Тому, хто надихає,
за те, що надихає лише він.

Завжди боляче бачити сльози:
хай то плаче людина, собака чи осінь.
Не кажи, що в мені мало сили.
Знаєш, дощ треба пити дозами,
лиш тоді він стає красивим.

Завжди сумно ліричні сюжети
пропустити повз себе без болю.
Без бою
опустити на спогад погляд
і просити у Бога повірити в Бога.

Завжди тепло твої сильні плечі
цілувати до самих ліктів
і ковтати, мов свіже повітря,
твій такий особливий запах…
І спадати краплиною з даху.

Я живу у тобі так довго -
хоч між нами завжди дощило,
і хоч часто було не щиро,
та на сварки мій час вже витік.
Я не вмію тебе не любити.

Завжди холодно. Кожен ранок
розбиває промінням свободу,
опускаю на світло жалюзі.
Чи люблю тебе просто з жалості?
Так, напевно,
бо без тебе себе дуже шкода.

І дивитись одна не хочу,
як обвітрене небо схлипує.
Не кажи, що то просто злива.
Ти подумай про нас:
кожен день наш – то просто випадок.
Твій нещасний. І мій щасливий.

16. 04. 2012р.