Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.15
11:56
У сні побачу болісні пророцтва,
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
2026.03.15
10:51
Двовірш - архіскладна поетична форма із двох віршових рядків, де перший і другий римуються між собою. Причому рима читається згори вниз і знизу вгору, зберігаючи ритм.
На додачу, конкретно у цьому двовірші сенс не зміниться, якщо поміняти рядки місцями.
На додачу, конкретно у цьому двовірші сенс не зміниться, якщо поміняти рядки місцями.
2026.03.15
02:02
Насичено ядом життя України,
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
2026.03.14
21:40
Життя минає, та ніколи
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
2026.03.14
21:36
Минають ночі, і за днями дні,
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
2026.03.14
16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
2026.03.14
13:57
Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка...
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.
2026.03.14
13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
2026.03.14
11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
2026.03.14
02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
2026.03.14
00:59
Олександр Жаров (1904—1984)
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
2026.03.13
22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
2026.03.13
21:53
Гуаш весни чарує спраглі очі,
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
2026.03.13
20:00
І
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
2026.03.13
19:57
За Росією, навіки втраченою,
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
2026.03.13
19:40
Хто ти, жінко? Яка ти, квітко?
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Вірші
Іван Франко "Самбатіон"
Іван Франко Мозаїка із творів,
що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах
[Із циклу] «Жидівські мелодії»
Гадаєте, вже й побідили
Отті, що в безумнім гніві
Мордують жидів на Вкраїні?
Побачим, як будем живі!
А я наперед вам те кажу,
Як в наших це письмах стоїть:
Завчасно з побіди хваляться,
Жиє бо ще цар наш Давид!
Ви чули, жидів много тисяч
Іде на всі кінці землі.
Вони йдуть шукати Давида
Край моря в дворі на скалі.
Там з Божої волі живе він,
Щоб плем’я своє боронить:
Він вчує про нинішні кривди
І страшно ті кривди пімстить.
Вже раз з свого замку край моря
Сходив він жидів рятувать;
Коли ще й тепер його впросять,
Він певно явиться опять.
Та трудно це, дуже це трудно.
У краю далекому десь
Є море страшенне, кипуче,
Самбатіон море те звесь.
Лиш раз один досі те море
В далекій, незнаній землі,
Шукаючи в поміч Давида,
Побожні жиди перейшли.
Ви знаєте дивну ту повість?
Раз цар був безбожний, хотів
У свойому царстві живучих
Усіх повбивати жидів.
І вислали своїх равінів
Жиди до царя і рекли:
«Не тикай нас, царю. Жиє ще
І наш цар Давид на землі».
А цар розсміявся безбожний:
«Ідіть це дурному скажіть.
Умер і зотлів цар Давид ваш,
Якраз тому тисяча літ.
А впрочім, беру вас за слово:
Ідіть і нехай ся явить
До мене на учту велику
За сорок день цар ваш Давид.
А як не явиться до мене
Давид на означений день,
То всіх вас, жидів, в моїм царстві
Без милості виріжу впень».
І далі говорить та повість,
Як з трудом великим зайшли
Жиди над кипучеє море
В далекій, незнаній землі.
А море реве і клекоче
І парою в небо бухтить,
За морем тим в замку високім
Невмерший живе цар Давид.
І впали жиди ті на землю,
Молились три ночі й три дні,
Стогнали і плакали тяжко,
Аж поки слізьми підплили.
А сльози їх в море влилися
І в кригу стяглись ледову,
А хвилі кипучі на кризі
На той бік несуть жидову…
Минуло днів тридцять і дев’ять,
Послів як нема, так нема,
Жидам вже погасла надія,
Лишилась тривога німа.
На славную учту зібрались
З цілого півсвіта царі,
І шумно, і говірно, й гучно
У царськім високім дворі.
А оддалік в тюрмах і мурах
Пильнують жидів сторожі,
Кати походжають гуртами
І гострять мечі та ножі.
Ось учта в дворі почалася,
Як гучно музика гримить…
А плачуть жиди і ридають:
«Не їде наш цар, наш Давид».
Півучти скінчилось, півп’яні напились
Вельможнії гості в дворі;
Кати походжають, в руках їх іграють
Блискучі ножі й топори.
Вже учта скінчилась, цар п’яний
Жидів мордувати велить, —
Втім чути: гримить, наближаєсь…
«Ах, їде наш цар, наш Давид».
У чорній, замкнутій кареті,
І коней вороних шість пар,
Без слуг, без погоничів їде
Жидів невмираючий цар.
Стає, відчиняєсь карета,
Дід з неї, зігнутий навпів,
І сивий, як голуб, тремтячов
Ногою ступає долів.
Ступає тремтячов ногою,
От-от дотикає землі,
Та диво, земля подається,
Немов полотно на воді.
Все нижче, все глибше… Вже двір весь,
І місто, і царство ціле
Хитаєсь, хвилює, і звільна
Все нижче, все глибше тоне.
Злякались царі і благають
Давида: «Вертайсь, не ступай
Ще другов ногою на землю,
Бо згинемо ми і весь край».
Дідусь усміхнувся і каже:
«На учту просив ти мене,
Не хочеш — вертаю, та слухай же, царю,
Не тикай ти плем’я моє.
Ти ж бачиш, весь двір і весь край твій
Не в силі мене удержать;
Тож знай, уся власть твоя — ніщо,
Щоб плем’я моє звоювать.
А що не приняв ти до учти
Мене, то прийде такий час,
Коли моє плем’я засяде
До царської учти між вас».
Оттак наші книги говорять,
І правду говорять святу:
Живе цар Давид наш і бачить
Усі наші кривди й біду.
Нещасне село те і місто,
Де в муках, в пониженню жид, —
І горе землі тій, як стане на неї
Обома ногами Давид.
1883
--------------------------------------------------------------------------------
Примітки
Після відомих жидівських погромів на Вкраїні в р. 1881 панувало між нашими жидами, особливо на Підгір’ю, велике занепокоєння. Носились дивовижні слухи, тривожні оповісті, зловіщі пророкування. Жидівські народні співаки склали навіть пісні про ті факти, то гумористично висміваючи жидівську тривогу, то наслідуючи тон давніх псалмів і благаючи Єгову о поміч. Мені лучилося чути кілька таких пісень і оповідань. Особливо вразили мене сучасне приноровлення відомої мені вже давніше казки про кипуче море Самбатіон і пісня (жаль, що я не міг її записати), зложена в жидівськім жаргоні, з повторюваною в кожній строфі апострофою до пір’я з розбитих жидівських перин. Оце й були сюжети двох перших «Жидівських мелодій» (І. Франко).
Подається за публікацією в збірці «З вершин і низин» (1887), с.24—32.
Тикати – рухати, торкати.
Учта – бенкет.
Говірно — голосно, багато розмов.
Навпів — до половини.
Тремтячов — тремтячою.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Іван Франко "Самбатіон"
Іван Франко Мозаїка із творів,
що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах
[Із циклу] «Жидівські мелодії»
Гадаєте, вже й побідили
Отті, що в безумнім гніві
Мордують жидів на Вкраїні?
Побачим, як будем живі!
А я наперед вам те кажу,
Як в наших це письмах стоїть:
Завчасно з побіди хваляться,
Жиє бо ще цар наш Давид!
Ви чули, жидів много тисяч
Іде на всі кінці землі.
Вони йдуть шукати Давида
Край моря в дворі на скалі.
Там з Божої волі живе він,
Щоб плем’я своє боронить:
Він вчує про нинішні кривди
І страшно ті кривди пімстить.
Вже раз з свого замку край моря
Сходив він жидів рятувать;
Коли ще й тепер його впросять,
Він певно явиться опять.
Та трудно це, дуже це трудно.
У краю далекому десь
Є море страшенне, кипуче,
Самбатіон море те звесь.
Лиш раз один досі те море
В далекій, незнаній землі,
Шукаючи в поміч Давида,
Побожні жиди перейшли.
Ви знаєте дивну ту повість?
Раз цар був безбожний, хотів
У свойому царстві живучих
Усіх повбивати жидів.
І вислали своїх равінів
Жиди до царя і рекли:
«Не тикай нас, царю. Жиє ще
І наш цар Давид на землі».
А цар розсміявся безбожний:
«Ідіть це дурному скажіть.
Умер і зотлів цар Давид ваш,
Якраз тому тисяча літ.
А впрочім, беру вас за слово:
Ідіть і нехай ся явить
До мене на учту велику
За сорок день цар ваш Давид.
А як не явиться до мене
Давид на означений день,
То всіх вас, жидів, в моїм царстві
Без милості виріжу впень».
І далі говорить та повість,
Як з трудом великим зайшли
Жиди над кипучеє море
В далекій, незнаній землі.
А море реве і клекоче
І парою в небо бухтить,
За морем тим в замку високім
Невмерший живе цар Давид.
І впали жиди ті на землю,
Молились три ночі й три дні,
Стогнали і плакали тяжко,
Аж поки слізьми підплили.
А сльози їх в море влилися
І в кригу стяглись ледову,
А хвилі кипучі на кризі
На той бік несуть жидову…
Минуло днів тридцять і дев’ять,
Послів як нема, так нема,
Жидам вже погасла надія,
Лишилась тривога німа.
На славную учту зібрались
З цілого півсвіта царі,
І шумно, і говірно, й гучно
У царськім високім дворі.
А оддалік в тюрмах і мурах
Пильнують жидів сторожі,
Кати походжають гуртами
І гострять мечі та ножі.
Ось учта в дворі почалася,
Як гучно музика гримить…
А плачуть жиди і ридають:
«Не їде наш цар, наш Давид».
Півучти скінчилось, півп’яні напились
Вельможнії гості в дворі;
Кати походжають, в руках їх іграють
Блискучі ножі й топори.
Вже учта скінчилась, цар п’яний
Жидів мордувати велить, —
Втім чути: гримить, наближаєсь…
«Ах, їде наш цар, наш Давид».
У чорній, замкнутій кареті,
І коней вороних шість пар,
Без слуг, без погоничів їде
Жидів невмираючий цар.
Стає, відчиняєсь карета,
Дід з неї, зігнутий навпів,
І сивий, як голуб, тремтячов
Ногою ступає долів.
Ступає тремтячов ногою,
От-от дотикає землі,
Та диво, земля подається,
Немов полотно на воді.
Все нижче, все глибше… Вже двір весь,
І місто, і царство ціле
Хитаєсь, хвилює, і звільна
Все нижче, все глибше тоне.
Злякались царі і благають
Давида: «Вертайсь, не ступай
Ще другов ногою на землю,
Бо згинемо ми і весь край».
Дідусь усміхнувся і каже:
«На учту просив ти мене,
Не хочеш — вертаю, та слухай же, царю,
Не тикай ти плем’я моє.
Ти ж бачиш, весь двір і весь край твій
Не в силі мене удержать;
Тож знай, уся власть твоя — ніщо,
Щоб плем’я моє звоювать.
А що не приняв ти до учти
Мене, то прийде такий час,
Коли моє плем’я засяде
До царської учти між вас».
Оттак наші книги говорять,
І правду говорять святу:
Живе цар Давид наш і бачить
Усі наші кривди й біду.
Нещасне село те і місто,
Де в муках, в пониженню жид, —
І горе землі тій, як стане на неї
Обома ногами Давид.
1883
--------------------------------------------------------------------------------
Примітки
Після відомих жидівських погромів на Вкраїні в р. 1881 панувало між нашими жидами, особливо на Підгір’ю, велике занепокоєння. Носились дивовижні слухи, тривожні оповісті, зловіщі пророкування. Жидівські народні співаки склали навіть пісні про ті факти, то гумористично висміваючи жидівську тривогу, то наслідуючи тон давніх псалмів і благаючи Єгову о поміч. Мені лучилося чути кілька таких пісень і оповідань. Особливо вразили мене сучасне приноровлення відомої мені вже давніше казки про кипуче море Самбатіон і пісня (жаль, що я не міг її записати), зложена в жидівськім жаргоні, з повторюваною в кожній строфі апострофою до пір’я з розбитих жидівських перин. Оце й були сюжети двох перших «Жидівських мелодій» (І. Франко).
Подається за публікацією в збірці «З вершин і низин» (1887), с.24—32.
Тикати – рухати, торкати.
Учта – бенкет.
Говірно — голосно, багато розмов.
Навпів — до половини.
Тремтячов — тремтячою.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
