Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.22
06:14
Шастає, як вітер,
Всюдисущий Вітя
Закутками рідного села, -
Начебто заблуда,
Нишпорить повсюди
І розповідає опісля:
Де чималі вишні,
А де нікудишні
Всюдисущий Вітя
Закутками рідного села, -
Начебто заблуда,
Нишпорить повсюди
І розповідає опісля:
Де чималі вишні,
А де нікудишні
2026.05.21
22:06
В хвилини музики печальної
Я уявляю плесо скрізь
І голос дівчини прощальний,
І шум поривчастих беріз.
І перший сніг під небом сірим
Серед дрімаючих полів,
І шлях без сонця, шлях без віри
Снігами гнаних журавлів.
Я уявляю плесо скрізь
І голос дівчини прощальний,
І шум поривчастих беріз.
І перший сніг під небом сірим
Серед дрімаючих полів,
І шлях без сонця, шлях без віри
Снігами гнаних журавлів.
2026.05.21
21:10
із ранку визирнеш надвір
шахед затійливо тусує
а інтернет попсує всує
іще якийсь вже майже мир
колони із афін пальмір
палестри пейслі та пачулі
туристів зазивають чуйно
і розливають їм altbier
шахед затійливо тусує
а інтернет попсує всує
іще якийсь вже майже мир
колони із афін пальмір
палестри пейслі та пачулі
туристів зазивають чуйно
і розливають їм altbier
2026.05.21
20:19
Може то ворони,
А може то граки?
Та точно не сороки,
І точно не круки!
Хоч може то й круки?
Та точно не лелеки!
Я б їх роздивився,
А може то граки?
Та точно не сороки,
І точно не круки!
Хоч може то й круки?
Та точно не лелеки!
Я б їх роздивився,
2026.05.21
18:45
У розпечену ніч наче дідько останній вселився,
Грім зривається криком надривно у небі знайомім.
Ти вдивляєшся в очі та кажеш про силу безсилля.
Я вдихаю твій запах, торкаючись чорних пачосів.
Дощ накрапує, блискавки простір намічено крають.
Тінь
Грім зривається криком надривно у небі знайомім.
Ти вдивляєшся в очі та кажеш про силу безсилля.
Я вдихаю твій запах, торкаючись чорних пачосів.
Дощ накрапує, блискавки простір намічено крають.
Тінь
2026.05.21
18:04
Всяк прагне в небі журавля зловити,
Аби не дарма на цім світі жити.
І от вже, наче у руках він б’ється,
Чому ж синиця з дерева сміється?
Бо журавель той вирвався на волю
І над невдалим посміялась доля.
Синицю треба було полювати
Й життєву мудрість
Аби не дарма на цім світі жити.
І от вже, наче у руках він б’ється,
Чому ж синиця з дерева сміється?
Бо журавель той вирвався на волю
І над невдалим посміялась доля.
Синицю треба було полювати
Й життєву мудрість
2026.05.21
16:00
У сьогодні про тишу прошу -
Знак згори мені–чапля північна,
Світ давно у знемозі двобічній,
Двері в пекло відкриті дощу.
Заплети довгі коси весні!
Вже закінчене справжнє минуле,
Деградує лискуче поснуле,
Знак згори мені–чапля північна,
Світ давно у знемозі двобічній,
Двері в пекло відкриті дощу.
Заплети довгі коси весні!
Вже закінчене справжнє минуле,
Деградує лискуче поснуле,
2026.05.21
13:39
Пісня моєї душі -
Щирі мінорні ронделі.
Ранок відтінків пастелі
Тихо шепоче: "Пиши!"
Січень мене залишив
Жити у вічній дуелі.
Пісня моєї душі -
Щирі мінорні ронделі.
Ранок відтінків пастелі
Тихо шепоче: "Пиши!"
Січень мене залишив
Жити у вічній дуелі.
Пісня моєї душі -
2026.05.21
12:48
Замов мені,
що побажаєш.
Я
виконаю те.
На – серце це,
котреє краєш,
бо знаєш –
що побажаєш.
Я
виконаю те.
На – серце це,
котреє краєш,
бо знаєш –
2026.05.21
12:45
Все той же самий одинокий шлях
І та стежина у пригаслім полі,
Як музика, забута у полях,
На маргінесі пам'яті й недолі.
Самотній інок стрінеться тобі,
Як відповідь на болісні питання,
Немов стрибок у мисленній плавбі,
І та стежина у пригаслім полі,
Як музика, забута у полях,
На маргінесі пам'яті й недолі.
Самотній інок стрінеться тобі,
Як відповідь на болісні питання,
Немов стрибок у мисленній плавбі,
2026.05.21
09:41
Сьогодні - Всесвітній день вишиванки
На кістках тривають бісові танці,
ракетний удар залишає руїни…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я — українець!
По ночах небо геть червоне,
На кістках тривають бісові танці,
ракетний удар залишає руїни…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я — українець!
По ночах небо геть червоне,
2026.05.21
09:06
Тут спочиває Той, хто зводив храми на руїнах власного серця.
Князь, що тримав небо над Руссю,
поки його власна земля йшла з-під ніг у глибини річкові.
Ліворуч від нього – Любава,
тиха течія його юності, що втопила в собі його перші сни.
Вона – жива
2026.05.20
20:20
Раптом одчуєш як минає це життя
Порух рук моторніше за усвідомлення
Майбутні ґенерації непережитих мрій
Надіюсь їх зустріти поки порух не зносивсь
І жити щоби видіти світання на зорі
Ми двигалися задля ожвавлення картини
В напрузі й незнатті що ві
Порух рук моторніше за усвідомлення
Майбутні ґенерації непережитих мрій
Надіюсь їх зустріти поки порух не зносивсь
І жити щоби видіти світання на зорі
Ми двигалися задля ожвавлення картини
В напрузі й незнатті що ві
2026.05.20
17:04
Щастя — найневизначеніша і найдорожча річ у світі.
Просто хоча б сісти в перерві за каву, помріяти.
Дивно, але б я кинув роботу, квартиру машину і друзів.
Кому це потрібно, коли є любов у Парижі з тобою?
Неспішна вечеря, романтика, запітнілі вікна і
Просто хоча б сісти в перерві за каву, помріяти.
Дивно, але б я кинув роботу, квартиру машину і друзів.
Кому це потрібно, коли є любов у Парижі з тобою?
Неспішна вечеря, романтика, запітнілі вікна і
2026.05.20
16:36
В довгій тиші - відьми,миші,
У глибинах чути хор,
Акцептовані масони
Варять з цинком мельхіор …
Ллється світло недіяння -
Будить вранішній етер,
Спить свідомість… У чеканні
У глибинах чути хор,
Акцептовані масони
Варять з цинком мельхіор …
Ллється світло недіяння -
Будить вранішній етер,
Спить свідомість… У чеканні
2026.05.20
12:04
БІЛИЙ САРКОФАГ: НІЧ НА СТРІТЕННЯ ДЛЯ КНЯЗЯ ЯРОСЛАВА
На схилі віку, коли вишгородські вітри стали надто холодними, Ярослав сів на березі свого життя, де зустрілися дві стихії: Любов і Мудрість.
Перед його внутрішнім зором, мов у мутних водах Дніпра,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
2023.12.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Поеми
Єшаягу (Ісая)
Уперше мене кличуть до царя.
Досі просили спитать чи попросити щось у Бога.
Мабуть, цар, переказившись рік,
Нарешті вирішив чинити, як покійний батько.
О, є що розказать Менаше...
...Це сталося в рік смерті Узіягу, прапрадіда його.
А здається, немовби те було вчора.
Вперше я вочевидь бачив Господа Бога.
Сидів Він на високому й величному престолі,
А довкола – серафими передавали один одному:
«Свят, свят Всевишній!»
Од їхніх голосів одвірки задвигтіли,
Заклубочився дим по всій моїй господі.
І стало темно враз, неначе була ніч.
Подумав я: смерть прийшла по мене.
Адже олжа торкалась моїх вуст –
Живу ж серед нечистого народу.
Чому саме мені судилось бачити живого Бога?
Не встиг (та, мабуть, і не зумів би) сам собі я відповісти,
Як підлетів до мене серафим і розжеврілу вуглину,
Що тримав в руці, приклав до вуст моїх
Та ще й сказав: «Я зняв гріхи твої!»
А слідом за цим голос Всевишнього гримів:
«Кого послать Мені до грішного Мого народу?!»
«Мене! Мене пошли, мій Боже!»- наваживсь я.
«Іди, та перш верету розвяжи. Зніми взуття.
Піди й скажи цьому народу, що край, даний йому,
В пустелю оберну я і лиш десятого отут залишу,
Щоб стовбуром той став оновленого люду!»
Ходив я голий і босий і напоумовляв народ
Усупереч царям Йотаму та Ахазу, котрі чинили те,
Що узвичаїлось в Ізраїлі, як той назавше одділився:
Не в Божім Храмі, а на пагорбах і в закутках домашніх
Молились усіляким несусвітнім там божкам.
Та ось на царський трон, нарешті, сів Хізкіягу,
Батько Менаше. Всім серцем він прикипів до Бога .
Жив сам й громаду навернув жить, як Тора велить.
Звелів цар повирубувать дерева і стовби звалить,
Яким доти молились. А ще зробив також і те,
На що не зважились навіть Давид і Шломо,-
На шматки розбив він мідного змія Нехуштана,
Котрому поклонялися ще за Моше-рабейну.
За відданість Всевишній дав царю розум і силу.
Напоумив його повстать проти Ашуру, здолать пеліштимлян...
Був мені начебто за сина Хізкіягу: хворіє – і я лікую.
А то здалось цареві, що смерть його вже на порозі.
І я благав Господа Бога відвернуть нещастя,
І Милосердий прислухався до молитов моїх:
Іще п’ятнадцять літ жив цар мені на радість...
Про це я оповім Менаше. Дитина ж він.
Чи ж дивина, що за приклад узяв не батька,
А діда й прадіда. Не його провина...
Винні догідливі наставники …
Може, вдасться щось-таки переінакшить?
Мабуть, для цього кличе мене цар до себе.
Розкажу йому, малому, те, що чув од самого Бога,
Коли, не як тепер, був я тоді ще зовсім молодим:
Тільки-но очиститься Ційон од скверни, казав Господь,
Світло місяця стане, мов світло сонця,
А світло сонця стане семикратним...
Відкрию на висотах ріки, джерела посеред долин.
В степу ростимуть явір, бук і кипариси,
Щоб бачили усі, пізнали й зрозуміли,
Що для Ізраїлю рука Господня це зробила.
На гору Дому Божого стезею злагоди і миру
Полинуть звідусюд народи всього світу.
За словом Всевишнього, що вийде із Єрусалиму,
Перекують вони мечі на лемеші, списи – на ножиці садові.
І не підніме відтоді меч народ проти народу,
І воювати більш ніхто не вчитиме відтоді.
І, певно ж, звеселиться цар-дитя, як оповім про те,
Що вовк і ягня пастися будуть разом,
Що лев, як віл, жуватиме солому,
Що навіть немовлтко безжурно гратиме зі змієм...
...Так Єшаягу думав по дорозі до Менаше і не відав,
Що юний цар не слухать хоче речника Господа Бога,
А за намовою догідливих шептунів-учителів своїх
На страшні муки вже прирік невгодного пророка –
В дупло колоди всунуть немічного старця
І вздовж та впоперек пилятимуть
На втіху кровожерному хлопчиську.
P.S.
«Іще пролив Менаше чимало невинної крові,
Так що наповнився нею Єрусалим од краю до краю,
Крім того гріха, в який він ввів Юдею,-
Робить зле в очах Господніх».
Млахім (Друга книга царів), 21.16
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Єшаягу (Ісая)
Уперше мене кличуть до царя.
Досі просили спитать чи попросити щось у Бога.
Мабуть, цар, переказившись рік,
Нарешті вирішив чинити, як покійний батько.
О, є що розказать Менаше...
...Це сталося в рік смерті Узіягу, прапрадіда його.
А здається, немовби те було вчора.
Вперше я вочевидь бачив Господа Бога.
Сидів Він на високому й величному престолі,
А довкола – серафими передавали один одному:
«Свят, свят Всевишній!»
Од їхніх голосів одвірки задвигтіли,
Заклубочився дим по всій моїй господі.
І стало темно враз, неначе була ніч.
Подумав я: смерть прийшла по мене.
Адже олжа торкалась моїх вуст –
Живу ж серед нечистого народу.
Чому саме мені судилось бачити живого Бога?
Не встиг (та, мабуть, і не зумів би) сам собі я відповісти,
Як підлетів до мене серафим і розжеврілу вуглину,
Що тримав в руці, приклав до вуст моїх
Та ще й сказав: «Я зняв гріхи твої!»
А слідом за цим голос Всевишнього гримів:
«Кого послать Мені до грішного Мого народу?!»
«Мене! Мене пошли, мій Боже!»- наваживсь я.
«Іди, та перш верету розвяжи. Зніми взуття.
Піди й скажи цьому народу, що край, даний йому,
В пустелю оберну я і лиш десятого отут залишу,
Щоб стовбуром той став оновленого люду!»
Ходив я голий і босий і напоумовляв народ
Усупереч царям Йотаму та Ахазу, котрі чинили те,
Що узвичаїлось в Ізраїлі, як той назавше одділився:
Не в Божім Храмі, а на пагорбах і в закутках домашніх
Молились усіляким несусвітнім там божкам.
Та ось на царський трон, нарешті, сів Хізкіягу,
Батько Менаше. Всім серцем він прикипів до Бога .
Жив сам й громаду навернув жить, як Тора велить.
Звелів цар повирубувать дерева і стовби звалить,
Яким доти молились. А ще зробив також і те,
На що не зважились навіть Давид і Шломо,-
На шматки розбив він мідного змія Нехуштана,
Котрому поклонялися ще за Моше-рабейну.
За відданість Всевишній дав царю розум і силу.
Напоумив його повстать проти Ашуру, здолать пеліштимлян...
Був мені начебто за сина Хізкіягу: хворіє – і я лікую.
А то здалось цареві, що смерть його вже на порозі.
І я благав Господа Бога відвернуть нещастя,
І Милосердий прислухався до молитов моїх:
Іще п’ятнадцять літ жив цар мені на радість...
Про це я оповім Менаше. Дитина ж він.
Чи ж дивина, що за приклад узяв не батька,
А діда й прадіда. Не його провина...
Винні догідливі наставники …
Може, вдасться щось-таки переінакшить?
Мабуть, для цього кличе мене цар до себе.
Розкажу йому, малому, те, що чув од самого Бога,
Коли, не як тепер, був я тоді ще зовсім молодим:
Тільки-но очиститься Ційон од скверни, казав Господь,
Світло місяця стане, мов світло сонця,
А світло сонця стане семикратним...
Відкрию на висотах ріки, джерела посеред долин.
В степу ростимуть явір, бук і кипариси,
Щоб бачили усі, пізнали й зрозуміли,
Що для Ізраїлю рука Господня це зробила.
На гору Дому Божого стезею злагоди і миру
Полинуть звідусюд народи всього світу.
За словом Всевишнього, що вийде із Єрусалиму,
Перекують вони мечі на лемеші, списи – на ножиці садові.
І не підніме відтоді меч народ проти народу,
І воювати більш ніхто не вчитиме відтоді.
І, певно ж, звеселиться цар-дитя, як оповім про те,
Що вовк і ягня пастися будуть разом,
Що лев, як віл, жуватиме солому,
Що навіть немовлтко безжурно гратиме зі змієм...
...Так Єшаягу думав по дорозі до Менаше і не відав,
Що юний цар не слухать хоче речника Господа Бога,
А за намовою догідливих шептунів-учителів своїх
На страшні муки вже прирік невгодного пророка –
В дупло колоди всунуть немічного старця
І вздовж та впоперек пилятимуть
На втіху кровожерному хлопчиську.
P.S.
«Іще пролив Менаше чимало невинної крові,
Так що наповнився нею Єрусалим од краю до краю,
Крім того гріха, в який він ввів Юдею,-
Робить зле в очах Господніх».
Млахім (Друга книга царів), 21.16
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
