ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
2024.03.26
22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
2024.03.26
22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
2024.03.26
21:08
Акторе,..
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
2024.03.26
19:26
Неужели это всё? Неужели вот именно сейчас, в первые дни лета, когда барышни на улице пронзают твоё сердце острыми, высвобожденными от кольчуги бюстгальтеров сосками, когда в голове бурлит громадьё планов на отпуск, когда ты, чёрт возьми, уже почти всего
2024.03.26
10:31
Весна вже дихає на повні груди,
Хоча зі смутком у сплетінні дні.
Проміння сонячне танцює румбу,
Немов шепоче: горю, лиху - ні.
Гілки вербові у пухнастих сукнях
Гойдає вітер теплий ніжно їх.
І ніби виганяє ноти суму,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хоча зі смутком у сплетінні дні.
Проміння сонячне танцює румбу,
Немов шепоче: горю, лиху - ні.
Гілки вербові у пухнастих сукнях
Гойдає вітер теплий ніжно їх.
І ніби виганяє ноти суму,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Долик (1965) /
Проза
Щастя
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Щастя
А правда, щастя приходить тихо? Так, що його і не помітиш? І як помітити? Ремонт, робота, не дали премії – і навіть на ту 20 незалежність не дали премії – працюй тілом, якщо хочеш заробити, нє? Що за дурні думки? Мабуть, не дурні, мабуть, згадала Маланюкове "Лежиш, розпусто, на розпутті" – і це про неї, про рідну неньку-Україну, яка отак от взяла і наплювала в душу – може, це ще й стерпіли б, але ж наплювала в кишеню рідним дітям – куди ж біжиш, розпусто, вже визначилася? До Ваньки чи до Ганса? І вашим і нашим – аби всім було добре – це ж мораль повії, чому я досі цього не розуміла? Колись, у дитинстві, дивилася кіно в старому кінотетрі – і коли знала – оце отут буде засідка, а Їх спіймають – як би то Їх повідомити, як би то Їм передати отаке повідомлення – щоб знали, щоб не впіймалися... А оті страшні фільми про війну – хотілося всіх попередити – дивіться, люди, слухайте, люди, то німці їдуть в село, то будуть палити ваші хати, тікайте, рятуйтеся... А німцям хотілося сказати – ні, не їдьте туди, їдьте десь інакше, бо вас там повбивають...Як тоді малій дитині було жаль усіх, і як ота дуренна доброта просилася на світ і просила пожаліти усіх – і ваших, і наших...
І ваших, і наших... таке дивне щастя – не хоче іти до всіх одночаснео, і ваших і наших не визнає, вибіркове, холєра, таке вибіркове, таке воно швидке – бери, лови, як встигнеш, як вистачить тобі розуму, як вистачить тобі серця – зрозуміти – оце – ось – воно – і милуйся оту неповторну – таки неповторну – одну-однісіньку мить – бо дано тобі – ЩАСТЯ!!!!
Сльози дурні. А може , навпаки – дуже мудрі, бо випливають, як сатисфакція усім твоїм нереалізаваним мріям – як розуміння реалій – (боже, яке дурне слово – реалії – медалі, регалії, подалі... і все це таке далеке від справжнього ...)
Такий нині день, що намішалося усього ... Так вперто себе переконувала - так, зізнайся, таки переконувала, займалася самонавіюванням – ось твоє щастя, кудлатеньке, бородате і майже двохметрового росту – лежить чемним диванним валочком на ліжку, щось робить, живе своїм життям поруч із тобою, питає, що нині на вечерю, розказує тобі свої життєві премудрості, від яких у тебе опускається голова (хоч би не помітив мого презирства!), але деколи себе опановуєш і навіть у такт підтверджуєш – от, який ти в мене молодець, добре, що ти мені це сказав (аякже, психологи радять підтримувати чоловіка, хоча б ілюзорно, він же слабак, він же потребує визнання і словесної похвали, він – мала дитина.... сумно... сумно, що не розуміє, наскільки я відчуваю його недорозвинутість...) От, зараз маю можливість нарватися на шквал чоловічого обурення – що за кобіта така, самозакохана – вона презирлива, вона зневажає свого єдиного-благовірного – о, чоловіки, як би я хотіла його обожнювати, тішитися ним, як би я хотіла ним пишатися і відчувати своєю опорою, розумом і совістю...
Не дається. Отаке невловне щастя – не дається))) скоро 25 літ намагаюся зловити оте щастя – пишатися своїм чоловіком – і от, останнім часом наче і зуміла–зловила-зрозуміла...
А все тому, що коліжанка моя розлучилася із своїм чоловіком – молодша, впевненіша у своїх силах, і- а оце, мабуть, визначальне – знайшла ІНШОГО ЧОЛОВІКА, З ЯКИМ ВІДЧУЛА СЕБЕ ЖІНКОЮ... Те, що вона страшно розчарувалася у ньому (іншому) згодом – це не так страшно. Страшно, що вони – "колишні" - ділять дітей, хату, страшно, що відкрилися брандспойти бруду – і - ... пішло-поїхало.. оце страшно... і коли я стала свідком того, як мою чарівну, милу, розумну – мою маленьку і тендітну коліжанку чоловік викинув з хати – просто поміняв замки і не пустив її до хати, яку вони спільно будували десять років... і після того, як на опікунській раді він заявив, що колишня дружина не переймається проблемами старшого сина – а сам вкрав , буквально вкрав того старшого сина – забрав з гімназіїї, а моя коліжанка не знала, де шукати дитину – і от...
Я отоді зрозуміла, що щаслива. Таки мабуть треба побачити якийсь жах, щоб збагнути, яке твоє щастя.
Нині погиркалися з чоловіком так, що бідні двері ледь не поламалися, лупаючи об одвірки... Дурна причина – ремонт... Причини завжди дурні... А ще за півгодини до того обіймалися ніжно і пристрасно, користаючи моментом, що доньки іще нема вдома- і нам ніхто не заважатиме)))) О, класика анекдотів про малометражні квартирки))))
Щоб трохи зняти напругу, пішла ввинести сміття. Оцей сусідський песик ... Так привітно махає хвостом – усе так просто – привіт, ти мені подобаєшся... І я таки присіла коло нього, погладила по кудлатій голові... Поговорила з ним... Чсому так добре з безсловесними створіннями? Цей малий кудлатик не пече тебе словами про те, як тебе любить – чи ненавидить ... Яким для нього важливим є кожне твоє слово.. Ой, а про що це я – та про того, іншого кудлатого... Є такий чоловік, що в словах мене обожнює і робить дивні, навіть чудернацькі, навіть, можна сказати, великі речі - заради мене. Але я йому не вірю. Він казав, що мене любить – не вірила. Він казав, що мене застрілить – не вірила. А потім узяв і видав цілу книжку віршів – і усі про любов – до мене – ооо, таки це не щодня буває. .. А я прочитала її, як строгий редактор і знайшла купу правок і недоречностй... Він не знає, як уже мене назвати – найжорстокішою чи найпрекраснішою... Найбентежніше те, що став будувати церкву у своєму селі – каже, через мене, заради мене, церкву - як мене...
Позавчора її вже освятили. А нині він таки увірвався до мене на роботу – вбіг у мій кабінет – і, яке щастя, таки щастя, що я була не сама, що мій колега, хоч і був у відпустці, але таки на кілька годин вийшов на роботу, щоб виконати своє завдання... Як він мене врятував... Шаленець-поет поклав на стіл квіти (три величезні домаші троянди) і срібний браслет, вигукував якісь фрази про те, яка я прекрасна жінка... Я мовчки стиснула плечима і не переривала своєї розмови по телефону...Єдине речення у відповідь "Я зайнята" . Пішов.... Отаке щастя.... Летить-біжить до мене, закохане і шалене...А не віриш... І йдеш до свого домашнього кудлатика, і готуєш йому вечерю, і терпиш його вибрики, і лупаєш в гніві дверима...
Одне збагнула – у ваших і наших щастя не бавиться....
І ваших, і наших... таке дивне щастя – не хоче іти до всіх одночаснео, і ваших і наших не визнає, вибіркове, холєра, таке вибіркове, таке воно швидке – бери, лови, як встигнеш, як вистачить тобі розуму, як вистачить тобі серця – зрозуміти – оце – ось – воно – і милуйся оту неповторну – таки неповторну – одну-однісіньку мить – бо дано тобі – ЩАСТЯ!!!!
Сльози дурні. А може , навпаки – дуже мудрі, бо випливають, як сатисфакція усім твоїм нереалізаваним мріям – як розуміння реалій – (боже, яке дурне слово – реалії – медалі, регалії, подалі... і все це таке далеке від справжнього ...)
Такий нині день, що намішалося усього ... Так вперто себе переконувала - так, зізнайся, таки переконувала, займалася самонавіюванням – ось твоє щастя, кудлатеньке, бородате і майже двохметрового росту – лежить чемним диванним валочком на ліжку, щось робить, живе своїм життям поруч із тобою, питає, що нині на вечерю, розказує тобі свої життєві премудрості, від яких у тебе опускається голова (хоч би не помітив мого презирства!), але деколи себе опановуєш і навіть у такт підтверджуєш – от, який ти в мене молодець, добре, що ти мені це сказав (аякже, психологи радять підтримувати чоловіка, хоча б ілюзорно, він же слабак, він же потребує визнання і словесної похвали, він – мала дитина.... сумно... сумно, що не розуміє, наскільки я відчуваю його недорозвинутість...) От, зараз маю можливість нарватися на шквал чоловічого обурення – що за кобіта така, самозакохана – вона презирлива, вона зневажає свого єдиного-благовірного – о, чоловіки, як би я хотіла його обожнювати, тішитися ним, як би я хотіла ним пишатися і відчувати своєю опорою, розумом і совістю...
Не дається. Отаке невловне щастя – не дається))) скоро 25 літ намагаюся зловити оте щастя – пишатися своїм чоловіком – і от, останнім часом наче і зуміла–зловила-зрозуміла...
А все тому, що коліжанка моя розлучилася із своїм чоловіком – молодша, впевненіша у своїх силах, і- а оце, мабуть, визначальне – знайшла ІНШОГО ЧОЛОВІКА, З ЯКИМ ВІДЧУЛА СЕБЕ ЖІНКОЮ... Те, що вона страшно розчарувалася у ньому (іншому) згодом – це не так страшно. Страшно, що вони – "колишні" - ділять дітей, хату, страшно, що відкрилися брандспойти бруду – і - ... пішло-поїхало.. оце страшно... і коли я стала свідком того, як мою чарівну, милу, розумну – мою маленьку і тендітну коліжанку чоловік викинув з хати – просто поміняв замки і не пустив її до хати, яку вони спільно будували десять років... і після того, як на опікунській раді він заявив, що колишня дружина не переймається проблемами старшого сина – а сам вкрав , буквально вкрав того старшого сина – забрав з гімназіїї, а моя коліжанка не знала, де шукати дитину – і от...
Я отоді зрозуміла, що щаслива. Таки мабуть треба побачити якийсь жах, щоб збагнути, яке твоє щастя.
Нині погиркалися з чоловіком так, що бідні двері ледь не поламалися, лупаючи об одвірки... Дурна причина – ремонт... Причини завжди дурні... А ще за півгодини до того обіймалися ніжно і пристрасно, користаючи моментом, що доньки іще нема вдома- і нам ніхто не заважатиме)))) О, класика анекдотів про малометражні квартирки))))
Щоб трохи зняти напругу, пішла ввинести сміття. Оцей сусідський песик ... Так привітно махає хвостом – усе так просто – привіт, ти мені подобаєшся... І я таки присіла коло нього, погладила по кудлатій голові... Поговорила з ним... Чсому так добре з безсловесними створіннями? Цей малий кудлатик не пече тебе словами про те, як тебе любить – чи ненавидить ... Яким для нього важливим є кожне твоє слово.. Ой, а про що це я – та про того, іншого кудлатого... Є такий чоловік, що в словах мене обожнює і робить дивні, навіть чудернацькі, навіть, можна сказати, великі речі - заради мене. Але я йому не вірю. Він казав, що мене любить – не вірила. Він казав, що мене застрілить – не вірила. А потім узяв і видав цілу книжку віршів – і усі про любов – до мене – ооо, таки це не щодня буває. .. А я прочитала її, як строгий редактор і знайшла купу правок і недоречностй... Він не знає, як уже мене назвати – найжорстокішою чи найпрекраснішою... Найбентежніше те, що став будувати церкву у своєму селі – каже, через мене, заради мене, церкву - як мене...
Позавчора її вже освятили. А нині він таки увірвався до мене на роботу – вбіг у мій кабінет – і, яке щастя, таки щастя, що я була не сама, що мій колега, хоч і був у відпустці, але таки на кілька годин вийшов на роботу, щоб виконати своє завдання... Як він мене врятував... Шаленець-поет поклав на стіл квіти (три величезні домаші троянди) і срібний браслет, вигукував якісь фрази про те, яка я прекрасна жінка... Я мовчки стиснула плечима і не переривала своєї розмови по телефону...Єдине речення у відповідь "Я зайнята" . Пішов.... Отаке щастя.... Летить-біжить до мене, закохане і шалене...А не віриш... І йдеш до свого домашнього кудлатика, і готуєш йому вечерю, і терпиш його вибрики, і лупаєш в гніві дверима...
Одне збагнула – у ваших і наших щастя не бавиться....
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію