То зроби примітку: "читати лише мешканцям Західної України". Всі інші перестануть читати і голови ламати ;))

Я - не ксенофоб. Почитай Мар"яну Варців на рахунок того, хто має право розмовляти чистою українською мовою) Погугли в неті. А голову ламати корисно. Навіть Шевченко казав - "і чужого научайтесь, й свого не цурайтесь". Це - моє. А якщо тобі чуже, то "научайся"!)

Ти не ксенофоб, ти впертюх. А це не завжди на користь - і тобі, і віршам твоїм.

Що впертюх, це правда.) І навіть згоден, що це мені не на користь. Але зате - на користь одній з моїх рідних мов. Ще раз повторюся - я не хочу виродити свою рідну мову до рівня есперанто. Особливо, щоб і близько не пахло словами, які нагадують російські. )Я - за співжиття діалектних, іншомовних, всяких цікавих "ізмів", і навіть "русизмів", які прижилися (Боже, що він верзе! (Грені нервово п"є валер"янку))і живуть паралельно з українськими словами, не загрожуючи їм, а тільки відображуючи якісь реалії сучасних мовних процесів. Це нормально! Так є у всїх світових мовах. Хоч я й трохи розумію тих, хто живе в двомовному середовищі і відчуває постійний страх і спротив поглинанню рідної мови мовою російською. Але для мене особисто, російська - всього лише одна з багатьох світових мов. Така ж як польська, португальська чи конкані. І в мене деколи навіть появляється бажання повернути деякі слова, які вийшли з української - і прижилися в російській як блудних синів. Бо чим багатша мова - тим це для неї (та й для нас - літераторів) - це краще.

Не заводьтеся, Ярославе. Як я розумію, ніхто вас не примушує зректися чи цуратися чогось такого свого, рідного. Тим більше, що приклад з морелями не принциповий. Це не той випадок, який варто відстоювати. Бо є дуже діалектичні і автентичні слова, які лишається тільки смакувати і насолоджуватись. А морель - це просто невірне загальновживане слово.
Втім, на ваш розсуд)

Дякую, Хуане! Вже заспокоївся.)

У матросов нєт вопросов.

Дякую, Женю!)

Дякую, Любо, що з тими росами ти відчула те, що й я. Тоді так і залишу. А оті "морелей" в контексті цього рядка мені не звучить. але ще подумаю.
А про Воду і Ріку згадав тому, що ці слова повторюються в кількох моїх поезіях, та й хотів трохи розказати про селище мого батька.
Що цікаво, що наше селище колись вважалося містом (ще десь чи не в 15 столітті йому було надано Магдебурське право). Ще й зараз його центральна частина називається Містом. Цю назву я теж використовую в своїх поезіях.
тому - Вода, Ріка і Місто...

Дякую, Марійко! ти все добре відчуваєш)

я вже пояснював, Валерію, який смисл вкладав я в цей образ. Люба Бенедишин теж з цим погодилася. а вона для мене - авторитет.

Я прочитав всі коментарі перед тим, як публікувати свій. :)

Так, шановний РМ. І вона страшенно терпка, з таким специфічним присмаком. Я тільки згадую про неї - і в мене одразу виникає відчуття оскоми -такої, що аж в вухах віддає)

А в нас, правда, не мОрелі, а мУралі, кажуть на абрикоси :)))