-Момочко, подивися~ яка краса!
Вигукнула я , показуючи на озеро, що пробувало заховатися у безлистому лісі. Але навіть той краєчок , який можна було бачити з дороги, відкривав панораму срібнистої поверхні спокійного плеса, яке ніби дрімало не подаючи жодної ознаки життя. Чому ми ніколи його не зауважували раніше? А ми ж їздили цією дорогою не вперше. Мама мала на це відповідь.
-Знаєш доню, ми ж тут ніколи не бували пізньою осінню. Завжди їздили цією дорогою в літні горячі дні, коли густе, зелене листя цілком закривало це озерце. Шлях наш вів у маленьке, але мальовниче містечко над Десною, де жила моя бабуся, мама моєї мами. Озерце було маленьке ,а тому і не привертало увагу подорожуючих.
Приїхали до бабусі і після поцілунків та обіймів мені дуже захотілося знати більше про те заховане озерце.
-Бабусю, а чи ти знаєш про таке малесеньке озерце, що там заховане у гущавині лісу?
-Так дитинко, то “Замкниада”.
-Як, як? перепитала я. Бабуся повторила ще раз.
- “Замкниада”.
-А чому така дивна назва?
-Це було вже дуже давно.Озерце було власністю одного богача. Він мав тут прекрасну дачу, куди літом приїжджав на відпочинок зі своєю ріднею. У нього була одинока донька, Ада, яку він любив понад усе на світі. Озеро, хоч і маленьке, але дуже глибоке. Батьки забороняли Аді заходити до води, коли не було нікого поблизу. Одного разу назїжджалося багато гостей і пан влаштував велике прийняття. Всі ,якось, забули про Аду. Вона бавилася недалеко берега, підкидала м’ячика. М'ячик покотився у воду і Ада скочила за ним, щоб його дістати. Плавати ж ще не вміла, бо мала всього шість рочків. Вода швидко проковтнула маленьку дівчинку і її не стало. Згодом, всі шукали Аду, але її ніколи не знайшли. Озеро, так якби замкнуло дівчинку у своїх глибинах і знову заснуло спокійним сном. У пам'ять дівчинки, батьки назвали озеро болючим ім’ям “Замкниада”. В ньому ніхто не купається. Кажуть, що сміливців, Ада забирає у свої глибини, а потім, темної ночі, виходить з ними на берег , щоб побавитись м’ячиком. Чи правда це, ніхто не знає. Вона, так само замкнута, як і сама Ада.