Невже таки проспала кінець світу
і опинилася прямісінько у раю?
Усюди повно Єв, і я лягаю
в костюмі Єви на траву зігріту.

Костюм прим"ятий, трохи целюлітний,
проте привабливості досі не втрачає,
раз поруч вже Адам, не дуже літній,
щось там листком фіговим прикриває.

А де ж коханий мій, невже не поруч?
Свобода, бабоньки, нарешті можна все!
От треба ж, тільки глянула ліворуч,
мов кару за гріхи, його сюди несе…

Ну от скажіть тепер мені дурній,
навіщо йти до раю з чоловіком.
Читаю раптом напис на стіні:
"Вітаємо усіх на пляжі дикім".

То це не рай, і світу не кінець,
того той Адамисько витріщався.
Мабуть, пора нарешті під вінець,
поки Армагеддон не розпочався.

Так он який сюрприз приготував,
хотів побачити живцем людську натуру.
Ще голяка ти не відпочивав,
замало вже Єгипту, Ніцци, турків.

Ще добре, хоч морозива купив,
до пива мідій, квасу й мінералки.
Ой, що це? Той Адам штани вхопив,
листок і у кущі. Ех, йолки-палки.

Піти скупатись, може, "потону",
хай порятує він моє гаряче тіло.
Та чоловік не відпуска одну.
О, вже дріма, нарешті… Полетіла!

07.06.2011.