що-що там стражда в його серці?
;))

Дорогий Володимире! Досить розлогий коментар Вашої антипародії я дав на своїй сторінці, оскільки там вперше і побачив її як коментар. Тут, думаю, дублювати немає сенсу. Але не можу не відмітити образ твору. Як на мене, дуже вдалий (не сприйміть за нескромність). Ви чули анекдот? Розмовляють два грузини: - Гіві, какой птіца тебе больше всех нравица? - Орел, Вано! - А почему? - Нос красівий!
Так і тут...

Обніміться ж, брати, мої, молю Вас, благаю!)))

Овва, антипародія вийшла доволі грізна. Володимире, я розумію ситуацію, яка склалася, сама бувала кілька разів у ній. Але суто технічно, моя порада: подати повністю вірші ваш і Івана Гентоша, які ви зацитували, бо суть вашої антипародії зараз не зовсім зрозуміла непосвяченому читачеві.

***
И тот, кто повержен, никем не утешен,
И тот, кто тщеславен, напорист и лих;
Кто в мыслях уверен, в поступках безгрешен
И запросто судит, и правит других;

И падший в неведенье, Бога клянящий,
И бьющий поклоны в тени алтаря,
И тот, кто над всеми, печально-скорбящий,
Застыл в удивленье, улыбку тая –

Кто скажет, что он и бесчестен, и гадок,
Что предал, не ведая чувства вины,
Что мир совершенства – преддверие ада?
Кто сможет отважиться? Я или Ты?

В)))!

Взагалі, пишучи цю глибоко несерйозну "антипародію", як акцентований на контексті "пародії" гротеск, і даючи усі ці коментарі, маю на увазі, що раз у нас тут таки Майстерні, то є сенс звертати і глибшу увагу на деякі "профільні" довкола-поетичні явища...

Ясно, що "пародія" повинна мати в собі елементи комізму, доброї усмішки, чи іронічного висміювання, але ж повинно йтися і про її творчий рівень, аби не впадати в іншу крайність означення "пародії" - як щось вкрай недовершене. Як то, наприклад, "пародія" на життя, "пародія" на розуміння, "пародія" на творчість... Себто, коли йдеться не про додавання чогось, а лише про віднімання, нищення - в тій чи тій мірі...
Не хотілося, аби таке розвивалося і на ПМ.
Хоча в наших ПМ-пародистів таке трапляється нечасто, але ж, як на мене, трапляється...
Принаймні на шпальтах Майстерень, мав би цінитися творчий підхід при пародіюванні, а отже добудова чи "виправлення" там, де в автора помітні можливі похибки - текстові чи світоглядні, чи ще якісь...

І, зрозуміло, якщо пародист вибудовує зовсім інший контекст, категорично відмінний від контексту оригіналу, то для цього повинні бути суттєві потреби. Наприклад, в оригіналі контекст не той, і всім очевидно, що пародист подає "правильний" контекст, де зауважені риси оригіналу набувають своєї життєвості, істинної ваги, "цінності"... І все це відбувається без підміни понять, а при їх "об'єктивізації", причому - здійсненій на творчому рівні не гіршому, аніж в оригіналі. Принаймні, перебуваючи хоча би десь поруч із оригіналом... І сенсуально і формально (!)...

А так, коли вірші (оригінали), за які береться пародист, написані рівнем вище, аніж поетичне мислення автора в так званій "пародії", то така "пародія" дуже часто виглядає навіть не віршем "на тему", що у більшості випадків було би чесним підходом, а просто пародією на спробу літературної творчості...
І саме це є проблемою, принаймні для ПМ...
Бо смакуючи в цілому нормальний вірш умілого автора, а потім читаючи так звану пародію на цей вірш, інколи стає очевидною проблема і загальнокультурна. І не говорити про неї теж аж ніяк не можна.
Усюди, в тому числі і в нас, достатньо читачів, які будуть плескати в долоні кожному "пародійному" нівелюванню чогось вищого і складнішого до рівня їхнього теперішнього сприйняття-розуміння, і, в той же час, достатньо багато авторів, яким цей підхід чужий. Йти цим шляхом - потакання незрілому смаку чи сприйняттю - аж ніяк не можна. Та й кожен пародист у своїх невтомних трудах мав би для кожного свого твору ставити надзавдання, і воно зовсім не повинно виглядати вбого на тлі надзавдання оригіналу.

Тобто, писати пародії можна і потрібно, але опускати "потрактуваннями" рівень оригіналів до рівнів коміксу з життя "механіків і доярок" - це не добре.
Повторю, якщо "пародист" і зауважив якусь проблему, то її потрібно "вирішувати" на рівні "оригіналу" - з усіма тими витонченостями, багатозначностями, стереоскопією, красою, які є (якщо вони є) в оригіналі. Продовжити і довершити, а не зрізати верхи і закатати в асфальт, чи там у щось інше...

Роман Скиба
поезія “* * *”
збірка “П’ЯТИЗНАК, або ЖИТТЯ І НЕЖИТЬ”

Білий світ, білий сніг.
Висріблена вулиця.
Хто – дійшов, хто не зміг;
Решта все забулося.
Хто там коней запріг?
Хто на санях скулився?
Білий світ, білий сніг,
Решта все забулося…

"пародія". І. Г.

Білий сніг, чорна ніч.
Що у світі коїться?
Не збагну, в чому річ –
У очах щось двόїться….
Вивів хтось за поріг
(Певно, я подякував)
Хто то Кума запріг?
Розуму ніякого!
І кожух був, і кінь…
А корчмар вже лається.
Ех, щось думати лінь –
Завтра пригадається.
Як зійдемся – умú!
Вип’ємо, щоб збýлося!
Кум – дрова! До Куми!
Решта все забулося…

29.09.2010

Роман Скиба
поезія “ * * * “

Коли у місті спека,
а ти прийшов здалека,
і в голові у тебе
лунає древній хіт -
закинь на плечі теку,
мини бібліотеку,
зайди у храм ацтеків -
підземний перехід.
Нон-стоп у вічнім русі,
поема Фірдоусі.
У хриплому мінорі
сп'яніє гітарист.
І дві купюри русі
потонуть в капелюсі,
і він замре від світла
твоїх безсмертних рис.
Лишайся, якщо хочеш, -
ти храм не опорочиш.
У тебе сиві очі
і паспорт на всі сто.
В графі "родився" - прочерк.
І ні синів, ні дочок.
Не відбував покарань.
І не водив авто.
Сідай, бери сигару,
і млій від перегару.
І літо не останнє,
І жити "харашо".
Здамо під вечір тару
і рушимо до бару.
А ні - купи гітару
і йди, куди ішов...


"пародія" І. Г.
"НОН-СТОП "

Що витворяє спека –
Дістав уже лелека,
Стабільно, регулярно
Літає раз на рік.
Одні лиш дочки носить –
Кричав йому, що досить!
Дружина розбудила,
Бо штуркнула під бік.
До всього треба вміння
(Глобальне потепління)
Нон-стоп у вічнім русі?
Дружина каже: - “Стоп!”
Сестричку ще Катрусі?
Ну, як зберусь на дусі…
Дзвенить щось в лівім вусі –
Зарано кажу “гоп”?
А як всіх прокормити,
З капелюхόм на плити?
В селі то все простіше –
Перемахнув за пліт
Сусідського городу.
Ну, зробиш трохи шкоду…
А в місті - непобритий
В підземний перехід.
До “фені” дощ із градом –
Командуєш парадом,
Співаєш щось надривно,
Якусь блатняцьку муть.
Прохожим слізно-дивно,
І деякі наївно,
По-барськи, експресивно
Купюру подадуть.
А далі вже – як буде,
Колєги – також люди.
В момент – гінця до бару,
І жити – “харашо!”
І десь о п’ятій ранку
(дружина варить манку)
Прийме тебе й гітару:
– “Ну, добре хоч прийшов!”


17.09.2010


О. Лозова
Збірка “Очі дерев”

Думала,
Не зможу так.
А чому – не зможу?
Кажеш
Не тривожити –
От і не тривожу.

Чи мовчання – золото?
Чи покара клята?
Я тобою, голубе,
Навчена мовчати.

Самозакодовані
Тиша,
Буря,
Повінь.
Сила вибухова є
У німому слові.


Думала, не зможу так
(пародія)

Занімів. Де сила вибухова?
Швидко буря в тишу перейшла.
Що сопеш, не вичавиш ні слова?
Ну і що у тобі я знайшла?

Це мовчання – то покара клята.
– Не тривож, лепечеш, не тривож!
Та чи довго зможу так мовчати?
Хоч би раз приніс букет із рож…

Хоч на день один розкодувався,
Показав, до чого ти мастак.
А такий кому ти ,голуб, здався?
Все. Іду. Не можу більше так.


І.Г.
........................................
____________________________________________________________

Щодо теми опублікованої "антипародії", то в цьому випадку йдеться про оригінал твору, на який написана начебто пародія, хоча, як на мене, не пародія, а текст "на тему", що таки концептуально зовсім інше явище, бо і контекст у автора "трактування" зовсім інший, і, на жаль, присутня й формальна невідповідність оригіналу (яким би він не був - вдалим, чи невдалим).


* * *
Закохатися? Нині? У гли́боко кризовий час...
А чому би і ні. Та гадаючи тільки про вас.
Таїна нерозквітлих ніяк не займає мене -
ви ж і красна, і ніжна, і вабна в усе неземне!
Обійняти і з дива завмерти, ввібравши ураз,
що суттєво не те, де я праведник, де ловелас,
а лише ваші чари, і профіль тонкий, і анфас.

2011
http://maysterni.com/publication.php?id=65424


"Пародія" І. Г.

Закохався… Ще вчора. На кризу плюю звисока,
А чому би і ні – щедра в дядька з Канади рука!
Ви мене полонили – ну прямо стріляйся чи плач!
(З нерозквітлими тими дурної мороки – пробач!)
Вабить дико мене неземних ароматів ріка –
Обійняти би Вас – світлий образ постійно втіка…
І п’янка та жага, і стрімка, як бува в юнака!
Та який ловелас – я вже згоден на роль кріпака!
Я б охоче “злабав” ексклюзив – серенаду для Вас,
Та атас! Промайнув благовірної тонкий анфас…

12.08.2011