Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.23
08:01
Шумить стривожено Дніпро,
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
2025.12.22
19:59
Видно не того любила,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
2025.12.22
17:40
Він надійшов не з того Миколаєва, на який зазіхав кремлівський загарбник-мрійник, а з невеличкого містечка на Львівщині. У відповідь на свої дві книжки («Запорожець за Йорданом» та «Заплутавшись у гомоні століть») я отримав три («Розчарована осінь», «Тере
2025.12.22
15:26
Ліс як віддзеркалення
твоєї особистості.
Ліс як відбиття
твоїх думок.
З ким ще говорити,
як не з лісом?
Ти стоїш із ним
віч-на-віч.
твоєї особистості.
Ліс як відбиття
твоїх думок.
З ким ще говорити,
як не з лісом?
Ти стоїш із ним
віч-на-віч.
2025.12.22
13:54
Із Олександра Васильовича Некрасова *
Зміст
Глава перша
Глава друга
Глава третя
Глава четверта
Глава п’ята
Зміст
Глава перша
Глава друга
Глава третя
Глава четверта
Глава п’ята
2025.12.22
13:39
Дама. Вино.
У цих Броварах за кожним столом
грають у дурня!
А як до кишені за козирем!
А як переможно сміються!
Дотепність!
Дотепність!
Цілуйте чемпіона!
У цих Броварах за кожним столом
грають у дурня!
А як до кишені за козирем!
А як переможно сміються!
Дотепність!
Дотепність!
Цілуйте чемпіона!
2025.12.22
09:43
Сліди імперської сваволі
Рясніють досі навкруги,
Бо заганяють у неволю
Нас знов неправедні торги.
Вчуваю ясно силу впливу
Боліт на дії та думки,
Коли читаю директиви
Про те, куди нам йти з руки.
Рясніють досі навкруги,
Бо заганяють у неволю
Нас знов неправедні торги.
Вчуваю ясно силу впливу
Боліт на дії та думки,
Коли читаю директиви
Про те, куди нам йти з руки.
2025.12.22
07:16
Пройшло сьогодні найкоротший шлях,
Торкаючись верхівок, сонце срібне,
Й занурилось у жовте сяйво німба,
Який за лісом підіймався, ніби
Фантомна позолота із гіллЯ.
А стовбурів увіткнуті списИ
Врізалися у небо, рвали хустя
Торкаючись верхівок, сонце срібне,
Й занурилось у жовте сяйво німба,
Який за лісом підіймався, ніби
Фантомна позолота із гіллЯ.
А стовбурів увіткнуті списИ
Врізалися у небо, рвали хустя
2025.12.21
22:38
Політиків із бездоганною репутацією не буває, є недостатньо скомпрометовані.
Спільні вороги об’єднують надійніше, аніж спільні друзі.
Люди приручаються набагато краще за тварин завдяки розвиненим товарно-грошовим відносинам.
Інстинкт самознищенн
2025.12.21
18:35
А ми на мапі світу трохи інші.
Воюємо, не вішаємо ніс
як і раніше...
та у моно більше
спецоперацій, бо у них безвіз.
***
А бути дурнями відомими
Воюємо, не вішаємо ніс
як і раніше...
та у моно більше
спецоперацій, бо у них безвіз.
***
А бути дурнями відомими
2025.12.21
16:13
Самотня ніч. Холодне підвіконня.
Зима в душі, негода за вікном.
Гостей немає. Тиша безпардонна
Заволоділа дійсністю та сном.
Покрились льодом почуття бездонні,
Зів'яв букет яскравих еустом.
Тепер мій світ - безбарвне царство сонне,
Зима в душі, негода за вікном.
Гостей немає. Тиша безпардонна
Заволоділа дійсністю та сном.
Покрились льодом почуття бездонні,
Зів'яв букет яскравих еустом.
Тепер мій світ - безбарвне царство сонне,
2025.12.21
16:03
А на кону – на видимому фронті
ніякої містерії нема.
Тяжка робота
бити ідіотів,
бо їх уже не тисячі, а тьма.
***
А у раю не яблуко дешеве,
ніякої містерії нема.
Тяжка робота
бити ідіотів,
бо їх уже не тисячі, а тьма.
***
А у раю не яблуко дешеве,
2025.12.21
15:44
Туман заполонив собою
Усе, що бачив, охопив.
Жупан невидимого крою
Затьмарив стільки див.
Ідеш ліворуч чи праворуч,
Ледь-ледь щось видно в пелені.
Земля свою шепоче сповідь,
Їй теж не хочеться війни.
Усе, що бачив, охопив.
Жупан невидимого крою
Затьмарив стільки див.
Ідеш ліворуч чи праворуч,
Ледь-ледь щось видно в пелені.
Земля свою шепоче сповідь,
Їй теж не хочеться війни.
2025.12.21
14:56
Ця сльота так трагічно зимова
Увірвалась з незнаних глибин,
Відібрала провісницьке слово,
Мов дарунок таємних вершин.
Ця сльота розчинила всі мислі,
Розчинила і радість, і сум.
І сніги наповзають невтішні,
Увірвалась з незнаних глибин,
Відібрала провісницьке слово,
Мов дарунок таємних вершин.
Ця сльота розчинила всі мислі,
Розчинила і радість, і сум.
І сніги наповзають невтішні,
2025.12.21
14:47
Задали дітям в школі творчу вправу,
Щоб загадку придумали цікаву.
Якщо її ніхто не відгадає,
Отой оцінку гарну, звісно, має.
Не було часу в мами з татом в Юлі,
Пішла мала спитати у бабулі.
Старенька мудра, всяке- різне знала,
Одну хитреньку загадк
Щоб загадку придумали цікаву.
Якщо її ніхто не відгадає,
Отой оцінку гарну, звісно, має.
Не було часу в мами з татом в Юлі,
Пішла мала спитати у бабулі.
Старенька мудра, всяке- різне знала,
Одну хитреньку загадк
2025.12.21
13:55
Світ оцей завеликий, та тихо, дитинко, не плач,
не торкнеться тебе буревій світової толоки,
тато й мама завжди будуть поруч з тобою, допоки
скатертиною неба колує духмяний калач.
Іграшковий ведмедик – з усіх, самий відданий друг,
берегтиме твої потає
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...не торкнеться тебе буревій світової толоки,
тато й мама завжди будуть поруч з тобою, допоки
скатертиною неба колує духмяний калач.
Іграшковий ведмедик – з усіх, самий відданий друг,
берегтиме твої потає
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Поеми
Єшаягу (Ісая)
Уперше мене кличуть до царя.
Досі просили спитать чи попросити щось у Бога.
Мабуть, цар, переказившись рік,
Нарешті вирішив чинити, як покійний батько.
О, є що розказать Менаше...
...Це сталося в рік смерті Узіягу, прапрадіда його.
А здається, немовби те було вчора.
Вперше я вочевидь бачив Господа Бога.
Сидів Він на високому й величному престолі,
А довкола – серафими передавали один одному:
«Свят, свят Всевишній!»
Од їхніх голосів одвірки задвигтіли,
Заклубочився дим по всій моїй господі.
І стало темно враз, неначе була ніч.
Подумав я: смерть прийшла по мене.
Адже олжа торкалась моїх вуст –
Живу ж серед нечистого народу.
Чому саме мені судилось бачити живого Бога?
Не встиг (та, мабуть, і не зумів би) сам собі я відповісти,
Як підлетів до мене серафим і розжеврілу вуглину,
Що тримав в руці, приклав до вуст моїх
Та ще й сказав: «Я зняв гріхи твої!»
А слідом за цим голос Всевишнього гримів:
«Кого послать Мені до грішного Мого народу?!»
«Мене! Мене пошли, мій Боже!»- наваживсь я.
«Іди, та перш верету розвяжи. Зніми взуття.
Піди й скажи цьому народу, що край, даний йому,
В пустелю оберну я і лиш десятого отут залишу,
Щоб стовбуром той став оновленого люду!»
Ходив я голий і босий і напоумовляв народ
Усупереч царям Йотаму та Ахазу, котрі чинили те,
Що узвичаїлось в Ізраїлі, як той назавше одділився:
Не в Божім Храмі, а на пагорбах і в закутках домашніх
Молились усіляким несусвітнім там божкам.
Та ось на царський трон, нарешті, сів Хізкіягу,
Батько Менаше. Всім серцем він прикипів до Бога .
Жив сам й громаду навернув жить, як Тора велить.
Звелів цар повирубувать дерева і стовби звалить,
Яким доти молились. А ще зробив також і те,
На що не зважились навіть Давид і Шломо,-
На шматки розбив він мідного змія Нехуштана,
Котрому поклонялися ще за Моше-рабейну.
За відданість Всевишній дав царю розум і силу.
Напоумив його повстать проти Ашуру, здолать пеліштимлян...
Був мені начебто за сина Хізкіягу: хворіє – і я лікую.
А то здалось цареві, що смерть його вже на порозі.
І я благав Господа Бога відвернуть нещастя,
І Милосердий прислухався до молитов моїх:
Іще п’ятнадцять літ жив цар мені на радість...
Про це я оповім Менаше. Дитина ж він.
Чи ж дивина, що за приклад узяв не батька,
А діда й прадіда. Не його провина...
Винні догідливі наставники …
Може, вдасться щось-таки переінакшить?
Мабуть, для цього кличе мене цар до себе.
Розкажу йому, малому, те, що чув од самого Бога,
Коли, не як тепер, був я тоді ще зовсім молодим:
Тільки-но очиститься Ційон од скверни, казав Господь,
Світло місяця стане, мов світло сонця,
А світло сонця стане семикратним...
Відкрию на висотах ріки, джерела посеред долин.
В степу ростимуть явір, бук і кипариси,
Щоб бачили усі, пізнали й зрозуміли,
Що для Ізраїлю рука Господня це зробила.
На гору Дому Божого стезею злагоди і миру
Полинуть звідусюд народи всього світу.
За словом Всевишнього, що вийде із Єрусалиму,
Перекують вони мечі на лемеші, списи – на ножиці садові.
І не підніме відтоді меч народ проти народу,
І воювати більш ніхто не вчитиме відтоді.
І, певно ж, звеселиться цар-дитя, як оповім про те,
Що вовк і ягня пастися будуть разом,
Що лев, як віл, жуватиме солому,
Що навіть немовлтко безжурно гратиме зі змієм...
...Так Єшаягу думав по дорозі до Менаше і не відав,
Що юний цар не слухать хоче речника Господа Бога,
А за намовою догідливих шептунів-учителів своїх
На страшні муки вже прирік невгодного пророка –
В дупло колоди всунуть немічного старця
І вздовж та впоперек пилятимуть
На втіху кровожерному хлопчиську.
P.S.
«Іще пролив Менаше чимало невинної крові,
Так що наповнився нею Єрусалим од краю до краю,
Крім того гріха, в який він ввів Юдею,-
Робить зле в очах Господніх».
Млахім (Друга книга царів), 21.16
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Єшаягу (Ісая)
Уперше мене кличуть до царя.
Досі просили спитать чи попросити щось у Бога.
Мабуть, цар, переказившись рік,
Нарешті вирішив чинити, як покійний батько.
О, є що розказать Менаше...
...Це сталося в рік смерті Узіягу, прапрадіда його.
А здається, немовби те було вчора.
Вперше я вочевидь бачив Господа Бога.
Сидів Він на високому й величному престолі,
А довкола – серафими передавали один одному:
«Свят, свят Всевишній!»
Од їхніх голосів одвірки задвигтіли,
Заклубочився дим по всій моїй господі.
І стало темно враз, неначе була ніч.
Подумав я: смерть прийшла по мене.
Адже олжа торкалась моїх вуст –
Живу ж серед нечистого народу.
Чому саме мені судилось бачити живого Бога?
Не встиг (та, мабуть, і не зумів би) сам собі я відповісти,
Як підлетів до мене серафим і розжеврілу вуглину,
Що тримав в руці, приклав до вуст моїх
Та ще й сказав: «Я зняв гріхи твої!»
А слідом за цим голос Всевишнього гримів:
«Кого послать Мені до грішного Мого народу?!»
«Мене! Мене пошли, мій Боже!»- наваживсь я.
«Іди, та перш верету розвяжи. Зніми взуття.
Піди й скажи цьому народу, що край, даний йому,
В пустелю оберну я і лиш десятого отут залишу,
Щоб стовбуром той став оновленого люду!»
Ходив я голий і босий і напоумовляв народ
Усупереч царям Йотаму та Ахазу, котрі чинили те,
Що узвичаїлось в Ізраїлі, як той назавше одділився:
Не в Божім Храмі, а на пагорбах і в закутках домашніх
Молились усіляким несусвітнім там божкам.
Та ось на царський трон, нарешті, сів Хізкіягу,
Батько Менаше. Всім серцем він прикипів до Бога .
Жив сам й громаду навернув жить, як Тора велить.
Звелів цар повирубувать дерева і стовби звалить,
Яким доти молились. А ще зробив також і те,
На що не зважились навіть Давид і Шломо,-
На шматки розбив він мідного змія Нехуштана,
Котрому поклонялися ще за Моше-рабейну.
За відданість Всевишній дав царю розум і силу.
Напоумив його повстать проти Ашуру, здолать пеліштимлян...
Був мені начебто за сина Хізкіягу: хворіє – і я лікую.
А то здалось цареві, що смерть його вже на порозі.
І я благав Господа Бога відвернуть нещастя,
І Милосердий прислухався до молитов моїх:
Іще п’ятнадцять літ жив цар мені на радість...
Про це я оповім Менаше. Дитина ж він.
Чи ж дивина, що за приклад узяв не батька,
А діда й прадіда. Не його провина...
Винні догідливі наставники …
Може, вдасться щось-таки переінакшить?
Мабуть, для цього кличе мене цар до себе.
Розкажу йому, малому, те, що чув од самого Бога,
Коли, не як тепер, був я тоді ще зовсім молодим:
Тільки-но очиститься Ційон од скверни, казав Господь,
Світло місяця стане, мов світло сонця,
А світло сонця стане семикратним...
Відкрию на висотах ріки, джерела посеред долин.
В степу ростимуть явір, бук і кипариси,
Щоб бачили усі, пізнали й зрозуміли,
Що для Ізраїлю рука Господня це зробила.
На гору Дому Божого стезею злагоди і миру
Полинуть звідусюд народи всього світу.
За словом Всевишнього, що вийде із Єрусалиму,
Перекують вони мечі на лемеші, списи – на ножиці садові.
І не підніме відтоді меч народ проти народу,
І воювати більш ніхто не вчитиме відтоді.
І, певно ж, звеселиться цар-дитя, як оповім про те,
Що вовк і ягня пастися будуть разом,
Що лев, як віл, жуватиме солому,
Що навіть немовлтко безжурно гратиме зі змієм...
...Так Єшаягу думав по дорозі до Менаше і не відав,
Що юний цар не слухать хоче речника Господа Бога,
А за намовою догідливих шептунів-учителів своїх
На страшні муки вже прирік невгодного пророка –
В дупло колоди всунуть немічного старця
І вздовж та впоперек пилятимуть
На втіху кровожерному хлопчиську.
P.S.
«Іще пролив Менаше чимало невинної крові,
Так що наповнився нею Єрусалим од краю до краю,
Крім того гріха, в який він ввів Юдею,-
Робить зле в очах Господніх».
Млахім (Друга книга царів), 21.16
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
