
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.18
09:21
СІМ ЧУДЕС ЮВІЛЯРА
Отже, мені виповнилося 70 років!
З огляду на цю поважну цифру хотів би поділитися деяким нагромадженим досвідом. Можливо, він зацікавить когось із тих моїх читачів, хто лише наближається до такого далекого рубежу, який у дитинстві ч
2025.09.18
07:12
В'язень мрій і невільник турбот,
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
2025.09.18
01:11
Щастя любить тишу,
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
2025.09.17
22:28
Руїни зруйнованого міста.
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
2025.09.17
18:46
Я обійму тебе…
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
2025.09.17
18:18
Знаючи, надходить ніч і сонце палить кораблі
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
2025.09.17
17:57
Ходу вповільнив і спинивсь
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
2025.09.17
16:58
Заливався світанок пташино,
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
2025.09.17
11:14
Нетрадиційність нині в моді,
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
2025.09.17
08:56
вересня - День народження видатного українського письменника
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
2025.09.17
02:36
Прийшла ця година,
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
2025.09.17
00:22
О життя ти мойого -- світання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
2025.09.16
23:55
Ты могла бы наконец
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
2025.09.16
22:19
Дощі йдуть і змивають усе,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
2025.09.16
21:05
Рабби Шимон бен Элазар в молодости ушел из своего родного города и много лет изучал Тору в иешиве. Со временем он стал большим мудрецом и получил право обучать Закону других.
Решил однажды рабби Шимон Бен Элазар поехать в свой родной город навестить род
2025.09.16
16:00
Під сувору музику Шопена
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Василь Дениско (1954) /
Рецензії
Сука-історія
Французький актор і режисер вірменського походження Серж Аведікян зняв анімаційну стрічку “Chienne d’histoire”, відому в нас як “Собачий острів”. 15-хвилинний фільм отримав у 2010 році “Золоту пальмову гілку” на кінофестивалі в Каннах як кращий короткометражний фільм. Музику до фільму створив Мішель Карскі, а малюнки – Тома Асуелос.
Фільм розповідає про трагічну, злочинну подію, що відбулась 1910 року у Стамбулі і про яку влада Туреччини не згадує протягом століття. Також немає жодної інформації про це і в навчальних посібниках з історії.
Отже, 100 років тому в Туреччині з’явилась еліта, яка здобула освіту в Західній Європі і захоплювалась прагматизмом (приміром, німців) у вирішенні проблем. Нова влада міста (молодотурки – Талаат, Енвер, Джемаль та інші) захотіла довести європейськість своєї країни і вивезла понад 30 тисяч бездомних собак на острів та залишила їх там здихати...
Пустельний, скелястий острів Сивріада (Оксія), що у Мармуровому морі, відомий ще з часів Візантії тим, що сюди засилали священиків на муки, страждання і смерть.
Перші кадри фільму “Собачий острів” нічим особливим не віщують біду. Розмірене, гомінке життя міста. Бачимо велетенський храм Софії, колоритний ринок, перукарів на вулиці і... собак. Їх багато. Вони не злі, нікого не кусають і нікому не заважають. Годують їх перехожі або ж собаки самі шукають поживу в діжках для сміття.
Анімаційна картина має реалістичний фон – старі фотографії Стамбула, які ніби оживають. Панораму міста (вулиці, дерева, будинки, човни) передано правдиво кольорами сепії. А собаки і люди – це вже експресивні малюнки аквареллю чи гуашшю.
Згодом у сцені, коли сучка народжує під деревом цуценят, з’являється тривожна мелодія вірменського дудука. Надалі ця музика глядача вже не відпустить!
Режисер демонструє життя міста у формі контрастів: бідність простих мешканців з одного боку і палац губернатора з довгими червоними доріжками та яскраво голубими вікнами з другого.
Першою запах смерті у фільмі відчує чорна сучка. Відчує, ще не побачивши жандармів, озброєних жахливими величезними кліщами, мотузками і металевими клітками. Агонію, приречене скавучання собак із зашморгами на шиї вже не зможе заглушити плюскіт води та жалібні крики чайок у порту. Вночі баржі з клітками вийдуть у море.
Крізь металеві ґрати, ніби собачими очима, видно острів у тумані. Ці очі, як більма, пропікають глядача до потилиці. Собак викинуто на скелі й рухливі силуети тварин, ніби чорні мурашки, вкривають увесь острів. Емоційний глядач, що любить братів наших менших, переживає какофонію звуків: гавкіт і валування накочує клубок у горлі, який не проковтнути...
Згодом постають кадри, де великий туристичний корабель проходить повз острів. Ще живі тварини зграєю шубовстають у воду, побачивши людей. На палубі їх помічають. Хтось фотографує, хтось малює ескізи, а хтось – закриває очі, щоб не бачити собак. Але ніхто, ніхто(!) не допоможе собакам. І вони тонуть – зникають чорні цяточки силуетів на голубій воді.
У фіналі стрічки небо темніє від тисяч грифів-стерв’ятників, а сірі скелі стають рожевими від крові. Білий місяць кидає холодні промені на скелети тварин на фоні далеких вогнів у оселях мешканців Стамбула. І насамкінець, музика (не перших октав) – музика смерті ставить крапку в цій собачій історії...
І фронт тих злих філософем
Про європейськість сто літ тому
Молодотурків зі Стамбула
Повернеться страшним лицем
І до вірмен – в п’ятнадцятому:
Час вмерти і для вас настав...
Режисер Серж Аведікян (дід якого жив за 120 км від Стамбула і знав, що відбувалося з собаками) у своїх інтерв’ю проводить паралель між масовим знищенням собак та геноцидом вірмен у Туреччині, який стався вже через п’ять років. Півтора мільйона безневинно убієнних вірмен, а скільки розсіяних по світу – несть їм числа...
2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сука-історія
“Отак влада може вчиняти
з меншостями...”
Серж Аведікян

Фільм розповідає про трагічну, злочинну подію, що відбулась 1910 року у Стамбулі і про яку влада Туреччини не згадує протягом століття. Також немає жодної інформації про це і в навчальних посібниках з історії.
Отже, 100 років тому в Туреччині з’явилась еліта, яка здобула освіту в Західній Європі і захоплювалась прагматизмом (приміром, німців) у вирішенні проблем. Нова влада міста (молодотурки – Талаат, Енвер, Джемаль та інші) захотіла довести європейськість своєї країни і вивезла понад 30 тисяч бездомних собак на острів та залишила їх там здихати...
Пустельний, скелястий острів Сивріада (Оксія), що у Мармуровому морі, відомий ще з часів Візантії тим, що сюди засилали священиків на муки, страждання і смерть.
Перші кадри фільму “Собачий острів” нічим особливим не віщують біду. Розмірене, гомінке життя міста. Бачимо велетенський храм Софії, колоритний ринок, перукарів на вулиці і... собак. Їх багато. Вони не злі, нікого не кусають і нікому не заважають. Годують їх перехожі або ж собаки самі шукають поживу в діжках для сміття.
Анімаційна картина має реалістичний фон – старі фотографії Стамбула, які ніби оживають. Панораму міста (вулиці, дерева, будинки, човни) передано правдиво кольорами сепії. А собаки і люди – це вже експресивні малюнки аквареллю чи гуашшю.
Згодом у сцені, коли сучка народжує під деревом цуценят, з’являється тривожна мелодія вірменського дудука. Надалі ця музика глядача вже не відпустить!
Режисер демонструє життя міста у формі контрастів: бідність простих мешканців з одного боку і палац губернатора з довгими червоними доріжками та яскраво голубими вікнами з другого.
Першою запах смерті у фільмі відчує чорна сучка. Відчує, ще не побачивши жандармів, озброєних жахливими величезними кліщами, мотузками і металевими клітками. Агонію, приречене скавучання собак із зашморгами на шиї вже не зможе заглушити плюскіт води та жалібні крики чайок у порту. Вночі баржі з клітками вийдуть у море.
Крізь металеві ґрати, ніби собачими очима, видно острів у тумані. Ці очі, як більма, пропікають глядача до потилиці. Собак викинуто на скелі й рухливі силуети тварин, ніби чорні мурашки, вкривають увесь острів. Емоційний глядач, що любить братів наших менших, переживає какофонію звуків: гавкіт і валування накочує клубок у горлі, який не проковтнути...
Згодом постають кадри, де великий туристичний корабель проходить повз острів. Ще живі тварини зграєю шубовстають у воду, побачивши людей. На палубі їх помічають. Хтось фотографує, хтось малює ескізи, а хтось – закриває очі, щоб не бачити собак. Але ніхто, ніхто(!) не допоможе собакам. І вони тонуть – зникають чорні цяточки силуетів на голубій воді.
У фіналі стрічки небо темніє від тисяч грифів-стерв’ятників, а сірі скелі стають рожевими від крові. Білий місяць кидає холодні промені на скелети тварин на фоні далеких вогнів у оселях мешканців Стамбула. І насамкінець, музика (не перших октав) – музика смерті ставить крапку в цій собачій історії...
І фронт тих злих філософем
Про європейськість сто літ тому
Молодотурків зі Стамбула
Повернеться страшним лицем
І до вірмен – в п’ятнадцятому:
Час вмерти і для вас настав...
Режисер Серж Аведікян (дід якого жив за 120 км від Стамбула і знав, що відбувалося з собаками) у своїх інтерв’ю проводить паралель між масовим знищенням собак та геноцидом вірмен у Туреччині, який стався вже через п’ять років. Півтора мільйона безневинно убієнних вірмен, а скільки розсіяних по світу – несть їм числа...
2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію