
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.10
21:23
Отже, 9 жовтня Шведська академія оголосила ім‘я лавреата Нобелівської премії з літератури 2025 року. Володарем цієї найпрестижнішої нагороди «за переконливу та пророчу творчість, що серед апокаліптичного терору підтверджує силу мистецтва", став 71-річний
2025.10.10
19:21
Плаксивий Жовтень… що тут вдієш?
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
2025.10.10
18:58
Під завалами, що на «львівщині»,
Схороню свої душі залишки.
Передбачення, снами віщими,
Не торкатимусь, зайві заклики…
І лежатиму під завалами
Сотні, тисячі років скривджених
Своїм побутом, хай віддаленим
Але ж вибритим і остриженим…
Схороню свої душі залишки.
Передбачення, снами віщими,
Не торкатимусь, зайві заклики…
І лежатиму під завалами
Сотні, тисячі років скривджених
Своїм побутом, хай віддаленим
Але ж вибритим і остриженим…
2025.10.10
17:14
Танцює дощ легенький знов,
Плете із неба холоди.
А я дивлюсь німе кіно,
Де зранку всі спішать кудись.
2.І дощ біжить, немов літа.
А під дощем стоїть дівча.
Чи жде когось, чи просто так.
Плете із неба холоди.
А я дивлюсь німе кіно,
Де зранку всі спішать кудись.
2.І дощ біжить, немов літа.
А під дощем стоїть дівча.
Чи жде когось, чи просто так.
2025.10.10
15:36
Потік бажаного тепла
Тече по всьому тілу
Не лиш тому, що не дотла
Осінні дні згоріли.
Горить нестримано вогонь
Дерев різномаїтих,
А я теплом твоїх долонь
Все більш і більш зігрітий.
Тече по всьому тілу
Не лиш тому, що не дотла
Осінні дні згоріли.
Горить нестримано вогонь
Дерев різномаїтих,
А я теплом твоїх долонь
Все більш і більш зігрітий.
2025.10.10
15:20
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
2025.10.10
15:18
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
2025.10.10
15:18
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
2025.10.09
22:26
Чи є сенс шукати дівчину
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
2025.10.09
21:47
Той, хто по смерті захоче розшукать мене,
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
2025.10.09
20:59
Закричав болотяний бугай
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
2025.10.09
20:04
Хан не встигне іще й чхнути у Бахчисараї,
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
2025.10.09
15:56
КУЛЯ, ЯКА ПОЧИНАЄ ГРУ.
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
2025.10.09
13:39
Я шпарку заб’ю, через неї дощить
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
2025.10.09
12:49
Яскравими фарбами осінь
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
2025.10.09
12:18
Ти вмієш слухати мене роками поспіль.
Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Зоряна Повінь (1987) /
Публіцистика
Розмова про Київ
¬– Христино Любомирівно, що вражає Вас у киянах та їхньому місті? Які тенденції є приємними для Вас?
– Що вражає? Кияни культивують любов до старовини. Навіть нові авто не змінили образу старих вулиць, які вже давно є героями романів. Якраз біля старих особняків розумієш, що українці хочуть зберегти культ тиші.
Мені приємно, що головні історичні пам’ятки збережено на своїх місцях. Є місця, які тебе не відпускають. Дніпро, Свята Софія, Володимирська гірка, Лавра, Хрещатик, Андріївський узвіз... який ми втрачаємо.
Добре, що Київ розбудовується, але не «підпільно від киян».
Кожна нова будівля, яка відтворює українське бароко, стає візиткою. Тут собори, музеї, квітучі каштани і люди взаємно збагачують себе. Паломництво до київських святинь записано вже у світову історію.
– Щось, можливо, і не зовсім до смаку справжній українській подоляночці… Що варто змінити?
– От нові пентхаузи мене не захопили, пригнічує їх «сліпе задзеркалля», від якого я гублю відчуття міста над Дніпром. І зелені легені столиці вже замалі. Адже донедавна Київ був містом-заповідником…
А мої Позняки – це взагалі розчарування. Куди дивляться наші громади з озеленення столиці? Замість травички – пісок, замість квітів – асфальт… Мами слідкують за діточками, аби ті випадково не відщипнули останню квіточку на районі!
– Виявляється, наші враження схожі, хоча на рідний Дніпровський район я не нарікаю ¬– він упевнено тримає планку другого місця в столиці за кількістю зелені. А чого варта зелена зона Національного Експоцентру України! Однак повернімося до загальної інфраструктури нашого міста. Досвід якої країни воно могло би перейняти? Пані Христино, Ви багато подорожуєте – розкажіть, будь ласка, атмосфера якого міста настільки Вам імпонує, що хотілося би бачити її частинку і у Києві?
– Мене приємно здивував сучасний Баку. Їхні архітектори в усіх хмарочосах поєднали стиль Сходу та Заходу. Навіть у кольорі будинків – колорит Лазурового узбережжя із різьбою на пісковому камені. У центрі – чисте море, зелень і старовина. До речі, штучно вирощені зелені оази, як у тропіках, вартують кінофільму. А спека там щодня до 40-50 градусів. Історична частина оживлена, бо не тільки музей, а туристичний рай. Навколо – широкі проспекти із продуманою інфраструктурою. Жодної строкатої реклами на вулицях. Ніхто не травить вас кавою, всі п’ють зелений чай з чебрецем і смакують варення з черешні. Все продумано до деталей – як у сучасній Європі!
¬– Судячи з Ваших слів, у Баку ніхто не працює – всі насолоджуються містом, краєвидами й життям у цілому. А в нас у народі кажуть: на кого біда нападе, той до Києва йде. Чи згодні Ви з народною мудрістю? Що можете додати від себе?
– Київ – місто сімейне, поважає приватне життя і не скупе на поради мандрівнику. Дякувати Богу, що російськомовність не вбила у київських родинах українські традиції. У кожному домі є якась часточка України.
Кияни рідко посміхаються. Веселими українцями їх не назвеш. Вони грамотні традиціоналісти, хоча українських книг та видавництв для них замало.
Кияни винахідливі, їхні винаходи на перших шпальтах зарубіжних видань. На жаль, таланти ще досі з Києва виїжджають. Але навіть десь там вони дружні і залишаються фанатами України.
Кияни дуже доброзичливі, бо Київ – місто доброти та гостинності. Живучи серед них, помічаєш своєрідну схильність пристосувати старовину до нових умов. Вистави, концерти тут подають естетично та ненав’язливо. А от кухня українська презентується як мистецтво. Тут ранки пахнуть випічкою. І зміна століть тут проходить під знаком сала, борщу та вареників. Не раз почуєш: «сьогодні борщ та голубці ще смачніші ніж учора».
¬– Дозвольте не погодитися з твердженням, що кияни рідко посміхаються. Справді, повсякденні клопоти й тиснява у громадському транспорті не надто спонукають до радощів, однак погляньте на них не в будень, а у свято! Які осяйні обличчя вітали Київ із його днем народження! Та й взагалі всі мої рідні, друзі чи просто знайомі кияни – надзвичайно доброзичливі й позитивні люди.
¬– Справді, частіше «провокувати» людей довкола на посмішку варто кожному. У Києві відчувається все те, заради чого сюди приїжджаєш. Він гамірний, діловий, призначений для зустрічей та кар’єри. Вперше приїхав, а враження, ніби колись тут був. Київ притягує, у нього закохуєшся одразу! Якщо хочете записати щось у пам'ять – приїжджайте до української столиці, додайте їй свої надії та перемагайте!
29.05.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Розмова про Київ
Христина Стебельська: Київ прекрасний, бо не відпускає!
Щоб написати про Київ, не стане і тисячі слів ¬– причому як для народженого тут мешканця нашого міста, так і для людини, яка перебралася до столиці вже у респектабельному віці. Кожен район Києва вартий окремого розлогого роману. Однак це вже інший жанр. Сьогодні, після нещодавнього відзначення дня народження Києва (1530 років – лишень уявіть!) ми вирішили поговорити про враження від міста з людиною, яка мешкає тут майже два десятиріччя – народною артисткою України Христиною Стебельською.
¬– Христино Любомирівно, що вражає Вас у киянах та їхньому місті? Які тенденції є приємними для Вас?
– Що вражає? Кияни культивують любов до старовини. Навіть нові авто не змінили образу старих вулиць, які вже давно є героями романів. Якраз біля старих особняків розумієш, що українці хочуть зберегти культ тиші.
Мені приємно, що головні історичні пам’ятки збережено на своїх місцях. Є місця, які тебе не відпускають. Дніпро, Свята Софія, Володимирська гірка, Лавра, Хрещатик, Андріївський узвіз... який ми втрачаємо.
Добре, що Київ розбудовується, але не «підпільно від киян».
Кожна нова будівля, яка відтворює українське бароко, стає візиткою. Тут собори, музеї, квітучі каштани і люди взаємно збагачують себе. Паломництво до київських святинь записано вже у світову історію.
– Щось, можливо, і не зовсім до смаку справжній українській подоляночці… Що варто змінити?
– От нові пентхаузи мене не захопили, пригнічує їх «сліпе задзеркалля», від якого я гублю відчуття міста над Дніпром. І зелені легені столиці вже замалі. Адже донедавна Київ був містом-заповідником…
А мої Позняки – це взагалі розчарування. Куди дивляться наші громади з озеленення столиці? Замість травички – пісок, замість квітів – асфальт… Мами слідкують за діточками, аби ті випадково не відщипнули останню квіточку на районі!
– Виявляється, наші враження схожі, хоча на рідний Дніпровський район я не нарікаю ¬– він упевнено тримає планку другого місця в столиці за кількістю зелені. А чого варта зелена зона Національного Експоцентру України! Однак повернімося до загальної інфраструктури нашого міста. Досвід якої країни воно могло би перейняти? Пані Христино, Ви багато подорожуєте – розкажіть, будь ласка, атмосфера якого міста настільки Вам імпонує, що хотілося би бачити її частинку і у Києві?
– Мене приємно здивував сучасний Баку. Їхні архітектори в усіх хмарочосах поєднали стиль Сходу та Заходу. Навіть у кольорі будинків – колорит Лазурового узбережжя із різьбою на пісковому камені. У центрі – чисте море, зелень і старовина. До речі, штучно вирощені зелені оази, як у тропіках, вартують кінофільму. А спека там щодня до 40-50 градусів. Історична частина оживлена, бо не тільки музей, а туристичний рай. Навколо – широкі проспекти із продуманою інфраструктурою. Жодної строкатої реклами на вулицях. Ніхто не травить вас кавою, всі п’ють зелений чай з чебрецем і смакують варення з черешні. Все продумано до деталей – як у сучасній Європі!
¬– Судячи з Ваших слів, у Баку ніхто не працює – всі насолоджуються містом, краєвидами й життям у цілому. А в нас у народі кажуть: на кого біда нападе, той до Києва йде. Чи згодні Ви з народною мудрістю? Що можете додати від себе?
– Київ – місто сімейне, поважає приватне життя і не скупе на поради мандрівнику. Дякувати Богу, що російськомовність не вбила у київських родинах українські традиції. У кожному домі є якась часточка України.
Кияни рідко посміхаються. Веселими українцями їх не назвеш. Вони грамотні традиціоналісти, хоча українських книг та видавництв для них замало.
Кияни винахідливі, їхні винаходи на перших шпальтах зарубіжних видань. На жаль, таланти ще досі з Києва виїжджають. Але навіть десь там вони дружні і залишаються фанатами України.
Кияни дуже доброзичливі, бо Київ – місто доброти та гостинності. Живучи серед них, помічаєш своєрідну схильність пристосувати старовину до нових умов. Вистави, концерти тут подають естетично та ненав’язливо. А от кухня українська презентується як мистецтво. Тут ранки пахнуть випічкою. І зміна століть тут проходить під знаком сала, борщу та вареників. Не раз почуєш: «сьогодні борщ та голубці ще смачніші ніж учора».
¬– Дозвольте не погодитися з твердженням, що кияни рідко посміхаються. Справді, повсякденні клопоти й тиснява у громадському транспорті не надто спонукають до радощів, однак погляньте на них не в будень, а у свято! Які осяйні обличчя вітали Київ із його днем народження! Та й взагалі всі мої рідні, друзі чи просто знайомі кияни – надзвичайно доброзичливі й позитивні люди.
¬– Справді, частіше «провокувати» людей довкола на посмішку варто кожному. У Києві відчувається все те, заради чого сюди приїжджаєш. Він гамірний, діловий, призначений для зустрічей та кар’єри. Вперше приїхав, а враження, ніби колись тут був. Київ притягує, у нього закохуєшся одразу! Якщо хочете записати щось у пам'ять – приїжджайте до української столиці, додайте їй свої надії та перемагайте!
29.05.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію