Осокір напився мудрості неба,
стоїть і співає своїм листям,
ніби самітний подорожній
у пульсуючій плазмі буття.
Осокір хлюпає в мене спокоєм.
Це мудрець, буддійський монах,
який віщає глибину
священних книг.

Чи може існувати
Майстер без Маргарити?
У безмежних океанах
він пливе
напіврозваленим човном.
Маргарита існує всередині
нього. Вона є складником
його єства. Він поєднує

Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"

Кожного ранку вона прочиняє вікно і тихенько кличе. Голос її пробуджує водоспади й лавини, десь унизу перехожі піднімають обличчя, і роздивляються в небі зграї пташині, з надією, як і ти роздивляєшся цю жінку зі спини – зморшок по шкірі її непевний

Щовесни я чітко бачу,
Як, зібравшись нашвидку,
Квіточки жовтогарячі
Хороводять на лужку.
Вмиті росами й зігріті
Ніжним сонячним теплом, –
Ваблять очі світлом квіти
І красою заразом.

Озеро слів зовсім пересохло.
Замість нього постала долина.
Висохлий очерет нагадує
пера для ненаписаних шедеврів.
Чи було тут колись озеро?
Що нагадує про нього?
Тиха гавань для митців
стала свідченням вигасання

Проклинаю цей світ, проклинаю!
Підлі вбивці, брудні брехуни!
Вас чекають давно казани,
Забувайте про сходи до раю!

Не дає кровожерлива зграя
Нам відчути обійми весни.
Проклинаю цей світ, проклинаю!

Якби предмети вміли говорить,
Коли ми їх шукаємо напомацки
Там, де жоден з них лежать не міг,
А ми по всіх усюдах нишпоримо,
Тоді б на одчайдушний од знемоги крик:
«Куди ж поділись кляті окуляри?
Почули б урівноважене, як і саме буття:
«На носі

Колись ставна, квітуча, пишна
І дуже щедра заразом, –
Всихає бабця, наче вишня
Ота, що в неї за вікном.
Хвороби й час своє зробили –
Збороли сили і красу, –
Раніш завжди веселу й милу,
Переповняє нині сум.

Скільки горя і нещастя комуняки принесли –
Ледь не шосту частку світу до голоду довели.
Доки вони воювали, аби владу укріпить,
Селян бідних обдирали, не давали людям жить.
Лютували продзагони. Як же їм не лютувать,
Як навчились комуняки лиш одного –

Антипітьма, антивогонь.
Антилюбов антиоснов.
Все навпаки. Промінь долонь
Родить не радість, а тільки кров.

Антиправа антилюдей,
Антидержава антивождів.
В антив'язницях скрегіт плечей.

Якщо Ви відвідували Донецьк на День шахтаря чи під час знаменитого донецького карнавалу на День Паризької Комуни, Ви обов’язково мусили побачити яскравий та емоційний танець донецьких шахтарів, що називається донго. І, певно, Ви чули оповідку, що цей тане

А хто бачив, а хто чув,
Хто в Максимка сюніч був?
Мабуть, хтось із зоосаду,
Де зайчаток він погладив,
Задивився- на жирафу,
Тигр нагнав такого страху...
Заспокоїв трохи півень,
Проспівав із ним нарівні...

Прислухаючись до свисту
Ховрашка серед пшениць, –
Не спиняє жайвір виступ,
Не спішить упасти ниць.
Тішить співом хліборобів
Перелітний птах тому,
Що за шкоду ту, що робить,
Дістається не йому.

Кину все в пікап і переїду
Вірогідно, в Ел-Eй
Нашукаю собі дім, а далі зійде
Справді новий день

Жінка усі думки, що маю, повнить
Хай нині досить зле
Світ у ній, душі моїй

Як залишитися цілими
під уламками історії?
На тебе навалені
брили бетону і шлакоблоку,
глини, будівельного сміття,
піску, ти намагаєшся
вибратися, але марно,
тобі залишається