Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.10
07:14
Радію вранішньому світлу,
Що тихо ллється через скло, -
Радію сонцю, що розквітло,
Землі даруючи тепло.
Вдихаю чисту прохолоду
І свіжість ранньої пори, -
І відчуваю ту свободу,
Яку мені несуть вітри.
Що тихо ллється через скло, -
Радію сонцю, що розквітло,
Землі даруючи тепло.
Вдихаю чисту прохолоду
І свіжість ранньої пори, -
І відчуваю ту свободу,
Яку мені несуть вітри.
2026.11.09
23:45
отакої, буркоче собі під сиві вуса достопамятний улюблений протагоніст, відомий за попередніми епізодами, шкандибаючи додому через дитячий майданчик, де пісочниця зі собачим лайном, отакої · у манері одиноких під старість усіма забутих уперто не вмираючих
2026.11.09
16:15
Друзі до мене прийшли вчора, надвечір
Сам я лежав у постелі, умираючи
Ені Бон зі Сейнт-Ейнжел
Казала ”надворі погода шикарна“
Ще вітер тоді завивав у проймі дверній
О, хто ти такий, щоби погоді відмовіти
Мені би спокою, щоби умерти собі
Сам я лежав у постелі, умираючи
Ені Бон зі Сейнт-Ейнжел
Казала ”надворі погода шикарна“
Ще вітер тоді завивав у проймі дверній
О, хто ти такий, щоби погоді відмовіти
Мені би спокою, щоби умерти собі
2026.11.09
15:58
Усі шишки на ялинці
Усміхаються хмаринці.
Вітер віти колихає —
Він ялинку колисає:
— Люлі, люлі, спи гарненько,
Чарівнице зелененька!
Та ялинці геть не спиться:
Усміхаються хмаринці.
Вітер віти колихає —
Він ялинку колисає:
— Люлі, люлі, спи гарненько,
Чарівнице зелененька!
Та ялинці геть не спиться:
2026.11.09
14:35
Дід в гірському селі під Женевою
Мордувався з розпуки статевої.
Бо в селі на горі
Лиш бабусі старі,
А панянки гуляють Женевою.
На стоянці в порту Гонолулу
Бабі Ксенії вухо надуло.
Мордувався з розпуки статевої.
Бо в селі на горі
Лиш бабусі старі,
А панянки гуляють Женевою.
На стоянці в порту Гонолулу
Бабі Ксенії вухо надуло.
2026.11.09
12:39
У 2026 р. світ побачили нові пісні на вірші Сергія Губерначука на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured). URockBallads на своєму YouTube каналі представляє рок-версії поетів-класиків (Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка),
2026.11.09
11:24
А вже листопад із сумними вітрами,
Літає і падає листя-метелик.
І джерги осінні на душі нам стелить.
Не знає ніхто, що за синню й горами,
Бо крутиться світ, наче зірвана хвіртка.
І стіни замовкли, а серце тріпоче.
А далі що буде? Все знає лиш Отче.
Літає і падає листя-метелик.
І джерги осінні на душі нам стелить.
Не знає ніхто, що за синню й горами,
Бо крутиться світ, наче зірвана хвіртка.
І стіни замовкли, а серце тріпоче.
А далі що буде? Все знає лиш Отче.
2026.11.09
09:29
Де ті духи що дрімають,
Духам вічним спати треба?—
У надриві зволікання
Їх нетлінне — не від Неба!
Хто відчує — буде вільним
Від зневіри і шляхетства,
Буде плавати в ефірі,
Називатися мистецтвом,
Духам вічним спати треба?—
У надриві зволікання
Їх нетлінне — не від Неба!
Хто відчує — буде вільним
Від зневіри і шляхетства,
Буде плавати в ефірі,
Називатися мистецтвом,
2026.11.09
06:57
Жовтіють вікна, рожевіє обрій,
Кричать ворони - все, як і раніш, -
Мені сьогодні невимовно добре
Отут, де досі краєвиди ті ж.
Мене сюди завжди ведуть дороги,
І тільки тут душа моя - своя, -
Зникають зразу болі і тривоги,
Коли знайоме роздивляюсь я.
Кричать ворони - все, як і раніш, -
Мені сьогодні невимовно добре
Отут, де досі краєвиди ті ж.
Мене сюди завжди ведуть дороги,
І тільки тут душа моя - своя, -
Зникають зразу болі і тривоги,
Коли знайоме роздивляюсь я.
2026.11.08
15:06
Московський карлик світ увесь ляка,
Що ядерну він зброю в діло пустить,
Свої ракети ядерні запустить.
І кінець світу всіх тоді чека.
Всі москалі відправляться у рай,
А вороги згорять в огні пекельнім.
Ну, звісно, перспективи невеселі,
Від москалів
Що ядерну він зброю в діло пустить,
Свої ракети ядерні запустить.
І кінець світу всіх тоді чека.
Всі москалі відправляться у рай,
А вороги згорять в огні пекельнім.
Ну, звісно, перспективи невеселі,
Від москалів
2026.11.08
14:41
Чи буду далі я писати
Лиш кров'ю у сумних листах,
Які долатимуть пасати?
І з клітки визволиться птах.
Чи буду я писати ранок,
Чудовий виснажений день
І присмерк, як відкрита рана,
Як приспів зболених пісень?
Лиш кров'ю у сумних листах,
Які долатимуть пасати?
І з клітки визволиться птах.
Чи буду я писати ранок,
Чудовий виснажений день
І присмерк, як відкрита рана,
Як приспів зболених пісень?
2026.11.08
12:35
політ нормальний
чим би не політ
знайти слова
в обіймах
із незримим
тобі до снаг тонкий
осяжний світ
сяйливий часом
чим би не політ
знайти слова
в обіймах
із незримим
тобі до снаг тонкий
осяжний світ
сяйливий часом
2026.11.08
10:00
Кохатися між тривогами,
наче крізь дощ між краплями, -
до останнього стогону,
між ночами і ранками.
2026 рік
наче крізь дощ між краплями, -
до останнього стогону,
між ночами і ранками.
2026 рік
2026.11.08
08:56
ІІ. ЕПОХА ВІДРОДЖЕННЯ: Тріумф і трагедія людського Генія
4. «ЛЕОНАРДО ДА ВІНЧІ: Сфумато, або Серпанок для Мони Лізи»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три дії)
Дійові особи:
Леонардо да Вінчі – геніальний італійський митець, уче
4. «ЛЕОНАРДО ДА ВІНЧІ: Сфумато, або Серпанок для Мони Лізи»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три дії)
Дійові особи:
Леонардо да Вінчі – геніальний італійський митець, уче
2026.11.08
06:13
Вітер видмухнув з-під тину
Поруділий лист, -
Я дивлюсь на цю картину
І шукаю зміст.
Небо хмарами провисло,
Далина німа, -
За оцим останнім листом
Вже іде зима.
Поруділий лист, -
Я дивлюсь на цю картину
І шукаю зміст.
Небо хмарами провисло,
Далина німа, -
За оцим останнім листом
Вже іде зима.
2026.11.07
18:17
Андрій Розумовський
Маестро, чи не могли б Ви подивитись оцю ось пісню ?
Бетховен
З приємністю, Ваша величність. Ви стільки робите для мене, що тепер я – найбагатший, мабуть, серед моїх колег. Де ще б я перевірить зміг те, що тільки-но створив, як не
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Маестро, чи не могли б Ви подивитись оцю ось пісню ?
Бетховен
З приємністю, Ваша величність. Ви стільки робите для мене, що тепер я – найбагатший, мабуть, серед моїх колег. Де ще б я перевірить зміг те, що тільки-но створив, як не
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Борисівна Маршалова /
Проза
Усе так просто!
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Усе так просто!
Сталося це давно.
На одній дуже великій і дуже гарній галявині мешкали різнобарвні квіти: рожеві, білі, сині, жовті. Так, саме мешкали, бо то були чарівні квіти. А чарівні квіти вміють не лише рости та квітнути, а ще і говорити, і навіть ходити. Білі квіти ходили в гості до рожевих, сині – до жовтих, жовті - до білих, рожеві - до синіх. І тоді, під час цих відвідин, на галявині з'являлися щораз нові, незрівнянні за своєю красою, візерунки.
Отже жили собі квіти дружньо й весело, не сварилися, не ображалися. Та й на що їм було ображатися, коли кожна з них отримала від Творця, як розум, так і красу, а ще сонячне світло та прозору росу. Живи собі на здоров’я та життю радій!
Прокинуться бувало квіти вранці, умиються прозорою росою, приготують пилок і нектар для своїх друзів метеликів і бджіл, та й ходять один до одного в гості, з Новим днем вітають. А привітавши, збираються у коло та веселяться. Рожеві й жовті на сонячних промінчиках, як на струнах, грають, білі із синенькими, як ті хмаринки по синьому небу у танку кружляють.
І було б усе добре, коли б не прознала про ту галявину стара зла чаклунка з дрімучого, дуже темного, лісу. Цілими днями сиділа вона в своїй старезній хатині, розмірковуючи, як би це кому нашкодити. А тому, що вона була проти всього доброго, як то дружби та веселощів, їй дуже не подобалося те, що відбувалося на галявині.
- Радіють! Весело їм! – незадоволено бурмотала стара зла чаклунка. – Ненавиджу! Ненавиджу, коли комусь добре! Ненавиджу, коли комусь весело! Цьому неодмінно треба завадити. Але як, коли вони такі дружні?
Думала зла чаклунка, думала… І надумала.
Дочекавшись вечора, перетворилася підступна на велику жирну муху, та й полетіла на галявину.
А на галявині квіти саме до сну готуються – листочки-долоньки під щічки підкладають, віями-пелюстками вічка прикривають.
Отут зла чаклунка і почала свій підлий план втілювати – кружляє бридкою мухою над сплячими квітами й дзижчить - білим про їхнє верховенство над іншими квітами нашіптує, жовтим – про їхнє, рожевих проти жовтих та синіх квіточок підбурює, сині квіти проти рожевих та білих намовляє. Знала підла, як друзів посварити.
Але найгірше сталося вранці, коли квіти прокинулися. Вони і, справді, повірили злій чаклунці. І замість того, щоб привітати один одного з Новим днем, почали одразу ж на групи поділятися – білі окремо, сині окремо, рожеві окремо, жовті окремо. Та і це ще не все, вони навіть галявину поділили, кордони побудували, перестали один до одного в гості ходити. Нудно стало на галявині. Бджілки з метеликами і ті її покинули. Адже, якщо раніше їм дозволялося пилок і нектар з усіх квітів збирати, то зараз лише з окремих. Того дивись занепаде, здичавіє галявина, бур'яном поросте.
А злій чаклунці тільки цього і треба. Сяде поганою мухою попід листям бур’яну, що на галявину проліз, і своїми злими справами милується.
- Як добре, коли комусь погано! – тішиться вона. – Ніхто мене стареньку своїми добрими ділами не дратує. Ніхто своїми веселощами мого спокою не порушує.
Тож, як кажуть, невідомо, чим би оце все скінчилося, якби на галявину не забігла дуже симпатична маленька ящірка. А тому, що ящірки не харчуються пилком і нектаром квітів, вони зазвичай шукають для себе чогось іншого, як, приміром, комарика чи мушку. А тут справжнє везіння! Попід бур'яном сидить не якась там майже невидима мушка або комарик, а велика жирна муха! Не встигла стара чаклунка й оком повести, як відразу стала поживою для цієї маленької симпатичної істоти. Гам – і немає! Немає злої чаклунки!
Кордони на галявині почали вмить рушитися. Повернулися на галявину бджілки й метелики. А сама галявина знову стала походити на великий різнобарвний килим.
- Усе так просто! - скаже хтось.
Так, просто, якщо не враховувати усіх тих негараздів, які змушені були знести бідні квіти через стару злу чаклунку.
І отут може виникнути питання – а чи змогли б квіти знову жити в мирі, якби не маленька ящірка. Думаю, що так. Адже для цього вони мали лише згадати одну просту, але дуже важливу, істину – що краса не сама по собі, а лише з ЛЮБОВ'Ю, може врятувати світ.
На одній дуже великій і дуже гарній галявині мешкали різнобарвні квіти: рожеві, білі, сині, жовті. Так, саме мешкали, бо то були чарівні квіти. А чарівні квіти вміють не лише рости та квітнути, а ще і говорити, і навіть ходити. Білі квіти ходили в гості до рожевих, сині – до жовтих, жовті - до білих, рожеві - до синіх. І тоді, під час цих відвідин, на галявині з'являлися щораз нові, незрівнянні за своєю красою, візерунки.
Отже жили собі квіти дружньо й весело, не сварилися, не ображалися. Та й на що їм було ображатися, коли кожна з них отримала від Творця, як розум, так і красу, а ще сонячне світло та прозору росу. Живи собі на здоров’я та життю радій!
Прокинуться бувало квіти вранці, умиються прозорою росою, приготують пилок і нектар для своїх друзів метеликів і бджіл, та й ходять один до одного в гості, з Новим днем вітають. А привітавши, збираються у коло та веселяться. Рожеві й жовті на сонячних промінчиках, як на струнах, грають, білі із синенькими, як ті хмаринки по синьому небу у танку кружляють.
І було б усе добре, коли б не прознала про ту галявину стара зла чаклунка з дрімучого, дуже темного, лісу. Цілими днями сиділа вона в своїй старезній хатині, розмірковуючи, як би це кому нашкодити. А тому, що вона була проти всього доброго, як то дружби та веселощів, їй дуже не подобалося те, що відбувалося на галявині.
- Радіють! Весело їм! – незадоволено бурмотала стара зла чаклунка. – Ненавиджу! Ненавиджу, коли комусь добре! Ненавиджу, коли комусь весело! Цьому неодмінно треба завадити. Але як, коли вони такі дружні?
Думала зла чаклунка, думала… І надумала.
Дочекавшись вечора, перетворилася підступна на велику жирну муху, та й полетіла на галявину.
А на галявині квіти саме до сну готуються – листочки-долоньки під щічки підкладають, віями-пелюстками вічка прикривають.
Отут зла чаклунка і почала свій підлий план втілювати – кружляє бридкою мухою над сплячими квітами й дзижчить - білим про їхнє верховенство над іншими квітами нашіптує, жовтим – про їхнє, рожевих проти жовтих та синіх квіточок підбурює, сині квіти проти рожевих та білих намовляє. Знала підла, як друзів посварити.
Але найгірше сталося вранці, коли квіти прокинулися. Вони і, справді, повірили злій чаклунці. І замість того, щоб привітати один одного з Новим днем, почали одразу ж на групи поділятися – білі окремо, сині окремо, рожеві окремо, жовті окремо. Та і це ще не все, вони навіть галявину поділили, кордони побудували, перестали один до одного в гості ходити. Нудно стало на галявині. Бджілки з метеликами і ті її покинули. Адже, якщо раніше їм дозволялося пилок і нектар з усіх квітів збирати, то зараз лише з окремих. Того дивись занепаде, здичавіє галявина, бур'яном поросте.
А злій чаклунці тільки цього і треба. Сяде поганою мухою попід листям бур’яну, що на галявину проліз, і своїми злими справами милується.
- Як добре, коли комусь погано! – тішиться вона. – Ніхто мене стареньку своїми добрими ділами не дратує. Ніхто своїми веселощами мого спокою не порушує.
Тож, як кажуть, невідомо, чим би оце все скінчилося, якби на галявину не забігла дуже симпатична маленька ящірка. А тому, що ящірки не харчуються пилком і нектаром квітів, вони зазвичай шукають для себе чогось іншого, як, приміром, комарика чи мушку. А тут справжнє везіння! Попід бур'яном сидить не якась там майже невидима мушка або комарик, а велика жирна муха! Не встигла стара чаклунка й оком повести, як відразу стала поживою для цієї маленької симпатичної істоти. Гам – і немає! Немає злої чаклунки!
Кордони на галявині почали вмить рушитися. Повернулися на галявину бджілки й метелики. А сама галявина знову стала походити на великий різнобарвний килим.
- Усе так просто! - скаже хтось.
Так, просто, якщо не враховувати усіх тих негараздів, які змушені були знести бідні квіти через стару злу чаклунку.
І отут може виникнути питання – а чи змогли б квіти знову жити в мирі, якби не маленька ящірка. Думаю, що так. Адже для цього вони мали лише згадати одну просту, але дуже важливу, істину – що краса не сама по собі, а лише з ЛЮБОВ'Ю, може врятувати світ.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
