Хто не любить, той не пізнав Бога , тому що Бог є ЛЮБОВ!

І сказав Ісус: Також не судіть, щоб не суджено й вас; і не осуджуйте, щоб і вас не осуджено; прощайте, то простять і вам. (Від Луки 6:37)

Ісусе, я довіряю Тобі!- слова, що є ключем, який відкриває двері до Божого Милосердя.

Сказав Господь Ісус Христос: Я і Отець - одно. (від Івана 10:30)
Хто не любить, той не пізнав Бога , тому що Бог є любов!
Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває!(Перше Соборне Послання Святого Апостола Іоана Богослова 4: 8, 16)
Я, Я ГОСПОДЬ, І КРІМ МЕНЕ НЕМАЄ СПАСИТЕЛЯ!(Книга Пророка Ісаї 43:11)

МОЛИТВА ГОСПОДНЯ (від Матвія 6:9-13)
ЗАПОВІДІ БОЖІ (Біблія, Вихід 20:2-17)
ЗАПОВІДІ ЛЮБОВІ (від Матвія 22:35-40)

Народження Спаса –
Не кульку сріблясту,
А Кулю Земну
В руки Божій Дитині
Небесний Отець
Віддає на спасіння.


На порозі стояв Андрійко, з його очей текли сльози.
- Що сталося, синку? – стривожено запитала мати, визираючи з кухні.
- Мій Робік. Він... Він його зламав! – тільки і зміг промовити Андрійко, кидаючись до дитячої.
Робік, маленький іграшковий робот, подарунок малому на Святого Миколая, був найулюбленішою Андрійковою забавкою.
- Був... А тепер, що? – роздумував, вертячи в руках Робіка, Андрійко. – Це вже не робот... Це якась дурна лялька. Для чого він це зробив? Той, кого я вважав своїм найкращим другом!
І тут, перед Андрійковими очима постає картина, яка передує сварці друзів.
Андрійко бере Робіка, та виходить у двір. У дворі на нього вже чекають однолітки, і майже у кожного в руках якась іграшка. Дарунки від св. Миколая!
А ось і Юрко. Побачивши Андрійка, він біжить йому назустріч
- Поглянь, - сяючи з радощів, каже Юрко, – Це мені від св. Миколая. Подобається?
- Не знаю, - відповідає Андрійко, кинувши погляд на гарненьке кольорове авто. – Я такими вже не граюся. Це для малюків.
- А, якими ти граєшся? – сторопівши від почутого, запитує Юрко.
- А отакими! – і тут Андрійко показує Юркові свого Робіка. – Ось справжній подарунок!
- І у мене справжній, – ображається Юрко. – І зовсім він не для малюків. Це мені св. Миколай подарував. Йому краще знати, що і коли кому дарувати.
- А от і несправжній! – не вгамовується Андрійко. – Кращого за мого Робіка подарунка не буває. Ти тільки поглянь, на що він здатний, я тобі зараз покажу, – говорячи це, Андрійко починає натискати на якісь ґудзики, які мають привести Робіка в дію. – Зараз... Зараз... Зачекай... Ось, він уже руку піднімає... Це не якесь там безглузде авто.
І тут відбувається неймовірне, те, чого Андрійко взагалі не міг собі уявити. Юрко вишарпує у нього з рук Робіка, кидає у сніг, і починає топтати ногами.
- Що ти робиш?! – волає у відчаю Андрійко, кидаючись до Юрка, та вихоплюючи з-під ніг іграшку. – Що ти робиш?!
Але, мабуть, Робіка таки виготовили з дуже якісного матеріалу, бо зовні він анітрохи не постраждав. Та, однак, щось йому таки зашкодило - наступні спроби привести забавку в дію були марні.

Сльози тоненькими рівчачками скочувалися по Андрійкових щоках.

До кімнати увійшла мама. Вона лагідно погладила Андрійка по голові.
- Заспокойся, синку, - тихо промовила вона. - Усе буде гаразд. Ось татко прийде, і все владнає. А поки що пішли, я твоїх улюблених пиріжків із капустою напекла.
- Не хочу пиріжків, - похнюпившись, відказав Андрійко. – Хочу спати.
Якщо чесно, то він і спати не хтів. А так... Сказав, бо взагалі не знав, що відповісти. І з чого це мама взяла, що татко все владнає?
Тим часом запах глиці та мерехтіння різнобарвних вогників на різдвяній ялинці нагадували, що от-от має відбутися свято.

Прокинувся Андрійко від тихого співу:

- Свята ніч, тиха ніч!
Ясність б'є від зірниць,
Дитинонька Пресвята,
Така ясна, мов зоря,
Спочиває в тихім сні.

Спів линув десь знадвору.
Підхопившись, Андрійко підбіг до вікна. На вулиці було безлюдно. Сніг, наче біле пір’я, кружляв у повітрі.
- Як гарно! – захопився побаченим хлопчик, але враз, наче щось пригадавши, насупився. На очі знову навернулися сльози.
- Робік... І, хто винний?! Його найкращий друг!

- Свята ніч, тиха ніч!
Ой, утри сльози з віч:
Бо Син Божий йде до нас,
Цілий світ любов'ю спас,
Витай нам святе Дитя! –

Знову почувся дивний спів.

Андрійко прислухався. Тепер здавалося, що спів доноситься вже згори. Хлопчик підвів очі. Поміж крихітних зірок, якими було рясно усіяне небо, Андрійко помітив велику і дуже гарну Зірку. ЇЇ золоте сяйво чимось нагадувало лагідне сонячне проміння. Хлопчик навіть тепло відчув. Від цього тепла сльози на очах почали висихати, а на душі стало спокійно й радісно.

- Цікаво, і хто ж це там співає? – промовив до себе Андрійко, пильно вдивляючись у велику яскраву Зірку.
- Та це ж я, - почулося раптом. - Це я співаю. Зірка.
- Зірка? – здивувався Андрійко. – А хіба зірки співають?
- Авжеж, співають. Особливо в таку ніч, як сьогодні. – запевнила велика яскрава Зірка.
- А, яка сьогодні ніч? – поцікавився Андрійко. – Щоправда, батьки розповідали...
- Звісно, розповідали, - підхопила Зірка, - сьогодні Свята Ніч. От послухай, - і Зірка знову заспівала,

- Свята Ніч настає,
Ясний блиск із неба б'є,
В людськім тілі Божий Син
Прийшов нині в Вифлеєм,
Щоб спасти цілий світ.

- Так, так, - пожвавився Андрійко, - А ще я чув, як ти співала - бо Син Божий йде до нас, цілий світ любов'ю спас. Це означає, що Син Божий і мене спас любов’ю?
- І тебе, - підтвердила Зірка, – і твоїх батьків, і твого друга Юрка, усіх-усіх!
- Юрка? – Андрійко знову засмутився.
- Ну, от... Знову сум, - приязно посміхнулася Зірка. – Не треба.
- Але ж він... Він зламав мого Робіка, мою найкращу іграшку. А я так її любив, - прошепотів Андрійко.
- А зараз? Хіба зараз ти не любиш свою іграшку, свого Робіка? - запитала Зірка.
- Не знаю, - тихо відповів Андрійко. – Він же зламаний.
- Так, зламаний, - погодилася Зірка, - і тому, як немічний, ще більше потребує твоєї любові. Ти ж, мабуть, хочеш, щоб його направили, щоб твій Робік одужав, так?
- Дуже! Дуже хочу! – вигукнув Андрійко.
- Ось, бачиш, - просяяла Зірка. - І з Юрком, мабуть, хочеш помиритися?
Андрійко замислився:
- Як можна пробачити тому, хто зробив тобі таку прикрість?
- Можна. Але тільки з любов’ю, - відповіла Зірка, ніби прочитавши його думки.
- З любов’ю? – перепитав хлопчик. – Та ж він...
- Він - твій найкращий друг, - випередила його Зірка. – Любов не вихваляється, не гордує…
І тут Андрійкові стало соромно.
- Виходить, - подумав він, - якби не мої хвастощі, нічого б цього не сталося. Робік був би цілий, та й Юрко б...
- А ще, - вела далі Зірка, - любов не заздрить, не шукає свого, не дратується, не мислить зла... Любов ніколи не перестає!


“Андрійко! Хлопчику, прокидайся!” – почув раптом Андрійко і відкрив очі.
Біля його ліжечка стояли батьки і ... Юрко.
- З Різдвом Христовим! – разом привітали вони Андрійка. – Христос народився!
- Славімо Його! – весело відповів Андрійко і поглянув убік Юрка.
Той протягував Андрійкові величезну плитку шоколаду.
А під Різдвяною ялинкою, бадьоро розмахуючи руками, витанцьовував Робік.