Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.11
06:54
Мого батька викинули з Національного оркестру народних інструментів за "огидний потяг до грошей". (Як це тоді політично називалося?..)
Він влаштувався у музичну школу №9 десь на Круглоуніверситецькій (над Бесарабкою), допрацював до пенсії в одному рван
2026.01.10
22:48
Із Леоніда Сергєєва
– Четвертий, Четвертий, як чути? Я – П’ятий!
Не спати на чатах! Пароль – «тридцять три».
Прийнято?.. До вітру – о пів на дев’яту!
Ніяк не раніше! Прийом! Повтори!
– Так точно, о пів на дев’яту – д
– Четвертий, Четвертий, як чути? Я – П’ятий!
Не спати на чатах! Пароль – «тридцять три».
Прийнято?.. До вітру – о пів на дев’яту!
Ніяк не раніше! Прийом! Повтори!
– Так точно, о пів на дев’яту – д
2026.01.10
21:10
По українській матері-землі
ідуть колоною військовополонені.
Ідуть в донецькій проросійській млі
захисники Вкраїни нені.
І не ідуть, їх ті ведуть –
Вкраїни зрадники полукацапи.
І всі донецькі смачно ржуть:
«хохла у плен кацап зацапал!»
ідуть колоною військовополонені.
Ідуть в донецькій проросійській млі
захисники Вкраїни нені.
І не ідуть, їх ті ведуть –
Вкраїни зрадники полукацапи.
І всі донецькі смачно ржуть:
«хохла у плен кацап зацапал!»
2026.01.10
19:57
ДІЙОВІ ОСОБИ:
ВІКТОР — чоловік із гострими рисами обличчя та скляним поглядом. Одягнений охайно, але без жодного натяку на моду. Його рухи економні, голос позбавлений модуляцій.
АННА — його дружина. Жінка з живою мімікою та нервовими рухами. Вона ви
2026.01.10
10:53
Весна ніяк не переможе
І не протиснеться крізь сніг,
Крізь кригу, як через вельможу,
Що кидає дари до ніг.
Так пробивається нестало
Весна крізь перепони зим.
Колись вона таки настане,
І не протиснеться крізь сніг,
Крізь кригу, як через вельможу,
Що кидає дари до ніг.
Так пробивається нестало
Весна крізь перепони зим.
Колись вона таки настане,
2026.01.10
09:31
Хтось викрутив небо, як прачка ганчірку.
Узимку не віхола — тонни дощу.
Та, як же вмістити всю душу у збірку,
яку я, не знаю навіщо, пишу?
І хто ж потребує мелодії всує?
Та скрапує лірика чуйна з пера:
і сліз повні відра, і слів не бракує —
Узимку не віхола — тонни дощу.
Та, як же вмістити всю душу у збірку,
яку я, не знаю навіщо, пишу?
І хто ж потребує мелодії всує?
Та скрапує лірика чуйна з пера:
і сліз повні відра, і слів не бракує —
2026.01.10
01:52
Якщо вам нічого «сказать»
І боїтесь торкатись тіні —
Пора розмножитись під стать
На більш прозорливу, осінню.
Якщо розмножене впаде
У ваший гнів з сумним обличчям,
Вас не сприйматимуть ніде
Тому, що ви є та вовчиця,
І боїтесь торкатись тіні —
Пора розмножитись під стать
На більш прозорливу, осінню.
Якщо розмножене впаде
У ваший гнів з сумним обличчям,
Вас не сприйматимуть ніде
Тому, що ви є та вовчиця,
2026.01.10
00:16
Олеся сиділа на балконі пізно ввечері, обгорнута пледом. Вона тримала в руках горнятко з чаєм, яке вже охололо, і стомленим поглядом дивилася на мерехтливі вогні міста.
У голові постійно звучав гучний хор: слова матері, глузування сестри, знецінення ліка
2026.01.09
21:12
а чи знаєш за опівнічника
якого не зупиниш ти
а чи знаєш за опівнічника
що двері кухні зачинив
не чинить галасу сторожа
я ~ кіт у чорному плащі
і я зникаю завжди у морок
хай перший півень прокричить
якого не зупиниш ти
а чи знаєш за опівнічника
що двері кухні зачинив
не чинить галасу сторожа
я ~ кіт у чорному плащі
і я зникаю завжди у морок
хай перший півень прокричить
2026.01.09
19:33
Білу гриву зима розпустила,
Розвіває її заметіль.
І не видно Селени-світила,
Тільки сніжна встеляється сіль.
І в душі хуртовина тривоги,
Хоч давно відпустила його.
Крає серце від леза дороги,
Розвіває її заметіль.
І не видно Селени-світила,
Тільки сніжна встеляється сіль.
І в душі хуртовина тривоги,
Хоч давно відпустила його.
Крає серце від леза дороги,
2026.01.09
19:03
У затишку м’яких перин і покривал,
Крізь ніч бездонну,
У царстві соннім,
Я бачив, як з'явилася зима.
Без компромісів,
Де слів нема —
Лише мороз на вікнах креслить мітки.
Крізь ніч бездонну,
У царстві соннім,
Я бачив, як з'явилася зима.
Без компромісів,
Де слів нема —
Лише мороз на вікнах креслить мітки.
2026.01.09
18:28
Він сорок літ водив їх по пустелі:
Непослух батьків тому причина.
Не вірили, що для Всевишнього
Немає недосяжного і неможливого.
Покарані були за одностайну недовіру,
Кістками лягли в пустелі всі ,як один,
Нащадків їх розпорошено по всьому світі…
Непослух батьків тому причина.
Не вірили, що для Всевишнього
Немає недосяжного і неможливого.
Покарані були за одностайну недовіру,
Кістками лягли в пустелі всі ,як один,
Нащадків їх розпорошено по всьому світі…
2026.01.09
16:01
Крихкий маленький світ я шию з рими,
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.
Моя земля горить під небесами,
На спогадах тримається зима.
Не лізьте в душу довгими носами -
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.
Моя земля горить під небесами,
На спогадах тримається зима.
Не лізьте в душу довгими носами -
2026.01.09
15:25
це завжди про те
що всередині
вимагає виходу назовні
я біг по снігу
ніби по сторінках
ще не написаної рецензії
і раптом
світ зупинився
що всередині
вимагає виходу назовні
я біг по снігу
ніби по сторінках
ще не написаної рецензії
і раптом
світ зупинився
2026.01.09
13:09
Не смійся, мамо. Мабуть, це не смішно.
Я приберу в кімнаті і піду.
Хтось любить секс, хтось любить Харе Крішну,
а я люблю того, кого знайду.
Людину ту, яка мене спіткає,
мій щирий слух і відповідь чекає.
Я приберу в кімнаті і піду.
Хтось любить секс, хтось любить Харе Крішну,
а я люблю того, кого знайду.
Людину ту, яка мене спіткає,
мій щирий слух і відповідь чекає.
2026.01.09
11:16
Ти все сказав і я сказала!
Відріж... Не плач... Не говори!
Твої слова, мов вістря жала,
мої — отрута для жури.
Плеснув помиями в обличчя
і побажав іти туди,
де в пеклі плавиться столиця
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Відріж... Не плач... Не говори!
Твої слова, мов вістря жала,
мої — отрута для жури.
Плеснув помиями в обличчя
і побажав іти туди,
де в пеклі плавиться столиця
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ольга Лисенко (1997) /
Публіцистика
Без названия
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Без названия
Ты просто сидишь и мечтаешь. Начинаешь создавать какие-то общие планы, цели, мечты. А главное ведь, что этот человек о них ничего не знает. А ты все думаешь, никак не можешь забыть, страдаешь, вспоминаешь и потом вдруг резко понимаешь насколько это бессмысленно. Насколько обидно осознавать, что кому-то ты дорог не так сильно как он тебе. Что этот человек возможно и ценит, но эта цена абсолютно другая, тебе совсем непонятная. Ждешь, ждешь и так ничего не решив, перелистываешь еще одну страницу. Ты хотел задать так много вопросов, получить на них четкие ответы. Ты так хотел, чтобы тебе сказали раз и навсегда то самое отношение. Ты так хотел договориться с определенным человеком. Но, увы, ничего не получилось.
Жизнь – театр и все мы в нем актеры. Каждый играет свою роль и чаще всего она остается такой на весь период. Люди ведь не меняются. Не дано им это природой, физиологией и психологией. Они просто играют роли, как в театре, временно играют роли, чтобы добиться чего-то. Играют роли ради своих интересов. И это снова обидно. Их ведь не перевоспитать. Коронной фразой является то, что они такие и им это нисколечко не мешает. Они не собираются что-то предпринимать или решать, пока не наступит какой-то момент. Пока их не прижать, не выдавить всю информацию. Пока их не заставить действовать, не поставить контрольный вопрос, который все может кардинально изменить. Пока не начать шантажировать или манипулировать. Да, это плохо. Но нельзя по-другому. По-другому ничего не добьешься. И как бы это не печально было, но это так.
Еще говорят, что бывают люди, которые любят и которые разрешают любить. Не глупо ли? Возможно. Но именно на этом строятся отношения. Кто-то влюблен по уши, а кто-то этим пользуется. Кто-то испытывает чувства, а кому-то просто скучно. Кстати, о скучно. А вас это не раздражает? Скучно то, скучно это. А может из-за того, что скучно начнем замуж выходить и строить новое поколение? Может из-за того, что скучно, обленимся и перестанем быть независимыми, перестанем бороться за свою свободу? Хотя бы свободу мысли, не говоря уже о чем-то другом. Ведь дай мысли свободу, и ты сможешь многого добиться. Разреши самому себе выражать свои эмоции и все будет, как ты хочешь. Перестань себя стесняться, прими себя таким, какой ты есть. Оставь заметный след, хорошие воспоминания. Это главная цель жизни.
Жизнь – театр и все мы в нем актеры. Каждый играет свою роль и чаще всего она остается такой на весь период. Люди ведь не меняются. Не дано им это природой, физиологией и психологией. Они просто играют роли, как в театре, временно играют роли, чтобы добиться чего-то. Играют роли ради своих интересов. И это снова обидно. Их ведь не перевоспитать. Коронной фразой является то, что они такие и им это нисколечко не мешает. Они не собираются что-то предпринимать или решать, пока не наступит какой-то момент. Пока их не прижать, не выдавить всю информацию. Пока их не заставить действовать, не поставить контрольный вопрос, который все может кардинально изменить. Пока не начать шантажировать или манипулировать. Да, это плохо. Но нельзя по-другому. По-другому ничего не добьешься. И как бы это не печально было, но это так.
Еще говорят, что бывают люди, которые любят и которые разрешают любить. Не глупо ли? Возможно. Но именно на этом строятся отношения. Кто-то влюблен по уши, а кто-то этим пользуется. Кто-то испытывает чувства, а кому-то просто скучно. Кстати, о скучно. А вас это не раздражает? Скучно то, скучно это. А может из-за того, что скучно начнем замуж выходить и строить новое поколение? Может из-за того, что скучно, обленимся и перестанем быть независимыми, перестанем бороться за свою свободу? Хотя бы свободу мысли, не говоря уже о чем-то другом. Ведь дай мысли свободу, и ты сможешь многого добиться. Разреши самому себе выражать свои эмоции и все будет, как ты хочешь. Перестань себя стесняться, прими себя таким, какой ты есть. Оставь заметный след, хорошие воспоминания. Это главная цель жизни.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
