ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.08.08 22:12
Листя спадає з тополі,
як плаття голого короля,
як платня за непрожите життя,
як непрочитані листи,
як послання у вічність,
як непромовлені слова,
мов нездійснене каяття,
як позлітка на істині,

Юрій Лазірко
2025.08.08 16:46
О, скрипко!
Скрип...
Смичок на витягах.
Заскрипотіло у душі,
мінялося на лицях -
заголосила, помирала
одиноко скрипка.
Позавмирали відчуття

Світлана Пирогова
2025.08.08 14:42
Кукурудзяний чути шелест,
ніби спеці наперекір.
Не самотньо і не пустельно,
ще й в садку непокірна зелень.
Рими просяться на папір,
струм ліричний через пастелі.

Портулак обіймає землю,

С М
2025.08.08 11:22
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
тоді згорнув уламки і виник острів
хай каменів є більш аніж пісків
знай-бо я відьмача
бігме я відьмача бейбі

Борис Костиря
2025.08.07 21:55
Я розгубив 175 см
твоєї краси і чарівності
яругами і пагорбами.
Я тепер від них
нічого не знайду,
бо від них залишилася
тільки хмара.
Кожна розгублена

Тамара Ганенко
2025.08.07 19:20
Здавалось, - відбуяло, одболіло
Лишило тіні, пристрасні й хмільні,
Вітрилом в дальні хвилі одбіліло
Чи вклякло десь в мені у глибині

Не загримить, не зойкне понад хмари,
Не спотикне на рівній рівнині
Не полосне по гоєному марно

Євген Федчук
2025.08.07 19:04
Москалі були брехливі завжди і зрадливі.
Домовлялися та слова свого не тримали,
Навіть, коли між собою часто воювали.
Коли кого так обдурять, то уже й щасливі.
Про іще одного князя хочеться згадати
З москалів, які потвору оту піднімали.
Василем його

Олена Побийголод
2025.08.07 16:29
Із Бориса Заходера

– Ей, привіт!
– Добридень, друже...
– Ти уроки вчив?
– Не дуже...
Бо мені завадив кіт!
(Навіть звуть його – Бандит...)

Артур Курдіновський
2025.08.07 02:13
Мої палкі, згорьовані присвяти
Лишилися тепер без адресата.

Моя Єдина - ще не народилась.
Чужих у злій строкатості - багато.

Не помічав Ту справжню, що любила.
Її нема. Смердить юрба строката.

Борис Костиря
2025.08.06 22:01
Пошуки себе тривають
у розливному морі
масок і облич,
ролей і личин,
іміджів і самовикриттів.
Із тебе говорять
десятки особистостей.
Це розпад власного "я".

Володимир Бойко
2025.08.06 21:25
Великі провидці, які збиралися провіщати долю людства, не годні зі своєю долею розібратися. Кількість людей, які все знають, на порядок перевищує кількість людей, які все вміють. На великі обіцянки клюють навіть краще, ніж на великі гроші. Колиш

Олена Побийголод
2025.08.06 11:19
Із Бориса Заходера

Жила-була собачка –
Свій-Ніс-Усюди-Пхачка:
усюди пхала носа
(такий у неї хист).
Її попереджали:
«Дала б ти звідси драла!

Федір Паламар
2025.08.06 00:36
Життя – коротка мить свідома,
Опісля – тільки темнота,
Глибокий сон, довічна кома.
Даремно думає спроста
Людська наївна глупота,
Що порятунок за порогом,
Чи судище суворе Бога.

Іван Потьомкін
2025.08.05 23:17
Домовина - не дім, а притулок
перед переселенням у засвіти
та ще -наочний доказ для археолога
про ту чи іншу епоху,
в яку небіжчику довелося жить.
Хрещений в дитинстві на Канівщині,
гріхи відмолюю і захисту прошу
у Всевишнього уже в Єрусалимі.

Борис Костиря
2025.08.05 21:25
Зниклої колишньої дівчини
немає в соціальних мережах,
про неї нічого немає в Інтернеті,
вона ніби випарувалася,
пропала в безмежних водах
світобудови і невідомості,
повернулася до першосутностей,
у первісне яйце,

Олександр Буй
2025.08.05 20:32
На Ярославовім Валу
Я п’ю свою обідню каву.
Пірнає в київську імлу
Моя натомлена уява.

В уяві тій далеко я
Від Золотих Воріт столичних:
То ніби пісню солов’я
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Артур Сіренко (1965) / Проза / Казки

 Останнi козаки

"Ми тут, щоб почати все з початку. Відкиньте страх - репетиція продовжується."

Федеріко Фелліні

Образ твору (казка)

Після того як вороги зруйнували Січ, старі козаки-характерники ніколи вже не збирались разом, ні на полювання, ні послухати бандуру чи на герць з ворогами. Тай з кожним днем їх все менше лишалося. З сумом згадував старі часи козак Мамай, що втратив стількох друзів-побратимів, і одного разу, коли взимку випало багато снігу, він сказав так:

- Настала холодна зима, виє вітер, біжить по степу дикий кінь – могутній тарпан, замерзає ночами поріг Ненаситинець. Кричить в імлу пугач. І сивий кінь не лягає на землю – він чує спів вовків. Я, Мамай – старий козак-характерник часто слухав спів вовків холодними ночами серед степу. Сивий мудрий кінь лежить в ямі, наче заліз під землю, холодною ніччю. Старий я став, мало нас лишилося в світі живих. Колись кожного морозного ранку я брав до рук шаблюку і танцювала вона у моїх руках виблискуючи на сонці, і часто, побачивши мене, німіли юрмища ворожого війська, ті, що мерзнуть сьогодні в холодній землі.

А потім пішов від в країну предків (таємний хід в країну предків був тоді в могилі Чортомлик), щоб зцілили предки його старі рани, і ніхто не знає куди пішов він повернувшись з країни предків. Кажуть, розмовляв він там з козаками та гетьманами старих часів. Але то вигадують люди, інакше козак Мамай не казав би потім, що йому самотньо без побратимів.

А ще було колись, гетьман Іван Мазепа вирішив об’їхати всю Україну з краю в край – з півночі на південь і зі сходу на захід, і трапилось так, що заблукав він у дрімучому лісі, що коло Холодного Яру і не міг відшукати вірну стежку.

Тоді підійшов до нього високий козак, що весь сяяв як вогонь, взяв вудила його коня і вивів на правильний шлях. Спитав тоді гетьман його, хто він і звідки.

І він спочатку відповів:

- Я твоя свічка.

А потім сказав:

- Я козакував на січі, коли ще Байда був гетьманом.

Зрозумів гетьман, що прийшов йому на допомогу сам козак Мамай.

А було якось, коли вже й мріяти облишили, що Січ знову за порогами постане, тричі по дев’ять козаків-характерників пришли до Дніпра над пороги. Не було в них вже колишньої сили і колишньої слави, тому ніхто навіть звернув на них увагу, ніхто не вітав їх і не говорив з ними. Сумно дивились старі козаки на Дніпро та слухали як ревуть пороги. А потім лягли на землю на високому кургані, що височить на Дніпром, притиснулись устами до землі та й померли. Три дні, один місяць і один рік після смерті останніх козаків-характерників стояв над Дніпром і Великим Лугом густий туман.

(Записано зі слів Сидора Петровича Люльки – жителя села Кам’яні Потоки, що біля Кременчуга збирачем фольклору покійним Степаном Охрімовичем Колодченком у 1959 році. Публікується вперше.
Копія рукопису мені була люб’язно надана у 1982 році.
На малюнку – народна картина кінця XVIII століття.)

Підготовлено до друку 2012 року




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-04-08 21:25:17
Переглядів сторінки твору 1145
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.588 / 5.13)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.655 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.737
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми КАЗКИ
Автор востаннє на сайті 2025.08.01 23:16
Автор у цю хвилину відсутній