ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
13:39
Єдина річ у Всесвіті,
яку ми дійсно можемо контролювати -
це наші думки.
У космосі нічого не пропадає.
Шлях до зірок веде багаторічне ув’язнення.
Астронавтика пахнет в’язницею.
Та й взагалі космос потрібно любити,
хоча б за те, що дарує почуття
яку ми дійсно можемо контролювати -
це наші думки.
У космосі нічого не пропадає.
Шлях до зірок веде багаторічне ув’язнення.
Астронавтика пахнет в’язницею.
Та й взагалі космос потрібно любити,
хоча б за те, що дарує почуття
2024.03.29
13:37
уява - спогади
з минулого та майбутнього
вашого втілення.
Це спогади та бачення нами
лише іншими очима.
Я часто згадую, ті дні важкі,
і з щастям розумію,
з минулого та майбутнього
вашого втілення.
Це спогади та бачення нами
лише іншими очима.
Я часто згадую, ті дні важкі,
і з щастям розумію,
2024.03.29
13:35
Заяложені слова
Дуду спішить образити тебе
І кожну хвилину шукає привід,
Щоб сказати тобі заяложені слова…
Не думаючи, що каже, що робить
Бруднить себе і всіх навколо
Набридла всім дуду брехня,
Дуду спішить образити тебе
І кожну хвилину шукає привід,
Щоб сказати тобі заяложені слова…
Не думаючи, що каже, що робить
Бруднить себе і всіх навколо
Набридла всім дуду брехня,
2024.03.29
13:35
я до серця ключ шукала.
у тому світі, де живе кохання,
але світ той був у душі закритий
і ключ знайти я не могла...
Наївність і довіра до всіх живе в мені
з'явився момент поранити і поранили мене
поки що... не зустріла тебе.
знайти шлях до серця т
у тому світі, де живе кохання,
але світ той був у душі закритий
і ключ знайти я не могла...
Наївність і довіра до всіх живе в мені
з'явився момент поранити і поранили мене
поки що... не зустріла тебе.
знайти шлях до серця т
2024.03.29
13:33
я уявила образ,
уявляє себе героєм,
але ніколи герой не буде простіше
дивуєшся часом,
як все-таки марнославні люди.
Не суть, чим вважає себе герой ...,
а суть, що герой себе вважає Богом.
Величчі своє малює картинка
уявляє себе героєм,
але ніколи герой не буде простіше
дивуєшся часом,
як все-таки марнославні люди.
Не суть, чим вважає себе герой ...,
а суть, що герой себе вважає Богом.
Величчі своє малює картинка
2024.03.29
13:33
Стародавній текст зашифрований
візерунок на грудях, на шиї, рукаві
Немов камінь у стіну замурований,
він мовчить, як пам'ять у голові.
Її вдягнувши гордість відчуваєш,
За нашу Батьківщину, за народ!
Духовний символ наш, сила роду,
візерунок на грудях, на шиї, рукаві
Немов камінь у стіну замурований,
він мовчить, як пам'ять у голові.
Її вдягнувши гордість відчуваєш,
За нашу Батьківщину, за народ!
Духовний символ наш, сила роду,
2024.03.29
13:32
Міріади частинок я розсиплю,
Ніби зоряний пил…
Нехай увесь світ вогнями мерехтить.
І любов’ю - серця щапалює.
Нехай горить вона яскраво та пристрасно,
Адже вона не небезпечна.
І ніби у мене цілий Космос живе.
Ніби зоряний пил…
Нехай увесь світ вогнями мерехтить.
І любов’ю - серця щапалює.
Нехай горить вона яскраво та пристрасно,
Адже вона не небезпечна.
І ніби у мене цілий Космос живе.
2024.03.29
13:30
Ви знаєте, я завжди думала: "Чого я хочу?"
І найчастіше все зводилося до думки,
що мені потрібна людина, в яку я закохаюся,
яка завжди буде поруч.
Який вислухає, коли треба – підтримає.
Який обійме, притисне до себе,
і ти забудеш про проблеми.
І найчастіше все зводилося до думки,
що мені потрібна людина, в яку я закохаюся,
яка завжди буде поруч.
Який вислухає, коли треба – підтримає.
Який обійме, притисне до себе,
і ти забудеш про проблеми.
2024.03.29
13:29
Гарних слів вплітаючи міріади
У небесну невпізнану таємницю
І розмовляючи вночі з чорнокрилими метеликами
Я бачила світло в далекому пеклі
Я створила пітьму в невірно - близькому раї.
В пітьмі мій голос звучить у порожнечі.
Темрява байдужа до душ у
У небесну невпізнану таємницю
І розмовляючи вночі з чорнокрилими метеликами
Я бачила світло в далекому пеклі
Я створила пітьму в невірно - близькому раї.
В пітьмі мій голос звучить у порожнечі.
Темрява байдужа до душ у
2024.03.29
13:27
А люди кажуть: «сильний народ і Україна»
А люди кажуть: «горе не болить»
А сердце плачить мов сопілка
Душа - волає та кричить про допомогу
А люди кажуть: «сильні духом»
Ще люди кажуть, що «залізні люди»
Не спокійно над моїм вухом,
А люди кажуть: «горе не болить»
А сердце плачить мов сопілка
Душа - волає та кричить про допомогу
А люди кажуть: «сильні духом»
Ще люди кажуть, що «залізні люди»
Не спокійно над моїм вухом,
2024.03.29
13:25
Мій світ - моя уява малює образи,
В яких немає істини.
Я весь час у думках,
Ніби граб у сценці.
Я відкриваю в голові одну свою реальність,
І населяють всі навколо її однією підвласною,
Змішалося думками давно,
Що було і що буде.
В яких немає істини.
Я весь час у думках,
Ніби граб у сценці.
Я відкриваю в голові одну свою реальність,
І населяють всі навколо її однією підвласною,
Змішалося думками давно,
Що було і що буде.
2024.03.29
13:09
Запальничка стихла без добавки…
Поржавіє славно погодя
Нишком споглядатиме з-під лавки
Наче винуватець знову я…
Згоден, так, претензії до мене…
Не такий я… все таки курець
Споконвічні неповторні меми…
Не вкурив ті наслідки Отець…
Поржавіє славно погодя
Нишком споглядатиме з-під лавки
Наче винуватець знову я…
Згоден, так, претензії до мене…
Не такий я… все таки курець
Споконвічні неповторні меми…
Не вкурив ті наслідки Отець…
2024.03.29
13:05
Ніяк собі, о вибач, не втокмачиш,
Що більше тут мене ти не зустрінеш…
І байдуже, смієшся ти чи плачеш,
Пройде весна, надіюся, дозрієш…
Таким мене ти більше не відчуєш…
Тим більше, що вкоротчений мій запит!
Він сам по сОбі просто не існує,
Що більше тут мене ти не зустрінеш…
І байдуже, смієшся ти чи плачеш,
Пройде весна, надіюся, дозрієш…
Таким мене ти більше не відчуєш…
Тим більше, що вкоротчений мій запит!
Він сам по сОбі просто не існує,
2024.03.29
12:54
Знов гучні тривоги звуки
Повзуть Україною,
Янгол крильцем прикриває
Колиску з дитиною.
Притуляє зайчика
До грудей синочок,
З мамою іде квапливо,
Повзуть Україною,
Янгол крильцем прикриває
Колиску з дитиною.
Притуляє зайчика
До грудей синочок,
З мамою іде квапливо,
2024.03.29
11:45
Блакитна квітка при дорозі
На мить мій зупинила погляд.
Стебло тягнулося до Бога,
А з неба накрапляли сльози.
Самотньо серед мрій віджилих
Та сухостою сподівання
Зітхала в мареві бажання
На мить мій зупинила погляд.
Стебло тягнулося до Бога,
А з неба накрапляли сльози.
Самотньо серед мрій віджилих
Та сухостою сподівання
Зітхала в мареві бажання
2024.03.29
11:26
А таки... буває де-не-де,
що один баран із булавою
не іде...
але людей веде
у чужу кошару за собою.
***
А злодієві інше не дано
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...що один баран із булавою
не іде...
але людей веде
у чужу кошару за собою.
***
А злодієві інше не дано
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Катруся Матвійко (1989) /
Рецензії
На небесах моя молитва (рецензія на книгу Катерини Матвєєвої (Катруся Матвійко)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
На небесах моя молитва (рецензія на книгу Катерини Матвєєвої (Катруся Матвійко)
«НА НЕБЕСАХ МОЯ МОЛИТВА»
На світанку журналістської кар’єри доля звела мене з одним з найперших авіаторів чапаєвським льотчиком Сергієм Володимировичем Беєром. Коли він потрапив у полон до денікінців, то йому було запропоновано: або він пережене літак у задану точку або його дружину Євгенію буде розстріляно. Піднявши машину в повітря, Беєр розбив її, зімітувавши вимушену посадку, - і тим розв’язав дилему вибору між зрадою і любов’ю. Дивом залишився живий, хоч літати після цього вже не зміг. Подружжя, що дорожило кожною проведеною разом хвилиною, скромно доживало віку в місті Гадячі на Полтавщині, не претендуючи на поцінування своїх заслуг перед радянською владою, хоч і мало на те підстави. Під час зустрічі Євгенія Миколаївна показала мені, як вона сказала, «найдорожчу сімейну реліквію». Нею виявилися листи жінки, котра ціле своє життя була безнадійно закоханою у її чоловіка, лишаючись доброю приятелькою.
Прочитавши їх, я була вражена шляхетністю її почуттів і невичерпним джерелом творчої сили, в яку можна трансформувати особисту невдачу: «Благословляю твоє кохання до Сергія», - так закінчувався один з тих листів.
-Ви не боялися цього трикутника?-спитала я Євгенію Володимирівну, вродливу і в свої «під вісімдесят»
- Навпаки! Ми прожили життя у великій любові саме тому, що в мене була прекрасна суперниця, з якою я мусила змагатися особливо коли її не стало.
Ця історія в деталях пригадалася мені, коли я рядок за рядком перечитувала першу книжку юної ірпінської поетеси Катерини Матвеєвої «Малювала мрію…» – по суті роман у віршах, де логіка характеру ліричної героїні творила напружений сюжет. Так читають майстерно виписані прозові твори, хоч авторка блискуче володіє технікою версифікації і образи її творів органічні, логічно обумовлені, що з літературною молоддю, яка нині тяжіє до модерну, трапляється рідко.
Отже, маємо максимально стиснутий в емоціях роман про любов, яка завжди є тінню особистості, що й робить цю тему невичерпною, і тут одного треба – уміння піднятися до точки, де особистісне стає одкровенням для багатьох. Що ж авторка відкрила читачам?
Насамперед по-своєму інтерпретувала ту вічну істину, що, адресуючись єдиному, людина освідчується в любові до цілого світу, в кожному його явищі пізнаючи дорогий образ:
Вечір розтанув, і сонце сховалося,
Листя на вітрі невпинно тріпоче,
Сни кольорові уже позліталися.
Доброї ночі!
…І я піду бродити по калюжах,
Торкатись мокрої, зеленої трави…
Люблю я Вас. Всім серцем. Дуже.
А Ви?
Знов і знов виникає це тривожне запитання на тлі готовності не брати, а віддавати, на тлі отожнення себе із коханим не як з дзеркалом, у якому відбивається власний образ, не в сенсі «стань таким як я хочу», а в побажанні йому непідробного щастя:
Вам не холодно? Хочете чаю гарячого?
З чорним хлібом і джемом сливовим? Зроблю!
Принесу. Біля ніг умощусь, щоб побачили,
Як безмежно, по-справжньому я Вас люблю.
Я боюсь за вас, мрію, дивлюсь зачаровано…
Вам не холодно? Правда, Вам зараз не холодно?
Тим часом йдеться про любов без взаємності, і той, на кого вона спрямована, відходить, соромливо опустивши очі, аби непотрібні почуття його не обтяжували. Для ліричної героїні Катерини Матвеєвої настає мить прозріння, з неминучістю гірких сліз і сплеску ненависті… Але з вершини духу, на яку її піднесло кохання, вона вже не сходить, бо звідти відкриваються світові обшири, і почуття трансформуються в порив до чогось, притаманного Вічності.
В зелений колір пофарбую небо,
Щоб бачити постійно твої очі…
А на подвір’ї насаджу каштанів,
Щоб згадувати шовк твого волосся…
…На райдузі, що барвами співає,
Я виведу ім’я немов молитву…
І врешті апофеоз цього нетрадиційного для наших часів поетичного роману-дослідження, апофеоз єднання двох сердець - у любові не один до одного:
Гуляти… з тобою.
Горіти… з тобою
Згасати з тобою,
Тікати… з тобою…
Мені можна.
Ти дозволяєш, бо сам…
кохаєш.
І що ж у підсумку цієї драми нерозділеного кохання, яку багато хто має за поразку в особистому житті? Перемога! Не просто перемога над власним «его» з його куценькими інтересами, а велике благо доростання до простору свободи, що живить творчу силу. А відкритий у великій любові світ лишається з тобою навіки у всій своїй первісній свіжості:
Фантазія? Ілюзія? Світло?
Галактики над головою?
Забути, що поле розквітло?
Та ні, це, мабуть, не зі мною.
Фантазія – не на годину,
Ілюзія вмить не зникає,
А Світло для мене – Людина
У створенім зорями краї.
Так розкрити тему самодостатності кохання спроможна людина, гідна свого таланту, що трапляється не завжди. Любов у наш час багатьох розчаровує, бо її згідно з теперішніми моральними нормами легко довести до «фіналу у ліжку». А молодим людям не завадило б пережити стан душі середньовічного трубадура, якому легкі кроки й шелест плаття дами серця приносили більше втіхи, аніж фізична близькість під впливом розрекламованих фармацевтичних засобів. У тому й особлива цінність книжки Катерини Матвеєвої «Малювала мрію…».
На мій журналістський досвід випало багато історій з пристрастями навколо ревнощів, помсти за неоціненні почуття, егоїстичне «перетягування каната» у взаєминах між закоханими, але фактично вдруге я зустрілася з темою трансформації нерозділеної любові у потужне джерело внутрішньої сили, якої стачить на ціле життя.
Тому й згадала про подружжя Бейєрів з «їхньою найдорожчою сімейною реліквією».
Наталя Околітенко
На світанку журналістської кар’єри доля звела мене з одним з найперших авіаторів чапаєвським льотчиком Сергієм Володимировичем Беєром. Коли він потрапив у полон до денікінців, то йому було запропоновано: або він пережене літак у задану точку або його дружину Євгенію буде розстріляно. Піднявши машину в повітря, Беєр розбив її, зімітувавши вимушену посадку, - і тим розв’язав дилему вибору між зрадою і любов’ю. Дивом залишився живий, хоч літати після цього вже не зміг. Подружжя, що дорожило кожною проведеною разом хвилиною, скромно доживало віку в місті Гадячі на Полтавщині, не претендуючи на поцінування своїх заслуг перед радянською владою, хоч і мало на те підстави. Під час зустрічі Євгенія Миколаївна показала мені, як вона сказала, «найдорожчу сімейну реліквію». Нею виявилися листи жінки, котра ціле своє життя була безнадійно закоханою у її чоловіка, лишаючись доброю приятелькою.
Прочитавши їх, я була вражена шляхетністю її почуттів і невичерпним джерелом творчої сили, в яку можна трансформувати особисту невдачу: «Благословляю твоє кохання до Сергія», - так закінчувався один з тих листів.
-Ви не боялися цього трикутника?-спитала я Євгенію Володимирівну, вродливу і в свої «під вісімдесят»
- Навпаки! Ми прожили життя у великій любові саме тому, що в мене була прекрасна суперниця, з якою я мусила змагатися особливо коли її не стало.
Ця історія в деталях пригадалася мені, коли я рядок за рядком перечитувала першу книжку юної ірпінської поетеси Катерини Матвеєвої «Малювала мрію…» – по суті роман у віршах, де логіка характеру ліричної героїні творила напружений сюжет. Так читають майстерно виписані прозові твори, хоч авторка блискуче володіє технікою версифікації і образи її творів органічні, логічно обумовлені, що з літературною молоддю, яка нині тяжіє до модерну, трапляється рідко.
Отже, маємо максимально стиснутий в емоціях роман про любов, яка завжди є тінню особистості, що й робить цю тему невичерпною, і тут одного треба – уміння піднятися до точки, де особистісне стає одкровенням для багатьох. Що ж авторка відкрила читачам?
Насамперед по-своєму інтерпретувала ту вічну істину, що, адресуючись єдиному, людина освідчується в любові до цілого світу, в кожному його явищі пізнаючи дорогий образ:
Вечір розтанув, і сонце сховалося,
Листя на вітрі невпинно тріпоче,
Сни кольорові уже позліталися.
Доброї ночі!
…І я піду бродити по калюжах,
Торкатись мокрої, зеленої трави…
Люблю я Вас. Всім серцем. Дуже.
А Ви?
Знов і знов виникає це тривожне запитання на тлі готовності не брати, а віддавати, на тлі отожнення себе із коханим не як з дзеркалом, у якому відбивається власний образ, не в сенсі «стань таким як я хочу», а в побажанні йому непідробного щастя:
Вам не холодно? Хочете чаю гарячого?
З чорним хлібом і джемом сливовим? Зроблю!
Принесу. Біля ніг умощусь, щоб побачили,
Як безмежно, по-справжньому я Вас люблю.
Я боюсь за вас, мрію, дивлюсь зачаровано…
Вам не холодно? Правда, Вам зараз не холодно?
Тим часом йдеться про любов без взаємності, і той, на кого вона спрямована, відходить, соромливо опустивши очі, аби непотрібні почуття його не обтяжували. Для ліричної героїні Катерини Матвеєвої настає мить прозріння, з неминучістю гірких сліз і сплеску ненависті… Але з вершини духу, на яку її піднесло кохання, вона вже не сходить, бо звідти відкриваються світові обшири, і почуття трансформуються в порив до чогось, притаманного Вічності.
В зелений колір пофарбую небо,
Щоб бачити постійно твої очі…
А на подвір’ї насаджу каштанів,
Щоб згадувати шовк твого волосся…
…На райдузі, що барвами співає,
Я виведу ім’я немов молитву…
І врешті апофеоз цього нетрадиційного для наших часів поетичного роману-дослідження, апофеоз єднання двох сердець - у любові не один до одного:
Гуляти… з тобою.
Горіти… з тобою
Згасати з тобою,
Тікати… з тобою…
Мені можна.
Ти дозволяєш, бо сам…
кохаєш.
І що ж у підсумку цієї драми нерозділеного кохання, яку багато хто має за поразку в особистому житті? Перемога! Не просто перемога над власним «его» з його куценькими інтересами, а велике благо доростання до простору свободи, що живить творчу силу. А відкритий у великій любові світ лишається з тобою навіки у всій своїй первісній свіжості:
Фантазія? Ілюзія? Світло?
Галактики над головою?
Забути, що поле розквітло?
Та ні, це, мабуть, не зі мною.
Фантазія – не на годину,
Ілюзія вмить не зникає,
А Світло для мене – Людина
У створенім зорями краї.
Так розкрити тему самодостатності кохання спроможна людина, гідна свого таланту, що трапляється не завжди. Любов у наш час багатьох розчаровує, бо її згідно з теперішніми моральними нормами легко довести до «фіналу у ліжку». А молодим людям не завадило б пережити стан душі середньовічного трубадура, якому легкі кроки й шелест плаття дами серця приносили більше втіхи, аніж фізична близькість під впливом розрекламованих фармацевтичних засобів. У тому й особлива цінність книжки Катерини Матвеєвої «Малювала мрію…».
На мій журналістський досвід випало багато історій з пристрастями навколо ревнощів, помсти за неоціненні почуття, егоїстичне «перетягування каната» у взаєминах між закоханими, але фактично вдруге я зустрілася з темою трансформації нерозділеної любові у потужне джерело внутрішньої сили, якої стачить на ціле життя.
Тому й згадала про подружжя Бейєрів з «їхньою найдорожчою сімейною реліквією».
Наталя Околітенко
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію