Світлої пам'яті Богдана Метика... торкаюся.

автор

Неграмотно скомпоновані, а ще з граматичними помилками тексти сприймаються людьми грамотними з іронічною усмішкою на обличчі, а помилки цих „грамотних“, помічені спеціалістами з правопису, сприймаються з посмішкою вже поблажливішою... Хоч є ряд митців слова, які потроху нехтують комами, крапками та іншими знаками*, а то і більше того... і за неграмотних себе не мають ― така собі свобода творчості...
Славко Анонім, узявшись за перо, усвідомив, що є людиною малограмотною і, коли „попадається“ на граматичних помилках, то викручується, як може. Передусім, він скаже: Ви знайшли помилку? Дякую, що читали текст! Якщо ж його дістають, потішаючись з його „мовних вибриків“, він, як правило, парирує: ось бачите, хоч якусь радість від читання мого тексту ви отримали, а я вже думав, що намарно писав.... Але одного разу**, коли допустився аж трьох, як він стверджує, непомилок: написав триччі (має бути тричі), жаданна (жадана), зпочатку (спочатку)...
- Та того не може бути! — заявив і взявся перевертати український правопис. Слова „триччі“ він не знайшов там взагалі: чи то числівник? Є ще „двічі“ і ніяке інше число на „чі“ не купилось... Великий тлумачний словник української мови пояснює, що тричі це прислівник... але чому ж одне „ч“ краще ніж два?.. Взявся за „жаданна“ і натрапив на правила подвоєння: „Прикметникові суфікси – анн( ий), - енн(ий), які вживаються для підкреслення найвищої міри ознаки, пишуться з двома н : невблаганний, нездоланний... страшенний ( але жаданий)... “ У Ярослава відвисла щелепа ― „найвищу міру“ поміж мір „жадання“ згідно правил українського правопису слід негайно погамувати... Ага! Тоді і „триччі“ можна під це правило подвоєння підвести „для підкреслення найвишої міри ознаки...“ Якщо про кохання, то тільки з двома „ч“, ― триччі (і дарма, що щось там не сходиться).
Щодо „зпочатку “, то він швиденько знайшов у правописі — спочатку — . Ряд просторових визначень як то : зверху, знизу, зліва, збоку, ззаду... починаються на „з“ і лиш спереду, спочатку, справа на „с“. Щось там начебто букви „з“ та „п“ кусаються. Повторив голосно: зпочатку! Зпочатку! Зпочатку! І один раз спочатку! ― „Зпочатку“ аж дзвенить, а спочатку просто собі сичить ― Ні! Щось не так в нашому правописі! А коли натрапив випадково (навіть не сподівався на таке в офіційному виданні) на ст. 21: „ Примітка 2 ... Так само й дзвінкі перед глухими на письмі зберігаються: бабка, борідка, вогкий... але затхлий, зітхнути(хоч дихати), натхнути, тхір“.*** І пригадалось Метикове гірко-іронічне : в українському правописі навіть „надхненний“ від тхнути...****То хто ж укладає такий правопис? Знаю, що дуже „поважанні“ люди*****, але вибачте ― просто пристаркуваті імпотенти з погаслими очами, які давно не знають справжньої пристрасті (жадання)!?
А! До біса їх граматику! Вона сковує думку, уяву, емоцію... Виставляє рамки, а гляньте прискіпливо довкола,послухайте живу людску мову! Скільки пристрасті, емоцій, радості і болю ― не влазить ні в які рамки!Тож не дивуйтесь, коли натрапите в Аноніма на щось ось таке: він так кохав! І тіснопритулився до жаданнної частини її тіла...Хай і знавець українського правопису теж потішиться.

* Для прикладу візьмемо відомий Небораків Генезис літаючої голови. Віктор Неборак Літострон видавництво Львівської політехніки, 2001.
** Тричі про кохання. Сам видав, Підгайці, 2010 (авт.Оксана Максимишин, Богдан Манюк, Ярослав Анонім)
*** Коли автор посилається на український правопис, то мається на увазі Український правопис .4-те видання, виправлене й доповнене. Київ Наукова думка 1993.
**** „ У Ігоря Качурівського натрапив я на цікаву замітку, у якій він переконливо з′ясовує, що у слові натхнення корінь тх асоціюється зі словами тхнути, тхір ― тобто мати неприємний, смердячий запах.“ Богдан Метик. На захист желехівки. Ст. 76. Львів, Ліга-Прес, Тріада плюс 2008.
*****„Поважна правописна комісія при Кабінеті Міністрів України, сформована загалом із знаних учених-фахівців,...“ М.Зубков. Українська мова. Універсальний довідник.ст. 380.ВД «ШКОЛА», 2007.

Я Саландяк 2011