Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.11
18:18
У день Подяки чарівний
Вертаєш ти мені надію
На ніжні пестощі весни,
І я від щастя тихо млію.
Не вірю ще, увесь тремчу,
Навколішках стою і каюсь.
Сльоза непрохана в очу --
Вертаєш ти мені надію
На ніжні пестощі весни,
І я від щастя тихо млію.
Не вірю ще, увесь тремчу,
Навколішках стою і каюсь.
Сльоза непрохана в очу --
2026.01.11
17:40
Сидить хлопчак в селі на лавці біля хати.
Підходить дядько і пита: - Чи вдома тато?
Малий ліниво зирка. Весь в смартфоні свому:
За вухом чеше й каже: - Мій? Та, звісно, вдома.
Гукає той. У хвіртку стукає, лютує.
Вікно відчинене, ніхто його не чує.
-
Підходить дядько і пита: - Чи вдома тато?
Малий ліниво зирка. Весь в смартфоні свому:
За вухом чеше й каже: - Мій? Та, звісно, вдома.
Гукає той. У хвіртку стукає, лютує.
Вікно відчинене, ніхто його не чує.
-
2026.01.11
17:26
Кажуть: є країна
Повнісінька сонця…
Де ж бо та країна?
Де ж бо теє сонце?
Кажуть: є країна
На семи стовпах,
Сім планет у неї,
Схили в деревах.
Повнісінька сонця…
Де ж бо та країна?
Де ж бо теє сонце?
Кажуть: є країна
На семи стовпах,
Сім планет у неї,
Схили в деревах.
2026.01.11
14:23
Ніч була темна. Місяц, хоч зійшов
Та й то у хмарах десь блукав, напевно.
Внизу Рось жебоніла безперервно.
А він вертав думками знов і знов
До того, що плекав усе життя –
Бажання влади. Так йому хотілось,
Щоб навкруг нього все отут вертілось…
Все п
Та й то у хмарах десь блукав, напевно.
Внизу Рось жебоніла безперервно.
А він вертав думками знов і знов
До того, що плекав усе життя –
Бажання влади. Так йому хотілось,
Щоб навкруг нього все отут вертілось…
Все п
2026.01.11
13:38
автор Артур Курдіновський
Крихкий маленький світ я шию з рими,
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.
Моя земля горить під небесами,
Крихкий маленький світ я шию з рими,
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.
Моя земля горить під небесами,
2026.01.11
11:23
Так бракує постійно часу
У потоці марнотних днів.
Час дарує, немов прикрасу,
Позолоту зникомих слів.
Час розсудить і час засудить
Ні за що, ніби злий тиран.
Лиш вина має різний ступінь,
У потоці марнотних днів.
Час дарує, немов прикрасу,
Позолоту зникомих слів.
Час розсудить і час засудить
Ні за що, ніби злий тиран.
Лиш вина має різний ступінь,
2026.01.11
06:54
Мого батька викинули з Національного оркестру народних інструментів за "огидний потяг до грошей". (Як це тоді політично називалося?..)
Він влаштувався у музичну школу №9 десь на Круглоуніверситецькій (над Бесарабкою), допрацював до пенсії в одному рван
2026.01.10
22:48
Із Леоніда Сергєєва
– Четвертий, Четвертий, як чути? Я – П’ятий!
Не спати на чатах! Пароль – «тридцять три».
Прийнято?.. До вітру – о пів на дев’яту!
Ніяк не раніше! Прийом! Повтори!
– Так точно, о пів на дев’яту – д
– Четвертий, Четвертий, як чути? Я – П’ятий!
Не спати на чатах! Пароль – «тридцять три».
Прийнято?.. До вітру – о пів на дев’яту!
Ніяк не раніше! Прийом! Повтори!
– Так точно, о пів на дев’яту – д
2026.01.10
21:10
По українській матері-землі
ідуть колоною військовополонені.
Ідуть в донецькій проросійській млі
захисники Вкраїни нені.
І не ідуть, їх ті ведуть –
Вкраїни зрадники полукацапи.
І всі донецькі смачно ржуть:
«хохла у плен кацап зацапал!»
ідуть колоною військовополонені.
Ідуть в донецькій проросійській млі
захисники Вкраїни нені.
І не ідуть, їх ті ведуть –
Вкраїни зрадники полукацапи.
І всі донецькі смачно ржуть:
«хохла у плен кацап зацапал!»
2026.01.10
19:57
ДІЙОВІ ОСОБИ:
ВІКТОР — чоловік із гострими рисами обличчя та скляним поглядом. Одягнений охайно, але без жодного натяку на моду. Його рухи економні, голос позбавлений модуляцій.
АННА — його дружина. Жінка з живою мімікою та нервовими рухами. Вона ви
2026.01.10
10:53
Весна ніяк не переможе
І не протиснеться крізь сніг,
Крізь кригу, як через вельможу,
Що кидає дари до ніг.
Так пробивається нестало
Весна крізь перепони зим.
Колись вона таки настане,
І не протиснеться крізь сніг,
Крізь кригу, як через вельможу,
Що кидає дари до ніг.
Так пробивається нестало
Весна крізь перепони зим.
Колись вона таки настане,
2026.01.10
09:31
Хтось викрутив небо, як прачка ганчірку.
Узимку не віхола — тонни дощу.
Та, як же вмістити всю душу у збірку,
яку я, не знаю навіщо, пишу?
І хто ж потребує мелодії всує?
Та скрапує лірика чуйна з пера:
і сліз повні відра, і слів не бракує —
Узимку не віхола — тонни дощу.
Та, як же вмістити всю душу у збірку,
яку я, не знаю навіщо, пишу?
І хто ж потребує мелодії всує?
Та скрапує лірика чуйна з пера:
і сліз повні відра, і слів не бракує —
2026.01.10
01:52
Якщо вам нічого «сказать»
І боїтесь торкатись тіні —
Пора розмножитись під стать
На більш прозорливу, осінню.
Якщо розмножене впаде
У ваший гнів з сумним обличчям,
Вас не сприйматимуть ніде
Тому, що ви є та вовчиця,
І боїтесь торкатись тіні —
Пора розмножитись під стать
На більш прозорливу, осінню.
Якщо розмножене впаде
У ваший гнів з сумним обличчям,
Вас не сприйматимуть ніде
Тому, що ви є та вовчиця,
2026.01.10
00:16
Олеся сиділа на балконі пізно ввечері, обгорнута пледом. Вона тримала в руках горнятко з чаєм, яке вже охололо, і стомленим поглядом дивилася на мерехтливі вогні міста.
У голові постійно звучав гучний хор: слова матері, глузування сестри, знецінення ліка
2026.01.09
21:12
а чи знаєш за опівнічника
якого не зупиниш ти
а чи знаєш за опівнічника
що двері кухні зачинив
не чинить галасу сторожа
я ~ кіт у чорному плащі
і я зникаю завжди у морок
хай перший півень прокричить
якого не зупиниш ти
а чи знаєш за опівнічника
що двері кухні зачинив
не чинить галасу сторожа
я ~ кіт у чорному плащі
і я зникаю завжди у морок
хай перший півень прокричить
2026.01.09
19:33
Білу гриву зима розпустила,
Розвіває її заметіль.
І не видно Селени-світила,
Тільки сніжна встеляється сіль.
І в душі хуртовина тривоги,
Хоч давно відпустила його.
Крає серце від леза дороги,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Розвіває її заметіль.
І не видно Селени-світила,
Тільки сніжна встеляється сіль.
І в душі хуртовина тривоги,
Хоч давно відпустила його.
Крає серце від леза дороги,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Зіньчук (2008) /
Рецензії
Не в грошах – щастя
Час від часу, до уваги пересічного читача потрапляють книги, сюжетні перипетії яких надовго карбуються в пам’яті і спонукають до тривалих роздумів над дилемою: Чому в мереживі доль представників однієї родини виникають обставини, які змушують людей шукати кращого життя на чужині?, як змінити ситуацію в нашій державі таким чином, аби українці –заробітчани мали змогу забезпечити гідне життя своїм рідним на власній землі?. На мою думку відповіді саме на ці важливі для нашої сучасності питання надхненно шукає письменниця Ніна Фіалко у своєму захоплюючому і такому болісно актуальному романі «Повертайтесь, журавлі додому», що вийшов у світ в Тернопільскому видавництві «Навчальна книга - Богдан» у 2009 році.
Змальовуючи на сторінках своєї книги реалії та проблеми в яких живе головна героїня роману – молода студентка Катерина приходько та її рідні, авторка піднімає цілу низку вагомих проблем: Зокрема, ґрунтовно висвітлює руйнівні наслідки ситуації, коли батьки через нестачу грошей на виховання та навчання дітей, змушені їхати за кордон на заробітки, залишивши дітей на виховання бабусі, до порад якої не дуже дослухаються невдячні внуки. Водночас, батьки – Зоряна та Роман Приходьки відчувають прірву відчуження, яка виникає між ними, їхніми дітьми та суспільством в якому вони живуть і діють.
Відчуваючи провину перед власними дітьми, батьки –заробітчани прагнуть усунути її кошовними подарунками. Натомість, діти Катря та Тарас, які стали підлітками, сприймають батьків лише як джерело власного добробуту, і вже не вбачають в них мудрих наставників, яким можна розповісти про свої проблеми та попросити поради.
Дуже знаковим моментом роману, є розмова Тараса з батьком, який повернувшись додому в не тривалу відпустку намагається наставляти сина на шлях істини: «Ну не хочу вступати до інституту і тягнути з вас ще п’ять років жили. Нічого ті дипломи не дають. Не маєш дяді, який би запропонував тобі посаду, то й не рипайся. А як маєш, то диплома за 600 баксів можна готового купити. Якщо тобі запропонують роботу, то таку смішну платню дадуть, що не знати чи на проїзд вистачить. А я так жити не хочу!» - так, авторка доходить прикрого висновку про знецінення освіти в Україні, та панування влади грошей та корупції в усіх сферах життя, адже будь-яку проблему можна вирішити лише через зв’язки з впливовими людьми у кабінетах владних чиновників.
Стиль написання роману – дуже простий та зрозумілий читачеві, а карколомні повороти сюжету, постійно приваблюють та інтригують увагу.
Роман буде корисно прочитати представникам молодого покоління, адже письменниця прискіпливо аналізує проблему відчуження з якою стикається більшість успішних молодиків, які розважаються в барах і бездумно витрачають гроші батьків зароблені важкою працею.
На прикладі складної та суперечливої долі масажиста Миколи Івановича, Ніна Фіалко талановито виписує проблему пристрасті до азартних ігор, яка руйнує душі та життя багатьох людей. Саме цей персонаж змушує Катрю до ганебного шлюбу за розрахунком і засвідчує цілковитий занепад моральних цінностей у сучасному суспільстві.
Визначальною особливістю роману є те, що письменниця постійно прагне залучити читача до процесу осмислення твору. Крізь сюжетну канву лейтмотивом проходить думка про невичерпну терпеливість , українського народу, який постійно обдурюють та використовують нахабні бездарні політики, які прикриваючись красивими гаслами про добробут народу, лише набивають власні кишені та примножують статки.
Авторка з болем констатує невтішний висновок , що біда українців в тому, що ми чекаємо, аби за нас все вирішували інші, а перебуваючи на заробітках чекаємо поки нам створять прийнятні та гідні умови праці у нашій державі.
Вже в самій назві твору викладено його основну думку: Незважаючи на те, що на чужині можливо є кращі умови праці та проживання, люди завжди прагнутимуть повернутися на батьківщину, бо лише на своїй землі люди відчувають спокій та затишок.
Роман буде цікавим для найширшої читацької аудиторії, яка цікавиться сучасною літературою та творчістю письменниці.
4.05.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Не в грошах – щастя
Рецензія на роман «Повертайтесь, журавлі додому» популярної сучасної української письменниці Ніни Фіалко.
Для довідки: Ніна Іванівна Фіалко народилась в селі Косенівка Уманського району, Черкаської області. Автор популярних романів «Зламані жоржини», «Дві обручки», «Небезпечна межа», «Родинні гріхи» та інших.
Час від часу, до уваги пересічного читача потрапляють книги, сюжетні перипетії яких надовго карбуються в пам’яті і спонукають до тривалих роздумів над дилемою: Чому в мереживі доль представників однієї родини виникають обставини, які змушують людей шукати кращого життя на чужині?, як змінити ситуацію в нашій державі таким чином, аби українці –заробітчани мали змогу забезпечити гідне життя своїм рідним на власній землі?. На мою думку відповіді саме на ці важливі для нашої сучасності питання надхненно шукає письменниця Ніна Фіалко у своєму захоплюючому і такому болісно актуальному романі «Повертайтесь, журавлі додому», що вийшов у світ в Тернопільскому видавництві «Навчальна книга - Богдан» у 2009 році.
Змальовуючи на сторінках своєї книги реалії та проблеми в яких живе головна героїня роману – молода студентка Катерина приходько та її рідні, авторка піднімає цілу низку вагомих проблем: Зокрема, ґрунтовно висвітлює руйнівні наслідки ситуації, коли батьки через нестачу грошей на виховання та навчання дітей, змушені їхати за кордон на заробітки, залишивши дітей на виховання бабусі, до порад якої не дуже дослухаються невдячні внуки. Водночас, батьки – Зоряна та Роман Приходьки відчувають прірву відчуження, яка виникає між ними, їхніми дітьми та суспільством в якому вони живуть і діють.
Відчуваючи провину перед власними дітьми, батьки –заробітчани прагнуть усунути її кошовними подарунками. Натомість, діти Катря та Тарас, які стали підлітками, сприймають батьків лише як джерело власного добробуту, і вже не вбачають в них мудрих наставників, яким можна розповісти про свої проблеми та попросити поради.
Дуже знаковим моментом роману, є розмова Тараса з батьком, який повернувшись додому в не тривалу відпустку намагається наставляти сина на шлях істини: «Ну не хочу вступати до інституту і тягнути з вас ще п’ять років жили. Нічого ті дипломи не дають. Не маєш дяді, який би запропонував тобі посаду, то й не рипайся. А як маєш, то диплома за 600 баксів можна готового купити. Якщо тобі запропонують роботу, то таку смішну платню дадуть, що не знати чи на проїзд вистачить. А я так жити не хочу!» - так, авторка доходить прикрого висновку про знецінення освіти в Україні, та панування влади грошей та корупції в усіх сферах життя, адже будь-яку проблему можна вирішити лише через зв’язки з впливовими людьми у кабінетах владних чиновників.
Стиль написання роману – дуже простий та зрозумілий читачеві, а карколомні повороти сюжету, постійно приваблюють та інтригують увагу.
Роман буде корисно прочитати представникам молодого покоління, адже письменниця прискіпливо аналізує проблему відчуження з якою стикається більшість успішних молодиків, які розважаються в барах і бездумно витрачають гроші батьків зароблені важкою працею.
На прикладі складної та суперечливої долі масажиста Миколи Івановича, Ніна Фіалко талановито виписує проблему пристрасті до азартних ігор, яка руйнує душі та життя багатьох людей. Саме цей персонаж змушує Катрю до ганебного шлюбу за розрахунком і засвідчує цілковитий занепад моральних цінностей у сучасному суспільстві.
Визначальною особливістю роману є те, що письменниця постійно прагне залучити читача до процесу осмислення твору. Крізь сюжетну канву лейтмотивом проходить думка про невичерпну терпеливість , українського народу, який постійно обдурюють та використовують нахабні бездарні політики, які прикриваючись красивими гаслами про добробут народу, лише набивають власні кишені та примножують статки.
Авторка з болем констатує невтішний висновок , що біда українців в тому, що ми чекаємо, аби за нас все вирішували інші, а перебуваючи на заробітках чекаємо поки нам створять прийнятні та гідні умови праці у нашій державі.
Вже в самій назві твору викладено його основну думку: Незважаючи на те, що на чужині можливо є кращі умови праці та проживання, люди завжди прагнутимуть повернутися на батьківщину, бо лише на своїй землі люди відчувають спокій та затишок.
Роман буде цікавим для найширшої читацької аудиторії, яка цікавиться сучасною літературою та творчістю письменниці.
4.05.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Мої песимістичні роздуми про життя."
• Перейти на сторінку •
"Естетизм у творчості Оскара Уайльда (частина 2)"
• Перейти на сторінку •
"Естетизм у творчості Оскара Уайльда (частина 2)"
Про публікацію
