Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.10
19:59
Зовсім звичайним ранок видававсь –
Похмурий, сірий. Ще в Москві не знали,
Що німці фронт під Вязьмою прорвали
І до Москви Гудеріан вже рвавсь.
Москву не було кому захищать,
Бо армії в оточення попали
І тисячами у лісах вмирали.
На них вже смерть по
Похмурий, сірий. Ще в Москві не знали,
Що німці фронт під Вязьмою прорвали
І до Москви Гудеріан вже рвавсь.
Москву не було кому захищать,
Бо армії в оточення попали
І тисячами у лісах вмирали.
На них вже смерть по
2026.09.10
15:15
Де ви, дозвілля невпізнані люди?
Де вихованці добра?
Долі масної спотворені груди
Ранками et cetera? —
Жовті лисички і швидкісні поні
Голосом регіт несуть,
Грають, мов картами, в довгу звитягу,
Сонце з-за обрію ждуть.
Де вихованці добра?
Долі масної спотворені груди
Ранками et cetera? —
Жовті лисички і швидкісні поні
Голосом регіт несуть,
Грають, мов картами, в довгу звитягу,
Сонце з-за обрію ждуть.
2026.09.10
12:13
Нехай гряде оновлення весни,
І зносить ідолів, старі закони,
І зазирає бурею у сни,
Долаючи погрози і прокльони.
Усе віджиле має відійти.
Чекаємо оновлення у жилах.
Ніщо нас не зупинить до мети
І зносить ідолів, старі закони,
І зазирає бурею у сни,
Долаючи погрози і прокльони.
Усе віджиле має відійти.
Чекаємо оновлення у жилах.
Ніщо нас не зупинить до мети
2026.09.10
08:41
«ЗАГИБЕЛЬ АТЛАНТИДИ: Коли Океан закрив Небо»
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Атлант – верховний цар-жрець, у чиїх жилах солона кров Посейдона бореться з прахом землі.
Клейто – старша жриця, чиє серце б'ється
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Атлант – верховний цар-жрець, у чиїх жилах солона кров Посейдона бореться з прахом землі.
Клейто – старша жриця, чиє серце б'ється
2026.09.10
08:04
Зарясніли відтінки
Жовтих крапель впритул,
Неупинних, як фіжми,
Що занурились в мул.
До глибин від жаскої,
Нетривкої води,
У спотворений сумнів,
Що чекає біди.
Жовтих крапель впритул,
Неупинних, як фіжми,
Що занурились в мул.
До глибин від жаскої,
Нетривкої води,
У спотворений сумнів,
Що чекає біди.
2026.09.10
06:52
Ніким непереконана
Шукати компроміс,
Ти нехтуєш законами
І чвари сієш скрізь.
Якщо немає розуму,
А величі синдром,
То силою погрожуєш
І лупиш кулаком.
Шукати компроміс,
Ти нехтуєш законами
І чвари сієш скрізь.
Якщо немає розуму,
А величі синдром,
То силою погрожуєш
І лупиш кулаком.
2026.09.09
21:29
віршики
віршатка віршульки
на спомин
добрий не добрий
довільно подряпані стулки
без примусу не без гонору
поспіль кимось прочитані
або непрочитані досі
віршатка віршульки
на спомин
добрий не добрий
довільно подряпані стулки
без примусу не без гонору
поспіль кимось прочитані
або непрочитані досі
2026.09.09
19:40
Ніч наблизилась тихенько.
Мама — доні:
— Спи, рідненька.
— Я без казки не засну.
Прочитай бодай одну.
Розгорнула мама книжку
там, де оповідь про мишку,
про її сім’ю спочатку:
Мама — доні:
— Спи, рідненька.
— Я без казки не засну.
Прочитай бодай одну.
Розгорнула мама книжку
там, де оповідь про мишку,
про її сім’ю спочатку:
2026.09.09
14:59
Де ж нам знайти королеву,
Де ж украсти один міліон???
Де знайти красавицю,
Ту, шо нам понравицця,
В інстаграм не спалицця?
Де ж украсти один міліон???
Де знайти красавицю,
Ту, шо нам понравицця,
В інстаграм не спалицця?
2026.09.09
13:21
Пробач, мій хороший, іще не готова
пірнути у вир недолугим дитям.
Пером не дописана ще передмова
до ветхозавітної книги життя.
Природи не випила смуток осінній,
на смак не пізнала наснагу жаги.
Проспали світанки давно треті півні,
завіяли сад хриз
пірнути у вир недолугим дитям.
Пером не дописана ще передмова
до ветхозавітної книги життя.
Природи не випила смуток осінній,
на смак не пізнала наснагу жаги.
Проспали світанки давно треті півні,
завіяли сад хриз
2026.09.09
12:53
«АХІЛЛЕС: Кров на вівтарі Стріловержця»
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі в дусі античного плачу-«коммосу», у трьох сценах)
«Долі ніхто із людей не уникне – ні слабкий, ні мужній,
З того самого дня, як на світ він родився земний».
Гомер,
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі в дусі античного плачу-«коммосу», у трьох сценах)
«Долі ніхто із людей не уникне – ні слабкий, ні мужній,
З того самого дня, як на світ він родився земний».
Гомер,
2026.09.09
12:31
Так не хоче мороз відступати
Із делеких замерзлих долин,
Закувавши дерева у ґрати,
Ніби шмаття забутих билин.
Він погрожує люто, безбожно
Із минулого, ніби зі сну.
Та весні відступати не можна.
Я нечутно межу перетну.
Із делеких замерзлих долин,
Закувавши дерева у ґрати,
Ніби шмаття забутих билин.
Він погрожує люто, безбожно
Із минулого, ніби зі сну.
Та весні відступати не можна.
Я нечутно межу перетну.
2026.09.09
12:01
Для меншої частки минулого серпня,
На випадок дощику ранком на східцях,
Святі й чарівні на кордоні безсмертя
Живуть провидінням, як шах шахівниці.
Дикунське, мрійливе стриножених буднів
У звуках скорботних, у фарбах змарнілих,
Як текстів акадськи
На випадок дощику ранком на східцях,
Святі й чарівні на кордоні безсмертя
Живуть провидінням, як шах шахівниці.
Дикунське, мрійливе стриножених буднів
У звуках скорботних, у фарбах змарнілих,
Як текстів акадськи
2026.09.09
08:50
Втікаємо — від поглядів байдужих круговерті,
в окраїни, де ще дрімає місто сімдесятих,
до акварельних двориків, у ґрати ще не взятих,
де вікна без фіранок пишних — сонячні, відверті.
Втікаємо — кудись подалі від важких туманів,
де промені ласкають
в окраїни, де ще дрімає місто сімдесятих,
до акварельних двориків, у ґрати ще не взятих,
де вікна без фіранок пишних — сонячні, відверті.
Втікаємо — кудись подалі від важких туманів,
де промені ласкають
2026.09.09
06:08
Ніжно і закохано дивлюся,
Попри те, що стільки літ пройшло, -
На твоє волосся світло-русе,
На підняте високо чоло.
Вік намилуватися незмога
Личком, що рум'янцем виграє,
Тож не помічаю анікого
Ні в глядацькій залі, ні в фойє.
Попри те, що стільки літ пройшло, -
На твоє волосся світло-русе,
На підняте високо чоло.
Вік намилуватися незмога
Личком, що рум'янцем виграє,
Тож не помічаю анікого
Ні в глядацькій залі, ні в фойє.
2026.09.09
01:17
Сопе і пише - все ніяк!
З поезією - повний швак!
Тому всіх тролити - мастак
Письменник Валентин Троляк.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...З поезією - повний швак!
Тому всіх тролити - мастак
Письменник Валентин Троляк.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Зоряна Повінь (1987) /
Публіцистика
Розмова про Київ
¬– Христино Любомирівно, що вражає Вас у киянах та їхньому місті? Які тенденції є приємними для Вас?
– Що вражає? Кияни культивують любов до старовини. Навіть нові авто не змінили образу старих вулиць, які вже давно є героями романів. Якраз біля старих особняків розумієш, що українці хочуть зберегти культ тиші.
Мені приємно, що головні історичні пам’ятки збережено на своїх місцях. Є місця, які тебе не відпускають. Дніпро, Свята Софія, Володимирська гірка, Лавра, Хрещатик, Андріївський узвіз... який ми втрачаємо.
Добре, що Київ розбудовується, але не «підпільно від киян».
Кожна нова будівля, яка відтворює українське бароко, стає візиткою. Тут собори, музеї, квітучі каштани і люди взаємно збагачують себе. Паломництво до київських святинь записано вже у світову історію.
– Щось, можливо, і не зовсім до смаку справжній українській подоляночці… Що варто змінити?
– От нові пентхаузи мене не захопили, пригнічує їх «сліпе задзеркалля», від якого я гублю відчуття міста над Дніпром. І зелені легені столиці вже замалі. Адже донедавна Київ був містом-заповідником…
А мої Позняки – це взагалі розчарування. Куди дивляться наші громади з озеленення столиці? Замість травички – пісок, замість квітів – асфальт… Мами слідкують за діточками, аби ті випадково не відщипнули останню квіточку на районі!
– Виявляється, наші враження схожі, хоча на рідний Дніпровський район я не нарікаю ¬– він упевнено тримає планку другого місця в столиці за кількістю зелені. А чого варта зелена зона Національного Експоцентру України! Однак повернімося до загальної інфраструктури нашого міста. Досвід якої країни воно могло би перейняти? Пані Христино, Ви багато подорожуєте – розкажіть, будь ласка, атмосфера якого міста настільки Вам імпонує, що хотілося би бачити її частинку і у Києві?
– Мене приємно здивував сучасний Баку. Їхні архітектори в усіх хмарочосах поєднали стиль Сходу та Заходу. Навіть у кольорі будинків – колорит Лазурового узбережжя із різьбою на пісковому камені. У центрі – чисте море, зелень і старовина. До речі, штучно вирощені зелені оази, як у тропіках, вартують кінофільму. А спека там щодня до 40-50 градусів. Історична частина оживлена, бо не тільки музей, а туристичний рай. Навколо – широкі проспекти із продуманою інфраструктурою. Жодної строкатої реклами на вулицях. Ніхто не травить вас кавою, всі п’ють зелений чай з чебрецем і смакують варення з черешні. Все продумано до деталей – як у сучасній Європі!
¬– Судячи з Ваших слів, у Баку ніхто не працює – всі насолоджуються містом, краєвидами й життям у цілому. А в нас у народі кажуть: на кого біда нападе, той до Києва йде. Чи згодні Ви з народною мудрістю? Що можете додати від себе?
– Київ – місто сімейне, поважає приватне життя і не скупе на поради мандрівнику. Дякувати Богу, що російськомовність не вбила у київських родинах українські традиції. У кожному домі є якась часточка України.
Кияни рідко посміхаються. Веселими українцями їх не назвеш. Вони грамотні традиціоналісти, хоча українських книг та видавництв для них замало.
Кияни винахідливі, їхні винаходи на перших шпальтах зарубіжних видань. На жаль, таланти ще досі з Києва виїжджають. Але навіть десь там вони дружні і залишаються фанатами України.
Кияни дуже доброзичливі, бо Київ – місто доброти та гостинності. Живучи серед них, помічаєш своєрідну схильність пристосувати старовину до нових умов. Вистави, концерти тут подають естетично та ненав’язливо. А от кухня українська презентується як мистецтво. Тут ранки пахнуть випічкою. І зміна століть тут проходить під знаком сала, борщу та вареників. Не раз почуєш: «сьогодні борщ та голубці ще смачніші ніж учора».
¬– Дозвольте не погодитися з твердженням, що кияни рідко посміхаються. Справді, повсякденні клопоти й тиснява у громадському транспорті не надто спонукають до радощів, однак погляньте на них не в будень, а у свято! Які осяйні обличчя вітали Київ із його днем народження! Та й взагалі всі мої рідні, друзі чи просто знайомі кияни – надзвичайно доброзичливі й позитивні люди.
¬– Справді, частіше «провокувати» людей довкола на посмішку варто кожному. У Києві відчувається все те, заради чого сюди приїжджаєш. Він гамірний, діловий, призначений для зустрічей та кар’єри. Вперше приїхав, а враження, ніби колись тут був. Київ притягує, у нього закохуєшся одразу! Якщо хочете записати щось у пам'ять – приїжджайте до української столиці, додайте їй свої надії та перемагайте!
29.05.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Розмова про Київ
Христина Стебельська: Київ прекрасний, бо не відпускає!
Щоб написати про Київ, не стане і тисячі слів ¬– причому як для народженого тут мешканця нашого міста, так і для людини, яка перебралася до столиці вже у респектабельному віці. Кожен район Києва вартий окремого розлогого роману. Однак це вже інший жанр. Сьогодні, після нещодавнього відзначення дня народження Києва (1530 років – лишень уявіть!) ми вирішили поговорити про враження від міста з людиною, яка мешкає тут майже два десятиріччя – народною артисткою України Христиною Стебельською.
¬– Христино Любомирівно, що вражає Вас у киянах та їхньому місті? Які тенденції є приємними для Вас?
– Що вражає? Кияни культивують любов до старовини. Навіть нові авто не змінили образу старих вулиць, які вже давно є героями романів. Якраз біля старих особняків розумієш, що українці хочуть зберегти культ тиші.
Мені приємно, що головні історичні пам’ятки збережено на своїх місцях. Є місця, які тебе не відпускають. Дніпро, Свята Софія, Володимирська гірка, Лавра, Хрещатик, Андріївський узвіз... який ми втрачаємо.
Добре, що Київ розбудовується, але не «підпільно від киян».
Кожна нова будівля, яка відтворює українське бароко, стає візиткою. Тут собори, музеї, квітучі каштани і люди взаємно збагачують себе. Паломництво до київських святинь записано вже у світову історію.
– Щось, можливо, і не зовсім до смаку справжній українській подоляночці… Що варто змінити?
– От нові пентхаузи мене не захопили, пригнічує їх «сліпе задзеркалля», від якого я гублю відчуття міста над Дніпром. І зелені легені столиці вже замалі. Адже донедавна Київ був містом-заповідником…
А мої Позняки – це взагалі розчарування. Куди дивляться наші громади з озеленення столиці? Замість травички – пісок, замість квітів – асфальт… Мами слідкують за діточками, аби ті випадково не відщипнули останню квіточку на районі!
– Виявляється, наші враження схожі, хоча на рідний Дніпровський район я не нарікаю ¬– він упевнено тримає планку другого місця в столиці за кількістю зелені. А чого варта зелена зона Національного Експоцентру України! Однак повернімося до загальної інфраструктури нашого міста. Досвід якої країни воно могло би перейняти? Пані Христино, Ви багато подорожуєте – розкажіть, будь ласка, атмосфера якого міста настільки Вам імпонує, що хотілося би бачити її частинку і у Києві?
– Мене приємно здивував сучасний Баку. Їхні архітектори в усіх хмарочосах поєднали стиль Сходу та Заходу. Навіть у кольорі будинків – колорит Лазурового узбережжя із різьбою на пісковому камені. У центрі – чисте море, зелень і старовина. До речі, штучно вирощені зелені оази, як у тропіках, вартують кінофільму. А спека там щодня до 40-50 градусів. Історична частина оживлена, бо не тільки музей, а туристичний рай. Навколо – широкі проспекти із продуманою інфраструктурою. Жодної строкатої реклами на вулицях. Ніхто не травить вас кавою, всі п’ють зелений чай з чебрецем і смакують варення з черешні. Все продумано до деталей – як у сучасній Європі!
¬– Судячи з Ваших слів, у Баку ніхто не працює – всі насолоджуються містом, краєвидами й життям у цілому. А в нас у народі кажуть: на кого біда нападе, той до Києва йде. Чи згодні Ви з народною мудрістю? Що можете додати від себе?
– Київ – місто сімейне, поважає приватне життя і не скупе на поради мандрівнику. Дякувати Богу, що російськомовність не вбила у київських родинах українські традиції. У кожному домі є якась часточка України.
Кияни рідко посміхаються. Веселими українцями їх не назвеш. Вони грамотні традиціоналісти, хоча українських книг та видавництв для них замало.
Кияни винахідливі, їхні винаходи на перших шпальтах зарубіжних видань. На жаль, таланти ще досі з Києва виїжджають. Але навіть десь там вони дружні і залишаються фанатами України.
Кияни дуже доброзичливі, бо Київ – місто доброти та гостинності. Живучи серед них, помічаєш своєрідну схильність пристосувати старовину до нових умов. Вистави, концерти тут подають естетично та ненав’язливо. А от кухня українська презентується як мистецтво. Тут ранки пахнуть випічкою. І зміна століть тут проходить під знаком сала, борщу та вареників. Не раз почуєш: «сьогодні борщ та голубці ще смачніші ніж учора».
¬– Дозвольте не погодитися з твердженням, що кияни рідко посміхаються. Справді, повсякденні клопоти й тиснява у громадському транспорті не надто спонукають до радощів, однак погляньте на них не в будень, а у свято! Які осяйні обличчя вітали Київ із його днем народження! Та й взагалі всі мої рідні, друзі чи просто знайомі кияни – надзвичайно доброзичливі й позитивні люди.
¬– Справді, частіше «провокувати» людей довкола на посмішку варто кожному. У Києві відчувається все те, заради чого сюди приїжджаєш. Він гамірний, діловий, призначений для зустрічей та кар’єри. Вперше приїхав, а враження, ніби колись тут був. Київ притягує, у нього закохуєшся одразу! Якщо хочете записати щось у пам'ять – приїжджайте до української столиці, додайте їй свої надії та перемагайте!
29.05.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
