ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2026.02.16 22:56
***
Ти поміж мрій застряг навічно
І відмінить ніхто не вправі
Тому, що ти увесь стоїчний.
Отож, гуляй і мрій надалі…
І не забудь про відпочинок,
Про захист власний від пройдохів…
Обзаведись для «клина» клином
Хоча би з кимсь, хоча би трохи.

Ігор Шоха
2026.02.16 20:51
На мосту між учора і завтра
На зламі долі як і мій народ,
приречений цуратися гордині,
іду у ногу з течією вод
по схиленій до заходу долині.

Минаю нерозведені мости
над рукавами синього Дунаю,
та до кінця ніколи не дійти,

Іван Потьомкін
2026.02.16 20:36
З голосу Езопа
Дерево рубав побіля річки чоловік.
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води

Олександр Буй
2026.02.16 20:35
Відлига
Зима тече струмками у весну,
Несе в моря корвети паперові.
Я скоро знов до ранку не засну,
Як соловей співатиме в діброві.

Душа міняє агрегатний стан –
Тече крижинка по щоці сльозою.
Суворішим іще на зиму став,

В Горова Леся
2026.02.16 17:42
Про тебе
Стече переболілими обрАзами
Мій сум про тебе. Звісно, що стече,
Напишеться підранішнім дощем
По склі нічному наостанок сказане.
Й садно, натерте часом, запече.

Спочатку ледве чутно, ледве впізнано.
Беззвучно закричу в ту мить: почуй,

Борис Костиря
2026.02.16 12:14
Монолог маргінала
Я - контркультура, я хлопець із підворіття
З Маркузе й гітарою в грубих руках.
На мене осіло, мов попіл, жорстоке століття.
І падають вірші додолу, як вічності прах.

Сиджу під стіною у рвоті і бруді земному,
Ковтаю ілюзії, ніби торішній портвей

Віктор Кучерук
2026.02.16 07:16
* * *
Зимові дні, неначе сни,
Минають скоро, -
Прояви жданої весни
Щодня надворі.
Водою хутко взявся сніг
І вже струмочки
Бринять і лащаться до ніг,
І тішать очко.

Микола Дудар
2026.02.15 23:23
Як тебе не згадати...
Котика ніжного дотики…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…

С М
2026.02.15 17:23
Фенікс із морозива (Jefferson Airplane)
Знати би от
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні

Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней

Ігор Терен
2026.02.15 16:58
В тіні і на виду
А кривда залишає хибні тіні
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.

***
А малорос на вухо не тугий,

Євген Федчук
2026.02.15 15:28
Катерина Перша – від повії до імператриці
Про царицю Катерину Другу по Росії
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто

Олена Побийголод
2026.02.15 14:17
1994. Весілля №3 (опера-буфа)
Із Леоніда Сергєєва

Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.

Теща:
Що оце?

Тесть:

Борис Костиря
2026.02.15 11:44
Мінливість
Мінливість травня тиха і примарна
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.

Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить

Юрій Гундарів
2026.02.15 10:46
Інтерв‘ю
Доброго вечора, шановні радіослухачі! В ефірі щотижнева передача «Особистість - поруч!» Сьогодні наш гість - переможець конкурсу короткого оповідання на таку всеосяжну тему, як «Мета мого життя», Іван Кочур. Зараз ми сидимо у затишній однокімнатній ква

Іван Потьомкін
2026.02.14 19:27
Папуги шаленого Віссаріона
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати

Микола Дудар
2026.02.14 15:38
В кожну ніч
Здетонірував неспокій…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів


Поетичні Майстерні



 Нові автори (Поезія):

Стейсі Стейсі
2026.02.14

Дарій Стрілецький
2026.02.05

Акко Акко
2026.02.03

Стефан Наздоганяйко
2026.01.28

Кіра Лялько
2026.01.22

Аліна Гурин
2026.01.19

Лесь Коваль
2026.01.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія





  Вірші, проза, аналітика, огляди
Автори / Олена Ткачук (1987) / Вірші

 ***
Нас, міських, не навчено про осінь.
Не буває осені в містах!
В міжсезоння ходимо, як гості.
Крякне ворон – нам уже і птах.

А за містом осінь павичева.
Шарудять, мов крила, кольори.
А у місті це хіба дерева?
Все якісь сутулі стовбури.

І зметуть – хай упаде листочок.
І гербарій коштує старань!
Порпається бабця, наче квочка:
Ще б каштанів їй для натирань.

Я по справжнє виберусь за місто.
Там цікаво. Там пожежі листя.

Клапті диму падають навзнак.
Палять осінь, наче Жанну д’Арк.

2011

• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)



Про публікацію
Дата публікації 2011-11-10 15:04:01
Переглядів сторінки твору 4331
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.013 / 5.52)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.881 / 5.45)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.745
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2012.10.20 17:49
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Наталка Ліщинська (Л.П./Л.П.) [ 2011-11-10 15:33:13 ]
О! Який цікавий вірш, зі свіжими образами, з настроєм - браво! Але зверніть увагу на техніку.
Крякне ворон - ну він же не качка, правда? Каркне, мабуть. Наголос підвів зі стовбурами, але краще зарахуємо, як авторський. :-) Дуже вже вірш сподобався. :-) Ось не найкращий рядок, Олено: Дим багать хапається за карк. Він залишає враження штучно притягнутого для рими Жанні д"Арк... На жаль.
Ще дрібне запропоную, можливо Вам сподобається:
І зметуть – лиш упаде листочок.
Тож гербарій коштує старань!

Дякую за вірш, Олено!



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Ткачук (М.К./М.К.) [ 2011-11-10 17:06:01 ]
Щодо ворона. Десь - не згадаю, де, читала "кряче ворон". Але це ще треба уточнити в словниках і у більш компетентних, ніж я, людей.
Стовбури. Так, знаю, що має бути стОвбури, але нехай буде авторський наголос.
Щодо Жанни д"Арк. У мене відчуття "притягнутості" не виникало. От якби ще чиюсь думку... Може, справа в тому, що це слово в укр.мові не надто часто вживається?
Просто вірш написаний лише щойно, мабуть, я поспішила його викладати в інтернет.
А взагалі часто жалкую, що не маю філологічної освіти.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2011-11-10 18:10:27 ]
Ворон у багатьох народних піснях саме "кряче", а не "каркає" (досить заґуґлити "кряче ворон"), так що тут усе в порядку.
А от з "карком" складніше. От послухайте: "Дим багать хапається за карк" - тобто хапає сам себе за потилицю. Якби дим хапав за горло (в смислі - душив, це для диму природно), та ще й когось, а не себе - ніяких питань... :)
І з варіантом, запропонованим Наталкою:
"І зметуть – лиш упаде листочок.
Тож гербарій коштує старань!" - цілком згодна. Тут думка висловлена чіткіше.
Оце стільки написала, а по суті ж я з автором зовсім не згодна - є осінь у місті! Пішла недавно у центральний парк (ви його, Олено, мабуть, ще не забули) - і стільки кадрів "наклацала"... Такі пейзажі, аж душа завмирає :))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Наталка Ліщинська (Л.П./Л.П.) [ 2011-11-11 09:28:51 ]
Справа в тім, Олено, що кряче ворон - це одне, а крякне - ну відтіночок інший, відчуйте, будь ласка, Ви ж - поетеса! :-) Відразу смішно, бо качку бачу, навіть не так - качковорона. :-) Не люблю наполягати, завжди кажу, що автор годен робити все, що заманеться, зі своїм віршем, але подумайте ще над "каркне". Бігме, варто, адже ні розмір, ні зміст не постраждають, навпаки...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Омельченко (Л.П./М.К.) [ 2011-11-10 17:23:23 ]
Вірш про осінь - це ж така заїжджена тема, а як свіжо звучить, тому що образи - оригінальні! І про Жанну МЕНІ ДУЖЕ СПОДОБАЛОСЯ, Я ЩЕ НІДЕ ТАКОГО НЕ ЧУЛА. ОЛЕНКО, МОЛОДЕЦЬ! І про бабцю міську, яка у пошуках скромних міських дарів природи - теж класно. Дякую!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Ткачук (М.К./М.К.) [ 2011-11-10 17:33:56 ]
О, та бабця щоранку порпається під каштанами біля будинчку музею, в якому працюю. Така колоритна бабця!
От тільки мене дивує, як то вона опинилася в одному вірші з орлеанською дівою! :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2011-11-10 19:22:54 ]
Мені вірш - душе спождобався, Оленко. Щиро! Взагалі останнім часом відчуваю якусь співзвучність у Ваших віршах, щось на кшталт: якби я про це писала, то теж десь би в цьому напрямку і "рухалася". Сподіваюсь, Ви розумієте про що я і це Вас не ображає.
Далі. Це у мене було у вірші "Поза собою": "чом душа твоя вороном кряче". Погоджуюсь і з Наталкою, і з Грені, але, мабуть, не на всі сто. "Кряче" - поруч з вороном - звучить тривожно, протяжно і довго, як і належить.
А "крякне" - звучить... якось так миленько-смішно, і справді виникають асоціації з качечкою. Але в канві саме цього вірша (доброго по своїй суті) - в принципі воно не псує картини. Залежно, який настрій задумувався автором.

І зметуть – хай упаде листочок.
І гербарій коштує старань! - тут я саме так би і залишила. Бо тут кожен рядок - про різне говорить, як я зрозуміла. Тут не може бути ніякого продовження думки.

От з "карком" - справді проблемка. Треба думати...
Може, "хапається за парк"?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Ткачук (М.К./М.К.) [ 2011-11-11 10:19:56 ]
Щодо слова "крякати", то вчора зазирнула в тлумачний словник. Виявляється, це слово відноситься виключно до птахів родини воронових, а про качок Великий тлумачний словник укр. мови не говорить абсолютно нічого! Тому, Наталю, Гренуіле і пані Любове, з кряканням ворона абсолютно все гаразд! А цей рядок дійсно задумувався як іронічний, мовляв, тут нам і ворон неабиякий птах ("за неимением лучшего") і в наступному рядку я говорю про заміську осінь у порівнянні з розкішним павичем як контраст з чорним крякаючим вороном.
Щодо слова "хапається", то в мене теж були питання, має бути "хапає"...
Дякую за увагу до мого скромного вірша.
З гербарієм я теж не змінюватиму.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2011-11-11 10:44:33 ]
А в мене - до слова "хапається" - жодних зауважень, Оленко. Нмд, дим саме це й робить, особливо, коли стелиться. Це дуже гарний образ. От за що хапається, це інше питання. Тому я й запропонувала замість сумнівного "карк"(бо невідомо чий) - "парк".
Натхнення!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Ткачук (М.К./М.К.) [ 2011-11-11 11:29:42 ]
Так, але справа в тому, що в попередніх рядках я вибираюся за місто, а парк - це територія якраз в межах міста. В просторовому відношенні цей варіант "не грає".
Думаю.