
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.19
02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
2025.07.18
22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
2025.07.18
21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
2025.07.18
17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
2025.07.18
16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
2025.07.18
13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник.
Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент
2025.07.18
10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
2025.07.18
05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
2025.07.17
22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
2025.07.17
21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
2025.07.17
20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
2025.07.17
18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
2025.07.17
11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
2025.07.17
06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
2025.07.16
23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
2025.07.16
23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Василь Дениско (1954) /
Рецензії
Сука-історія
Французький актор і режисер вірменського походження Серж Аведікян зняв анімаційну стрічку “Chienne d’histoire”, відому в нас як “Собачий острів”. 15-хвилинний фільм отримав у 2010 році “Золоту пальмову гілку” на кінофестивалі в Каннах як кращий короткометражний фільм. Музику до фільму створив Мішель Карскі, а малюнки – Тома Асуелос.
Фільм розповідає про трагічну, злочинну подію, що відбулась 1910 року у Стамбулі і про яку влада Туреччини не згадує протягом століття. Також немає жодної інформації про це і в навчальних посібниках з історії.
Отже, 100 років тому в Туреччині з’явилась еліта, яка здобула освіту в Західній Європі і захоплювалась прагматизмом (приміром, німців) у вирішенні проблем. Нова влада міста (молодотурки – Талаат, Енвер, Джемаль та інші) захотіла довести європейськість своєї країни і вивезла понад 30 тисяч бездомних собак на острів та залишила їх там здихати...
Пустельний, скелястий острів Сивріада (Оксія), що у Мармуровому морі, відомий ще з часів Візантії тим, що сюди засилали священиків на муки, страждання і смерть.
Перші кадри фільму “Собачий острів” нічим особливим не віщують біду. Розмірене, гомінке життя міста. Бачимо велетенський храм Софії, колоритний ринок, перукарів на вулиці і... собак. Їх багато. Вони не злі, нікого не кусають і нікому не заважають. Годують їх перехожі або ж собаки самі шукають поживу в діжках для сміття.
Анімаційна картина має реалістичний фон – старі фотографії Стамбула, які ніби оживають. Панораму міста (вулиці, дерева, будинки, човни) передано правдиво кольорами сепії. А собаки і люди – це вже експресивні малюнки аквареллю чи гуашшю.
Згодом у сцені, коли сучка народжує під деревом цуценят, з’являється тривожна мелодія вірменського дудука. Надалі ця музика глядача вже не відпустить!
Режисер демонструє життя міста у формі контрастів: бідність простих мешканців з одного боку і палац губернатора з довгими червоними доріжками та яскраво голубими вікнами з другого.
Першою запах смерті у фільмі відчує чорна сучка. Відчує, ще не побачивши жандармів, озброєних жахливими величезними кліщами, мотузками і металевими клітками. Агонію, приречене скавучання собак із зашморгами на шиї вже не зможе заглушити плюскіт води та жалібні крики чайок у порту. Вночі баржі з клітками вийдуть у море.
Крізь металеві ґрати, ніби собачими очима, видно острів у тумані. Ці очі, як більма, пропікають глядача до потилиці. Собак викинуто на скелі й рухливі силуети тварин, ніби чорні мурашки, вкривають увесь острів. Емоційний глядач, що любить братів наших менших, переживає какофонію звуків: гавкіт і валування накочує клубок у горлі, який не проковтнути...
Згодом постають кадри, де великий туристичний корабель проходить повз острів. Ще живі тварини зграєю шубовстають у воду, побачивши людей. На палубі їх помічають. Хтось фотографує, хтось малює ескізи, а хтось – закриває очі, щоб не бачити собак. Але ніхто, ніхто(!) не допоможе собакам. І вони тонуть – зникають чорні цяточки силуетів на голубій воді.
У фіналі стрічки небо темніє від тисяч грифів-стерв’ятників, а сірі скелі стають рожевими від крові. Білий місяць кидає холодні промені на скелети тварин на фоні далеких вогнів у оселях мешканців Стамбула. І насамкінець, музика (не перших октав) – музика смерті ставить крапку в цій собачій історії...
І фронт тих злих філософем
Про європейськість сто літ тому
Молодотурків зі Стамбула
Повернеться страшним лицем
І до вірмен – в п’ятнадцятому:
Час вмерти і для вас настав...
Режисер Серж Аведікян (дід якого жив за 120 км від Стамбула і знав, що відбувалося з собаками) у своїх інтерв’ю проводить паралель між масовим знищенням собак та геноцидом вірмен у Туреччині, який стався вже через п’ять років. Півтора мільйона безневинно убієнних вірмен, а скільки розсіяних по світу – несть їм числа...
2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сука-історія
“Отак влада може вчиняти
з меншостями...”
Серж Аведікян

Фільм розповідає про трагічну, злочинну подію, що відбулась 1910 року у Стамбулі і про яку влада Туреччини не згадує протягом століття. Також немає жодної інформації про це і в навчальних посібниках з історії.
Отже, 100 років тому в Туреччині з’явилась еліта, яка здобула освіту в Західній Європі і захоплювалась прагматизмом (приміром, німців) у вирішенні проблем. Нова влада міста (молодотурки – Талаат, Енвер, Джемаль та інші) захотіла довести європейськість своєї країни і вивезла понад 30 тисяч бездомних собак на острів та залишила їх там здихати...
Пустельний, скелястий острів Сивріада (Оксія), що у Мармуровому морі, відомий ще з часів Візантії тим, що сюди засилали священиків на муки, страждання і смерть.
Перші кадри фільму “Собачий острів” нічим особливим не віщують біду. Розмірене, гомінке життя міста. Бачимо велетенський храм Софії, колоритний ринок, перукарів на вулиці і... собак. Їх багато. Вони не злі, нікого не кусають і нікому не заважають. Годують їх перехожі або ж собаки самі шукають поживу в діжках для сміття.
Анімаційна картина має реалістичний фон – старі фотографії Стамбула, які ніби оживають. Панораму міста (вулиці, дерева, будинки, човни) передано правдиво кольорами сепії. А собаки і люди – це вже експресивні малюнки аквареллю чи гуашшю.
Згодом у сцені, коли сучка народжує під деревом цуценят, з’являється тривожна мелодія вірменського дудука. Надалі ця музика глядача вже не відпустить!
Режисер демонструє життя міста у формі контрастів: бідність простих мешканців з одного боку і палац губернатора з довгими червоними доріжками та яскраво голубими вікнами з другого.
Першою запах смерті у фільмі відчує чорна сучка. Відчує, ще не побачивши жандармів, озброєних жахливими величезними кліщами, мотузками і металевими клітками. Агонію, приречене скавучання собак із зашморгами на шиї вже не зможе заглушити плюскіт води та жалібні крики чайок у порту. Вночі баржі з клітками вийдуть у море.
Крізь металеві ґрати, ніби собачими очима, видно острів у тумані. Ці очі, як більма, пропікають глядача до потилиці. Собак викинуто на скелі й рухливі силуети тварин, ніби чорні мурашки, вкривають увесь острів. Емоційний глядач, що любить братів наших менших, переживає какофонію звуків: гавкіт і валування накочує клубок у горлі, який не проковтнути...
Згодом постають кадри, де великий туристичний корабель проходить повз острів. Ще живі тварини зграєю шубовстають у воду, побачивши людей. На палубі їх помічають. Хтось фотографує, хтось малює ескізи, а хтось – закриває очі, щоб не бачити собак. Але ніхто, ніхто(!) не допоможе собакам. І вони тонуть – зникають чорні цяточки силуетів на голубій воді.
У фіналі стрічки небо темніє від тисяч грифів-стерв’ятників, а сірі скелі стають рожевими від крові. Білий місяць кидає холодні промені на скелети тварин на фоні далеких вогнів у оселях мешканців Стамбула. І насамкінець, музика (не перших октав) – музика смерті ставить крапку в цій собачій історії...
І фронт тих злих філософем
Про європейськість сто літ тому
Молодотурків зі Стамбула
Повернеться страшним лицем
І до вірмен – в п’ятнадцятому:
Час вмерти і для вас настав...
Режисер Серж Аведікян (дід якого жив за 120 км від Стамбула і знав, що відбувалося з собаками) у своїх інтерв’ю проводить паралель між масовим знищенням собак та геноцидом вірмен у Туреччині, який стався вже через п’ять років. Півтора мільйона безневинно убієнних вірмен, а скільки розсіяних по світу – несть їм числа...
2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію