Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска,
Ти життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска,
Ти життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
2026.04.27
16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
2023.12.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Поеми
Єгояда
І постарів Єгояда, і наситився днями й помер.
Він був віку ста й тридцяти літ, коли помер.
І поховали його в Давидовім місті з царями,
Бо робив він добро в Ізраїлі і для Бога, і для Його Храму.
Діврей ямім (Друга Книга хронік), 24.15-16
Лютує Атальягу, мстить за сина.
Але кому? Не тим, хто його вбив,
А нищить все потомство царське.
Ні, не помста, а намір владарювати,
Бути царицею, а не радником, як доти.
І такою, щоб зрушить з трону не посмів ніхто.
Іще в Ізраїльському царстві, де народилась,
Вклонялася Ваалові, то ж і в Юдеї, як заміж вийшла,
Не мала наміру ходить до Храму.
Згадувала про Дім Божий, як не стачало золота й срібла.
Не відала, що саме там, у Храмі, підростає
Єдиний уцілілий з царської родини.
Єгояда,священик, наказав дружин,
Сховати немовлятко в в своїй опочивальні.
А поки Йоаш спинавсь на ноги,
Єгояда робив усе, щоб якомога швидше
Зіпхнути з трону богохульницю-царицю.
Почав із війська: домовився з начальниками сотень,
Щоб обійшли Юдею й зібрали розігнаних левітів,
Порозумілися з із главами усіх родин.
І ось, як однодумці зійшлися в Божім Домі,
З’явивсь Єгояда з Йоашем семилітнім.
«Віднині – це наш справжній цар!»- сказав.-
Він владарювати буде, як заповів Всевишній!
Ми ж маємо допомогти йому зійти на трон!»
Стоять довкруж Йоаша озброєні левіти в Храмі,
А на подвірї – зі списами й щитами вояки і люд.
З Йоашем вийшов Єгояда до тисяч тих,
Хто звідусюд прийшов, щоб освятить Шабат.
Поклав на голову хлопчині корону,
А в руки подає звої Закону
І проголошує: «Хай живе наш цар!»
І тої ж миті засурмили сурми,
І голосами співаків розлунився святий Єрусалим.
І вперше за шість літ Атальягу подалась до Храму
І не йме віри своїм очам:
На помості цар, а поруч – священик і зверхники...
На радощах співає і танцює люд...
І шати царські роздира вже-не-цариця,
Та спромоглася тільки прохрипіти:
«Змова...Змова...»
«Виведіть її крізь Кінську браму і вбийте там,
Щоб не паскудила Божого Дому»- звелів Єгояда.
...І заходивсь священик із царем побожним
Доводить до пуття понівечений Храм,
Бо ж Атальягу разом із синками
Забрала все, аби прикрасити Ваала.
І вгодне все в очах Господніх робив Йоаш,
Допоки іще з колиски наставником був священикю
Та ось лежить поміж царів Єгояда,
А радниками в юного царя – вельможі.
І відтоді не єдиному Всевишньому,
А божкам домашнім, камінню й деревам
Почав вклонятись цар, а за ним і люд Юдеї.
«Схаменіться! Не переступайте заповіти Божі!»-
Кричав Захарія, син Єгояда,
Як Дух Господній огорнув його.
Але не слухали відступники пророка,
А як набрид вмовляннями своїми,
З наказу царського закидали його камінням.
«Нехай побачить Бог і вам віддасть належне!»-
Устиг сказать Захарія на смертнім одрі...
...І сталось так, як і просив пророк:
Погнали знать в Дамаск, царя раби забили в ліжку.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Єгояда
І постарів Єгояда, і наситився днями й помер.
Він був віку ста й тридцяти літ, коли помер.
І поховали його в Давидовім місті з царями,
Бо робив він добро в Ізраїлі і для Бога, і для Його Храму.
Діврей ямім (Друга Книга хронік), 24.15-16
Лютує Атальягу, мстить за сина.
Але кому? Не тим, хто його вбив,
А нищить все потомство царське.
Ні, не помста, а намір владарювати,
Бути царицею, а не радником, як доти.
І такою, щоб зрушить з трону не посмів ніхто.
Іще в Ізраїльському царстві, де народилась,
Вклонялася Ваалові, то ж і в Юдеї, як заміж вийшла,
Не мала наміру ходить до Храму.
Згадувала про Дім Божий, як не стачало золота й срібла.
Не відала, що саме там, у Храмі, підростає
Єдиний уцілілий з царської родини.
Єгояда,священик, наказав дружин,
Сховати немовлятко в в своїй опочивальні.
А поки Йоаш спинавсь на ноги,
Єгояда робив усе, щоб якомога швидше
Зіпхнути з трону богохульницю-царицю.
Почав із війська: домовився з начальниками сотень,
Щоб обійшли Юдею й зібрали розігнаних левітів,
Порозумілися з із главами усіх родин.
І ось, як однодумці зійшлися в Божім Домі,
З’явивсь Єгояда з Йоашем семилітнім.
«Віднині – це наш справжній цар!»- сказав.-
Він владарювати буде, як заповів Всевишній!
Ми ж маємо допомогти йому зійти на трон!»
Стоять довкруж Йоаша озброєні левіти в Храмі,
А на подвірї – зі списами й щитами вояки і люд.
З Йоашем вийшов Єгояда до тисяч тих,
Хто звідусюд прийшов, щоб освятить Шабат.
Поклав на голову хлопчині корону,
А в руки подає звої Закону
І проголошує: «Хай живе наш цар!»
І тої ж миті засурмили сурми,
І голосами співаків розлунився святий Єрусалим.
І вперше за шість літ Атальягу подалась до Храму
І не йме віри своїм очам:
На помості цар, а поруч – священик і зверхники...
На радощах співає і танцює люд...
І шати царські роздира вже-не-цариця,
Та спромоглася тільки прохрипіти:
«Змова...Змова...»
«Виведіть її крізь Кінську браму і вбийте там,
Щоб не паскудила Божого Дому»- звелів Єгояда.
...І заходивсь священик із царем побожним
Доводить до пуття понівечений Храм,
Бо ж Атальягу разом із синками
Забрала все, аби прикрасити Ваала.
І вгодне все в очах Господніх робив Йоаш,
Допоки іще з колиски наставником був священикю
Та ось лежить поміж царів Єгояда,
А радниками в юного царя – вельможі.
І відтоді не єдиному Всевишньому,
А божкам домашнім, камінню й деревам
Почав вклонятись цар, а за ним і люд Юдеї.
«Схаменіться! Не переступайте заповіти Божі!»-
Кричав Захарія, син Єгояда,
Як Дух Господній огорнув його.
Але не слухали відступники пророка,
А як набрид вмовляннями своїми,
З наказу царського закидали його камінням.
«Нехай побачить Бог і вам віддасть належне!»-
Устиг сказать Захарія на смертнім одрі...
...І сталось так, як і просив пророк:
Погнали знать в Дамаск, царя раби забили в ліжку.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
