Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.25
23:48
Пише дощ рясний верлібр жури на листі.
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на
2026.08.25
23:04
І. МЕСОПОТАМІЯ
Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)
***
Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)
***
2026.08.25
20:58
не тривожить і не бентежить
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім
2026.08.25
20:24
ти — таємниця скритна
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі
2026.08.25
16:01
До осені от-от...Чекають Перешори,
Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.
Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекают
Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.
Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекают
2026.08.25
15:29
Появляється холод смеркання
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.
2026.08.25
13:26
Дешеве срібло висне із дахів,
Важливе щось промовити нам хоче.
Це витвори прихованих гріхів,
Які прийдуть нечутно серед ночі.
Прозорий страх, розкаяння і блуд,
Прозора пристрасть бачиться узимку.
Вони впадуть на зледенілий брук.
Важливе щось промовити нам хоче.
Це витвори прихованих гріхів,
Які прийдуть нечутно серед ночі.
Прозорий страх, розкаяння і блуд,
Прозора пристрасть бачиться узимку.
Вони впадуть на зледенілий брук.
2026.08.25
06:42
Позникали сни тривожні,
В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.
В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.
2026.08.24
23:14
національна незалежність
народні танці рідний спів
ще поки на правобережжі
живеш одвертий всім усім
природна мов буденна річ
на місці вірнім і почеснім
у радощах або журбі
цей спіх автівок і причепів
народні танці рідний спів
ще поки на правобережжі
живеш одвертий всім усім
природна мов буденна річ
на місці вірнім і почеснім
у радощах або журбі
цей спіх автівок і причепів
2026.08.24
20:56
Випадають з обойми живих.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
2026.08.24
18:10
Матуся" іспанською буде "mamita"...
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.
У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.
У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу
2026.08.24
14:59
Все за звичаєм у Феодосії,
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
2026.08.24
13:14
Ніщо не є важливішим за кокон! -
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
2026.08.24
12:45
Про що розмови в нас? Про часовиння
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною
2026.08.24
12:33
Фінал. Останній крок Лагіди
«Історія запам'ятає її як коханку Риму.
Мені ж вона залишить право
бути його єдиним незавойованим ворогом».
З уст царівни Єгипту Арсіної, наймолодшої з Лагідів
Римський офіцер стоїть на відстані удару меча.
2026.08.24
12:14
Не заганяй себе у кут
чи розпачу, чи безнадії.
Доцільніш тупцювання тут —
ну хоч би крок, хоч спроба дії.
Нерідко помилка — урок.
Його засвоїш — рухайсь далі
на вищий досвіду виток
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...чи розпачу, чи безнадії.
Доцільніш тупцювання тут —
ну хоч би крок, хоч спроба дії.
Нерідко помилка — урок.
Його засвоїш — рухайсь далі
на вищий досвіду виток
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Долик (1965) /
Проза
Сон
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сон
Щоразу по-іншому сниться наша хата. Отоді, як мали її продавати, снилося мені, що у нашій хаті “кабачок” – отаке львівське ретро-кафе, у "парку" стоять столики під смугастими величезними парасолями, світять ліхтарі старовинні – солодко-жовто так світять, і дами ходять у довгих сукнях, у капелюшках і з мереживними парасольками в руках – усе як і мало б бути у ретро-часі ...І грає музика, а вікно – чомусь у стіні нашої комори є вікно, і з нього подаються страви на замовлення, а я біжу з кухні у свою кімнату – а все перероблено, тут готують їсти, тут миють посуд...
Іншого разу – а той раз був іще давніше, ще, мабуть, солодкої моєї підлітковості, так снилося мені, що вийшла я з хати, а ще отой просмолений піддашок із залізничних шпал стояв у сусідстві, де пожежники тримали свої вогнегасники – так от я стала попід ним, глянула на небо – а там ціла конференція літальних апаратів, космічних, і так їх багато, і такі вони усі дивні та різні, єдине – усі вони було отого ніжного сріблястого кольору, яким буває місяць уповні листопадової ночі... І я знала, що звідти на мене дивляться (хто? які істоти? люди? інопланетяни?) Не було страху, просто була цікавість і відчуття – от, ти тепер це знаєш, тепер маєш розказати, передати...
Найбільший, найстрашніший біль прийшов, коли минув перший рік. Мама жила у сестри, я зрідка навідувалася в рідне місто, але до хати підійти боялася. Одного разу все-таки не втерпіла – і прийшла до неї. Хата стояла сиротою і мовчки плакала сірими запиленими вікнами. На вікні у кухні залишилися ще наші ситцеві фіраночки із зелененькими дрібними квіточками, а у вікні кімнати побачила зісохлий вазонок, якого мама залишила новим господарям... Хата дивилася заслоненими фіранками, як стара бабця сльозливими очима – не плачучи, а просто очі старі, не можуть уже і відкритися добре, сльозяться... У провулку коло хвіртки виросла кропива, а біля сараїв – трава, височенна, у півметра ростом... Такого у нас ніколи не було. Було завжди чисте подвір׳я, яке ми щосуботи підмітали... Старий дерев׳яний паркан коло городчику похилився, місцями поперекошувався і намагався не впасти, як останній п׳яничка...
Як мені тоді боліло і плакалося... І вночі мені приснилася хата знову – величезними широкими підвалами, мурованими сходами-переходами підземними, які вели до дивних і давніх скарбів... А ще я видерлася на свій улюблений стрих, а там серпень, теплий і вже трішки посивілий, трава вижовкла на краю даху росте, а за ринвою – новий мур починається, виявляється, тут є ще декілька кімнат, і ці люди, що купили будинок, не знають про це, треба їм сказати... Шукаю, щось шукаю на своєму стриху – так, як колись, просто блукаю і перескладую якісь папери, постелені на підлогу, ящики...
А ото нещодавно мені сказали, що почалася будова у нашому будинку, піднесли йому стіни вище та накрили металочерепицею дах, красивий будинок дивиться на моє рідне місто.
І сьогодні мені вкотре приснилася наша хата. Стала уже тепер вищою – стіни вже мали висоту, певно, метрів з п׳ять, а на тій стіні, яка дивиться у наш "парк" на лівому верхньому кутку – кілька барельєфів левів, так, наче той кут складено не цегли, а з великих метрових блоків, і в кожному блоку – оте зображення лева, їх певно з десяток, усі вони різні. А нижче, так, що дитина дістане рукою, також вилущені з-під штукатурки блоки, а на одному з них – напис польською (цеглою, звичайною рудою цеглою виведений, як то діти люблять цеглою по стінах писати). А напис ... було там слово "кедь" – "kedy " – оце пам׳ятаю… Але то словосполучення там написане - ніби – тоді - коли … і ще якісь написи…
І мама там, у хаті, весела, молода... І хата висока, і колір у неї такий теплий, такий сонячно жовтий, радісний. І будинок наш – колишній палац, як ото усі середньовічні львівські палаци – тільки ніхто того не знає, досі не знає, бо тільки мені це відкрилося уві сні...
Навіщо усе це написала? Мабуть, щоб крикнути - "Не продавайте рідного!" Це я аж тепер зрозуміла.
Іду дзвонити до мами. Недаремно ж мені приснився нині цей сон...
Іншого разу – а той раз був іще давніше, ще, мабуть, солодкої моєї підлітковості, так снилося мені, що вийшла я з хати, а ще отой просмолений піддашок із залізничних шпал стояв у сусідстві, де пожежники тримали свої вогнегасники – так от я стала попід ним, глянула на небо – а там ціла конференція літальних апаратів, космічних, і так їх багато, і такі вони усі дивні та різні, єдине – усі вони було отого ніжного сріблястого кольору, яким буває місяць уповні листопадової ночі... І я знала, що звідти на мене дивляться (хто? які істоти? люди? інопланетяни?) Не було страху, просто була цікавість і відчуття – от, ти тепер це знаєш, тепер маєш розказати, передати...
Найбільший, найстрашніший біль прийшов, коли минув перший рік. Мама жила у сестри, я зрідка навідувалася в рідне місто, але до хати підійти боялася. Одного разу все-таки не втерпіла – і прийшла до неї. Хата стояла сиротою і мовчки плакала сірими запиленими вікнами. На вікні у кухні залишилися ще наші ситцеві фіраночки із зелененькими дрібними квіточками, а у вікні кімнати побачила зісохлий вазонок, якого мама залишила новим господарям... Хата дивилася заслоненими фіранками, як стара бабця сльозливими очима – не плачучи, а просто очі старі, не можуть уже і відкритися добре, сльозяться... У провулку коло хвіртки виросла кропива, а біля сараїв – трава, височенна, у півметра ростом... Такого у нас ніколи не було. Було завжди чисте подвір׳я, яке ми щосуботи підмітали... Старий дерев׳яний паркан коло городчику похилився, місцями поперекошувався і намагався не впасти, як останній п׳яничка...
Як мені тоді боліло і плакалося... І вночі мені приснилася хата знову – величезними широкими підвалами, мурованими сходами-переходами підземними, які вели до дивних і давніх скарбів... А ще я видерлася на свій улюблений стрих, а там серпень, теплий і вже трішки посивілий, трава вижовкла на краю даху росте, а за ринвою – новий мур починається, виявляється, тут є ще декілька кімнат, і ці люди, що купили будинок, не знають про це, треба їм сказати... Шукаю, щось шукаю на своєму стриху – так, як колись, просто блукаю і перескладую якісь папери, постелені на підлогу, ящики...
А ото нещодавно мені сказали, що почалася будова у нашому будинку, піднесли йому стіни вище та накрили металочерепицею дах, красивий будинок дивиться на моє рідне місто.
І сьогодні мені вкотре приснилася наша хата. Стала уже тепер вищою – стіни вже мали висоту, певно, метрів з п׳ять, а на тій стіні, яка дивиться у наш "парк" на лівому верхньому кутку – кілька барельєфів левів, так, наче той кут складено не цегли, а з великих метрових блоків, і в кожному блоку – оте зображення лева, їх певно з десяток, усі вони різні. А нижче, так, що дитина дістане рукою, також вилущені з-під штукатурки блоки, а на одному з них – напис польською (цеглою, звичайною рудою цеглою виведений, як то діти люблять цеглою по стінах писати). А напис ... було там слово "кедь" – "kedy " – оце пам׳ятаю… Але то словосполучення там написане - ніби – тоді - коли … і ще якісь написи…
І мама там, у хаті, весела, молода... І хата висока, і колір у неї такий теплий, такий сонячно жовтий, радісний. І будинок наш – колишній палац, як ото усі середньовічні львівські палаци – тільки ніхто того не знає, досі не знає, бо тільки мені це відкрилося уві сні...
Навіщо усе це написала? Мабуть, щоб крикнути - "Не продавайте рідного!" Це я аж тепер зрозуміла.
Іду дзвонити до мами. Недаремно ж мені приснився нині цей сон...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
