ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Немодна Монада
2026.01.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / В'ячеслав Шестопалов (1990) / Проза

 Infinitum (есе)
Я — бажаний гість в обох світах: Небесному та Підземному. Так, в обох. Так, найбажаніший гість.
Обоє Великих Антагоністів раді мене бачити, і я не залишаюся в боргу — відвідую їх по черзі щодня.

*

Диявол приймає мене у своєму палаці. І ви досі гадаєте, що він живе серед смердючого вогняно-нафтового болота? Я вам співчуваю. У нього чудовий архітектурний смак. Якщо це і демон, то демон-митець, безперечно.
Палац Люцифера блакитно-фіолетового кольору, з сапфіровими прикрасами. Не знаю, чи то справжні сапфіри, зате вигляд мають приголомшливий! Високі вежі, барвисті вітражі, колонади, колонади, колонади… Краса.
Зазвичай у диявола в погребі знаходиться пляшечка коньяку сторічної витримки чи міцний моряцький ром, який провів у дубовій бочці більше часу, ніж може прожити середньостатистична людина.
Люцифер (він любить, коли до нього звертаються на ім'я) часто показує свій сад. То молода яблунька почне плодоносити, то чудернацькі кактуси зацвітуть. І Боже збав, аби ви подумали, що на якомусь із дерев живе «лукавий змій»! Їх тут витравили ще за царя Опенька, так би мовити, коли земля була тоненька. До речі, це Люциферова улюблена українська приказка.
В саду є зелена альтанка. Усередині — квадратний столик і чотири крісла. На столику стоїть видзігорний сервіз. Із чайника завжди курить міцний аромат зеленого чаю з терпкими прянощами.
У цій альтанці регулярно засідаємо ми: владика Люцифер, його досвідчений радник — герцог Гасіон, король усесвітніх змін — юний Веліал, а також я, ваш скромний оповідач. Бесіди в нас найрізноманітніші: від чергової дати апокаліпсису до чудного опусу когось із сучасних художників або музикантів.
Веліал зазвичай жартує, любить іронізувати із будь-якого приводу. Гасіон намагається переконати всіх у правильності будь-якої своєї думки, а Люцифер — о, він же талановитий дипломат! — єдиною фразою заспокоює норовистих друзів і зводить розмову подалі від усього сумного й політичного.
Я зазвичай слухаю і рідко щось кажу, а коли говорю, мене чомусь особливо уважно слухає Веліал. Його очі в цей момент відсвічують малахітовим сяйвом, а погляд, здається, приглушує довколишній шум і мерехтіння.

*

Господь Саваоф часто запрошує мене у хатину, що на Сіон-горі. З верхівки видно безкрайні простори хмар, підзолочених сонцем. Якщо дивитися звідси, світило затуляє собою аж півнеба. Довкола ж ліс, височенний сосновий ліс. У ньому ніжно співають прозорі птахи. Їх ледве помітно між гілок; видає співаків дзвінка мелодія та порухи глиці.
Усевишній кожному гостеві являється по-різному. Особисто мені зручніше бачити перед собою високого (під два метри) діда з ясним поглядом і довгим білосніжним волоссям. І Бог це знає. Так я давно вже звик. Одне не змінити – Його яскраво-зелені очі. Такий чистий трав’яний колір важко уявити (звичайно, коли хоч раз не побачити)…
Ми йдемо до хатки через ліс. Тут немає стежок. Як хто і залишить витоптану смужку між дерев, вона миттєво заростає травою, припорошується голками з дерев… Ледь не забув, що тут ходять винятково босоніж. Усі: архангели, янголи, душі людські та власне Господь Бог. Ноги гріє сіро-зелена земля, а на хмарах можна плавати, ніби по воді.
У хатині є двері та немає вікон. Принаймні ззовні їх не видно. Велетенське вікно — на стелі. Вночі видно зіркове небо.
Бог сідає за стіл і щирим рухом пухкої руки запрошує мене сісти навпроти. Він ділить навпіл хлібину, і, повірте, оця проста хлібина смакує так, як не припадає до смаку найсмачніший пиріг.
За стіною будинку рівномірно дзюрчить струмок. Захотілося пити – вибіг, набрав у кухлик святої води — й утамовуй спрагу досхочу.
Бог рідко говорить. Дуже рідко. Можна сказати, що майже завжди мовчить. Ось такий у Нього непростий характер.
Зате Він уміє чудово слухати. Коли Йому раптом набридає чи Він стомлюється, так і каже: «На сьогодні все. Нам обом час уже йти». Я можу лишитися в хатці та споглядати зірки (ніхто не забороняє), але вже на самоті…

*

«Vater unser im Himmel, geheiligt werde dein Name.
Dein Reich komme.
Dein Wille geschehe, wie im Himmel so auf Erden.
Unser tägliches Brot gib uns heute.
Und vergib uns unsere Schuld, wie auch wir vergeben unseren Schuldigeren.
Und führe uns nicht in Versuchung, sondern erlöse uns von dem Bösen.
Denn dein ist das Reich und die Kraft und die Herrlichkeit in Ewigkeit».

*

Я — бажаний гість в обох світах, Небесному і Підземному.
Бо я людина. Amen.

• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-02-22 00:49:46
Переглядів сторінки твору 2725
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (5.083 / 5.46)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.287 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.769
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2013.10.13 23:38
Автор у цю хвилину відсутній