Завжди велася на запахи,
йшла за ними на полювання,
як фанатичний герой Зюскінда,
очі заплющувала від розчулення,
намацавши носом ледь вчутні аромати дитинства:

: Теплий, солодкий – коржики з цинамоном – сердечка, овали, ромби,
бабусина запашна геометрія вихідного дня;
: Гіркий, що аж очі ріже – це вересень, дим уранці,
палять сухе бадилля, «всі ми умремо» ‒ нічого уже не зміниш;
: Солоний – море вночі, як воно дише мені на вухо, у пансіонаті, в Затоці,
: Святковий – мандариновий дух, мішура, ялинкова хвоя...

Запахи щастя вели мене на мотузці –
: Чорний ґрунт, що тільки-но виліз з-під снігу – паркий і п'яний,
: Всі відтінки паперу – від архівних запилених течок
до свавільства свіжої типографської фарби,
: Запах кави – уранці, у червні, коли все життя – попереду,
: Дотульний м'якуш осілої в калюжку свічки,
: Отой неймовірно збудливий, майже звіриний чад,
коли до липневої зливи лишається півхвилини,
і чорним набубнявілим небом шугають відьми-блискавки,
і ти вся перетворюєшся на одного велетенського носа,
і вбираєш, усоте усотуєш аромати життя, волі та істини...

Завжди велася на запахи,
ховала у потаємних скринях пам'яти,
перебирала, як великодні листівки:
лаванда, жасмин, матіола, печальні флокси,
бруньки тополині, селера, базилік, тмин,
аїр, полини, дух грибниці, сухого листя,
найгіркіший – дубового...
Ще –
цей найкращий! –
запах волосся твоєї дитини –
молочно-сонний, усміхнений, безборонний…

Аромати мінились, мінялись, плелися вінками,
їх на шию вдягала,
і тільки один душив:
це солодкий до нуду, до розпачу, до безсоння –
білих лілій_як смерті
вабливий
до жаху
пах...