Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.28
16:59
Я самотній, я вмирав би
Я самотній, я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
дівча, тобі відома правда
І уранці я вмирав би
І увечері я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
Я самотній, я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
дівча, тобі відома правда
І уранці я вмирав би
І увечері я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
2026.08.28
14:09
Густий ефір чудить і клякне,
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?
2026.08.28
11:50
ЦЕЗАР І КЛЕОПАТРА: ОСТАННЯ ЦАРИЦЯ НІЛУ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви)
«Жінки – це не просто окраса палаців; вони – таємне кермо, що повертає кораблі імперій туди, куди не здатна допливти жодна чоловіча відвага».
Плутарх, «Пор
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви)
«Жінки – це не просто окраса палаців; вони – таємне кермо, що повертає кораблі імперій туди, куди не здатна допливти жодна чоловіча відвага».
Плутарх, «Пор
2026.08.28
07:31
Голубіє обрій поза лісом,
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
2026.08.27
21:28
козак нептах сягає тонкощі премудрі
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
2026.08.27
16:29
Ніч вже землю огорнула, село засинало.
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
2026.08.27
15:55
На городі жабеня
під листочком спить щодня.
А харчується вночі.
Умина не калачі,
їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.
під листочком спить щодня.
А харчується вночі.
Умина не калачі,
їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.
2026.08.27
13:09
Ці нагороди виснуть на гілках,
Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.
Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця
Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.
Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця
2026.08.27
12:25
Хвилі мчать в імлі, як пиха —
Всі комахи є безцінні! —
Раптом думку схопиш лиху
Між причин хитросплетіння,
Задивляючись поволі
Під ліхтар, що ледве світить,
Де літає все по колу,
Всі комахи є безцінні! —
Раптом думку схопиш лиху
Між причин хитросплетіння,
Задивляючись поволі
Під ліхтар, що ледве світить,
Де літає все по колу,
2026.08.27
10:14
ЦИКЛ II: ЄГИПЕТ
ЕХНАТОН І НЕФЕРТІТІ: СОНЦЕ АМАРНИ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ехнатон (Аменхотеп IV) – фараон-реформатор, засновник культу єдиного бога Сонця-Атона.
ЕХНАТОН І НЕФЕРТІТІ: СОНЦЕ АМАРНИ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ехнатон (Аменхотеп IV) – фараон-реформатор, засновник культу єдиного бога Сонця-Атона.
2026.08.27
07:17
Огортає туман невблаганно
Напівсонні, порожні сади, -
На деревах поблискують тьмяно
Похололі, останні плоди.
Сиза мжичка повсюди, мов іній,
Запорошує жовту траву, -
Та на клумбах вогнів мерехтіння
Бачу я не у сні - наяву.
Напівсонні, порожні сади, -
На деревах поблискують тьмяно
Похололі, останні плоди.
Сиза мжичка повсюди, мов іній,
Запорошує жовту траву, -
Та на клумбах вогнів мерехтіння
Бачу я не у сні - наяву.
2026.08.26
21:34
твоя обачлива бездія
непрорахований психоз
чекають після душу й ліфта
тролейбус до країни оз
газон троянд у тихим вітрі
зве хтось-іще землею роз
кому й навіщо велич поз
у цій розпачливій палітрі
непрорахований психоз
чекають після душу й ліфта
тролейбус до країни оз
газон троянд у тихим вітрі
зве хтось-іще землею роз
кому й навіщо велич поз
у цій розпачливій палітрі
2026.08.26
19:21
У побєдобіснуватої московитської молоді у другій світовій війні насправді воювали не діди, а прадіди та прапрадіди, яких вони ніколи не бачили.
Купер написав «Останній з могікан». Фадєєв написав «Останній з удеге». А хто напише «Останній з москалів» та
2026.08.26
18:27
Гуляє бидло, поки йде війна.
Запльоване майбутнє та минуле.
А що за свято - намертво забули
У шабаші манкуртського лайна.
Є дві реальності. Глуха стіна.
Гуде розбещений та п'яний вулик.
Гуляє бидло, поки йде війна.
Запльоване майбутнє та минуле.
А що за свято - намертво забули
У шабаші манкуртського лайна.
Є дві реальності. Глуха стіна.
Гуде розбещений та п'яний вулик.
Гуляє бидло, поки йде війна.
2026.08.26
17:43
ЗАГИБЕЛЬ ВАВІЛОНА: «МЕНЕ, ТЕКЕЛ, ВЕ-ПАРСИН»
«Відміряний, зважений, поділений, або відданий персам», - арамейське письмо, приказка епохи загибелі Вавілону.
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
«Відміряний, зважений, поділений, або відданий персам», - арамейське письмо, приказка епохи загибелі Вавілону.
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
2026.08.26
15:20
Залізло сонце за бараки,
у річці хлопці ловлять раки,
корови подають гудки:
«Стрічайте молоко, дітки!»
Колишній прапор на сільраді,
хоч люди стомлені, – а раді:
«Сьогодні (через скілько діб!)
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у річці хлопці ловлять раки,
корови подають гудки:
«Стрічайте молоко, дітки!»
Колишній прапор на сільраді,
хоч люди стомлені, – а раді:
«Сьогодні (через скілько діб!)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Сливко (1958) /
Вірші
/
Твори для дітей
Ганна-панна
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ганна-панна
казка
ЖилА собі дівчИна
і звали її Ганна.
Служила у родині
в якій була зла панна.
Та панна вередлива
і заздрісна й ледача,
сама ж бо невродлива,
лукаву мала вдачу.
Щоб Ганна не робила
тій кралі все не йметься.
- Не так ,-каже помила
підлогу, - і сміється.
-Не так переш і шиєш
і вариш все не так,
і посуд не так миєш.
Поганий маєш смак.
Розплакалась дівчина
бо ніде правди діти-
всяк кривдить сиротину
і нІкому жаліти.
Як ляжуть спати в домі,
дівча піде до річки.
на березі крутому
розкаже все вербичкам.
Одна із них , як мати,
а інші, мов сестрички.
Сьогодні буде спати
уткнувшись в листя личком.
Тут добре.Всі вербички
Ганнусю колисали
і листячком зеленим
їй сльози утирали.
-Не плач, моя дитино,-
найстарша їй сказала.-
Поспи іди з годину,
я хочу щоб ти знала-
у тебе серце дивне.
Не плач і не журися.
Почуєш треті пІвні
до мене повернися.
Озвешся : „Вербо мила,
до мене доторкнись,
Чарівна твоя сила.
Ганнусі відчинись.”
Послухала Ганнуся-
мерщій побігла в хату
- А що, як не проснуся?
Не буду я лягати...
За думами сумними
збігає швидко час.
Згадала як малою
блукала в лісі раз...
Аж раптом треті півні
за клунею запіли-
згадать слова чарівні
дівчинонці веліли.
Схопилася й хутенько
до річечки помчала.
Прибігла і легенько
вербиченьку обняла.
Озвалась:"Вербо , мила
до мене доторкнись.
Чарівна твоя сила.
Ганнусі відчинись."
І тільки це сказала,
то диво стало враз.
Верба з дверима стала,
й промовила шість раз:
- Відкриються ці двері,
сміливо в них зайди.
Візьми все до вечері,
мерщій відтіль іди.
І ось Верба відкрила
їй двері до скарбів.
Ганнуся там уздріла
сім різблених столів.
А на столах достоту!
Аж сяє все й блищить
прикрас зі срібла й злота
лічить – не полічить.
Там сукні й покривала
І шуби й килими.
Зозуля їй кувала:
- КУ-ку! усе візьми!
Та Ганна пам’ятала:
коли відкрились двері,
Верба тоді сказала
брать те що до вечері.
Ось кухоль золотистий
і гарна срібна чаша,
на скатертині чистій
у мисці смачна каша.
І хліб свіженький білий
Вареники у кринці
лежить кавунчик стиглий
ковбаска у торбинці.
Взяла тоді Ганнуся
вареників із кринки,
білесеньку хлібину,
ковбаску із торбинки.
Тай винесла за двері
свої маленькі клунки:
- Хіба ж я заслужила,
Вербичко, ці дарунки?
Верба лиш загойдалась,
враз двері зачинила,
до Ганни обізвалась:
- Ти правильно вчинила!
Тепер коли захочеш,
до мене завітаєш,
прийму тебе охоче.
Слова чарівні знаєш.
Бери всього по - трошку,
в усьому міру знай.
Візьми й чарівну ложку –
Про бідних тільки дбай!
З тих пір Ганнуся наша
не знала вже біди.
Була у неї й каша
і одяг хоч куди.
Їй дім купить звеліла
матусенька Верба.
Жилось там любо - мило,
покинула журба.
А злую тую панну
вже заздрощі беруть.
Слідить рішила Ганну,
бо сумніви згризуть.
Не може їсти й пити,
бурчить все та бурчить.
Все ж Ганну підслідити
вдалося й аж сичить:
- Тепер слова чарівні
піду скажу Вербі,
й скарби усі ті дивні
я заберу собі.
Аж раптом треті півні
зухвало заспівали,
згадать слова чарівні
злій панні обіцяли.
Схопилася й щодуху
до річки полетіла.
Прибігла і вербу ту
руками обхопила:
- О, вербо, щоб ти згнила,
до мене доторкнись.
Чарівна твоя сила,
Я, Ганна, відчинись!
І тільки це сказала,
то диво стало враз.
Верба з дверима стала
й промовила шість раз:
- Відкриються ці двері,
сміливо в них зайди.
Візьми все до вечері
й мерщій відтіль іди.
Коли Верба відкрила
їй двері до скарбів,
то панна там уздріла
сім різблених столів.
А на столах достоту!
Аж сяє все й блищить.
Прикрас зі срібла й злота
лічить не полічить
Там сукні й покривала
і шуби й килими.
Зозуленька кувала:
- Ку - ку! Усе візьми!
Цить! – панна закричала, -
бо вкину в гаманець,
тоді вважай: пропало,
настав тобі кінець!
Так панна і вчинила,
запхала все в мішок:
і хліб свіженький білий
й золочений рожок;
та ще сріблясту чашу,
шерстяні килими,
смачну гречану кашу,
стрічки з віночками.
Старанно набивала
мішки вона собі,
та все під ніс бурчала:
-Гей, Вербо, підсоби!
Враз двері зачинились,
зненацька, як завжди:
- Недобре ти вчинила,
Лишайсь тут назавжди.-
Сказала те і впала
вербичка у ріці.
Ганнусеньку позвала
сказала так дочці:
Ганнусю, як побачиш,
сестриченьку- вербу,
коли сумуєш,плачеш-
віддай їй всю журбу.
Запам'ятай, дитино-
дерева ці зелені
землі окраса дивна,
а ще її легені.
А будеш шанувати
природу ти завжди,
то маєш, доню,знати-
не матимеш біди!
Мене ж не забувай!
Бувай, бувай, бувай...
***************
Таку оcь казку дивну
розповіла старенька,
цю казочку чарівну
я чула ще маленька.
Я в казку закохалась
із самого початку
ото ж і записала
й дарую вам на згадку.
ЖилА собі дівчИна
і звали її Ганна.
Служила у родині
в якій була зла панна.
Та панна вередлива
і заздрісна й ледача,
сама ж бо невродлива,
лукаву мала вдачу.
Щоб Ганна не робила
тій кралі все не йметься.
- Не так ,-каже помила
підлогу, - і сміється.
-Не так переш і шиєш
і вариш все не так,
і посуд не так миєш.
Поганий маєш смак.
Розплакалась дівчина
бо ніде правди діти-
всяк кривдить сиротину
і нІкому жаліти.
Як ляжуть спати в домі,
дівча піде до річки.
на березі крутому
розкаже все вербичкам.
Одна із них , як мати,
а інші, мов сестрички.
Сьогодні буде спати
уткнувшись в листя личком.
Тут добре.Всі вербички
Ганнусю колисали
і листячком зеленим
їй сльози утирали.
-Не плач, моя дитино,-
найстарша їй сказала.-
Поспи іди з годину,
я хочу щоб ти знала-
у тебе серце дивне.
Не плач і не журися.
Почуєш треті пІвні
до мене повернися.
Озвешся : „Вербо мила,
до мене доторкнись,
Чарівна твоя сила.
Ганнусі відчинись.”
Послухала Ганнуся-
мерщій побігла в хату
- А що, як не проснуся?
Не буду я лягати...
За думами сумними
збігає швидко час.
Згадала як малою
блукала в лісі раз...
Аж раптом треті півні
за клунею запіли-
згадать слова чарівні
дівчинонці веліли.
Схопилася й хутенько
до річечки помчала.
Прибігла і легенько
вербиченьку обняла.
Озвалась:"Вербо , мила
до мене доторкнись.
Чарівна твоя сила.
Ганнусі відчинись."
І тільки це сказала,
то диво стало враз.
Верба з дверима стала,
й промовила шість раз:
- Відкриються ці двері,
сміливо в них зайди.
Візьми все до вечері,
мерщій відтіль іди.
І ось Верба відкрила
їй двері до скарбів.
Ганнуся там уздріла
сім різблених столів.
А на столах достоту!
Аж сяє все й блищить
прикрас зі срібла й злота
лічить – не полічить.
Там сукні й покривала
І шуби й килими.
Зозуля їй кувала:
- КУ-ку! усе візьми!
Та Ганна пам’ятала:
коли відкрились двері,
Верба тоді сказала
брать те що до вечері.
Ось кухоль золотистий
і гарна срібна чаша,
на скатертині чистій
у мисці смачна каша.
І хліб свіженький білий
Вареники у кринці
лежить кавунчик стиглий
ковбаска у торбинці.
Взяла тоді Ганнуся
вареників із кринки,
білесеньку хлібину,
ковбаску із торбинки.
Тай винесла за двері
свої маленькі клунки:
- Хіба ж я заслужила,
Вербичко, ці дарунки?
Верба лиш загойдалась,
враз двері зачинила,
до Ганни обізвалась:
- Ти правильно вчинила!
Тепер коли захочеш,
до мене завітаєш,
прийму тебе охоче.
Слова чарівні знаєш.
Бери всього по - трошку,
в усьому міру знай.
Візьми й чарівну ложку –
Про бідних тільки дбай!
З тих пір Ганнуся наша
не знала вже біди.
Була у неї й каша
і одяг хоч куди.
Їй дім купить звеліла
матусенька Верба.
Жилось там любо - мило,
покинула журба.
А злую тую панну
вже заздрощі беруть.
Слідить рішила Ганну,
бо сумніви згризуть.
Не може їсти й пити,
бурчить все та бурчить.
Все ж Ганну підслідити
вдалося й аж сичить:
- Тепер слова чарівні
піду скажу Вербі,
й скарби усі ті дивні
я заберу собі.
Аж раптом треті півні
зухвало заспівали,
згадать слова чарівні
злій панні обіцяли.
Схопилася й щодуху
до річки полетіла.
Прибігла і вербу ту
руками обхопила:
- О, вербо, щоб ти згнила,
до мене доторкнись.
Чарівна твоя сила,
Я, Ганна, відчинись!
І тільки це сказала,
то диво стало враз.
Верба з дверима стала
й промовила шість раз:
- Відкриються ці двері,
сміливо в них зайди.
Візьми все до вечері
й мерщій відтіль іди.
Коли Верба відкрила
їй двері до скарбів,
то панна там уздріла
сім різблених столів.
А на столах достоту!
Аж сяє все й блищить.
Прикрас зі срібла й злота
лічить не полічить
Там сукні й покривала
і шуби й килими.
Зозуленька кувала:
- Ку - ку! Усе візьми!
Цить! – панна закричала, -
бо вкину в гаманець,
тоді вважай: пропало,
настав тобі кінець!
Так панна і вчинила,
запхала все в мішок:
і хліб свіженький білий
й золочений рожок;
та ще сріблясту чашу,
шерстяні килими,
смачну гречану кашу,
стрічки з віночками.
Старанно набивала
мішки вона собі,
та все під ніс бурчала:
-Гей, Вербо, підсоби!
Враз двері зачинились,
зненацька, як завжди:
- Недобре ти вчинила,
Лишайсь тут назавжди.-
Сказала те і впала
вербичка у ріці.
Ганнусеньку позвала
сказала так дочці:
Ганнусю, як побачиш,
сестриченьку- вербу,
коли сумуєш,плачеш-
віддай їй всю журбу.
Запам'ятай, дитино-
дерева ці зелені
землі окраса дивна,
а ще її легені.
А будеш шанувати
природу ти завжди,
то маєш, доню,знати-
не матимеш біди!
Мене ж не забувай!
Бувай, бувай, бувай...
***************
Таку оcь казку дивну
розповіла старенька,
цю казочку чарівну
я чула ще маленька.
Я в казку закохалась
із самого початку
ото ж і записала
й дарую вам на згадку.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
