Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
23:09
не вистачає часу
якісно перечитати
усе що понаписував
дідим
не переймайся тим
лови свій diem carpe
гуляй допоки світ
засни із ним
якісно перечитати
усе що понаписував
дідим
не переймайся тим
лови свій diem carpe
гуляй допоки світ
засни із ним
2026.11.22
22:27
Пишу я ампулою ці
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.
Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.
Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні
2026.11.22
18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
2026.11.22
18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
2026.11.22
18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
2026.11.22
17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Долик (1965) /
Проза
Сон
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сон
Щоразу по-іншому сниться наша хата. Отоді, як мали її продавати, снилося мені, що у нашій хаті “кабачок” – отаке львівське ретро-кафе, у "парку" стоять столики під смугастими величезними парасолями, світять ліхтарі старовинні – солодко-жовто так світять, і дами ходять у довгих сукнях, у капелюшках і з мереживними парасольками в руках – усе як і мало б бути у ретро-часі ...І грає музика, а вікно – чомусь у стіні нашої комори є вікно, і з нього подаються страви на замовлення, а я біжу з кухні у свою кімнату – а все перероблено, тут готують їсти, тут миють посуд...
Іншого разу – а той раз був іще давніше, ще, мабуть, солодкої моєї підлітковості, так снилося мені, що вийшла я з хати, а ще отой просмолений піддашок із залізничних шпал стояв у сусідстві, де пожежники тримали свої вогнегасники – так от я стала попід ним, глянула на небо – а там ціла конференція літальних апаратів, космічних, і так їх багато, і такі вони усі дивні та різні, єдине – усі вони було отого ніжного сріблястого кольору, яким буває місяць уповні листопадової ночі... І я знала, що звідти на мене дивляться (хто? які істоти? люди? інопланетяни?) Не було страху, просто була цікавість і відчуття – от, ти тепер це знаєш, тепер маєш розказати, передати...
Найбільший, найстрашніший біль прийшов, коли минув перший рік. Мама жила у сестри, я зрідка навідувалася в рідне місто, але до хати підійти боялася. Одного разу все-таки не втерпіла – і прийшла до неї. Хата стояла сиротою і мовчки плакала сірими запиленими вікнами. На вікні у кухні залишилися ще наші ситцеві фіраночки із зелененькими дрібними квіточками, а у вікні кімнати побачила зісохлий вазонок, якого мама залишила новим господарям... Хата дивилася заслоненими фіранками, як стара бабця сльозливими очима – не плачучи, а просто очі старі, не можуть уже і відкритися добре, сльозяться... У провулку коло хвіртки виросла кропива, а біля сараїв – трава, височенна, у півметра ростом... Такого у нас ніколи не було. Було завжди чисте подвір׳я, яке ми щосуботи підмітали... Старий дерев׳яний паркан коло городчику похилився, місцями поперекошувався і намагався не впасти, як останній п׳яничка...
Як мені тоді боліло і плакалося... І вночі мені приснилася хата знову – величезними широкими підвалами, мурованими сходами-переходами підземними, які вели до дивних і давніх скарбів... А ще я видерлася на свій улюблений стрих, а там серпень, теплий і вже трішки посивілий, трава вижовкла на краю даху росте, а за ринвою – новий мур починається, виявляється, тут є ще декілька кімнат, і ці люди, що купили будинок, не знають про це, треба їм сказати... Шукаю, щось шукаю на своєму стриху – так, як колись, просто блукаю і перескладую якісь папери, постелені на підлогу, ящики...
А ото нещодавно мені сказали, що почалася будова у нашому будинку, піднесли йому стіни вище та накрили металочерепицею дах, красивий будинок дивиться на моє рідне місто.
І сьогодні мені вкотре приснилася наша хата. Стала уже тепер вищою – стіни вже мали висоту, певно, метрів з п׳ять, а на тій стіні, яка дивиться у наш "парк" на лівому верхньому кутку – кілька барельєфів левів, так, наче той кут складено не цегли, а з великих метрових блоків, і в кожному блоку – оте зображення лева, їх певно з десяток, усі вони різні. А нижче, так, що дитина дістане рукою, також вилущені з-під штукатурки блоки, а на одному з них – напис польською (цеглою, звичайною рудою цеглою виведений, як то діти люблять цеглою по стінах писати). А напис ... було там слово "кедь" – "kedy " – оце пам׳ятаю… Але то словосполучення там написане - ніби – тоді - коли … і ще якісь написи…
І мама там, у хаті, весела, молода... І хата висока, і колір у неї такий теплий, такий сонячно жовтий, радісний. І будинок наш – колишній палац, як ото усі середньовічні львівські палаци – тільки ніхто того не знає, досі не знає, бо тільки мені це відкрилося уві сні...
Навіщо усе це написала? Мабуть, щоб крикнути - "Не продавайте рідного!" Це я аж тепер зрозуміла.
Іду дзвонити до мами. Недаремно ж мені приснився нині цей сон...
Іншого разу – а той раз був іще давніше, ще, мабуть, солодкої моєї підлітковості, так снилося мені, що вийшла я з хати, а ще отой просмолений піддашок із залізничних шпал стояв у сусідстві, де пожежники тримали свої вогнегасники – так от я стала попід ним, глянула на небо – а там ціла конференція літальних апаратів, космічних, і так їх багато, і такі вони усі дивні та різні, єдине – усі вони було отого ніжного сріблястого кольору, яким буває місяць уповні листопадової ночі... І я знала, що звідти на мене дивляться (хто? які істоти? люди? інопланетяни?) Не було страху, просто була цікавість і відчуття – от, ти тепер це знаєш, тепер маєш розказати, передати...
Найбільший, найстрашніший біль прийшов, коли минув перший рік. Мама жила у сестри, я зрідка навідувалася в рідне місто, але до хати підійти боялася. Одного разу все-таки не втерпіла – і прийшла до неї. Хата стояла сиротою і мовчки плакала сірими запиленими вікнами. На вікні у кухні залишилися ще наші ситцеві фіраночки із зелененькими дрібними квіточками, а у вікні кімнати побачила зісохлий вазонок, якого мама залишила новим господарям... Хата дивилася заслоненими фіранками, як стара бабця сльозливими очима – не плачучи, а просто очі старі, не можуть уже і відкритися добре, сльозяться... У провулку коло хвіртки виросла кропива, а біля сараїв – трава, височенна, у півметра ростом... Такого у нас ніколи не було. Було завжди чисте подвір׳я, яке ми щосуботи підмітали... Старий дерев׳яний паркан коло городчику похилився, місцями поперекошувався і намагався не впасти, як останній п׳яничка...
Як мені тоді боліло і плакалося... І вночі мені приснилася хата знову – величезними широкими підвалами, мурованими сходами-переходами підземними, які вели до дивних і давніх скарбів... А ще я видерлася на свій улюблений стрих, а там серпень, теплий і вже трішки посивілий, трава вижовкла на краю даху росте, а за ринвою – новий мур починається, виявляється, тут є ще декілька кімнат, і ці люди, що купили будинок, не знають про це, треба їм сказати... Шукаю, щось шукаю на своєму стриху – так, як колись, просто блукаю і перескладую якісь папери, постелені на підлогу, ящики...
А ото нещодавно мені сказали, що почалася будова у нашому будинку, піднесли йому стіни вище та накрили металочерепицею дах, красивий будинок дивиться на моє рідне місто.
І сьогодні мені вкотре приснилася наша хата. Стала уже тепер вищою – стіни вже мали висоту, певно, метрів з п׳ять, а на тій стіні, яка дивиться у наш "парк" на лівому верхньому кутку – кілька барельєфів левів, так, наче той кут складено не цегли, а з великих метрових блоків, і в кожному блоку – оте зображення лева, їх певно з десяток, усі вони різні. А нижче, так, що дитина дістане рукою, також вилущені з-під штукатурки блоки, а на одному з них – напис польською (цеглою, звичайною рудою цеглою виведений, як то діти люблять цеглою по стінах писати). А напис ... було там слово "кедь" – "kedy " – оце пам׳ятаю… Але то словосполучення там написане - ніби – тоді - коли … і ще якісь написи…
І мама там, у хаті, весела, молода... І хата висока, і колір у неї такий теплий, такий сонячно жовтий, радісний. І будинок наш – колишній палац, як ото усі середньовічні львівські палаци – тільки ніхто того не знає, досі не знає, бо тільки мені це відкрилося уві сні...
Навіщо усе це написала? Мабуть, щоб крикнути - "Не продавайте рідного!" Це я аж тепер зрозуміла.
Іду дзвонити до мами. Недаремно ж мені приснився нині цей сон...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
