1
Твоя адреса – третя хмара зліва.
Пустий конверт її наздожене
Якраз тоді, коли остання злива
Дбайливо вкриє оловом мене.

Ти засумуєш,
Кинеш погляд долу,
Де у підніжжя Божого престолу,
Я вже дійшов уявної межі,
І у води навчаюся німіти,
Бо як обступлять літери-наймити,
Щоб я не видав те, що ми чужі.

2
Antanta-Осінь досі не розбита.
Я серед тих приречених бійців,
Що неодмінно сплатять грудню мито
За жовту кулю в скроню при кінці.

Його здобутки:
Щерблені листочки,
Один каштан для себе, три – для дочки,
Шифровані кленові письмена,
І – суто справедливости заради –
Щоденник по тридцяте листопада,
В якому всіх загиблих імена.

3
На білій мапі зовнішніх відносин
Я півземлі безболісно відкрив:
На північ – я,
На захід – ти і осінь,
На схід – слова,
На південь – Море Рим.

А по краях лишились білі плями –
Уявними лісами і полями,
І сто доріг, котрі не до, а від:
Дрібних зірок, украдених тобою
Із неба над моєю головою
В коротких снах про Вінницький повіт.

4
Коли зійдуться грудень, січень, лютий
Тримати змову ради холодів,
То першим гостем може й лютий бути,
Бо саме з ним я б випити хотів.

Мені, звичайно, будь-яка різниця,
Чи то вживу, чи може тільки сниться –
Червоний ніс у сизому вікні,
Один з братів накриє землю білим,
Прийде Снігурка з Дідом-педофілом
Й наллє горілки синьому мені.

5
Мій VIPпартер сьогодні на підлозі:
В театрі „Стеля” – п’єса „Неземне”.
Вже другий акт, а я не в темі й досі,
Хоча не це пригнічує мене.

А те що ніч ходила в світ на лови
І вполювала полохливе слово,
А я його для тебе не зберіг.
Тепер лишилось місяць розігнути,
Обох обмити, в біле зодягнути,
І закопати вранці під поріг.

6
Я п’ять пташок піймав собі на зиму:
Двох горобців і трійко снігурів –
Можливий сум ділити навпіл з ними.
Хай вибачають...
Сам би я здурів.

Бо цю біду зимою не назвати.
Моє натхнення б’ється в стіни з вати.
Від писанини пухне голова.
А санітар – безсніжний сучий грудень –
Штовхне назад, ввігне коліном груди
Й гидливо витре спінені слова.