Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.15
13:15
шерехи шашелю чує горище крізь сон
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
2026.07.15
12:58
Хай ліпше я не висплюсь і змарнілий
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
2026.07.15
12:58
Сідає сонце і у полі тоне,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
2026.07.15
12:40
найбільш морочить саме те
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
2026.07.15
12:06
Як поєднали їх в один святковий день?
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
2026.07.15
11:12
Це ще не все, мій милосердний?
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
2026.07.15
07:17
Дивуюся, а може й не дивуюсь,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
2026.07.15
06:49
Хоч малорухомий
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
2026.07.15
05:49
СПАЛАХ П’ЯТИЙ. ПОВЕРНЕННЯ ЛАСТІВКИ
За вікном-бійницею завірюха раптом почала вщухати. Дике завивання вітру змінилося на глибоку, заворожуючу тишу різдвяних зимових Альп. Останні зерна піску в годиннику її життя стрімко падали донизу.
Боян підвівся з
2026.07.14
21:46
Громаддя
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
2026.07.14
15:09
Осердна Суть моя - не вперше в тілі -
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
2026.07.14
13:19
Прибрали ялинку з центральної площі.
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
2026.07.14
13:08
По ограді плющ плететься,
Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
2026.07.14
11:10
СПАЛАХ ЧЕТВЕРТИЙ. КОРОНА З ПОПЕЛУ. ПРОКЛЯТТЯ.
Голос Бояна впав до ледве чутного, тремтливого шепоту. Старий заплющив очі, наче намагався закритися від картини, яка досі палила його душу вогнем.
***
– Ти підн
2026.07.14
10:52
видихнутий цигарковий дим
який розчиняється у повітрі
мовби пучка солі вкинута до окропу
негода імла яка загортає місто
дедалі ретельніше ген
поетичне натхення котре на хвилину
просотує день безнадійно прозовий
що із цього вам чуття на порозі
який розчиняється у повітрі
мовби пучка солі вкинута до окропу
негода імла яка загортає місто
дедалі ретельніше ген
поетичне натхення котре на хвилину
просотує день безнадійно прозовий
що із цього вам чуття на порозі
2026.07.14
07:25
У просторім помешканні
Вдвох із кішкою мешкаєм,
Оглядаючи з подивом
Речі ті, що знаходимо, -
Відбуваєм повинності -
Взяти деякі й винести...
14.07.26
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вдвох із кішкою мешкаєм,
Оглядаючи з подивом
Речі ті, що знаходимо, -
Відбуваєм повинності -
Взяти деякі й винести...
14.07.26
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Зіньчук (2008) /
Рецензії
Не в грошах – щастя
Час від часу, до уваги пересічного читача потрапляють книги, сюжетні перипетії яких надовго карбуються в пам’яті і спонукають до тривалих роздумів над дилемою: Чому в мереживі доль представників однієї родини виникають обставини, які змушують людей шукати кращого життя на чужині?, як змінити ситуацію в нашій державі таким чином, аби українці –заробітчани мали змогу забезпечити гідне життя своїм рідним на власній землі?. На мою думку відповіді саме на ці важливі для нашої сучасності питання надхненно шукає письменниця Ніна Фіалко у своєму захоплюючому і такому болісно актуальному романі «Повертайтесь, журавлі додому», що вийшов у світ в Тернопільскому видавництві «Навчальна книга - Богдан» у 2009 році.
Змальовуючи на сторінках своєї книги реалії та проблеми в яких живе головна героїня роману – молода студентка Катерина приходько та її рідні, авторка піднімає цілу низку вагомих проблем: Зокрема, ґрунтовно висвітлює руйнівні наслідки ситуації, коли батьки через нестачу грошей на виховання та навчання дітей, змушені їхати за кордон на заробітки, залишивши дітей на виховання бабусі, до порад якої не дуже дослухаються невдячні внуки. Водночас, батьки – Зоряна та Роман Приходьки відчувають прірву відчуження, яка виникає між ними, їхніми дітьми та суспільством в якому вони живуть і діють.
Відчуваючи провину перед власними дітьми, батьки –заробітчани прагнуть усунути її кошовними подарунками. Натомість, діти Катря та Тарас, які стали підлітками, сприймають батьків лише як джерело власного добробуту, і вже не вбачають в них мудрих наставників, яким можна розповісти про свої проблеми та попросити поради.
Дуже знаковим моментом роману, є розмова Тараса з батьком, який повернувшись додому в не тривалу відпустку намагається наставляти сина на шлях істини: «Ну не хочу вступати до інституту і тягнути з вас ще п’ять років жили. Нічого ті дипломи не дають. Не маєш дяді, який би запропонував тобі посаду, то й не рипайся. А як маєш, то диплома за 600 баксів можна готового купити. Якщо тобі запропонують роботу, то таку смішну платню дадуть, що не знати чи на проїзд вистачить. А я так жити не хочу!» - так, авторка доходить прикрого висновку про знецінення освіти в Україні, та панування влади грошей та корупції в усіх сферах життя, адже будь-яку проблему можна вирішити лише через зв’язки з впливовими людьми у кабінетах владних чиновників.
Стиль написання роману – дуже простий та зрозумілий читачеві, а карколомні повороти сюжету, постійно приваблюють та інтригують увагу.
Роман буде корисно прочитати представникам молодого покоління, адже письменниця прискіпливо аналізує проблему відчуження з якою стикається більшість успішних молодиків, які розважаються в барах і бездумно витрачають гроші батьків зароблені важкою працею.
На прикладі складної та суперечливої долі масажиста Миколи Івановича, Ніна Фіалко талановито виписує проблему пристрасті до азартних ігор, яка руйнує душі та життя багатьох людей. Саме цей персонаж змушує Катрю до ганебного шлюбу за розрахунком і засвідчує цілковитий занепад моральних цінностей у сучасному суспільстві.
Визначальною особливістю роману є те, що письменниця постійно прагне залучити читача до процесу осмислення твору. Крізь сюжетну канву лейтмотивом проходить думка про невичерпну терпеливість , українського народу, який постійно обдурюють та використовують нахабні бездарні політики, які прикриваючись красивими гаслами про добробут народу, лише набивають власні кишені та примножують статки.
Авторка з болем констатує невтішний висновок , що біда українців в тому, що ми чекаємо, аби за нас все вирішували інші, а перебуваючи на заробітках чекаємо поки нам створять прийнятні та гідні умови праці у нашій державі.
Вже в самій назві твору викладено його основну думку: Незважаючи на те, що на чужині можливо є кращі умови праці та проживання, люди завжди прагнутимуть повернутися на батьківщину, бо лише на своїй землі люди відчувають спокій та затишок.
Роман буде цікавим для найширшої читацької аудиторії, яка цікавиться сучасною літературою та творчістю письменниці.
4.05.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Не в грошах – щастя
Рецензія на роман «Повертайтесь, журавлі додому» популярної сучасної української письменниці Ніни Фіалко.
Для довідки: Ніна Іванівна Фіалко народилась в селі Косенівка Уманського району, Черкаської області. Автор популярних романів «Зламані жоржини», «Дві обручки», «Небезпечна межа», «Родинні гріхи» та інших.
Час від часу, до уваги пересічного читача потрапляють книги, сюжетні перипетії яких надовго карбуються в пам’яті і спонукають до тривалих роздумів над дилемою: Чому в мереживі доль представників однієї родини виникають обставини, які змушують людей шукати кращого життя на чужині?, як змінити ситуацію в нашій державі таким чином, аби українці –заробітчани мали змогу забезпечити гідне життя своїм рідним на власній землі?. На мою думку відповіді саме на ці важливі для нашої сучасності питання надхненно шукає письменниця Ніна Фіалко у своєму захоплюючому і такому болісно актуальному романі «Повертайтесь, журавлі додому», що вийшов у світ в Тернопільскому видавництві «Навчальна книга - Богдан» у 2009 році.
Змальовуючи на сторінках своєї книги реалії та проблеми в яких живе головна героїня роману – молода студентка Катерина приходько та її рідні, авторка піднімає цілу низку вагомих проблем: Зокрема, ґрунтовно висвітлює руйнівні наслідки ситуації, коли батьки через нестачу грошей на виховання та навчання дітей, змушені їхати за кордон на заробітки, залишивши дітей на виховання бабусі, до порад якої не дуже дослухаються невдячні внуки. Водночас, батьки – Зоряна та Роман Приходьки відчувають прірву відчуження, яка виникає між ними, їхніми дітьми та суспільством в якому вони живуть і діють.
Відчуваючи провину перед власними дітьми, батьки –заробітчани прагнуть усунути її кошовними подарунками. Натомість, діти Катря та Тарас, які стали підлітками, сприймають батьків лише як джерело власного добробуту, і вже не вбачають в них мудрих наставників, яким можна розповісти про свої проблеми та попросити поради.
Дуже знаковим моментом роману, є розмова Тараса з батьком, який повернувшись додому в не тривалу відпустку намагається наставляти сина на шлях істини: «Ну не хочу вступати до інституту і тягнути з вас ще п’ять років жили. Нічого ті дипломи не дають. Не маєш дяді, який би запропонував тобі посаду, то й не рипайся. А як маєш, то диплома за 600 баксів можна готового купити. Якщо тобі запропонують роботу, то таку смішну платню дадуть, що не знати чи на проїзд вистачить. А я так жити не хочу!» - так, авторка доходить прикрого висновку про знецінення освіти в Україні, та панування влади грошей та корупції в усіх сферах життя, адже будь-яку проблему можна вирішити лише через зв’язки з впливовими людьми у кабінетах владних чиновників.
Стиль написання роману – дуже простий та зрозумілий читачеві, а карколомні повороти сюжету, постійно приваблюють та інтригують увагу.
Роман буде корисно прочитати представникам молодого покоління, адже письменниця прискіпливо аналізує проблему відчуження з якою стикається більшість успішних молодиків, які розважаються в барах і бездумно витрачають гроші батьків зароблені важкою працею.
На прикладі складної та суперечливої долі масажиста Миколи Івановича, Ніна Фіалко талановито виписує проблему пристрасті до азартних ігор, яка руйнує душі та життя багатьох людей. Саме цей персонаж змушує Катрю до ганебного шлюбу за розрахунком і засвідчує цілковитий занепад моральних цінностей у сучасному суспільстві.
Визначальною особливістю роману є те, що письменниця постійно прагне залучити читача до процесу осмислення твору. Крізь сюжетну канву лейтмотивом проходить думка про невичерпну терпеливість , українського народу, який постійно обдурюють та використовують нахабні бездарні політики, які прикриваючись красивими гаслами про добробут народу, лише набивають власні кишені та примножують статки.
Авторка з болем констатує невтішний висновок , що біда українців в тому, що ми чекаємо, аби за нас все вирішували інші, а перебуваючи на заробітках чекаємо поки нам створять прийнятні та гідні умови праці у нашій державі.
Вже в самій назві твору викладено його основну думку: Незважаючи на те, що на чужині можливо є кращі умови праці та проживання, люди завжди прагнутимуть повернутися на батьківщину, бо лише на своїй землі люди відчувають спокій та затишок.
Роман буде цікавим для найширшої читацької аудиторії, яка цікавиться сучасною літературою та творчістю письменниці.
4.05.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Мої песимістичні роздуми про життя."
• Перейти на сторінку •
"Естетизм у творчості Оскара Уайльда (частина 2)"
• Перейти на сторінку •
"Естетизм у творчості Оскара Уайльда (частина 2)"
Про публікацію
