І голос той, і ті слова
Ідуть меж люди!

Тарас Шевченко

Минулої зими у Городищі в поета Олексія Тичка були жнива. «Дивно, бо не сезон» - скажете ви, але саме так, бо він працював над укладанням книги, яку маю честь тримати в руках, як подарунок від автора. Є час і сезон для усього, навіть для збірки «Міжсезоння» (Черкаси: «ІнтролігаТОР», 2011. – 96 с.).
Ліричний герой - романтик, мрійник, юний коханець та зрілий і мудрий чоловік, – усе це знайдете у віршах черкаського поета. Вірші не розраховані на якись певний вік: жінки, читаючи, мріятимуть про те, щоб відчути таку ласку і увагу, яку отримує Вона у любовній ліриці цієї збірки: «На руках без втоми я несу Міледі...», молодь тут знайде той юнацький запал, із яким автор описує кохання ліричного героя, його відданість, рішучість і сміливість у вчинках, люди середнього віку зрозуміють, які відчуття змальовує Олексій, щоб показати «перехідний вік» людини, що починає задумуватися над минулим і теперішнім, яка з часом усе більше цінує те, що має, для якої дім – це місце, де людину зрозуміють і завжди підтримають. Це вік людини, яка стоїть на межі міжсезоння, а у кожного віно різне. Не залишив свого читача автор осторонь соціальних проблем, він уболіває за свій краї, за людину і її цінності.
Олексій Тичко пише живою сучасною мовою Черкащини, мовою того краю, де народилися Петро Гулак-Артемовський і Тарас Шевченко, вони оспівували рідну природу, а зараз про цей край співають пісні, але вже написані на вірші, які увійшли до цієї збірки. Композитор цих пісень - Оксана Первова-Рошка, вона помітила у ліриці Олексія мелодійність і красу, яку захотілося покласти на музику.
То ж нехай ця збірка іде «меж люди», а мені залишається побажати їй щасливої дороги.