Сталося це давно.
На одній дуже великій і дуже гарній галявині мешкали різнобарвні квіти: рожеві, білі, сині, жовті. Так, саме мешкали, бо то були чарівні квіти. А чарівні квіти вміють не лише рости та квітнути, а ще і говорити, і навіть ходити. Білі квіти ходили в гості до рожевих, сині – до жовтих, жовті - до білих, рожеві - до синіх. І тоді, під час цих відвідин, на галявині з'являлися щораз нові, незрівнянні за своєю красою, візерунки.
Отже жили собі квіти дружньо й весело, не сварилися, не ображалися. Та й на що їм було ображатися, коли кожна з них отримала від Творця, як розум, так і красу, а ще сонячне світло та прозору росу. Живи собі на здоров’я та життю радій!
Прокинуться бувало квіти вранці, умиються прозорою росою, приготують пилок і нектар для своїх друзів метеликів і бджіл, та й ходять один до одного в гості, з Новим днем вітають. А привітавши, збираються у коло та веселяться. Рожеві й жовті на сонячних промінчиках, як на струнах, грають, білі із синенькими, як ті хмаринки по синьому небу у танку кружляють.
І було б усе добре, коли б не прознала про ту галявину стара зла чаклунка з дрімучого, дуже темного, лісу. Цілими днями сиділа вона в своїй старезній хатині, розмірковуючи, як би це кому нашкодити. А тому, що вона була проти всього доброго, як то дружби та веселощів, їй дуже не подобалося те, що відбувалося на галявині.
- Радіють! Весело їм! – незадоволено бурмотала стара зла чаклунка. – Ненавиджу! Ненавиджу, коли комусь добре! Ненавиджу, коли комусь весело! Цьому неодмінно треба завадити. Але як, коли вони такі дружні?
Думала зла чаклунка, думала… І надумала.
Дочекавшись вечора, перетворилася підступна на велику жирну муху, та й полетіла на галявину.
А на галявині квіти саме до сну готуються – листочки-долоньки під щічки підкладають, віями-пелюстками вічка прикривають.
Отут зла чаклунка і почала свій підлий план втілювати – кружляє бридкою мухою над сплячими квітами й дзижчить - білим про їхнє верховенство над іншими квітами нашіптує, жовтим – про їхнє, рожевих проти жовтих та синіх квіточок підбурює, сині квіти проти рожевих та білих намовляє. Знала підла, як друзів посварити.
Але найгірше сталося вранці, коли квіти прокинулися. Вони і, справді, повірили злій чаклунці. І замість того, щоб привітати один одного з Новим днем, почали одразу ж на групи поділятися – білі окремо, сині окремо, рожеві окремо, жовті окремо. Та і це ще не все, вони навіть галявину поділили, кордони побудували, перестали один до одного в гості ходити. Нудно стало на галявині. Бджілки з метеликами і ті її покинули. Адже, якщо раніше їм дозволялося пилок і нектар з усіх квітів збирати, то зараз лише з окремих. Того дивись занепаде, здичавіє галявина, бур'яном поросте.
А злій чаклунці тільки цього і треба. Сяде поганою мухою попід листям бур’яну, що на галявину проліз, і своїми злими справами милується.
- Як добре, коли комусь погано! – тішиться вона. – Ніхто мене стареньку своїми добрими ділами не дратує. Ніхто своїми веселощами мого спокою не порушує.
Тож, як кажуть, невідомо, чим би оце все скінчилося, якби на галявину не забігла дуже симпатична маленька ящірка. А тому, що ящірки не харчуються пилком і нектаром квітів, вони зазвичай шукають для себе чогось іншого, як, приміром, комарика чи мушку. А тут справжнє везіння! Попід бур'яном сидить не якась там майже невидима мушка або комарик, а велика жирна муха! Не встигла стара чаклунка й оком повести, як відразу стала поживою для цієї маленької симпатичної істоти. Гам – і немає! Немає злої чаклунки!
Кордони на галявині почали вмить рушитися. Повернулися на галявину бджілки й метелики. А сама галявина знову стала походити на великий різнобарвний килим.
- Усе так просто! - скаже хтось.
Так, просто, якщо не враховувати усіх тих негараздів, які змушені були знести бідні квіти через стару злу чаклунку.
І отут може виникнути питання – а чи змогли б квіти знову жити в мирі, якби не маленька ящірка. Думаю, що так. Адже для цього вони мали лише згадати одну просту, але дуже важливу, істину – що краса не сама по собі, а лише з ЛЮБОВ'Ю, може врятувати світ.