Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.11
23:17
Не на жарт розкис маслюк:
час пливе, а він — малюк.
Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.
Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:
час пливе, а він — малюк.
Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.
Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:
2026.10.11
22:15
часу дрібязок все що лишилося
змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив
змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив
2026.10.11
18:04
Про що ж він думав? Той, що уславився розбоєм,
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
2026.10.11
16:56
Ще з часів радянської влади у літературному колі поетами вважалися тільки ті, хто був членом спілки письменників. З моїх пошуків я зрозумів, що Володимир Мацуцький не є членом спілки, а ви називаєте його поетом. Може це ваша особиста думка?
Ні, це не о
2026.10.11
16:33
Господи! Як зимно! Як же зимно!
Мій малий осінній острівець
Перетворює на крик нестримний
Сповідь недолюблених сердець.
Спомин золотавою стезею
Йде та озирається назад.
Зрадники, ханжі та фарисеї
Мій малий осінній острівець
Перетворює на крик нестримний
Сповідь недолюблених сердець.
Спомин золотавою стезею
Йде та озирається назад.
Зрадники, ханжі та фарисеї
2026.10.11
15:33
Дрімай, дрімай, - шепоче в'ялий вітер,
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил півден
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил півден
2026.10.11
12:30
Вже кілька днів гриміло десь на сході
І виднокіл щоночі весь палав.
Максим пів ночі взагалі не спав,
Стояв, на схід дивився на городі.
Чого хотів насправді, він не знав.
Сказати чесно й німці вже дістали.
Та й москалів не надто і чекали.
Отож, пів
І виднокіл щоночі весь палав.
Максим пів ночі взагалі не спав,
Стояв, на схід дивився на городі.
Чого хотів насправді, він не знав.
Сказати чесно й німці вже дістали.
Та й москалів не надто і чекали.
Отож, пів
2026.10.11
09:42
Ліхтар негаснучий — латунь,
Ломбарду стіл — живий товариш,
Заледве в спалахах мовчун,
Дощами схований між згарищ.
Латаття жовте, чорний кмин,
Родинний герб — лиха данина
Всього, що чхає, як комин,
Ломбарду стіл — живий товариш,
Заледве в спалахах мовчун,
Дощами схований між згарищ.
Латаття жовте, чорний кмин,
Родинний герб — лиха данина
Всього, що чхає, як комин,
2026.10.11
08:34
Зазираю у очі бездонні,
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.
2026.10.11
07:16
Сталось так, як сталось,
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.
2026.10.11
00:18
На вакації до Печеніжина
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.
В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.
В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
2026.10.10
19:17
Не спитала любов, не спитала,
так, зненацька, у серце ввійшла:
хоч без слів,
але піснею стала,
хоч без квітів,
але зацвіла.
2011
так, зненацька, у серце ввійшла:
хоч без слів,
але піснею стала,
хоч без квітів,
але зацвіла.
2011
2026.10.10
16:37
Хризантеми запалюють осінь:
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.
Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.
Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру
2026.10.10
16:03
Дивлюсь я на колишню повінь,
Що стала привидом і сном,
Де чатовий лиш місяць повня
Киває ввічливо чолом.
На місці повені болото,
Сухі багнети комишів.
На березі дружина Лота
Що стала привидом і сном,
Де чатовий лиш місяць повня
Киває ввічливо чолом.
На місці повені болото,
Сухі багнети комишів.
На березі дружина Лота
2026.10.10
12:30
Всі часто поспішають та дарма,
Бо часу завжди мало чи нема .
Постійно не встигаєм вічно ми,
А хочеться спинити гарну мить.
Бо день, як м’ячик, просто скік та скік.
Біжиш за ним, а він уже утік.
Зупинишся, оглянешся, а там…
Бо часу завжди мало чи нема .
Постійно не встигаєм вічно ми,
А хочеться спинити гарну мить.
Бо день, як м’ячик, просто скік та скік.
Біжиш за ним, а він уже утік.
Зупинишся, оглянешся, а там…
2026.10.10
12:23
безперечно святково
і пристрасно
хоч би навіть через утому
підноситься географічне
топонімічне тобто
при своїй винятковій митниці
пан матвій звісний
всім вам відомий
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і пристрасно
хоч би навіть через утому
підноситься географічне
топонімічне тобто
при своїй винятковій митниці
пан матвій звісний
всім вам відомий
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Поеми
Єгояда
І постарів Єгояда, і наситився днями й помер.
Він був віку ста й тридцяти літ, коли помер.
І поховали його в Давидовім місті з царями,
Бо робив він добро в Ізраїлі і для Бога, і для Його Храму.
Діврей ямім (Друга Книга хронік), 24.15-16
Лютує Атальягу, мстить за сина.
Але кому? Не тим, хто його вбив,
А нищить все потомство царське.
Ні, не помста, а намір владарювати,
Бути царицею, а не радником, як доти.
І такою, щоб зрушить з трону не посмів ніхто.
Іще в Ізраїльському царстві, де народилась,
Вклонялася Ваалові, то ж і в Юдеї, як заміж вийшла,
Не мала наміру ходить до Храму.
Згадувала про Дім Божий, як не стачало золота й срібла.
Не відала, що саме там, у Храмі, підростає
Єдиний уцілілий з царської родини.
Єгояда,священик, наказав дружин,
Сховати немовлятко в в своїй опочивальні.
А поки Йоаш спинавсь на ноги,
Єгояда робив усе, щоб якомога швидше
Зіпхнути з трону богохульницю-царицю.
Почав із війська: домовився з начальниками сотень,
Щоб обійшли Юдею й зібрали розігнаних левітів,
Порозумілися з із главами усіх родин.
І ось, як однодумці зійшлися в Божім Домі,
З’явивсь Єгояда з Йоашем семилітнім.
«Віднині – це наш справжній цар!»- сказав.-
Він владарювати буде, як заповів Всевишній!
Ми ж маємо допомогти йому зійти на трон!»
Стоять довкруж Йоаша озброєні левіти в Храмі,
А на подвірї – зі списами й щитами вояки і люд.
З Йоашем вийшов Єгояда до тисяч тих,
Хто звідусюд прийшов, щоб освятить Шабат.
Поклав на голову хлопчині корону,
А в руки подає звої Закону
І проголошує: «Хай живе наш цар!»
І тої ж миті засурмили сурми,
І голосами співаків розлунився святий Єрусалим.
І вперше за шість літ Атальягу подалась до Храму
І не йме віри своїм очам:
На помості цар, а поруч – священик і зверхники...
На радощах співає і танцює люд...
І шати царські роздира вже-не-цариця,
Та спромоглася тільки прохрипіти:
«Змова...Змова...»
«Виведіть її крізь Кінську браму і вбийте там,
Щоб не паскудила Божого Дому»- звелів Єгояда.
...І заходивсь священик із царем побожним
Доводить до пуття понівечений Храм,
Бо ж Атальягу разом із синками
Забрала все, аби прикрасити Ваала.
І вгодне все в очах Господніх робив Йоаш,
Допоки іще з колиски наставником був священикю
Та ось лежить поміж царів Єгояда,
А радниками в юного царя – вельможі.
І відтоді не єдиному Всевишньому,
А божкам домашнім, камінню й деревам
Почав вклонятись цар, а за ним і люд Юдеї.
«Схаменіться! Не переступайте заповіти Божі!»-
Кричав Захарія, син Єгояда,
Як Дух Господній огорнув його.
Але не слухали відступники пророка,
А як набрид вмовляннями своїми,
З наказу царського закидали його камінням.
«Нехай побачить Бог і вам віддасть належне!»-
Устиг сказать Захарія на смертнім одрі...
...І сталось так, як і просив пророк:
Погнали знать в Дамаск, царя раби забили в ліжку.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Єгояда
І постарів Єгояда, і наситився днями й помер.
Він був віку ста й тридцяти літ, коли помер.
І поховали його в Давидовім місті з царями,
Бо робив він добро в Ізраїлі і для Бога, і для Його Храму.
Діврей ямім (Друга Книга хронік), 24.15-16
Лютує Атальягу, мстить за сина.
Але кому? Не тим, хто його вбив,
А нищить все потомство царське.
Ні, не помста, а намір владарювати,
Бути царицею, а не радником, як доти.
І такою, щоб зрушить з трону не посмів ніхто.
Іще в Ізраїльському царстві, де народилась,
Вклонялася Ваалові, то ж і в Юдеї, як заміж вийшла,
Не мала наміру ходить до Храму.
Згадувала про Дім Божий, як не стачало золота й срібла.
Не відала, що саме там, у Храмі, підростає
Єдиний уцілілий з царської родини.
Єгояда,священик, наказав дружин,
Сховати немовлятко в в своїй опочивальні.
А поки Йоаш спинавсь на ноги,
Єгояда робив усе, щоб якомога швидше
Зіпхнути з трону богохульницю-царицю.
Почав із війська: домовився з начальниками сотень,
Щоб обійшли Юдею й зібрали розігнаних левітів,
Порозумілися з із главами усіх родин.
І ось, як однодумці зійшлися в Божім Домі,
З’явивсь Єгояда з Йоашем семилітнім.
«Віднині – це наш справжній цар!»- сказав.-
Він владарювати буде, як заповів Всевишній!
Ми ж маємо допомогти йому зійти на трон!»
Стоять довкруж Йоаша озброєні левіти в Храмі,
А на подвірї – зі списами й щитами вояки і люд.
З Йоашем вийшов Єгояда до тисяч тих,
Хто звідусюд прийшов, щоб освятить Шабат.
Поклав на голову хлопчині корону,
А в руки подає звої Закону
І проголошує: «Хай живе наш цар!»
І тої ж миті засурмили сурми,
І голосами співаків розлунився святий Єрусалим.
І вперше за шість літ Атальягу подалась до Храму
І не йме віри своїм очам:
На помості цар, а поруч – священик і зверхники...
На радощах співає і танцює люд...
І шати царські роздира вже-не-цариця,
Та спромоглася тільки прохрипіти:
«Змова...Змова...»
«Виведіть її крізь Кінську браму і вбийте там,
Щоб не паскудила Божого Дому»- звелів Єгояда.
...І заходивсь священик із царем побожним
Доводить до пуття понівечений Храм,
Бо ж Атальягу разом із синками
Забрала все, аби прикрасити Ваала.
І вгодне все в очах Господніх робив Йоаш,
Допоки іще з колиски наставником був священикю
Та ось лежить поміж царів Єгояда,
А радниками в юного царя – вельможі.
І відтоді не єдиному Всевишньому,
А божкам домашнім, камінню й деревам
Почав вклонятись цар, а за ним і люд Юдеї.
«Схаменіться! Не переступайте заповіти Божі!»-
Кричав Захарія, син Єгояда,
Як Дух Господній огорнув його.
Але не слухали відступники пророка,
А як набрид вмовляннями своїми,
З наказу царського закидали його камінням.
«Нехай побачить Бог і вам віддасть належне!»-
Устиг сказать Захарія на смертнім одрі...
...І сталось так, як і просив пророк:
Погнали знать в Дамаск, царя раби забили в ліжку.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
