ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Вірші
Іван Франко "Самбатіон"
Іван Франко Мозаїка із творів,
що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах
[Із циклу] «Жидівські мелодії»
Гадаєте, вже й побідили
Отті, що в безумнім гніві
Мордують жидів на Вкраїні?
Побачим, як будем живі!
А я наперед вам те кажу,
Як в наших це письмах стоїть:
Завчасно з побіди хваляться,
Жиє бо ще цар наш Давид!
Ви чули, жидів много тисяч
Іде на всі кінці землі.
Вони йдуть шукати Давида
Край моря в дворі на скалі.
Там з Божої волі живе він,
Щоб плем’я своє боронить:
Він вчує про нинішні кривди
І страшно ті кривди пімстить.
Вже раз з свого замку край моря
Сходив він жидів рятувать;
Коли ще й тепер його впросять,
Він певно явиться опять.
Та трудно це, дуже це трудно.
У краю далекому десь
Є море страшенне, кипуче,
Самбатіон море те звесь.
Лиш раз один досі те море
В далекій, незнаній землі,
Шукаючи в поміч Давида,
Побожні жиди перейшли.
Ви знаєте дивну ту повість?
Раз цар був безбожний, хотів
У свойому царстві живучих
Усіх повбивати жидів.
І вислали своїх равінів
Жиди до царя і рекли:
«Не тикай нас, царю. Жиє ще
І наш цар Давид на землі».
А цар розсміявся безбожний:
«Ідіть це дурному скажіть.
Умер і зотлів цар Давид ваш,
Якраз тому тисяча літ.
А впрочім, беру вас за слово:
Ідіть і нехай ся явить
До мене на учту велику
За сорок день цар ваш Давид.
А як не явиться до мене
Давид на означений день,
То всіх вас, жидів, в моїм царстві
Без милості виріжу впень».
І далі говорить та повість,
Як з трудом великим зайшли
Жиди над кипучеє море
В далекій, незнаній землі.
А море реве і клекоче
І парою в небо бухтить,
За морем тим в замку високім
Невмерший живе цар Давид.
І впали жиди ті на землю,
Молились три ночі й три дні,
Стогнали і плакали тяжко,
Аж поки слізьми підплили.
А сльози їх в море влилися
І в кригу стяглись ледову,
А хвилі кипучі на кризі
На той бік несуть жидову…
Минуло днів тридцять і дев’ять,
Послів як нема, так нема,
Жидам вже погасла надія,
Лишилась тривога німа.
На славную учту зібрались
З цілого півсвіта царі,
І шумно, і говірно, й гучно
У царськім високім дворі.
А оддалік в тюрмах і мурах
Пильнують жидів сторожі,
Кати походжають гуртами
І гострять мечі та ножі.
Ось учта в дворі почалася,
Як гучно музика гримить…
А плачуть жиди і ридають:
«Не їде наш цар, наш Давид».
Півучти скінчилось, півп’яні напились
Вельможнії гості в дворі;
Кати походжають, в руках їх іграють
Блискучі ножі й топори.
Вже учта скінчилась, цар п’яний
Жидів мордувати велить, —
Втім чути: гримить, наближаєсь…
«Ах, їде наш цар, наш Давид».
У чорній, замкнутій кареті,
І коней вороних шість пар,
Без слуг, без погоничів їде
Жидів невмираючий цар.
Стає, відчиняєсь карета,
Дід з неї, зігнутий навпів,
І сивий, як голуб, тремтячов
Ногою ступає долів.
Ступає тремтячов ногою,
От-от дотикає землі,
Та диво, земля подається,
Немов полотно на воді.
Все нижче, все глибше… Вже двір весь,
І місто, і царство ціле
Хитаєсь, хвилює, і звільна
Все нижче, все глибше тоне.
Злякались царі і благають
Давида: «Вертайсь, не ступай
Ще другов ногою на землю,
Бо згинемо ми і весь край».
Дідусь усміхнувся і каже:
«На учту просив ти мене,
Не хочеш — вертаю, та слухай же, царю,
Не тикай ти плем’я моє.
Ти ж бачиш, весь двір і весь край твій
Не в силі мене удержать;
Тож знай, уся власть твоя — ніщо,
Щоб плем’я моє звоювать.
А що не приняв ти до учти
Мене, то прийде такий час,
Коли моє плем’я засяде
До царської учти між вас».
Оттак наші книги говорять,
І правду говорять святу:
Живе цар Давид наш і бачить
Усі наші кривди й біду.
Нещасне село те і місто,
Де в муках, в пониженню жид, —
І горе землі тій, як стане на неї
Обома ногами Давид.
1883
--------------------------------------------------------------------------------
Примітки
Після відомих жидівських погромів на Вкраїні в р. 1881 панувало між нашими жидами, особливо на Підгір’ю, велике занепокоєння. Носились дивовижні слухи, тривожні оповісті, зловіщі пророкування. Жидівські народні співаки склали навіть пісні про ті факти, то гумористично висміваючи жидівську тривогу, то наслідуючи тон давніх псалмів і благаючи Єгову о поміч. Мені лучилося чути кілька таких пісень і оповідань. Особливо вразили мене сучасне приноровлення відомої мені вже давніше казки про кипуче море Самбатіон і пісня (жаль, що я не міг її записати), зложена в жидівськім жаргоні, з повторюваною в кожній строфі апострофою до пір’я з розбитих жидівських перин. Оце й були сюжети двох перших «Жидівських мелодій» (І. Франко).
Подається за публікацією в збірці «З вершин і низин» (1887), с.24—32.
Тикати – рухати, торкати.
Учта – бенкет.
Говірно — голосно, багато розмов.
Навпів — до половини.
Тремтячов — тремтячою.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Іван Франко "Самбатіон"
Іван Франко Мозаїка із творів,
що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах
[Із циклу] «Жидівські мелодії»
Гадаєте, вже й побідили
Отті, що в безумнім гніві
Мордують жидів на Вкраїні?
Побачим, як будем живі!
А я наперед вам те кажу,
Як в наших це письмах стоїть:
Завчасно з побіди хваляться,
Жиє бо ще цар наш Давид!
Ви чули, жидів много тисяч
Іде на всі кінці землі.
Вони йдуть шукати Давида
Край моря в дворі на скалі.
Там з Божої волі живе він,
Щоб плем’я своє боронить:
Він вчує про нинішні кривди
І страшно ті кривди пімстить.
Вже раз з свого замку край моря
Сходив він жидів рятувать;
Коли ще й тепер його впросять,
Він певно явиться опять.
Та трудно це, дуже це трудно.
У краю далекому десь
Є море страшенне, кипуче,
Самбатіон море те звесь.
Лиш раз один досі те море
В далекій, незнаній землі,
Шукаючи в поміч Давида,
Побожні жиди перейшли.
Ви знаєте дивну ту повість?
Раз цар був безбожний, хотів
У свойому царстві живучих
Усіх повбивати жидів.
І вислали своїх равінів
Жиди до царя і рекли:
«Не тикай нас, царю. Жиє ще
І наш цар Давид на землі».
А цар розсміявся безбожний:
«Ідіть це дурному скажіть.
Умер і зотлів цар Давид ваш,
Якраз тому тисяча літ.
А впрочім, беру вас за слово:
Ідіть і нехай ся явить
До мене на учту велику
За сорок день цар ваш Давид.
А як не явиться до мене
Давид на означений день,
То всіх вас, жидів, в моїм царстві
Без милості виріжу впень».
І далі говорить та повість,
Як з трудом великим зайшли
Жиди над кипучеє море
В далекій, незнаній землі.
А море реве і клекоче
І парою в небо бухтить,
За морем тим в замку високім
Невмерший живе цар Давид.
І впали жиди ті на землю,
Молились три ночі й три дні,
Стогнали і плакали тяжко,
Аж поки слізьми підплили.
А сльози їх в море влилися
І в кригу стяглись ледову,
А хвилі кипучі на кризі
На той бік несуть жидову…
Минуло днів тридцять і дев’ять,
Послів як нема, так нема,
Жидам вже погасла надія,
Лишилась тривога німа.
На славную учту зібрались
З цілого півсвіта царі,
І шумно, і говірно, й гучно
У царськім високім дворі.
А оддалік в тюрмах і мурах
Пильнують жидів сторожі,
Кати походжають гуртами
І гострять мечі та ножі.
Ось учта в дворі почалася,
Як гучно музика гримить…
А плачуть жиди і ридають:
«Не їде наш цар, наш Давид».
Півучти скінчилось, півп’яні напились
Вельможнії гості в дворі;
Кати походжають, в руках їх іграють
Блискучі ножі й топори.
Вже учта скінчилась, цар п’яний
Жидів мордувати велить, —
Втім чути: гримить, наближаєсь…
«Ах, їде наш цар, наш Давид».
У чорній, замкнутій кареті,
І коней вороних шість пар,
Без слуг, без погоничів їде
Жидів невмираючий цар.
Стає, відчиняєсь карета,
Дід з неї, зігнутий навпів,
І сивий, як голуб, тремтячов
Ногою ступає долів.
Ступає тремтячов ногою,
От-от дотикає землі,
Та диво, земля подається,
Немов полотно на воді.
Все нижче, все глибше… Вже двір весь,
І місто, і царство ціле
Хитаєсь, хвилює, і звільна
Все нижче, все глибше тоне.
Злякались царі і благають
Давида: «Вертайсь, не ступай
Ще другов ногою на землю,
Бо згинемо ми і весь край».
Дідусь усміхнувся і каже:
«На учту просив ти мене,
Не хочеш — вертаю, та слухай же, царю,
Не тикай ти плем’я моє.
Ти ж бачиш, весь двір і весь край твій
Не в силі мене удержать;
Тож знай, уся власть твоя — ніщо,
Щоб плем’я моє звоювать.
А що не приняв ти до учти
Мене, то прийде такий час,
Коли моє плем’я засяде
До царської учти між вас».
Оттак наші книги говорять,
І правду говорять святу:
Живе цар Давид наш і бачить
Усі наші кривди й біду.
Нещасне село те і місто,
Де в муках, в пониженню жид, —
І горе землі тій, як стане на неї
Обома ногами Давид.
1883
--------------------------------------------------------------------------------
Примітки
Після відомих жидівських погромів на Вкраїні в р. 1881 панувало між нашими жидами, особливо на Підгір’ю, велике занепокоєння. Носились дивовижні слухи, тривожні оповісті, зловіщі пророкування. Жидівські народні співаки склали навіть пісні про ті факти, то гумористично висміваючи жидівську тривогу, то наслідуючи тон давніх псалмів і благаючи Єгову о поміч. Мені лучилося чути кілька таких пісень і оповідань. Особливо вразили мене сучасне приноровлення відомої мені вже давніше казки про кипуче море Самбатіон і пісня (жаль, що я не міг її записати), зложена в жидівськім жаргоні, з повторюваною в кожній строфі апострофою до пір’я з розбитих жидівських перин. Оце й були сюжети двох перших «Жидівських мелодій» (І. Франко).
Подається за публікацією в збірці «З вершин і низин» (1887), с.24—32.
Тикати – рухати, торкати.
Учта – бенкет.
Говірно — голосно, багато розмов.
Навпів — до половини.
Тремтячов — тремтячою.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію