Книги – морська глибина, хто в них пірнув аж до дна, той, хоч і труду мав досить - Дивні перли виносить.

Народна мудрість.

З давніх часів люди прагнули зберігати і передати знання та досвід прийдешнім поколінням, записувати певні події, які мали непересічне значення для історії, науки чи культури. Індивід, як творча особистість часто має необхідність «вилити на папір» власну душу, поділитись найпотаємнішими емоціями та почуттями або просто висловити свою точку зору на події оточуючої дійсності та суспільства. Напевне саме це і зумовило виникнення книги, як вершини словесного мистецтва.
Прототипом книги вважаються сувої папірусу на яких древні єгиптяни створювали писемні відомості про свою цивілізацію. Матеріалом для виготовлення папірусу була трав’яниста рослина висотою до трьох метрів, стебла цієї рослини нарізали тонкими смужками, сушили та вкладали шарами, які після цього склеювали. Папірус намотували на тонкі круглі держальця, азначений принцип створення книг зберігся до наших днів і його можна побачити у сучасній Торі – священній книзі євреїв. Сувої зберігали в глиняних глечиках, дерев’яних, шкіряних чи полотняних футлярах.
У Єгипті папірус був не єдиним матеріалом для письма. Для письма використовували також шкіру, а для невеликих записів – дерев’яні таблички вкриті спеціально виготовленою пластичною масою, вапняні плитки або глиняні черепки. У стародавньому Римі ярлик з назвою книги називали «Титулюс», саме тому й першу сторінку сучасної книги називаємо – титульною.
Працюючи над книгою, автор викладає на її сторінках власний життєвий досвід, висвітлює особливості світоглядної позиції, змальовує складний та суперечливий внутрішній світ особистості.
Розглянемо кілька екземплярів унікального «книжкового» мистецтва.
Існують стародавні тібетські книги тексти яких писалися сумішшю золота, срібла, коралів, перлів, бірюзи, глазурі, перламутру, сталі та міді
Зараз майстри –умільці виготовили книгу із срібла, а літери в ній вигравірувані позолотою. На виготовлення такого ювелірного шедевру було витрачено більш ніж 50 кілограмів золота та близько 600 кілограмів срібла. Унікальну книгу з металу вагою 20 кг представлять у Барселоні брати-ковалі із Тернопільщини.
Однією з найтовщих книг дослідники вважають “Кларису” – роман англійського письменника Семюела Річардсона. Він містить 984 870 слів, майже на 200 тисяч слів більше, ніж у Біблії. Роман побачив світ у середині XVIII ст.
Ще однією цікавою книгою є “Диявольське Євангеліє”, яке зберігається у королівській бібліотеці в Стокгольмі. Його обкладинка зроблена з дубових дощок товщиною 4 сантиметри, а оздоблюють книгу спеціально створені защіпки з кованого заліза. На виготовлення пергаментних сторінок майстри витратили понад 100 шкір.
Найменшим зразком художнього слова справедливо можна вважати мініатюрні книжки наприкінці XVIII ст., завдяки примхам Марії-Антуанетти, яка забажала носити улюблені книжки…в рукавичці. Саме подібні книжки фахівці –Шевченкознавці вважають праобразом захалявних книжечок видатного Кобзаря. На теренах Київської Русі книгописання було дуже почесним заняттям. Переписувати книги мали право лише освічені ченці. Для рукописної книги Київської Русі притаманні дуже своєрідні особливості. Вже тоді існували різноманітні формати та обсяги книг залежно від змісту та призначення - великий фоліант близько тисячі сторінок пергаменту чи паперу, або невеличка книжка кишенькового розміру. Вони виконані й скомпоновані гармонійно, а їх обсяг відповідає формату. Це свідчило про високий рівень майстерності переписувача та художника, які працювали над книгою.
У рукописній книзі вирішальне значення має шрифт — устав та напівустав. Устав та напівустав давали можливість зробити красиву, ритмічно насичену сторінку. Як правило, текст писали чорним та червоним, спеціально виготовленим, чорнилом. Червоним - перші рядки, звідси вираз "червоний рядок", а також окремі слова або речення, на які читач мав звернути особливу увагу. У рукописах великого формату текст розміщували двома стовпчиками. У книжках малого розміру на кінцевих сторінках, за наявності вільного місця, текст закінчувався фігурним трикутником.
Перед писанням сторінки розграфлювали писалом з рогу, без барвника, при цьому визначали також поля. Лівий бік був завжди ідеально рівний, а рядки праворуч під це правило не підпадали. Порожні місця заповнювали різними позначками: крапками, рисочками тощо. Різну додаткову інформацію— колонтитули, колонцифри — також писали червоним кольором — це робило книгу ошатною і святковою.
В оформленні староруської книги широко використовували декоративний елемент - в'язь. Це специфічний вид написання літер, коли назва або слово відігравали роль орнаменту, їх писали червоною фарбою, а в престижних виданнях — золотом.
Рукописна книга була насичена ініціалами, що виконували декоративні й символічні функції. Вражає їх розмаїтість: геометричні, каліграфічні, рослинні, сюжетні та змішані мотиви. Часто трапляється зображення сценок повсякденного життя, фігурки рибалок, сіячів, орачів, воїнів тощо. Ініціали-гіганти, що характерні для європейської рукописної книги, у книгах Київської Русі трапляються вкрай рідко, причому за кольором дуже барвисті: червоні, сині, жовті, зелені та золоті.
Широко і зі смаком на сторінці компонувалися заставки, їх завдання — привернути увагу читача до початку розділу. В одній книзі могло бути від 3 до 6 заставок, але відомі рукописи, де їх набагато більше. У композиції окремих заставок вводилися зображення святих.
Слід наголосити, що орнаменти будувалися на традиційних елементах та колористичних епізодах української народної творчості. В окремих випадках використовували кінцівки, ще рідше — рамки і таблиці.
Важливою частиною художнього оформлення рукописної книги були мініатюри. Вони поділяються на вихідні, або лицеві, й такі, що власне "відкривають" текст. Зображення займало цілу сторінку. Ілюстрації "розсипані" по всьому тексту: чверть- та півсторінкові, оборкові, на полях. Характерна особливість цього періоду — велика кількість ілюстрацій, що становили цикли по два-три, а то й більше зображень. Окрім функції оздоблення мініатюри допомагали глибше засвоювати зміст прочитаної книги.
Усі рукописні книги мали оправи для захисту та надання ошатного вигляду. Для виготовлення оправи використовувалися добре висушені й оброблені дошки, які надійно скріплювали з блоком, їх покривали шкірою, а подекуди й коштовними тканинами, металевими прикрасами — жуковинами та середниками, які були багато орнаментовані. Жуковини прикрашали золотою сканню, філігранню, зерню, фініфтю, а на середниках малювали сюжетні сцени зі святого письма або Житія Святих. Такі оправи називались окладними. Обов'язковим елементом оправи були орнаментовані застібки, відлиті з металу, найчастіше з бронзи.
За спеціальним замовленням обріз рукописної книги оброблявся спеціальним інструментом по кольоровому або золотому тлу. Ця техніка називалася басменням. Відтак книга була схожа на коштовну річ або ювелірний виріб.
Більшість майстрів –авторів рукописної книги невідома. Однак з певністю можна говорити про наявність спрямування в оформленні книги, які були характерними лише для певного регіону, де активно використовувалися місцеві особливості декоративного мистецтва та кращі досягнення книгописання в Європі. Рукописні книги стали цінним надбанням української культури.



Використана література
1. Різник М.Г. Письмо і шрифт К., 1978 – 150 с
2. cikavo.com.ua/tsikavi-fakty-pro-knyhy.html
12.10.2010