Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.09
10:39
Відтепер і дотепер
Маю сотню зауважень.
Свідки поруч — власний нерв.
Правда, він без повноважень.
Є двигун, і є штовхач…
Є кажись, дивлюсь, предтеча:
Після неї знову плач —
Маю сотню зауважень.
Свідки поруч — власний нерв.
Правда, він без повноважень.
Є двигун, і є штовхач…
Є кажись, дивлюсь, предтеча:
Після неї знову плач —
2026.02.09
10:36
Мовчання, мов кактус в пустелі німій,
Родилося після словесних завій.
Мовчання, мов крапка в поемі життя,
Що скине з вершини в степи каяття.
Мовчання, мов клекіт природних стихій,
Пронизливі звуки в сонаті сумній.
Так звершиться сила холодних
Родилося після словесних завій.
Мовчання, мов крапка в поемі життя,
Що скине з вершини в степи каяття.
Мовчання, мов клекіт природних стихій,
Пронизливі звуки в сонаті сумній.
Так звершиться сила холодних
2026.02.08
15:07
То не вітер Диким полем трави колихає,
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
2026.02.08
12:49
Я снігом табірним впаду тобі до ніг
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
2026.02.08
11:37
Безконечне протяжне гудіння
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
2026.02.08
09:09
Із Леоніда Сергєєва
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
2026.02.07
23:49
У напівтемряві п'ємо холодну каву,
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
2026.02.07
21:10
Крапка сонця утоплена в сіре лютневе марево.
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
2026.02.07
20:39
Про що ти хочеш розказати, скрипко?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
2026.02.07
20:21
Я спалю на багатті книжки
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
2026.02.07
13:53
У кожного вона своя. А чи прозора?
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
2026.02.07
10:26
Укрили заморозки ніжні квіти,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
2026.02.07
09:00
Туманом розлилося небо в море,
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
2026.02.07
05:08
Годинник з синім циферблатом,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
2026.02.06
21:40
Мій Боже, дякую Тобі, що Ти є,
За те, що ведеш мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю що
За те, що ведеш мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю що
2026.02.06
21:07
Наосліп, через кипінь і не в такт,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Рецензії
МАНДРИ В КОСМОСІ 7 . Еротична поезія та проза. (Вибрані тексти Поетичних Майстерень)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
МАНДРИ В КОСМОСІ 7 . Еротична поезія та проза. (Вибрані тексти Поетичних Майстерень)
З поміж багатьох еротичних текстів Поетичних Майстерень я вибрав два. Чудово римовані, чуттєві, грайливі, спокусливі... Ось:
Чорнява Жінка
І БУДЕ НІЧ...
І буде ніч... палка і безсоромна,
Як стигла полуниця на губах,
Наложниця терпка і невідмовна
В твоїх руках.
Солодкий смак пекельної спокуси
Розірве тіло, розум захмарить,
То нерв оголений, а не мої укуси,
Тобі болить.
Так струм розпусти збуджує повію,
Так спрагу первісну вгамовує вода,
Я божевОлію, божеволІю,
А ніч стіка.
Жадана мить одвічного бажання
Нахлине, мов загибель, віч-на-віч,
То ж зрозумій – це нашого кохання
Остання ніч...
І другий вірш Чорнявої жінки:
ДРАЖНИЛКА
Я можу бути різною:
нахабною, капризною,
жаданою, шаленою,
як гімназистка, чемною,
коханкою Орфею...
от тільки не твоєю...
А ось проза, фрагмент моє перепалки на сторінках Поетичних Майстерень ( Мандри в космосі 5) , знову ж з - Чорнявою Жінкою:
Анонім Я Саландяк: ... Я Вас маю за жінку розумну...
Чорнява Жінка: ... Не пам’ятаю, коли ми так зближувалися, щоб Ви мене "мали"...
Спочатку я оторопів не розуміючи, що та ... Жінка мала на увазі. Того разу я промовчав... і аж усвідомивши «двомовну ментальність» авторки переглянув її сторінку та знайшовши там чудові україномовні зразки, зокрема, і еротичної поезії, наважився сказати наступне:
ІНТИМНА ПОЕЗІЯ ТА ПРОЗА НА СТОРІНКАХ ПОЕТИЧНИХ МАЙСТЕРЕНЬ.
Оте «иметь» в розумінні статевого акту в російському наріччі, робить ситуацію із вживанням цього слова анекдотичною: якщо українець може мати жінку, дочку та корову, з дужиною – кохаючись, дочку - ніжно люблячи, а корову - просто маючи за годувальницю, то... якщо росіянин «имеет жену, дочь и корову», - це вже таке статеве збочення!..
Чому ж це так? Бо з російської випало слово кохання. З яких причин? Можливо, це наслідок довготривалішого перебування цього словянського племені під татаро-монгольською ордою, яка, наслідуючи ідеологію первісних людей (завойовників), усіх чоловіків убивала, а жінок гвалтувала (маючи їх просто за племінний матеріал). Очевидно, врезультаті цього із свідомості російської жінки на кілька століть поняття «кохання» просто зникло. А можливо, це пізніші мовні перетрубації в ході революційного становлення російської великодержавності?..
Зрештою, у мовах усіх державних утворень, що оточують сьогодні Україну і є історичними вихідцями з її теритоії (праславянського, трипільського простору), слово кохання (в розумінні «статевий акт») збереглося в:
українській мові - Я тебе кохаю;
білоруській мові - Я цябе Каха;
польській мові - Ja cie kocham.
У російській мові – Я тебя люблю.
І що ж тепер залишається робити росіянинові? - «Любить Бога, любить ближнего и жену в кровати...иметь»?! Отже, так тепер виглядає, що за теперішніх мовних обставин українська еротична проза поетичніша за російську еротичну поезію?!
2012
Чорнява Жінка
І БУДЕ НІЧ...
І буде ніч... палка і безсоромна,
Як стигла полуниця на губах,
Наложниця терпка і невідмовна
В твоїх руках.
Солодкий смак пекельної спокуси
Розірве тіло, розум захмарить,
То нерв оголений, а не мої укуси,
Тобі болить.
Так струм розпусти збуджує повію,
Так спрагу первісну вгамовує вода,
Я божевОлію, божеволІю,
А ніч стіка.
Жадана мить одвічного бажання
Нахлине, мов загибель, віч-на-віч,
То ж зрозумій – це нашого кохання
Остання ніч...
І другий вірш Чорнявої жінки:
ДРАЖНИЛКА
Я можу бути різною:
нахабною, капризною,
жаданою, шаленою,
як гімназистка, чемною,
коханкою Орфею...
от тільки не твоєю...
А ось проза, фрагмент моє перепалки на сторінках Поетичних Майстерень ( Мандри в космосі 5) , знову ж з - Чорнявою Жінкою:
Анонім Я Саландяк: ... Я Вас маю за жінку розумну...
Чорнява Жінка: ... Не пам’ятаю, коли ми так зближувалися, щоб Ви мене "мали"...
Спочатку я оторопів не розуміючи, що та ... Жінка мала на увазі. Того разу я промовчав... і аж усвідомивши «двомовну ментальність» авторки переглянув її сторінку та знайшовши там чудові україномовні зразки, зокрема, і еротичної поезії, наважився сказати наступне:
ІНТИМНА ПОЕЗІЯ ТА ПРОЗА НА СТОРІНКАХ ПОЕТИЧНИХ МАЙСТЕРЕНЬ.
Оте «иметь» в розумінні статевого акту в російському наріччі, робить ситуацію із вживанням цього слова анекдотичною: якщо українець може мати жінку, дочку та корову, з дужиною – кохаючись, дочку - ніжно люблячи, а корову - просто маючи за годувальницю, то... якщо росіянин «имеет жену, дочь и корову», - це вже таке статеве збочення!..
Чому ж це так? Бо з російської випало слово кохання. З яких причин? Можливо, це наслідок довготривалішого перебування цього словянського племені під татаро-монгольською ордою, яка, наслідуючи ідеологію первісних людей (завойовників), усіх чоловіків убивала, а жінок гвалтувала (маючи їх просто за племінний матеріал). Очевидно, врезультаті цього із свідомості російської жінки на кілька століть поняття «кохання» просто зникло. А можливо, це пізніші мовні перетрубації в ході революційного становлення російської великодержавності?..
Зрештою, у мовах усіх державних утворень, що оточують сьогодні Україну і є історичними вихідцями з її теритоії (праславянського, трипільського простору), слово кохання (в розумінні «статевий акт») збереглося в:
українській мові - Я тебе кохаю;
білоруській мові - Я цябе Каха;
польській мові - Ja cie kocham.
У російській мові – Я тебя люблю.
І що ж тепер залишається робити росіянинові? - «Любить Бога, любить ближнего и жену в кровати...иметь»?! Отже, так тепер виглядає, що за теперішніх мовних обставин українська еротична проза поетичніша за російську еротичну поезію?!
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
