Я знову вибігла від тебе нарозхрист
В тремтячім шалі, з гуркотінням в серці.
Жбурнув ти мій слізно-понурий лист
Й потрапив ним в саме моє осердя!
І я біжу, щемлива,глузд у сплячці!
Примерзли сльози до звітрілих щік.
Ти полоснув ножем нещадно по болячці.
Болить! Пече! Не охолодить сніг!
Я озираюсь ще,хоча свідома того,
Що ти не поженеш мені услід .
До сліз сліпого і до слів глухого,
Знайшла тебе, стверділого, як лід…
Вже перші промені порозсікали млу,
І півні-психи вкотре прокричали,
Пожежа та прибралася в золу,
Допоки просто неба я стирчала.
Назад, до тебе, в сірості кімнат молюсь,
Ось ворухнувсь, під ковдру ледь встигаю.
Ти не пішов по мене – знав, що повернусь.
Жорстокий ти,бо знаєш,що кохаю…