже там перебуває,здається була від початку,і чекає на якийсь сигнал ,чи то на знак ,щоб вийти. Але ця завіса сьогодні буде при-відкрита.
Це людина,надзвичайно стара,але на її обличчі це ніяк не позначилось,вираз лиця лиш один – широка усмішка,настільки таємнича,що Мона Ліза в порівнянні з нею просто дитяча забавка.
Це чоловік. Він сидить у чудернацькому крихітному циліндрі,у зелених вузьких штанях,зелено-білих у смужку шкарпетках, темно-салатовій камізельці,на підлозі лежить акуратно складений піджак. Він схожий скоріш на лепрекона,ніж на людину,та зі зростом у нього усе в порядку.
У руці в нього лежить годинник,з стрілками у формі гілочок,він не цокає мабуть не працює. У чоловіка заплющені очі,але усмішка усе ще на його лиці. У нього за спиною якісь символи.
Ці символи це його істинне ім*я,яке знає лиш він сам.
Вмить чоловік розплющує очі,колір,яких не можна розрізнити через грим,повільно встає,накидує на себе піджак. Бере у руки ціпок,якого не було помітно спочатку. При тому він робить це настільки витончено,що славетний принц Чарльз дивлячись на нього гриз би нігті і матюкався б українською.
Повільно грайливо,навіть можна сказати пританцьовуючи, він помахуючи ціпком іде в напрямку виходу з цієї міні-печери.
Але найдивовижніше те,як «Лепрекон» бачить усе навколо. Його зір немов би окутаний сірим кольором,і дивлячись крізь його очі виникає враження,що ти впав в минуле і твоя широкоформатна плазма перетворилась на звичайний чорно-білий електрон. Що більше усе розрізане на рівні квадрати чорного і відповідно білого кольору,навіть безмежне небо. Дерева озеро усе складається з цих таємничих об*єктів,і дивний чоловік повільно ступає по них,непоспішаючи.
Він повільно ступає аж до самого озера,зупинившись перед ним підкидає ціпок у повітря і ооо диво він так і зависає там,потім блазень сідає на коліна зачерпує своїми худими руками прозору воду і омиває собі обличчя,і ще одне диво - грим не змивається,далі він просто такою ж грайливою танцюючою ходою іде по поверхні озера. Зупиняється в його центрі,здіймає високо догори руки, неначе Мойсей і штрикнувши пальцями тихо мовить «Гра почалася»,в цю мить ціпок летить йому прямісінько у руки.
Його слова передаються усьому – рослинам,деревам,природі,і вони починають тремтіти ні не від страху, а від якогось дивного захвату,немов відповідаючи пророку радісно.
А чоловік тим часом перетворюється у зелену барвисту стрічку,яка закручується у спіраль,наступної секунди у повітрі з*являється чудна коробка,відкривається і стрічка з гучним реготом неначе вода затікає у неї ,коробка закривається і зникає разом із навколишнім світом… Сміх темряви
2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сміх Темряви
З чого усе почнеться незнає навіть той хто сидить над усіма за гральним столом
Сміх Темряви
Густі потоки туману плили над чистим прозорим немов скло озером. Над водою літали бабки,різноманіття рослинного і тваринного світу вражало. Сонце опускало чіткі сліпучі рівномірні промені,до яких здавалось можна торкнутись рукою і відчути на дотик,а той узагалі обняти,пригорнути до себе,як кусень тканини закутатись у неї і бути навіки зігрітим.Озеро огортав густий спраглий ліс і чекав,щоб втомити цю жадобу солодкою росою,яка не змусила його довго чекати. До цього віковічного затінку притулялась невеличка «будівля» . Прості 3 стіни накриті кусками іржавої бляхи,яка заросла чагарниками і мохом. Цю «хатинку»,якщо її можна було так назвати огортають безкраї масиви-діти живої трави - єдині нащадки чистої дівчинки Природи . В ній так приємно лежати на весні і раннього літа,її потоки пестять твоє тіло,твої босі п*яти,обличчя,губи і ти неначе ліс спрагло поглинаєш росу,а вона не опирається і навіть піддається тобі…
Самотня будівля. Сонце не заходить до неї в гості,нема ні вікон ні навіть шпаринок всередині лиш тінь,тінь іржавої бляхи. Не можливо розібрати,що ж там усередині. Туди ще ніхто не заходив,ні пташка не залітала,ні навіть вітер не спокушав ці самотні стіни.
Але коли підходиш до цього місця притуляєшся до «хатини» обличчям,можна подекуди відчути чуже дихання,відчути присутність істоти,яка там живе,чи то просто сидить…
Не можна визначити скільки часу вона уже там перебуває,здається була від початку,і чекає на якийсь сигнал ,чи то на знак ,щоб вийти. Але ця завіса сьогодні буде при-відкрита.
Це людина,надзвичайно стара,але на її обличчі це ніяк не позначилось,вираз лиця лиш один – широка усмішка,настільки таємнича,що Мона Ліза в порівнянні з нею просто дитяча забавка.
Це чоловік. Він сидить у чудернацькому крихітному циліндрі,у зелених вузьких штанях,зелено-білих у смужку шкарпетках, темно-салатовій камізельці,на підлозі лежить акуратно складений піджак. Він схожий скоріш на лепрекона,ніж на людину,та зі зростом у нього усе в порядку.
У руці в нього лежить годинник,з стрілками у формі гілочок,він не цокає мабуть не працює. У чоловіка заплющені очі,але усмішка усе ще на його лиці. У нього за спиною якісь символи.
Ці символи це його істинне ім*я,яке знає лиш він сам.
Вмить чоловік розплющує очі,колір,яких не можна розрізнити через грим,повільно встає,накидує на себе піджак. Бере у руки ціпок,якого не було помітно спочатку. При тому він робить це настільки витончено,що славетний принц Чарльз дивлячись на нього гриз би нігті і матюкався б українською.
Повільно грайливо,навіть можна сказати пританцьовуючи, він помахуючи ціпком іде в напрямку виходу з цієї міні-печери.
Але найдивовижніше те,як «Лепрекон» бачить усе навколо. Його зір немов би окутаний сірим кольором,і дивлячись крізь його очі виникає враження,що ти впав в минуле і твоя широкоформатна плазма перетворилась на звичайний чорно-білий електрон. Що більше усе розрізане на рівні квадрати чорного і відповідно білого кольору,навіть безмежне небо. Дерева озеро усе складається з цих таємничих об*єктів,і дивний чоловік повільно ступає по них,непоспішаючи.
Він повільно ступає аж до самого озера,зупинившись перед ним підкидає ціпок у повітря і ооо диво він так і зависає там,потім блазень сідає на коліна зачерпує своїми худими руками прозору воду і омиває собі обличчя,і ще одне диво - грим не змивається,далі він просто такою ж грайливою танцюючою ходою іде по поверхні озера. Зупиняється в його центрі,здіймає високо догори руки, неначе Мойсей і штрикнувши пальцями тихо мовить «Гра почалася»,в цю мить ціпок летить йому прямісінько у руки.
Його слова передаються усьому – рослинам,деревам,природі,і вони починають тремтіти ні не від страху, а від якогось дивного захвату,немов відповідаючи пророку радісно.
А чоловік тим часом перетворюється у зелену барвисту стрічку,яка закручується у спіраль,наступної секунди у повітрі з*являється чудна коробка,відкривається і стрічка з гучним реготом неначе вода затікає у неї ,коробка закривається і зникає разом із навколишнім світом… Сміх темряви
2011
Початок
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію