Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.02
10:35
Пустельний стадіон. Лиш ти стоїш на ньому,
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
2026.02.02
09:52
Вчора правду ухопив за карк!
Розказала все: про дальніх, ближніх...
Хто не пише віршів - з розумак,
А хто пише - без ножа всіх ріже.
Я ж пишу, пишу, пишу, пишу
Так, що з вух валує дим шафранний.
Розум мій переступив межу,
Розказала все: про дальніх, ближніх...
Хто не пише віршів - з розумак,
А хто пише - без ножа всіх ріже.
Я ж пишу, пишу, пишу, пишу
Так, що з вух валує дим шафранний.
Розум мій переступив межу,
2026.02.02
08:56
НедоІсус кремлівський на чолі
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
2026.02.02
08:07
Далеке минуле не сниться щоночі:
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
2026.02.01
21:27
Очікувано розділяє час
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
2026.02.01
21:08
Ще поміж шубою й плащем,
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
2026.02.01
16:33
Не в кожного, мабуть, гуманне серце.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
2026.02.01
13:31
біла спальня, чорні штори, пристанційне
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
2026.02.01
13:03
колись в мене в школі була учілка
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
2026.02.01
12:19
Старий козак Степан, нарешті помирав.
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
2026.02.01
11:43
Знову вітер холодний сніг тремтливий мете.
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
2026.02.01
11:29
Я хочу, щоб розверзлася долина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
2026.02.01
08:16
Не можна без світла й опалення
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
2026.01.31
16:05
Із Леоніда Сергєєва
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
2026.01.31
14:26
Я на старому цвинтарі заритий,
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
2026.01.31
12:07
Ця вічна сирена просвердлює мозок
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Рецензії
МАНДРИ В КОСМОСІ 7 . Еротична поезія та проза. (Вибрані тексти Поетичних Майстерень)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
МАНДРИ В КОСМОСІ 7 . Еротична поезія та проза. (Вибрані тексти Поетичних Майстерень)
З поміж багатьох еротичних текстів Поетичних Майстерень я вибрав два. Чудово римовані, чуттєві, грайливі, спокусливі... Ось:
Чорнява Жінка
І БУДЕ НІЧ...
І буде ніч... палка і безсоромна,
Як стигла полуниця на губах,
Наложниця терпка і невідмовна
В твоїх руках.
Солодкий смак пекельної спокуси
Розірве тіло, розум захмарить,
То нерв оголений, а не мої укуси,
Тобі болить.
Так струм розпусти збуджує повію,
Так спрагу первісну вгамовує вода,
Я божевОлію, божеволІю,
А ніч стіка.
Жадана мить одвічного бажання
Нахлине, мов загибель, віч-на-віч,
То ж зрозумій – це нашого кохання
Остання ніч...
І другий вірш Чорнявої жінки:
ДРАЖНИЛКА
Я можу бути різною:
нахабною, капризною,
жаданою, шаленою,
як гімназистка, чемною,
коханкою Орфею...
от тільки не твоєю...
А ось проза, фрагмент моє перепалки на сторінках Поетичних Майстерень ( Мандри в космосі 5) , знову ж з - Чорнявою Жінкою:
Анонім Я Саландяк: ... Я Вас маю за жінку розумну...
Чорнява Жінка: ... Не пам’ятаю, коли ми так зближувалися, щоб Ви мене "мали"...
Спочатку я оторопів не розуміючи, що та ... Жінка мала на увазі. Того разу я промовчав... і аж усвідомивши «двомовну ментальність» авторки переглянув її сторінку та знайшовши там чудові україномовні зразки, зокрема, і еротичної поезії, наважився сказати наступне:
ІНТИМНА ПОЕЗІЯ ТА ПРОЗА НА СТОРІНКАХ ПОЕТИЧНИХ МАЙСТЕРЕНЬ.
Оте «иметь» в розумінні статевого акту в російському наріччі, робить ситуацію із вживанням цього слова анекдотичною: якщо українець може мати жінку, дочку та корову, з дужиною – кохаючись, дочку - ніжно люблячи, а корову - просто маючи за годувальницю, то... якщо росіянин «имеет жену, дочь и корову», - це вже таке статеве збочення!..
Чому ж це так? Бо з російської випало слово кохання. З яких причин? Можливо, це наслідок довготривалішого перебування цього словянського племені під татаро-монгольською ордою, яка, наслідуючи ідеологію первісних людей (завойовників), усіх чоловіків убивала, а жінок гвалтувала (маючи їх просто за племінний матеріал). Очевидно, врезультаті цього із свідомості російської жінки на кілька століть поняття «кохання» просто зникло. А можливо, це пізніші мовні перетрубації в ході революційного становлення російської великодержавності?..
Зрештою, у мовах усіх державних утворень, що оточують сьогодні Україну і є історичними вихідцями з її теритоії (праславянського, трипільського простору), слово кохання (в розумінні «статевий акт») збереглося в:
українській мові - Я тебе кохаю;
білоруській мові - Я цябе Каха;
польській мові - Ja cie kocham.
У російській мові – Я тебя люблю.
І що ж тепер залишається робити росіянинові? - «Любить Бога, любить ближнего и жену в кровати...иметь»?! Отже, так тепер виглядає, що за теперішніх мовних обставин українська еротична проза поетичніша за російську еротичну поезію?!
2012
Чорнява Жінка
І БУДЕ НІЧ...
І буде ніч... палка і безсоромна,
Як стигла полуниця на губах,
Наложниця терпка і невідмовна
В твоїх руках.
Солодкий смак пекельної спокуси
Розірве тіло, розум захмарить,
То нерв оголений, а не мої укуси,
Тобі болить.
Так струм розпусти збуджує повію,
Так спрагу первісну вгамовує вода,
Я божевОлію, божеволІю,
А ніч стіка.
Жадана мить одвічного бажання
Нахлине, мов загибель, віч-на-віч,
То ж зрозумій – це нашого кохання
Остання ніч...
І другий вірш Чорнявої жінки:
ДРАЖНИЛКА
Я можу бути різною:
нахабною, капризною,
жаданою, шаленою,
як гімназистка, чемною,
коханкою Орфею...
от тільки не твоєю...
А ось проза, фрагмент моє перепалки на сторінках Поетичних Майстерень ( Мандри в космосі 5) , знову ж з - Чорнявою Жінкою:
Анонім Я Саландяк: ... Я Вас маю за жінку розумну...
Чорнява Жінка: ... Не пам’ятаю, коли ми так зближувалися, щоб Ви мене "мали"...
Спочатку я оторопів не розуміючи, що та ... Жінка мала на увазі. Того разу я промовчав... і аж усвідомивши «двомовну ментальність» авторки переглянув її сторінку та знайшовши там чудові україномовні зразки, зокрема, і еротичної поезії, наважився сказати наступне:
ІНТИМНА ПОЕЗІЯ ТА ПРОЗА НА СТОРІНКАХ ПОЕТИЧНИХ МАЙСТЕРЕНЬ.
Оте «иметь» в розумінні статевого акту в російському наріччі, робить ситуацію із вживанням цього слова анекдотичною: якщо українець може мати жінку, дочку та корову, з дужиною – кохаючись, дочку - ніжно люблячи, а корову - просто маючи за годувальницю, то... якщо росіянин «имеет жену, дочь и корову», - це вже таке статеве збочення!..
Чому ж це так? Бо з російської випало слово кохання. З яких причин? Можливо, це наслідок довготривалішого перебування цього словянського племені під татаро-монгольською ордою, яка, наслідуючи ідеологію первісних людей (завойовників), усіх чоловіків убивала, а жінок гвалтувала (маючи їх просто за племінний матеріал). Очевидно, врезультаті цього із свідомості російської жінки на кілька століть поняття «кохання» просто зникло. А можливо, це пізніші мовні перетрубації в ході революційного становлення російської великодержавності?..
Зрештою, у мовах усіх державних утворень, що оточують сьогодні Україну і є історичними вихідцями з її теритоії (праславянського, трипільського простору), слово кохання (в розумінні «статевий акт») збереглося в:
українській мові - Я тебе кохаю;
білоруській мові - Я цябе Каха;
польській мові - Ja cie kocham.
У російській мові – Я тебя люблю.
І що ж тепер залишається робити росіянинові? - «Любить Бога, любить ближнего и жену в кровати...иметь»?! Отже, так тепер виглядає, що за теперішніх мовних обставин українська еротична проза поетичніша за російську еротичну поезію?!
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
