ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.02
12:35
Велике пошанування до батька й матері,
бо Господь Пресвятий ставить його вище пошанування до Себе Самого…
Є в тебе майно чи нема - шануй батька твого і матір твою,
навіть якщо живеш милостинею"
Раббі Шимон бар Йохай
Давно це сталось. Тоді, як в І
2024.05.02
11:03
Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
2024.05.02
10:26
Літери
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
2024.05.02
10:19
Нотатки дружини письменника
Скажу відверто: мені особисто подобаються оповідання мого чоловіка - короткі, але дуже зворушливі. І нехай він досі не лауреат премій, як дехто з його однокурсників, не входить до правління творчих спілок, не видає щорічно ч
2024.05.02
08:59
Не розказуй мені про любов —
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
2024.05.02
08:05
Голубі троянди
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
2024.05.02
05:59
У старомодній та незграбній шафі
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
2024.05.02
04:40
На все твоя, мій Боже, милість
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
2024.05.01
17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
2024.05.01
17:10
Будь такою, яка ти нині є.
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
2024.05.01
12:38
Не говори мені про те,
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
2024.05.01
10:27
«На кремені вирослий колос...»
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
2024.05.01
08:57
Вранішні роси - цнотливості роси
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
2024.05.01
05:52
Небо грайливими хмарами
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
2024.05.01
05:27
Усе чіткіше кожен крок
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
2024.05.01
05:24
На білий сніг стікає з ліхтарів
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Проза
Я не можу без вас жити
Він прикрив обличчя долонями. На короткий час йому вдалося забутися, потонути в гаморі корчми, в якому інколи домінували хвалькуваті тиради п’яниць або ж верески офіціанток, котрих ті ж п’яниці намагалися ущипнути.
Відмахнувшись від болісного, жадав спокою: тільки б не відлунював конфлікт із дружиною, не зблискували в пам’яті її сльози, тільки б не будоражив душу її гарячковий монолог. Бо що тут вдієш — ревнощі! Затримався на роботі до опівночі: вовтузився із стареньким грузовиком один - однісінький поблизу Тернополя. Повертався з відрядження, коли раптом закашляв мотор, а згодом і зосім відмовився працювати. Така вже доля шоферська — не знаєш, яка халепа підстереже на дорозі.
Дружина не повірила, навіть не дослухалась пояснень. Лементувала, як навіжена, називаючи гультяєм. Чи не Зоська з десятої квартири, чий суджений на гультяйстві зуби з’їв, нашептала їй казна - що? Не стримався: викричав дружині все, що думає про її ревнощі. Переборщив, бо , вхопивши за руки двох їхніх нащадків, чкурнула до батьків.
Згодом — тиждень самотності. Ображений на дружину й увесь світ, ремонтував на роботі без сторонньої допомоги «клятого грата», а вдома бездумно переключав канали телевізора, намагаючись забути про реальність. Хай діється Божа воля, — міркував час від часу, — годі принижуватися перед ревнивицею — допекла до живих печінок! Ні, він не буде знову прикидатися дурником, мовляв, кається і надалі жодного неправильного кроку...
В неділю самотність взяла за живе: чому повинен розмовляти із стінами? Відвести б душу...ну, хоч там, у найближчій корчмі...
.....Коли вже хміль гасав у голові, підвівся, щоб іти додому. Хтось торкнувся ліктя. Оглянувся і впізнав у небритому чолов’ягові місцевого п’яницю – філософа на прізвисько Жуня.
— Не сподівався побачити у «гадюшнику» зразкового сімянина, — Жунині губи багатозначно скривилися, — а, розумію... розумію... Зразок розбився об твердий лоб ідеалу..
За інших обставин післав би Жуню під три чорти, а тоді захотілось хоч трохи з кимось поспілкуватись.
— Всі вони, жінки, — продовжував, підливаючи у стакани, корчмівський філософ, — запрошення до щастя, яке виявляється запрошенням до пекла. Спочатку якась там чепурненька Гануся чи Катруся мило усміхається тобі, солодко лепече, а згодом вважає тебе рабом своїх забаганок та ілюзій. І якщо ти, цілком нормальний чоловік, не можеш задовольнити її апетитів, скурпульозно знаходить у тобі стільки недоліків, що й самому люциферові надбати не до снаги. Тоді чепурненькій цілком у дусі жіночої логіки імпонує ставитися до тебе, як до невдахи. Вже не заслуговуєш у неї на добре слово, чисту білизну чи смачний обід. Здебільшого, цей процес поєднується з процесом пошуку нового ідеалу в штанах, змальованого їй запопадливою мамцею або подружками. А тобі, «списаному», в голову не приходить ,що, грішучи, вона пильно пантрує за тобою, щоб бува не випередив її... Найменша підозра і ... скандал забезпечено — з істерикою в усіх проявах. Хтось з афористів сказав, що істерика — жіночий спосіб розважатися. Чесне слово, мав рацію. Навіть глумлячись над тобою, жінка нахабно тішить себе тим, що будеш перед нею принижуватися, намагаючись втримати сімейний потяг на рейках.
— Твій особистий досвід! — дорікнув Жуні, — він не для всіх.
Жуня спокійно знову наповнив стакани.
— Не знаю, як щодо всіх... А ти прислухайся. З якої радості потилиця в зразкового сім’янина місяців два не брита, гудзики на піджаку теліпаються. І що це за оказія — дружина бігцем до мами! Напевно, буде там тяжко переживати, як тобі без неї... Фарс, друже мій, — фарс!
Жунині слова не сприймалися: миттєвості, години, дні, місяці — був він
щасливим!
Вийшовши з корчми, чи не вперше в житті відчув, що ноги не слухаються. Допомагав їм, опираючись на стіни. Зрештою, допетляв до власних дверей, які з трудом відчинив. Усвідомлював, що ось-ось засне, а ще не сказав дружині та дітям найвагомішого... Нащупав у кишені мобільний. Перед очима побігли прізвища абонентів. З останніх сил натиснув на кнопку «Виклик». Почувши « ало », крикнув домашнім.
— Я не можу без вас жити!
Телефон випав із рук. Не втримавши рівноваги, упав поряд і відразу заснув.
Ранком страшенно боліла голова. Біль трохи затихнув, коли вже був на роботі під черевом «грата». З часом все вправніше орудував інструментами, парируючи кпини таких же, як він, шоферюг, що помітили його вчорашню дружбу з алкоголем...
Перед обідом, як зазвичай, покликали у контору підписати документи. Привітавшись, механічно виконав обов’язок і подався до виходу. У дверях оглянувся, відчувши на собі тривалий погляд Клари Адольфівни, бухгалтера фірми
Від здивування заціпенів: завжди строга, в діловому костюмі, худюща Клара Адольфівна височіла над столом в прозорій блузі, випинаючи, як насміхалися фірмівські вертихвістки, «натяк на груди». Зачіска з розряду « прощавай відпочинок», вишуканий макіяж і щедро намальовані губи закликали не оминути увагою їхню володарку. Заледве справившись із тремтінням, Клара Адольфівна чудернацько простягнула через широкий бухгалтерський стіл руку, намагаючись цим нехитрим жестом наблизити його до себе.
— Ви жаданий!..
За хвилину від хмелю не залишилося нічого. Напружено намагався второ-
пати, що коїться. Пригадав теревені про «перезрілу Асоль», яка чекає сво-
го романтичного принца. Так, це про неї, дивакувату Клару Адольфівну, шепталися в усіх закутках фірми — хто із розумінням, а хто, глузуючи: не такій сягнути намріяного.... Останні ще й смакували вади тридцятилітньої жінки, знаходячи саме у ній причини її холостяцтва. Невже він, — здивувався, — і є обранцем...
Клара Адольфівна несподівано припала до нього.
— Одна ваша.... твоя фраза «я не можу без вас жити!» і все для мене в найкращих барвах!.. Спасибі!
Щодуху намагався не зареготати. Номери дружини і Клари Адольфівни в його телефоні поряд. Вчора... сп’янівши... Що ж тепер? За хвилину – другу розповість бухгалтеру правду і... Не варто рубати з плеча. Хіба якось по-іншому... Адже кохає — по-справжньому, не ховаючи беззахисної жіночої душі...
— Ви, Кларо Адольфівно... не така, як всі... справжня ... мила і... рідна, — усвідомив, що говорить щиро, — ви варті щастя! Але... мій вчорашній дзвінок — миттєва слабкість... Чи будемо щасливими, завдавши болю моїй сім’ї?
Клара Адольфівна заплакала. Вона скидалася на маленьку дівчинку, якій подарували, а згодом відібрали щось дуже цінне... Її некрасиве прекрасне обличчя струменіло смутком і натхненням водночас...
Прощаючись, востаннє заглянув в очі Клари Адольфівни (тепер просто милої Клари) і побачив у них стільки поваги, скільки не помічав до цього в жодних жіночих очах.
2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Я не можу без вас жити
Він прикрив обличчя долонями. На короткий час йому вдалося забутися, потонути в гаморі корчми, в якому інколи домінували хвалькуваті тиради п’яниць або ж верески офіціанток, котрих ті ж п’яниці намагалися ущипнути.
Відмахнувшись від болісного, жадав спокою: тільки б не відлунював конфлікт із дружиною, не зблискували в пам’яті її сльози, тільки б не будоражив душу її гарячковий монолог. Бо що тут вдієш — ревнощі! Затримався на роботі до опівночі: вовтузився із стареньким грузовиком один - однісінький поблизу Тернополя. Повертався з відрядження, коли раптом закашляв мотор, а згодом і зосім відмовився працювати. Така вже доля шоферська — не знаєш, яка халепа підстереже на дорозі.
Дружина не повірила, навіть не дослухалась пояснень. Лементувала, як навіжена, називаючи гультяєм. Чи не Зоська з десятої квартири, чий суджений на гультяйстві зуби з’їв, нашептала їй казна - що? Не стримався: викричав дружині все, що думає про її ревнощі. Переборщив, бо , вхопивши за руки двох їхніх нащадків, чкурнула до батьків.
Згодом — тиждень самотності. Ображений на дружину й увесь світ, ремонтував на роботі без сторонньої допомоги «клятого грата», а вдома бездумно переключав канали телевізора, намагаючись забути про реальність. Хай діється Божа воля, — міркував час від часу, — годі принижуватися перед ревнивицею — допекла до живих печінок! Ні, він не буде знову прикидатися дурником, мовляв, кається і надалі жодного неправильного кроку...
В неділю самотність взяла за живе: чому повинен розмовляти із стінами? Відвести б душу...ну, хоч там, у найближчій корчмі...
.....Коли вже хміль гасав у голові, підвівся, щоб іти додому. Хтось торкнувся ліктя. Оглянувся і впізнав у небритому чолов’ягові місцевого п’яницю – філософа на прізвисько Жуня.
— Не сподівався побачити у «гадюшнику» зразкового сімянина, — Жунині губи багатозначно скривилися, — а, розумію... розумію... Зразок розбився об твердий лоб ідеалу..
За інших обставин післав би Жуню під три чорти, а тоді захотілось хоч трохи з кимось поспілкуватись.
— Всі вони, жінки, — продовжував, підливаючи у стакани, корчмівський філософ, — запрошення до щастя, яке виявляється запрошенням до пекла. Спочатку якась там чепурненька Гануся чи Катруся мило усміхається тобі, солодко лепече, а згодом вважає тебе рабом своїх забаганок та ілюзій. І якщо ти, цілком нормальний чоловік, не можеш задовольнити її апетитів, скурпульозно знаходить у тобі стільки недоліків, що й самому люциферові надбати не до снаги. Тоді чепурненькій цілком у дусі жіночої логіки імпонує ставитися до тебе, як до невдахи. Вже не заслуговуєш у неї на добре слово, чисту білизну чи смачний обід. Здебільшого, цей процес поєднується з процесом пошуку нового ідеалу в штанах, змальованого їй запопадливою мамцею або подружками. А тобі, «списаному», в голову не приходить ,що, грішучи, вона пильно пантрує за тобою, щоб бува не випередив її... Найменша підозра і ... скандал забезпечено — з істерикою в усіх проявах. Хтось з афористів сказав, що істерика — жіночий спосіб розважатися. Чесне слово, мав рацію. Навіть глумлячись над тобою, жінка нахабно тішить себе тим, що будеш перед нею принижуватися, намагаючись втримати сімейний потяг на рейках.
— Твій особистий досвід! — дорікнув Жуні, — він не для всіх.
Жуня спокійно знову наповнив стакани.
— Не знаю, як щодо всіх... А ти прислухайся. З якої радості потилиця в зразкового сім’янина місяців два не брита, гудзики на піджаку теліпаються. І що це за оказія — дружина бігцем до мами! Напевно, буде там тяжко переживати, як тобі без неї... Фарс, друже мій, — фарс!
Жунині слова не сприймалися: миттєвості, години, дні, місяці — був він
щасливим!
Вийшовши з корчми, чи не вперше в житті відчув, що ноги не слухаються. Допомагав їм, опираючись на стіни. Зрештою, допетляв до власних дверей, які з трудом відчинив. Усвідомлював, що ось-ось засне, а ще не сказав дружині та дітям найвагомішого... Нащупав у кишені мобільний. Перед очима побігли прізвища абонентів. З останніх сил натиснув на кнопку «Виклик». Почувши « ало », крикнув домашнім.
— Я не можу без вас жити!
Телефон випав із рук. Не втримавши рівноваги, упав поряд і відразу заснув.
Ранком страшенно боліла голова. Біль трохи затихнув, коли вже був на роботі під черевом «грата». З часом все вправніше орудував інструментами, парируючи кпини таких же, як він, шоферюг, що помітили його вчорашню дружбу з алкоголем...
Перед обідом, як зазвичай, покликали у контору підписати документи. Привітавшись, механічно виконав обов’язок і подався до виходу. У дверях оглянувся, відчувши на собі тривалий погляд Клари Адольфівни, бухгалтера фірми
Від здивування заціпенів: завжди строга, в діловому костюмі, худюща Клара Адольфівна височіла над столом в прозорій блузі, випинаючи, як насміхалися фірмівські вертихвістки, «натяк на груди». Зачіска з розряду « прощавай відпочинок», вишуканий макіяж і щедро намальовані губи закликали не оминути увагою їхню володарку. Заледве справившись із тремтінням, Клара Адольфівна чудернацько простягнула через широкий бухгалтерський стіл руку, намагаючись цим нехитрим жестом наблизити його до себе.
— Ви жаданий!..
За хвилину від хмелю не залишилося нічого. Напружено намагався второ-
пати, що коїться. Пригадав теревені про «перезрілу Асоль», яка чекає сво-
го романтичного принца. Так, це про неї, дивакувату Клару Адольфівну, шепталися в усіх закутках фірми — хто із розумінням, а хто, глузуючи: не такій сягнути намріяного.... Останні ще й смакували вади тридцятилітньої жінки, знаходячи саме у ній причини її холостяцтва. Невже він, — здивувався, — і є обранцем...
Клара Адольфівна несподівано припала до нього.
— Одна ваша.... твоя фраза «я не можу без вас жити!» і все для мене в найкращих барвах!.. Спасибі!
Щодуху намагався не зареготати. Номери дружини і Клари Адольфівни в його телефоні поряд. Вчора... сп’янівши... Що ж тепер? За хвилину – другу розповість бухгалтеру правду і... Не варто рубати з плеча. Хіба якось по-іншому... Адже кохає — по-справжньому, не ховаючи беззахисної жіночої душі...
— Ви, Кларо Адольфівно... не така, як всі... справжня ... мила і... рідна, — усвідомив, що говорить щиро, — ви варті щастя! Але... мій вчорашній дзвінок — миттєва слабкість... Чи будемо щасливими, завдавши болю моїй сім’ї?
Клара Адольфівна заплакала. Вона скидалася на маленьку дівчинку, якій подарували, а згодом відібрали щось дуже цінне... Її некрасиве прекрасне обличчя струменіло смутком і натхненням водночас...
Прощаючись, востаннє заглянув в очі Клари Адольфівни (тепер просто милої Клари) і побачив у них стільки поваги, скільки не помічав до цього в жодних жіночих очах.
2011
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію