
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.10
21:23
Отже, 9 жовтня Шведська академія оголосила ім‘я лавреата Нобелівської премії з літератури 2025 року. Володарем цієї найпрестижнішої нагороди «за переконливу та пророчу творчість, що серед апокаліптичного терору підтверджує силу мистецтва", став 71-річний
2025.10.10
19:21
Плаксивий Жовтень… що тут вдієш?
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
2025.10.10
18:58
Під завалами, що на «львівщині»,
Схороню свої душі залишки.
Передбачення, снами віщими,
Не торкатимусь, зайві заклики…
І лежатиму під завалами
Сотні, тисячі років скривджених
Своїм побутом, хай віддаленим
Але ж вибритим і остриженим…
Схороню свої душі залишки.
Передбачення, снами віщими,
Не торкатимусь, зайві заклики…
І лежатиму під завалами
Сотні, тисячі років скривджених
Своїм побутом, хай віддаленим
Але ж вибритим і остриженим…
2025.10.10
17:14
Танцює дощ легенький знов,
Плете із неба холоди.
А я дивлюсь німе кіно,
Де зранку всі спішать кудись.
2.І дощ біжить, немов літа.
А під дощем стоїть дівча.
Чи жде когось, чи просто так.
Плете із неба холоди.
А я дивлюсь німе кіно,
Де зранку всі спішать кудись.
2.І дощ біжить, немов літа.
А під дощем стоїть дівча.
Чи жде когось, чи просто так.
2025.10.10
15:36
Потік бажаного тепла
Тече по всьому тілу
Не лиш тому, що не дотла
Осінні дні згоріли.
Горить нестримано вогонь
Дерев різномаїтих,
А я теплом твоїх долонь
Все більш і більш зігрітий.
Тече по всьому тілу
Не лиш тому, що не дотла
Осінні дні згоріли.
Горить нестримано вогонь
Дерев різномаїтих,
А я теплом твоїх долонь
Все більш і більш зігрітий.
2025.10.10
15:20
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
2025.10.10
15:18
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
2025.10.10
15:18
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
2025.10.09
22:26
Чи є сенс шукати дівчину
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
2025.10.09
21:47
Той, хто по смерті захоче розшукать мене,
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
2025.10.09
20:59
Закричав болотяний бугай
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
2025.10.09
20:04
Хан не встигне іще й чхнути у Бахчисараї,
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
2025.10.09
15:56
КУЛЯ, ЯКА ПОЧИНАЄ ГРУ.
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
2025.10.09
13:39
Я шпарку заб’ю, через неї дощить
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
2025.10.09
12:49
Яскравими фарбами осінь
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
2025.10.09
12:18
Ти вмієш слухати мене роками поспіль.
Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ольга Лисенко (1997) /
Публіцистика
Без названия
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Без названия
Ты просто сидишь и мечтаешь. Начинаешь создавать какие-то общие планы, цели, мечты. А главное ведь, что этот человек о них ничего не знает. А ты все думаешь, никак не можешь забыть, страдаешь, вспоминаешь и потом вдруг резко понимаешь насколько это бессмысленно. Насколько обидно осознавать, что кому-то ты дорог не так сильно как он тебе. Что этот человек возможно и ценит, но эта цена абсолютно другая, тебе совсем непонятная. Ждешь, ждешь и так ничего не решив, перелистываешь еще одну страницу. Ты хотел задать так много вопросов, получить на них четкие ответы. Ты так хотел, чтобы тебе сказали раз и навсегда то самое отношение. Ты так хотел договориться с определенным человеком. Но, увы, ничего не получилось.
Жизнь – театр и все мы в нем актеры. Каждый играет свою роль и чаще всего она остается такой на весь период. Люди ведь не меняются. Не дано им это природой, физиологией и психологией. Они просто играют роли, как в театре, временно играют роли, чтобы добиться чего-то. Играют роли ради своих интересов. И это снова обидно. Их ведь не перевоспитать. Коронной фразой является то, что они такие и им это нисколечко не мешает. Они не собираются что-то предпринимать или решать, пока не наступит какой-то момент. Пока их не прижать, не выдавить всю информацию. Пока их не заставить действовать, не поставить контрольный вопрос, который все может кардинально изменить. Пока не начать шантажировать или манипулировать. Да, это плохо. Но нельзя по-другому. По-другому ничего не добьешься. И как бы это не печально было, но это так.
Еще говорят, что бывают люди, которые любят и которые разрешают любить. Не глупо ли? Возможно. Но именно на этом строятся отношения. Кто-то влюблен по уши, а кто-то этим пользуется. Кто-то испытывает чувства, а кому-то просто скучно. Кстати, о скучно. А вас это не раздражает? Скучно то, скучно это. А может из-за того, что скучно начнем замуж выходить и строить новое поколение? Может из-за того, что скучно, обленимся и перестанем быть независимыми, перестанем бороться за свою свободу? Хотя бы свободу мысли, не говоря уже о чем-то другом. Ведь дай мысли свободу, и ты сможешь многого добиться. Разреши самому себе выражать свои эмоции и все будет, как ты хочешь. Перестань себя стесняться, прими себя таким, какой ты есть. Оставь заметный след, хорошие воспоминания. Это главная цель жизни.
Жизнь – театр и все мы в нем актеры. Каждый играет свою роль и чаще всего она остается такой на весь период. Люди ведь не меняются. Не дано им это природой, физиологией и психологией. Они просто играют роли, как в театре, временно играют роли, чтобы добиться чего-то. Играют роли ради своих интересов. И это снова обидно. Их ведь не перевоспитать. Коронной фразой является то, что они такие и им это нисколечко не мешает. Они не собираются что-то предпринимать или решать, пока не наступит какой-то момент. Пока их не прижать, не выдавить всю информацию. Пока их не заставить действовать, не поставить контрольный вопрос, который все может кардинально изменить. Пока не начать шантажировать или манипулировать. Да, это плохо. Но нельзя по-другому. По-другому ничего не добьешься. И как бы это не печально было, но это так.
Еще говорят, что бывают люди, которые любят и которые разрешают любить. Не глупо ли? Возможно. Но именно на этом строятся отношения. Кто-то влюблен по уши, а кто-то этим пользуется. Кто-то испытывает чувства, а кому-то просто скучно. Кстати, о скучно. А вас это не раздражает? Скучно то, скучно это. А может из-за того, что скучно начнем замуж выходить и строить новое поколение? Может из-за того, что скучно, обленимся и перестанем быть независимыми, перестанем бороться за свою свободу? Хотя бы свободу мысли, не говоря уже о чем-то другом. Ведь дай мысли свободу, и ты сможешь многого добиться. Разреши самому себе выражать свои эмоции и все будет, как ты хочешь. Перестань себя стесняться, прими себя таким, какой ты есть. Оставь заметный след, хорошие воспоминания. Это главная цель жизни.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію