Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.17
22:04
Промерзла трава, як нові письмена.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
2025.11.17
20:06
Розірвала договір із сатаною —
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескит чорторию,
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескит чорторию,
2025.11.17
18:09
Нарешті, чиста прозоріє яв,
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
2025.11.17
13:08
Заблокувався сонцемісяць на ПееМі!
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
2025.11.17
11:56
На фотографії під склом – портрет, подібний міражу.
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
2025.11.17
09:38
Всесвіт, на сторожі
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
2025.11.17
08:31
Світи мені своєю добротою,
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
2025.11.17
07:51
Сонцемісячні хлипи росою забризкали світ,
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
2025.11.17
05:30
Раптом не в лад заспівав би чомусь
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
2025.11.16
21:47
Вже день добігає кінця.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
2025.11.16
20:32
На світанку граби і дуби
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
2025.11.16
15:29
Шосе тікає під мою машину
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
2025.11.16
15:27
Тоді, коли пухнастим квітом
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
2025.11.16
14:56
Хмари, хмари примарні, зловісні,
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
2025.11.16
14:50
Вчитель Амок стояв біля прозорого чисто вимитого вікна і дивився на пейзаж пізньої глухої осені. Безнадійної, наче очі оленя, що побачив націлений на нього мушкет мисливця. Учні (капловухі та веснянкуваті, патлаті і закосичені, в чорній шкільній формі і з
2025.11.16
13:04
– Наші захисники та захисниці
борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Борисівна Маршалова /
Проза
Усе так просто!
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Усе так просто!
Сталося це давно.
На одній дуже великій і дуже гарній галявині мешкали різнобарвні квіти: рожеві, білі, сині, жовті. Так, саме мешкали, бо то були чарівні квіти. А чарівні квіти вміють не лише рости та квітнути, а ще і говорити, і навіть ходити. Білі квіти ходили в гості до рожевих, сині – до жовтих, жовті - до білих, рожеві - до синіх. І тоді, під час цих відвідин, на галявині з'являлися щораз нові, незрівнянні за своєю красою, візерунки.
Отже жили собі квіти дружньо й весело, не сварилися, не ображалися. Та й на що їм було ображатися, коли кожна з них отримала від Творця, як розум, так і красу, а ще сонячне світло та прозору росу. Живи собі на здоров’я та життю радій!
Прокинуться бувало квіти вранці, умиються прозорою росою, приготують пилок і нектар для своїх друзів метеликів і бджіл, та й ходять один до одного в гості, з Новим днем вітають. А привітавши, збираються у коло та веселяться. Рожеві й жовті на сонячних промінчиках, як на струнах, грають, білі із синенькими, як ті хмаринки по синьому небу у танку кружляють.
І було б усе добре, коли б не прознала про ту галявину стара зла чаклунка з дрімучого, дуже темного, лісу. Цілими днями сиділа вона в своїй старезній хатині, розмірковуючи, як би це кому нашкодити. А тому, що вона була проти всього доброго, як то дружби та веселощів, їй дуже не подобалося те, що відбувалося на галявині.
- Радіють! Весело їм! – незадоволено бурмотала стара зла чаклунка. – Ненавиджу! Ненавиджу, коли комусь добре! Ненавиджу, коли комусь весело! Цьому неодмінно треба завадити. Але як, коли вони такі дружні?
Думала зла чаклунка, думала… І надумала.
Дочекавшись вечора, перетворилася підступна на велику жирну муху, та й полетіла на галявину.
А на галявині квіти саме до сну готуються – листочки-долоньки під щічки підкладають, віями-пелюстками вічка прикривають.
Отут зла чаклунка і почала свій підлий план втілювати – кружляє бридкою мухою над сплячими квітами й дзижчить - білим про їхнє верховенство над іншими квітами нашіптує, жовтим – про їхнє, рожевих проти жовтих та синіх квіточок підбурює, сині квіти проти рожевих та білих намовляє. Знала підла, як друзів посварити.
Але найгірше сталося вранці, коли квіти прокинулися. Вони і, справді, повірили злій чаклунці. І замість того, щоб привітати один одного з Новим днем, почали одразу ж на групи поділятися – білі окремо, сині окремо, рожеві окремо, жовті окремо. Та і це ще не все, вони навіть галявину поділили, кордони побудували, перестали один до одного в гості ходити. Нудно стало на галявині. Бджілки з метеликами і ті її покинули. Адже, якщо раніше їм дозволялося пилок і нектар з усіх квітів збирати, то зараз лише з окремих. Того дивись занепаде, здичавіє галявина, бур'яном поросте.
А злій чаклунці тільки цього і треба. Сяде поганою мухою попід листям бур’яну, що на галявину проліз, і своїми злими справами милується.
- Як добре, коли комусь погано! – тішиться вона. – Ніхто мене стареньку своїми добрими ділами не дратує. Ніхто своїми веселощами мого спокою не порушує.
Тож, як кажуть, невідомо, чим би оце все скінчилося, якби на галявину не забігла дуже симпатична маленька ящірка. А тому, що ящірки не харчуються пилком і нектаром квітів, вони зазвичай шукають для себе чогось іншого, як, приміром, комарика чи мушку. А тут справжнє везіння! Попід бур'яном сидить не якась там майже невидима мушка або комарик, а велика жирна муха! Не встигла стара чаклунка й оком повести, як відразу стала поживою для цієї маленької симпатичної істоти. Гам – і немає! Немає злої чаклунки!
Кордони на галявині почали вмить рушитися. Повернулися на галявину бджілки й метелики. А сама галявина знову стала походити на великий різнобарвний килим.
- Усе так просто! - скаже хтось.
Так, просто, якщо не враховувати усіх тих негараздів, які змушені були знести бідні квіти через стару злу чаклунку.
І отут може виникнути питання – а чи змогли б квіти знову жити в мирі, якби не маленька ящірка. Думаю, що так. Адже для цього вони мали лише згадати одну просту, але дуже важливу, істину – що краса не сама по собі, а лише з ЛЮБОВ'Ю, може врятувати світ.
На одній дуже великій і дуже гарній галявині мешкали різнобарвні квіти: рожеві, білі, сині, жовті. Так, саме мешкали, бо то були чарівні квіти. А чарівні квіти вміють не лише рости та квітнути, а ще і говорити, і навіть ходити. Білі квіти ходили в гості до рожевих, сині – до жовтих, жовті - до білих, рожеві - до синіх. І тоді, під час цих відвідин, на галявині з'являлися щораз нові, незрівнянні за своєю красою, візерунки.
Отже жили собі квіти дружньо й весело, не сварилися, не ображалися. Та й на що їм було ображатися, коли кожна з них отримала від Творця, як розум, так і красу, а ще сонячне світло та прозору росу. Живи собі на здоров’я та життю радій!
Прокинуться бувало квіти вранці, умиються прозорою росою, приготують пилок і нектар для своїх друзів метеликів і бджіл, та й ходять один до одного в гості, з Новим днем вітають. А привітавши, збираються у коло та веселяться. Рожеві й жовті на сонячних промінчиках, як на струнах, грають, білі із синенькими, як ті хмаринки по синьому небу у танку кружляють.
І було б усе добре, коли б не прознала про ту галявину стара зла чаклунка з дрімучого, дуже темного, лісу. Цілими днями сиділа вона в своїй старезній хатині, розмірковуючи, як би це кому нашкодити. А тому, що вона була проти всього доброго, як то дружби та веселощів, їй дуже не подобалося те, що відбувалося на галявині.
- Радіють! Весело їм! – незадоволено бурмотала стара зла чаклунка. – Ненавиджу! Ненавиджу, коли комусь добре! Ненавиджу, коли комусь весело! Цьому неодмінно треба завадити. Але як, коли вони такі дружні?
Думала зла чаклунка, думала… І надумала.
Дочекавшись вечора, перетворилася підступна на велику жирну муху, та й полетіла на галявину.
А на галявині квіти саме до сну готуються – листочки-долоньки під щічки підкладають, віями-пелюстками вічка прикривають.
Отут зла чаклунка і почала свій підлий план втілювати – кружляє бридкою мухою над сплячими квітами й дзижчить - білим про їхнє верховенство над іншими квітами нашіптує, жовтим – про їхнє, рожевих проти жовтих та синіх квіточок підбурює, сині квіти проти рожевих та білих намовляє. Знала підла, як друзів посварити.
Але найгірше сталося вранці, коли квіти прокинулися. Вони і, справді, повірили злій чаклунці. І замість того, щоб привітати один одного з Новим днем, почали одразу ж на групи поділятися – білі окремо, сині окремо, рожеві окремо, жовті окремо. Та і це ще не все, вони навіть галявину поділили, кордони побудували, перестали один до одного в гості ходити. Нудно стало на галявині. Бджілки з метеликами і ті її покинули. Адже, якщо раніше їм дозволялося пилок і нектар з усіх квітів збирати, то зараз лише з окремих. Того дивись занепаде, здичавіє галявина, бур'яном поросте.
А злій чаклунці тільки цього і треба. Сяде поганою мухою попід листям бур’яну, що на галявину проліз, і своїми злими справами милується.
- Як добре, коли комусь погано! – тішиться вона. – Ніхто мене стареньку своїми добрими ділами не дратує. Ніхто своїми веселощами мого спокою не порушує.
Тож, як кажуть, невідомо, чим би оце все скінчилося, якби на галявину не забігла дуже симпатична маленька ящірка. А тому, що ящірки не харчуються пилком і нектаром квітів, вони зазвичай шукають для себе чогось іншого, як, приміром, комарика чи мушку. А тут справжнє везіння! Попід бур'яном сидить не якась там майже невидима мушка або комарик, а велика жирна муха! Не встигла стара чаклунка й оком повести, як відразу стала поживою для цієї маленької симпатичної істоти. Гам – і немає! Немає злої чаклунки!
Кордони на галявині почали вмить рушитися. Повернулися на галявину бджілки й метелики. А сама галявина знову стала походити на великий різнобарвний килим.
- Усе так просто! - скаже хтось.
Так, просто, якщо не враховувати усіх тих негараздів, які змушені були знести бідні квіти через стару злу чаклунку.
І отут може виникнути питання – а чи змогли б квіти знову жити в мирі, якби не маленька ящірка. Думаю, що так. Адже для цього вони мали лише згадати одну просту, але дуже важливу, істину – що краса не сама по собі, а лише з ЛЮБОВ'Ю, може врятувати світ.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
