1.
Слова зламана печать.
Нишпорять рядки в кімнатці –
ані трапези ні капців,
стіни ситі – то ж мовчать...

Світлу – славень, вікнам – світ.
Я стелю під рими просинь,
хай лежать – бо ще неосінь,
за бідою – зграя бід.

2.
Просвіт неба – тарганам,
видих зір – і легше трохи.
Для зотлілої епохи
тло зіниці – мілина.

Хоч Пегаса напоїв –
не лечу, та сподіваюсь...
Довго серце не вдихає –
заливайтесь солов'ї.

3.
Сум на вигоні листа
проростає через іній.
Наповняється ретина
відображенням хреста.

Тільки б серце донести,
задихаючись від зрушень,
в кам’яницю вашу, душе –
де розходяться світи.

4.
За вікном душа болить,
при свічі чуттям горіти.
Хай чорнильна кров – пролита,
жити між рядками вчить.

Я живцем оте візьму –
недострелене мисливим.
Що би небо не просило –
з головою поверну.

5.
Впенений у правоті,
караван вірша віз музу –
дюни огинав ілюзій,
розчинявся в суєті.

Валування псів, міраж –
стали вітром каравану,
відкривали даллю рану
янголу – жерцю пера.

6.
Ближче даль і глибше зір –
світ під лупою нічною.
Щоби знати – Бог з тобою –
скільки треба смерті зір?

Запал вигасає, стих.
По живих рядках – по криках
думки загнана патика
шкандибає. Слід застиг.

28 липня 2011