Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.27
23:18
про що було воно тоді
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
2026.10.27
21:29
Шарудить ще...знеможене листя кленове,
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
2026.10.27
17:19
Сни стрімкі, недавні, полохливі,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
2026.10.27
15:53
Кебеті можна дорікнути
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
2026.10.27
13:24
Самотня вишня край паркану
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
2026.10.27
06:09
Прибоєм днів утомлені роки
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
2026.10.26
23:08
Ніщо не намарне.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
2026.10.26
19:16
Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
2026.10.26
19:13
що ви читаєте
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
2026.10.26
18:21
Коли поїду я із цих країв,
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
2026.10.26
16:51
Перетвори мій вірш на попіл чорний,
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
2026.10.26
13:45
Лягаючи о третій ночі,
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
2026.10.26
08:57
Коли народ очолюють балбеси,
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
2026.10.26
06:35
Мете по вулиці безлюдній
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
2026.10.25
23:51
У російському місті Коврові
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
2026.10.25
23:05
Хапає знов мене дорога, наче здобич.
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
2026.10.08
2026.10.08
2026.09.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Вірші
Іван Франко "Самбатіон"
Іван Франко Мозаїка із творів,
що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах
[Із циклу] «Жидівські мелодії»
Гадаєте, вже й побідили
Отті, що в безумнім гніві
Мордують жидів на Вкраїні?
Побачим, як будем живі!
А я наперед вам те кажу,
Як в наших це письмах стоїть:
Завчасно з побіди хваляться,
Жиє бо ще цар наш Давид!
Ви чули, жидів много тисяч
Іде на всі кінці землі.
Вони йдуть шукати Давида
Край моря в дворі на скалі.
Там з Божої волі живе він,
Щоб плем’я своє боронить:
Він вчує про нинішні кривди
І страшно ті кривди пімстить.
Вже раз з свого замку край моря
Сходив він жидів рятувать;
Коли ще й тепер його впросять,
Він певно явиться опять.
Та трудно це, дуже це трудно.
У краю далекому десь
Є море страшенне, кипуче,
Самбатіон море те звесь.
Лиш раз один досі те море
В далекій, незнаній землі,
Шукаючи в поміч Давида,
Побожні жиди перейшли.
Ви знаєте дивну ту повість?
Раз цар був безбожний, хотів
У свойому царстві живучих
Усіх повбивати жидів.
І вислали своїх равінів
Жиди до царя і рекли:
«Не тикай нас, царю. Жиє ще
І наш цар Давид на землі».
А цар розсміявся безбожний:
«Ідіть це дурному скажіть.
Умер і зотлів цар Давид ваш,
Якраз тому тисяча літ.
А впрочім, беру вас за слово:
Ідіть і нехай ся явить
До мене на учту велику
За сорок день цар ваш Давид.
А як не явиться до мене
Давид на означений день,
То всіх вас, жидів, в моїм царстві
Без милості виріжу впень».
І далі говорить та повість,
Як з трудом великим зайшли
Жиди над кипучеє море
В далекій, незнаній землі.
А море реве і клекоче
І парою в небо бухтить,
За морем тим в замку високім
Невмерший живе цар Давид.
І впали жиди ті на землю,
Молились три ночі й три дні,
Стогнали і плакали тяжко,
Аж поки слізьми підплили.
А сльози їх в море влилися
І в кригу стяглись ледову,
А хвилі кипучі на кризі
На той бік несуть жидову…
Минуло днів тридцять і дев’ять,
Послів як нема, так нема,
Жидам вже погасла надія,
Лишилась тривога німа.
На славную учту зібрались
З цілого півсвіта царі,
І шумно, і говірно, й гучно
У царськім високім дворі.
А оддалік в тюрмах і мурах
Пильнують жидів сторожі,
Кати походжають гуртами
І гострять мечі та ножі.
Ось учта в дворі почалася,
Як гучно музика гримить…
А плачуть жиди і ридають:
«Не їде наш цар, наш Давид».
Півучти скінчилось, півп’яні напились
Вельможнії гості в дворі;
Кати походжають, в руках їх іграють
Блискучі ножі й топори.
Вже учта скінчилась, цар п’яний
Жидів мордувати велить, —
Втім чути: гримить, наближаєсь…
«Ах, їде наш цар, наш Давид».
У чорній, замкнутій кареті,
І коней вороних шість пар,
Без слуг, без погоничів їде
Жидів невмираючий цар.
Стає, відчиняєсь карета,
Дід з неї, зігнутий навпів,
І сивий, як голуб, тремтячов
Ногою ступає долів.
Ступає тремтячов ногою,
От-от дотикає землі,
Та диво, земля подається,
Немов полотно на воді.
Все нижче, все глибше… Вже двір весь,
І місто, і царство ціле
Хитаєсь, хвилює, і звільна
Все нижче, все глибше тоне.
Злякались царі і благають
Давида: «Вертайсь, не ступай
Ще другов ногою на землю,
Бо згинемо ми і весь край».
Дідусь усміхнувся і каже:
«На учту просив ти мене,
Не хочеш — вертаю, та слухай же, царю,
Не тикай ти плем’я моє.
Ти ж бачиш, весь двір і весь край твій
Не в силі мене удержать;
Тож знай, уся власть твоя — ніщо,
Щоб плем’я моє звоювать.
А що не приняв ти до учти
Мене, то прийде такий час,
Коли моє плем’я засяде
До царської учти між вас».
Оттак наші книги говорять,
І правду говорять святу:
Живе цар Давид наш і бачить
Усі наші кривди й біду.
Нещасне село те і місто,
Де в муках, в пониженню жид, —
І горе землі тій, як стане на неї
Обома ногами Давид.
1883
--------------------------------------------------------------------------------
Примітки
Після відомих жидівських погромів на Вкраїні в р. 1881 панувало між нашими жидами, особливо на Підгір’ю, велике занепокоєння. Носились дивовижні слухи, тривожні оповісті, зловіщі пророкування. Жидівські народні співаки склали навіть пісні про ті факти, то гумористично висміваючи жидівську тривогу, то наслідуючи тон давніх псалмів і благаючи Єгову о поміч. Мені лучилося чути кілька таких пісень і оповідань. Особливо вразили мене сучасне приноровлення відомої мені вже давніше казки про кипуче море Самбатіон і пісня (жаль, що я не міг її записати), зложена в жидівськім жаргоні, з повторюваною в кожній строфі апострофою до пір’я з розбитих жидівських перин. Оце й були сюжети двох перших «Жидівських мелодій» (І. Франко).
Подається за публікацією в збірці «З вершин і низин» (1887), с.24—32.
Тикати – рухати, торкати.
Учта – бенкет.
Говірно — голосно, багато розмов.
Навпів — до половини.
Тремтячов — тремтячою.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Іван Франко "Самбатіон"
Іван Франко Мозаїка із творів,
що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах
[Із циклу] «Жидівські мелодії»
Гадаєте, вже й побідили
Отті, що в безумнім гніві
Мордують жидів на Вкраїні?
Побачим, як будем живі!
А я наперед вам те кажу,
Як в наших це письмах стоїть:
Завчасно з побіди хваляться,
Жиє бо ще цар наш Давид!
Ви чули, жидів много тисяч
Іде на всі кінці землі.
Вони йдуть шукати Давида
Край моря в дворі на скалі.
Там з Божої волі живе він,
Щоб плем’я своє боронить:
Він вчує про нинішні кривди
І страшно ті кривди пімстить.
Вже раз з свого замку край моря
Сходив він жидів рятувать;
Коли ще й тепер його впросять,
Він певно явиться опять.
Та трудно це, дуже це трудно.
У краю далекому десь
Є море страшенне, кипуче,
Самбатіон море те звесь.
Лиш раз один досі те море
В далекій, незнаній землі,
Шукаючи в поміч Давида,
Побожні жиди перейшли.
Ви знаєте дивну ту повість?
Раз цар був безбожний, хотів
У свойому царстві живучих
Усіх повбивати жидів.
І вислали своїх равінів
Жиди до царя і рекли:
«Не тикай нас, царю. Жиє ще
І наш цар Давид на землі».
А цар розсміявся безбожний:
«Ідіть це дурному скажіть.
Умер і зотлів цар Давид ваш,
Якраз тому тисяча літ.
А впрочім, беру вас за слово:
Ідіть і нехай ся явить
До мене на учту велику
За сорок день цар ваш Давид.
А як не явиться до мене
Давид на означений день,
То всіх вас, жидів, в моїм царстві
Без милості виріжу впень».
І далі говорить та повість,
Як з трудом великим зайшли
Жиди над кипучеє море
В далекій, незнаній землі.
А море реве і клекоче
І парою в небо бухтить,
За морем тим в замку високім
Невмерший живе цар Давид.
І впали жиди ті на землю,
Молились три ночі й три дні,
Стогнали і плакали тяжко,
Аж поки слізьми підплили.
А сльози їх в море влилися
І в кригу стяглись ледову,
А хвилі кипучі на кризі
На той бік несуть жидову…
Минуло днів тридцять і дев’ять,
Послів як нема, так нема,
Жидам вже погасла надія,
Лишилась тривога німа.
На славную учту зібрались
З цілого півсвіта царі,
І шумно, і говірно, й гучно
У царськім високім дворі.
А оддалік в тюрмах і мурах
Пильнують жидів сторожі,
Кати походжають гуртами
І гострять мечі та ножі.
Ось учта в дворі почалася,
Як гучно музика гримить…
А плачуть жиди і ридають:
«Не їде наш цар, наш Давид».
Півучти скінчилось, півп’яні напились
Вельможнії гості в дворі;
Кати походжають, в руках їх іграють
Блискучі ножі й топори.
Вже учта скінчилась, цар п’яний
Жидів мордувати велить, —
Втім чути: гримить, наближаєсь…
«Ах, їде наш цар, наш Давид».
У чорній, замкнутій кареті,
І коней вороних шість пар,
Без слуг, без погоничів їде
Жидів невмираючий цар.
Стає, відчиняєсь карета,
Дід з неї, зігнутий навпів,
І сивий, як голуб, тремтячов
Ногою ступає долів.
Ступає тремтячов ногою,
От-от дотикає землі,
Та диво, земля подається,
Немов полотно на воді.
Все нижче, все глибше… Вже двір весь,
І місто, і царство ціле
Хитаєсь, хвилює, і звільна
Все нижче, все глибше тоне.
Злякались царі і благають
Давида: «Вертайсь, не ступай
Ще другов ногою на землю,
Бо згинемо ми і весь край».
Дідусь усміхнувся і каже:
«На учту просив ти мене,
Не хочеш — вертаю, та слухай же, царю,
Не тикай ти плем’я моє.
Ти ж бачиш, весь двір і весь край твій
Не в силі мене удержать;
Тож знай, уся власть твоя — ніщо,
Щоб плем’я моє звоювать.
А що не приняв ти до учти
Мене, то прийде такий час,
Коли моє плем’я засяде
До царської учти між вас».
Оттак наші книги говорять,
І правду говорять святу:
Живе цар Давид наш і бачить
Усі наші кривди й біду.
Нещасне село те і місто,
Де в муках, в пониженню жид, —
І горе землі тій, як стане на неї
Обома ногами Давид.
1883
--------------------------------------------------------------------------------
Примітки
Після відомих жидівських погромів на Вкраїні в р. 1881 панувало між нашими жидами, особливо на Підгір’ю, велике занепокоєння. Носились дивовижні слухи, тривожні оповісті, зловіщі пророкування. Жидівські народні співаки склали навіть пісні про ті факти, то гумористично висміваючи жидівську тривогу, то наслідуючи тон давніх псалмів і благаючи Єгову о поміч. Мені лучилося чути кілька таких пісень і оповідань. Особливо вразили мене сучасне приноровлення відомої мені вже давніше казки про кипуче море Самбатіон і пісня (жаль, що я не міг її записати), зложена в жидівськім жаргоні, з повторюваною в кожній строфі апострофою до пір’я з розбитих жидівських перин. Оце й були сюжети двох перших «Жидівських мелодій» (І. Франко).
Подається за публікацією в збірці «З вершин і низин» (1887), с.24—32.
Тикати – рухати, торкати.
Учта – бенкет.
Говірно — голосно, багато розмов.
Навпів — до половини.
Тремтячов — тремтячою.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
