
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.19
02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
2025.07.18
22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
2025.07.18
21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
2025.07.18
17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
2025.07.18
16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
2025.07.18
13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник.
Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент
2025.07.18
10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
2025.07.18
05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
2025.07.17
22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
2025.07.17
21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
2025.07.17
20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
2025.07.17
18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
2025.07.17
11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
2025.07.17
06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
2025.07.16
23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
2025.07.16
23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Рецензії
ВРОДА ЇЇ ПОЕЗІЙ
Народжена бути променем,
Нескореним і незломленим,
Маленька і непомічена,
В далеких світах засвічена,
В далекі світи спрямована,
Недолею невгамована,
Сном-вісником застережена,
У Божій руці збережена,
Блукає в житті півпотемки,
Навпомацки, сканер – дотики...
Мені здається, що саме цей із нових віршів Аделі Станіславської (псевдонім Олександри Федорів) – є своєрідним символом творчості і творчої спрямованості молодої і талановитої поетеси – світити променем у сповненому такого розмаїття і різноманіття небі питомо української поезії – доброї, щирої, правдивої, задушевної, теплої, ласкавої, сповідальної, сповненої болю і осяяної щастям, молитовної, замріяної, естетичної, створеної з вишуканим смаком, красивої, чарівної...
Мені стоїть перед очима незабутньо гарно оформлена обкладинка її першої книжечки поезії «Во ім`я любові» - ці слова написані на прибережному піску моря чи навіть океану поблизу пінних хвиль, які, здається, ось-ось зітруть цей напис – свідчення плинності і минущості земного буття… І водночас - сяючий захід сонця, який освічує і робить прекрасними - і небо, і море, і берег… і напис на ньому і портрет авторки, яка, як дивовижної вроди русалка морська, виринає з хвиль і дивиться на читача поглядом Джоконди, (тільки значно вродливішої!) ніжним і таємничим – свідчення висоти духу, його краси, неперебутності і невмирущості.
Врода її поезій, дозволю собі вжити такий троп, тому що вони саме такі, як вона – вродливі, відсвічує якоюсь, не побоюсь цього контрасту – стриманою яскравістю, яка поступово наростає, як промінь, який чим далі – тим стає більшим, сильніше сяючим і об`ємнішим.
Якщо у першій збірочці зустрічаємо більше вихлюпи емоцій, настрій, з якими як внутрішньо, так і зовні її лірична героїня зустрічає прозу і негатив життя:
Я ненавиджу світ,
У якому багато брехні,
Я ненавиджу світ,
Але мушу у ньому жити…
То у другій, бачимо її ж – ліричну героїню – збагачену досвідом страждання, не розчавлену ним, а навпаки, загартовану, яка змогла вивищитись над брудом життя і повести за собою читача, вже узагальнено осмислюючи життя:
Не вбиваймо в собі людського,
в нас вже й так його мало-мало...
відцурались живого Бога -
під мамоною повклякали...
У нахабства не має міри,
а терпіння - "дурних" чеснота,
від колись чистоти офіри
радо пнемося у болото.
Забуваємо хто ми, нащо,
від життя беремо "багато",
а як ні, то воно "пропаще" -
жити слід - що не день, то свято!
Тільки воском стікає мірно
день за днем, крок за крок в нікуди
і просте, і життя позірне...
Не губімо людського, люди...
Ці цитати двох найновіших віршів нової збірки – свідчать уже про філософічність мислення авторки, більшу її духовну зрілість. Вона, як ті МНС-рятувальники, стоячи над краєм духовної прірви – простягає тендітну, але сильну шляхетну жіночу руку допомоги і променем свого духу вказує шлях угору – до світла, до краси.
Мав приємність особисто спілкуватися з Аделею в її рідному Івано-Франківську – Станіславі. Певно, від цієї давнішої шляхетної князівської назви міста і йде псевдонім авторки – вродливої, як внутрішньо, так і зовнішньо – романтичної і прекрасної, як і те істинно українське місто, в якому живе. Вона – вірна і любляча дружина (певна дивовижа для сучасних красунь!), дбайлива мати і просто гармонійна особистість – як же потребує цієї гармонії навколишній світ!
Отже, думається, що нова книга Аделі Станіславської є необхідною нашому - значною мірою знедуховленому суспільству – несе йому цілющу воду внутрішньої краси, романтизм почуттів, шляхетність думки, гармонізує його почуття, надихає творити високі звершення в ім`я добра і любові!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ВРОДА ЇЇ ПОЕЗІЙ
(передмова до нової збірки А.Станіславської «Мереживо душі»)

Нескореним і незломленим,
Маленька і непомічена,
В далеких світах засвічена,
В далекі світи спрямована,
Недолею невгамована,
Сном-вісником застережена,
У Божій руці збережена,
Блукає в житті півпотемки,
Навпомацки, сканер – дотики...
Мені здається, що саме цей із нових віршів Аделі Станіславської (псевдонім Олександри Федорів) – є своєрідним символом творчості і творчої спрямованості молодої і талановитої поетеси – світити променем у сповненому такого розмаїття і різноманіття небі питомо української поезії – доброї, щирої, правдивої, задушевної, теплої, ласкавої, сповідальної, сповненої болю і осяяної щастям, молитовної, замріяної, естетичної, створеної з вишуканим смаком, красивої, чарівної...
Мені стоїть перед очима незабутньо гарно оформлена обкладинка її першої книжечки поезії «Во ім`я любові» - ці слова написані на прибережному піску моря чи навіть океану поблизу пінних хвиль, які, здається, ось-ось зітруть цей напис – свідчення плинності і минущості земного буття… І водночас - сяючий захід сонця, який освічує і робить прекрасними - і небо, і море, і берег… і напис на ньому і портрет авторки, яка, як дивовижної вроди русалка морська, виринає з хвиль і дивиться на читача поглядом Джоконди, (тільки значно вродливішої!) ніжним і таємничим – свідчення висоти духу, його краси, неперебутності і невмирущості.
Врода її поезій, дозволю собі вжити такий троп, тому що вони саме такі, як вона – вродливі, відсвічує якоюсь, не побоюсь цього контрасту – стриманою яскравістю, яка поступово наростає, як промінь, який чим далі – тим стає більшим, сильніше сяючим і об`ємнішим.
Якщо у першій збірочці зустрічаємо більше вихлюпи емоцій, настрій, з якими як внутрішньо, так і зовні її лірична героїня зустрічає прозу і негатив життя:
Я ненавиджу світ,
У якому багато брехні,
Я ненавиджу світ,
Але мушу у ньому жити…
То у другій, бачимо її ж – ліричну героїню – збагачену досвідом страждання, не розчавлену ним, а навпаки, загартовану, яка змогла вивищитись над брудом життя і повести за собою читача, вже узагальнено осмислюючи життя:
Не вбиваймо в собі людського,
в нас вже й так його мало-мало...
відцурались живого Бога -
під мамоною повклякали...
У нахабства не має міри,
а терпіння - "дурних" чеснота,
від колись чистоти офіри
радо пнемося у болото.
Забуваємо хто ми, нащо,
від життя беремо "багато",
а як ні, то воно "пропаще" -
жити слід - що не день, то свято!
Тільки воском стікає мірно
день за днем, крок за крок в нікуди
і просте, і життя позірне...
Не губімо людського, люди...
Ці цитати двох найновіших віршів нової збірки – свідчать уже про філософічність мислення авторки, більшу її духовну зрілість. Вона, як ті МНС-рятувальники, стоячи над краєм духовної прірви – простягає тендітну, але сильну шляхетну жіночу руку допомоги і променем свого духу вказує шлях угору – до світла, до краси.
Мав приємність особисто спілкуватися з Аделею в її рідному Івано-Франківську – Станіславі. Певно, від цієї давнішої шляхетної князівської назви міста і йде псевдонім авторки – вродливої, як внутрішньо, так і зовнішньо – романтичної і прекрасної, як і те істинно українське місто, в якому живе. Вона – вірна і любляча дружина (певна дивовижа для сучасних красунь!), дбайлива мати і просто гармонійна особистість – як же потребує цієї гармонії навколишній світ!
Отже, думається, що нова книга Аделі Станіславської є необхідною нашому - значною мірою знедуховленому суспільству – несе йому цілющу воду внутрішньої краси, романтизм почуттів, шляхетність думки, гармонізує його почуття, надихає творити високі звершення в ім`я добра і любові!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію