Американський кінорежисер Ґодфрі Реджіо, відомий глядачам своєю кінотрилогією “Каці” (назви фільмів запозичено з мови індіанців племені хопі), зняв документальний фільм “Аніма Мунді” (Душа Світу) на замовлення італійської ювелірної компанії для Всесвітнього фонду підтримки природи (оператор Ґреєм Бері).
У кінострічці немає жодного мовленого слова, тому глядачі – прихильники театральних, вербальних сцен – будуть подивовані. Відомо, що Ґодфрі Реджіо чотирнадцять років був ченцем католицького храму. Тамтешнє безгоміння і молитви, напевне, спонукали майбутнього режисера до примату візуального. Епіграфом до стрічки послужила цитата з діалогу Платона “Тімей”: “Наш космос – живе створіння, яке має душу й розум” [1].
У пору мого навчання в одному з технічних вузів професор зі світовим ім’ям, розпочинаючи курс лекцій з основ світлотехніки, майстерно накреслив різнокольоровою крейдою на дошці велетенське око. Частину його було зображено в детальному, анатомічному, сказати б, “бунюелівському” розтині. Професор прокоментував малюнок з наукової точки зору, пояснивши принцип зорового сприймання та посилаючись на діалог Платона, де йдеться про зір і користь очей: “…очі відкрили нам число, дали поняття часу і спонукали дослідити природу Всесвіту, а з цього виникло те, що називається філософією…” [2].
“Аніма Мунді” – це не набір рідкісних кадрів реального життя диких тварин під акомпонемент вишуканої, мінливої музики Філіпа Ґласа – ні! У яскравому сюжеті домінує оповідна цілісність та візуальна інверсія, коли світ дивиться вже на нас очима тварин. Один і той же погляд пантери, на початку і в кінці кінострічки, ставить німе запитання: а хто ви?
Природні стихії – земля, вода, і вогонь – як першооснову буття показано в перманентному русі, зіткненнях і змінах. А живі істоти – планктон, риби, комахи, птахи і ссавці, зібравшись у величезні косяки, зграї і табуни, ніби промовляють до людей словами Блока: “Мильоны – Вас. Нас тьмы, и тьмы, и тьмы. Попробуйте, сразитесь с нами!..” Німецький історик Юнкельман дослідив, що за часи існування індустрії кривавих “розваг” лише на арені Колізею було вбито кілька мільйонів диких тварин, внаслідок чого Північна Африка залишилась практично без звірів. А куди поділись шістдесят мільйонів бізонів у післяколумбовій Америці?..
Вражає фінальна сцена – інстинктивна лобова атака кугуара в бік кінокамери. Коли ж пантера несподівано зупиняється, стає видимим погляд хижака – проникливий, експресивний, із холодним відблиском в зіницях чи то іскор страху та цікавості, чи то лінз камери. Тут доречно пригадати полотно відомого художника-сюрреаліста Рене Маґріта “Фальшиве дзеркало” (1935), на якому зображено величезне око, яке відбиває те, що зовні, - захмарене небо. Але ж єдина посутеніла хмаринка ніби виринає прямо із зіниці. То що ж ховається в погляді різних тварин, які дивляться у фільмі на нас відсторонено або прискіпливо, глядач може лише здогадуватися. Кажуть, що там, всередині ока, за сітківкою – душа, що прозирає з глибин невідомого простору.
Задумавши цей відгук, я пригадав одну історію: сторожовий пес величиною з полярного вовка завинив, мало не розтерзавши маленького цуцика, що випадково забрів на його територію. А коли я, додавши важкого металу в голос, почав йому докоряти – ліг на живіт і закрив очі лапами…
І насамкінець – про людське плем’я. Відомо, що індіанці Північної Америки могли відрізнити двісті (!) кольорів і відтінків, а ескімоси мали назви дванадцяти відтінків білого снігу чи льоду.
“Сліпий кобзар знає, з якого боку сходить сонце” – переконаний режисер Олесь Санін [3]. Плекаю надію, що документальний фільм “Аніма Мунді” Ґодфрі Реджіо допоможе багатьом із нас (зрячим і видющим) все ж таки угледіти у мудрих очах Всесвіту флюїди світлого Творця…

1. Платон. Тимей // Платон. Собрание сочинений в 4 т. – Т. 3. – М.: Мысль, 1994. – С. 434.
2. Платон. Тимей // Платон. Собрание сочинений в 4 т. – Т. 3. – М.: Мысль, 1994. – С. 449.
3. Санін Олесь: “Сценарій – це дуже утилітарний твір” // Кіно-Театр. – 2006. – №6. – С. 39.