Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.05
13:44
Розлився туман велемудрий, тужавий,
Розлився, як ціла аморфна держава.
Які таємниці, які парадокси
Чаїть у собі, ніби сховані оси!
Туман розчиняє депресію люту,
У вічні слова й заповіти закуту.
Розлився, як ціла аморфна держава.
Які таємниці, які парадокси
Чаїть у собі, ніби сховані оси!
Туман розчиняє депресію люту,
У вічні слова й заповіти закуту.
2026.05.05
12:08
Літа лебедіють, мов кужіль прядуть,
У вир'єчку гублять пір'їни.
Дари мироносні до стіп покладуть
У церкві святої Ірини.
Над мороки ночі, над тугу в очах,
Над біль, що метеликом зрине.
Невпинно співатиме божа свіча
У вир'єчку гублять пір'їни.
Дари мироносні до стіп покладуть
У церкві святої Ірини.
Над мороки ночі, над тугу в очах,
Над біль, що метеликом зрине.
Невпинно співатиме божа свіча
2026.05.05
10:16
Можливо десь за вісім днів до свят
Тут Фіміам кадив задорого у ямі -
На шиї каганець, на вигляд як архат*
На грудях золото, в долонях оригамі.
В китайських косах бігали дівки
І…, ніби у записаному стрімі
Лимонний сік, бамбук і огірки
Тут Фіміам кадив задорого у ямі -
На шиї каганець, на вигляд як архат*
На грудях золото, в долонях оригамі.
В китайських косах бігали дівки
І…, ніби у записаному стрімі
Лимонний сік, бамбук і огірки
2026.05.05
08:36
Цвіла магнолія, бузок
схиляв додолу віти.
В кишені загубивсь квиток
на потяг «Інтерсіті».
Не встигла сісти у вагон —
спіткнулась, то й не варто.
Давно згорів пустий перон
схиляв додолу віти.
В кишені загубивсь квиток
на потяг «Інтерсіті».
Не встигла сісти у вагон —
спіткнулась, то й не варто.
Давно згорів пустий перон
2026.05.05
05:47
Передпокій літа - травень духовитий
І мрійливий дуже, і ледь-ледь хмільний, -
Сонечком південним лагідно зігрітий,
За собою двері щільно зачинив.
Потепліло різко, заквітчало всюди,
Вигляду ясного світу надало, -
Ніби відбулося дивовижне чудо,
Ніби
І мрійливий дуже, і ледь-ледь хмільний, -
Сонечком південним лагідно зігрітий,
За собою двері щільно зачинив.
Потепліло різко, заквітчало всюди,
Вигляду ясного світу надало, -
Ніби відбулося дивовижне чудо,
Ніби
2026.05.04
23:35
Дражнити ведмедя погано,
Не варто дражнити ведмедя.
Дражнив якось ведмедя Фєдя-
Ну і де тепер цей ваш Фєдя?
Дражніть краще власну дружину,
Або назвіть тещу "мамо!",
Але дражнти ведмедя-
Не варто дражнити ведмедя.
Дражнив якось ведмедя Фєдя-
Ну і де тепер цей ваш Фєдя?
Дражніть краще власну дружину,
Або назвіть тещу "мамо!",
Але дражнти ведмедя-
2026.05.04
22:00
Не витримує кишка
Сатиричну штангу.
А зате мої прогнози -
Як у баби Ванги!
Сатиричну штангу.
А зате мої прогнози -
Як у баби Ванги!
2026.05.04
21:14
Ще трішки, і засвітиться каштан,
Свічки запалить білі в канделябрах.
Між іншими каштан - ошатний пан,
Що живиться у потаємних надрах.
Шипи у квітах настовбурчив глід -
Дивись, перестраховуйся як слід!
Свічки запалить білі в канделябрах.
Між іншими каштан - ошатний пан,
Що живиться у потаємних надрах.
Шипи у квітах настовбурчив глід -
Дивись, перестраховуйся як слід!
2026.05.04
21:13
смак має значення однак
естетики христові рани
хтось каравани дерибанить
красиво та не аби-як
уп’явся снайпер у приціл
утримуючи зброю рівно
і реагуючи підшкірно
полює вишукану ціль
естетики христові рани
хтось каравани дерибанить
красиво та не аби-як
уп’явся снайпер у приціл
утримуючи зброю рівно
і реагуючи підшкірно
полює вишукану ціль
2026.05.04
18:34
Напишу вам віланелу,
І частівку, і сонет…
Станцював би тарантелу -
Та не стану - я ж поет!
Я розбурхую болото!
«Рясно-згасне-передчасно»…
Ось така моя робота -
І частівку, і сонет…
Станцював би тарантелу -
Та не стану - я ж поет!
Я розбурхую болото!
«Рясно-згасне-передчасно»…
Ось така моя робота -
2026.05.04
15:38
Наша зима розлуки не минула з лютим,
а триває синіми ночами полотен,
писаних під ван Гога –
з нетанучими сніжинками теплих спогадів,
за кожною з яких – і моя нехолонуча тривога.
Вона відчутно пронизує мене,
і згасає в регістрах невгамовної німоти
а триває синіми ночами полотен,
писаних під ван Гога –
з нетанучими сніжинками теплих спогадів,
за кожною з яких – і моя нехолонуча тривога.
Вона відчутно пронизує мене,
і згасає в регістрах невгамовної німоти
2026.05.04
15:10
Не дає болоту жити
Клятий Куриловський!
Ще одна припхалась Кака -
Білгород-Дністровська!
Клятий Куриловський!
Ще одна припхалась Кака -
Білгород-Дністровська!
2026.05.04
14:15
Там вечір п’є із горщика туман,
І мама в коси заплітає літо...
Там ще не знаєш, що таке обман,
А знаєш тільки, як дощам радіти.
Там кущ порічок — розсип рубінІв,
І червень в очі дивиться так синьо,
Що вистачає тих щасливих снів
На все життя, на кож
І мама в коси заплітає літо...
Там ще не знаєш, що таке обман,
А знаєш тільки, як дощам радіти.
Там кущ порічок — розсип рубінІв,
І червень в очі дивиться так синьо,
Що вистачає тих щасливих снів
На все життя, на кож
2026.05.04
10:58
Розвиднюються обриси зникомі
Забутих міст, запилених споруд.
Не пропустивши у пророцтвах коми,
Вони прийдуть, щоб здійснювати суд.
І це говорить - забуття не вічне,
Циклічність часу знову поверне
Забуті голоси, погаслі свічі,
Забутих міст, запилених споруд.
Не пропустивши у пророцтвах коми,
Вони прийдуть, щоб здійснювати суд.
І це говорить - забуття не вічне,
Циклічність часу знову поверне
Забуті голоси, погаслі свічі,
2026.05.04
09:12
Твори уяву, Незбориме -
Овечий скарб від прабатьків
На вівцях стежкою вовків
Торує шлях до полонини.
Мовчать Пенати*, страх Господній,
Але двоногий неземний
Овечий скарб від прабатьків
На вівцях стежкою вовків
Торує шлях до полонини.
Мовчать Пенати*, страх Господній,
Але двоногий неземний
2026.05.04
08:23
Літо п'є ставки джерельні,
знищує посадки.
На розпеченій пательні
смажить день оладки.
Не тримають воду греблів
репані колоди,
журавлем курличе в небі
зношений колодязь.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...знищує посадки.
На розпеченій пательні
смажить день оладки.
Не тримають воду греблів
репані колоди,
журавлем курличе в небі
зношений колодязь.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
2023.12.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Поеми
Єшаягу (Ісая)
Уперше мене кличуть до царя.
Досі просили спитать чи попросити щось у Бога.
Мабуть, цар, переказившись рік,
Нарешті вирішив чинити, як покійний батько.
О, є що розказать Менаше...
...Це сталося в рік смерті Узіягу, прапрадіда його.
А здається, немовби те було вчора.
Вперше я вочевидь бачив Господа Бога.
Сидів Він на високому й величному престолі,
А довкола – серафими передавали один одному:
«Свят, свят Всевишній!»
Од їхніх голосів одвірки задвигтіли,
Заклубочився дим по всій моїй господі.
І стало темно враз, неначе була ніч.
Подумав я: смерть прийшла по мене.
Адже олжа торкалась моїх вуст –
Живу ж серед нечистого народу.
Чому саме мені судилось бачити живого Бога?
Не встиг (та, мабуть, і не зумів би) сам собі я відповісти,
Як підлетів до мене серафим і розжеврілу вуглину,
Що тримав в руці, приклав до вуст моїх
Та ще й сказав: «Я зняв гріхи твої!»
А слідом за цим голос Всевишнього гримів:
«Кого послать Мені до грішного Мого народу?!»
«Мене! Мене пошли, мій Боже!»- наваживсь я.
«Іди, та перш верету розвяжи. Зніми взуття.
Піди й скажи цьому народу, що край, даний йому,
В пустелю оберну я і лиш десятого отут залишу,
Щоб стовбуром той став оновленого люду!»
Ходив я голий і босий і напоумовляв народ
Усупереч царям Йотаму та Ахазу, котрі чинили те,
Що узвичаїлось в Ізраїлі, як той назавше одділився:
Не в Божім Храмі, а на пагорбах і в закутках домашніх
Молились усіляким несусвітнім там божкам.
Та ось на царський трон, нарешті, сів Хізкіягу,
Батько Менаше. Всім серцем він прикипів до Бога .
Жив сам й громаду навернув жить, як Тора велить.
Звелів цар повирубувать дерева і стовби звалить,
Яким доти молились. А ще зробив також і те,
На що не зважились навіть Давид і Шломо,-
На шматки розбив він мідного змія Нехуштана,
Котрому поклонялися ще за Моше-рабейну.
За відданість Всевишній дав царю розум і силу.
Напоумив його повстать проти Ашуру, здолать пеліштимлян...
Був мені начебто за сина Хізкіягу: хворіє – і я лікую.
А то здалось цареві, що смерть його вже на порозі.
І я благав Господа Бога відвернуть нещастя,
І Милосердий прислухався до молитов моїх:
Іще п’ятнадцять літ жив цар мені на радість...
Про це я оповім Менаше. Дитина ж він.
Чи ж дивина, що за приклад узяв не батька,
А діда й прадіда. Не його провина...
Винні догідливі наставники …
Може, вдасться щось-таки переінакшить?
Мабуть, для цього кличе мене цар до себе.
Розкажу йому, малому, те, що чув од самого Бога,
Коли, не як тепер, був я тоді ще зовсім молодим:
Тільки-но очиститься Ційон од скверни, казав Господь,
Світло місяця стане, мов світло сонця,
А світло сонця стане семикратним...
Відкрию на висотах ріки, джерела посеред долин.
В степу ростимуть явір, бук і кипариси,
Щоб бачили усі, пізнали й зрозуміли,
Що для Ізраїлю рука Господня це зробила.
На гору Дому Божого стезею злагоди і миру
Полинуть звідусюд народи всього світу.
За словом Всевишнього, що вийде із Єрусалиму,
Перекують вони мечі на лемеші, списи – на ножиці садові.
І не підніме відтоді меч народ проти народу,
І воювати більш ніхто не вчитиме відтоді.
І, певно ж, звеселиться цар-дитя, як оповім про те,
Що вовк і ягня пастися будуть разом,
Що лев, як віл, жуватиме солому,
Що навіть немовлтко безжурно гратиме зі змієм...
...Так Єшаягу думав по дорозі до Менаше і не відав,
Що юний цар не слухать хоче речника Господа Бога,
А за намовою догідливих шептунів-учителів своїх
На страшні муки вже прирік невгодного пророка –
В дупло колоди всунуть немічного старця
І вздовж та впоперек пилятимуть
На втіху кровожерному хлопчиську.
P.S.
«Іще пролив Менаше чимало невинної крові,
Так що наповнився нею Єрусалим од краю до краю,
Крім того гріха, в який він ввів Юдею,-
Робить зле в очах Господніх».
Млахім (Друга книга царів), 21.16
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Єшаягу (Ісая)
Уперше мене кличуть до царя.
Досі просили спитать чи попросити щось у Бога.
Мабуть, цар, переказившись рік,
Нарешті вирішив чинити, як покійний батько.
О, є що розказать Менаше...
...Це сталося в рік смерті Узіягу, прапрадіда його.
А здається, немовби те було вчора.
Вперше я вочевидь бачив Господа Бога.
Сидів Він на високому й величному престолі,
А довкола – серафими передавали один одному:
«Свят, свят Всевишній!»
Од їхніх голосів одвірки задвигтіли,
Заклубочився дим по всій моїй господі.
І стало темно враз, неначе була ніч.
Подумав я: смерть прийшла по мене.
Адже олжа торкалась моїх вуст –
Живу ж серед нечистого народу.
Чому саме мені судилось бачити живого Бога?
Не встиг (та, мабуть, і не зумів би) сам собі я відповісти,
Як підлетів до мене серафим і розжеврілу вуглину,
Що тримав в руці, приклав до вуст моїх
Та ще й сказав: «Я зняв гріхи твої!»
А слідом за цим голос Всевишнього гримів:
«Кого послать Мені до грішного Мого народу?!»
«Мене! Мене пошли, мій Боже!»- наваживсь я.
«Іди, та перш верету розвяжи. Зніми взуття.
Піди й скажи цьому народу, що край, даний йому,
В пустелю оберну я і лиш десятого отут залишу,
Щоб стовбуром той став оновленого люду!»
Ходив я голий і босий і напоумовляв народ
Усупереч царям Йотаму та Ахазу, котрі чинили те,
Що узвичаїлось в Ізраїлі, як той назавше одділився:
Не в Божім Храмі, а на пагорбах і в закутках домашніх
Молились усіляким несусвітнім там божкам.
Та ось на царський трон, нарешті, сів Хізкіягу,
Батько Менаше. Всім серцем він прикипів до Бога .
Жив сам й громаду навернув жить, як Тора велить.
Звелів цар повирубувать дерева і стовби звалить,
Яким доти молились. А ще зробив також і те,
На що не зважились навіть Давид і Шломо,-
На шматки розбив він мідного змія Нехуштана,
Котрому поклонялися ще за Моше-рабейну.
За відданість Всевишній дав царю розум і силу.
Напоумив його повстать проти Ашуру, здолать пеліштимлян...
Був мені начебто за сина Хізкіягу: хворіє – і я лікую.
А то здалось цареві, що смерть його вже на порозі.
І я благав Господа Бога відвернуть нещастя,
І Милосердий прислухався до молитов моїх:
Іще п’ятнадцять літ жив цар мені на радість...
Про це я оповім Менаше. Дитина ж він.
Чи ж дивина, що за приклад узяв не батька,
А діда й прадіда. Не його провина...
Винні догідливі наставники …
Може, вдасться щось-таки переінакшить?
Мабуть, для цього кличе мене цар до себе.
Розкажу йому, малому, те, що чув од самого Бога,
Коли, не як тепер, був я тоді ще зовсім молодим:
Тільки-но очиститься Ційон од скверни, казав Господь,
Світло місяця стане, мов світло сонця,
А світло сонця стане семикратним...
Відкрию на висотах ріки, джерела посеред долин.
В степу ростимуть явір, бук і кипариси,
Щоб бачили усі, пізнали й зрозуміли,
Що для Ізраїлю рука Господня це зробила.
На гору Дому Божого стезею злагоди і миру
Полинуть звідусюд народи всього світу.
За словом Всевишнього, що вийде із Єрусалиму,
Перекують вони мечі на лемеші, списи – на ножиці садові.
І не підніме відтоді меч народ проти народу,
І воювати більш ніхто не вчитиме відтоді.
І, певно ж, звеселиться цар-дитя, як оповім про те,
Що вовк і ягня пастися будуть разом,
Що лев, як віл, жуватиме солому,
Що навіть немовлтко безжурно гратиме зі змієм...
...Так Єшаягу думав по дорозі до Менаше і не відав,
Що юний цар не слухать хоче речника Господа Бога,
А за намовою догідливих шептунів-учителів своїх
На страшні муки вже прирік невгодного пророка –
В дупло колоди всунуть немічного старця
І вздовж та впоперек пилятимуть
На втіху кровожерному хлопчиську.
P.S.
«Іще пролив Менаше чимало невинної крові,
Так що наповнився нею Єрусалим од краю до краю,
Крім того гріха, в який він ввів Юдею,-
Робить зле в очах Господніх».
Млахім (Друга книга царів), 21.16
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
