ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2026.07.13 19:08
І історію і сучасність підганяють одне під одного. Декому у Варшаві знову закортіло у Варшавський договір. А заодно й під московське сідло. Гонор може перекладатися як «честь», «гідність». Але може також як «пиха» чи «чванство». Вибір за паньством.

Юрій Лазірко
2026.07.13 17:09
те "я" - останнє в зграї літер
на небо квоти обміліле дно
нанизуй музику на вітер
цей сніжно-білий сонм тремтливих нот

те "я" - у слові поминальнім
і глобус для фанатів крутизни
коли відходиш то принаймні

С М
2026.07.13 15:04
Дивлячись у вікна
Як дощить оцей
Дивлячись у вікна на, на
Так ніби навколо
Лиш тільки дощ, про все
Мов що знапастило мене, знаєш
Якби на мені от, ядро & цеп
Так! Ей! Знаєш, є думки

Вячеслав Руденко
2026.07.13 14:41
Таємний кут у скалках скла
Ховає в сон чужі страхи.
Тут все разом - зола й смола
І день і ніч, вовки й птахи.

Добро і зло - чужі світи!
Таємний кут між маяття.
Спочинь і ти на самоті,

Тетяна Левицька
2026.07.13 14:28
Скинувши зажуру із чола,
Дочекавшись слушної нагоди,
Врешті-решт зустрілись, узяла
Трохи коньячку і бутербродів.

Як давно не бачились. З-під вій
Очі ніжні, мов черемха біла.
Бачиш, як завчасно, любий мій,

Іван Потьомкін
2026.07.13 14:04
Як у коханні щось не йдеться,
Почуй його в гебрайській мові,
Відчуєш силу, бо ж на кохам
Вкраїнське слово озоветься.
А як в наснагу сила виросте,
То й до кохання шлях вкоротиться,
І ти зневіри так уникнеш,
Що не одного з глузду зводила.

Борис Костиря
2026.07.13 13:35
Мороз тривожний покриває розум,
Зігравши в лісі тужну "Лакримозу".
Він відчуває, ніби звір, загрозу
З минулого сумного паровоза.

Думки укрились льодом, наче плесо,
На втіху і розраду злого плебсу.
На нім впаде невинна поетеса

хома дідим
2026.07.13 11:10
сів і віршик написав
чом би і не віршик
утомившись від вистав
їй же бо незгірших
потуравши тим і тим
лагідним і щирим
сяйнооким і сліпим
у бедламі віри

Ірина Вовк
2026.07.13 10:45
СПАЛАХ ТРЕТІЙ. СВІТЛО І ТІНІ СЕКЕШФЕГЕРВАРА Розспівний шепіт Бояна завис у густому від видінь минулого повітрі на півслові… Його долоні, що гріли ступні Анастасії, злегка здригнулися. Він підвів голову, подивився на вузьке вікно-бійницю вгорі тьмяної ке

Паб Лімерик
2026.07.13 09:31
Таксопарку міського шофер
Пішоходом працює тепер.
Залишкове пальне
Він продасть і гульне,
Як і всякий місцевий шофер.

А товариш його на «Рено»
Перевозить усяке майно

Віктор Кучерук
2026.07.13 06:49
Прибите хвилями до берега,
Лежить загублене весло
І все вслухається у шерехи,
Яким утратило число.
Але не чутно веслувальника
Гребків вздовж берега давно, -
Отож у руки віршувальника
Потрапить зрештою воно...

Артур Курдіновський
2026.07.12 21:59
Заплющив очі. Темрява сліпа
Минуле та майбутнє застелила.
Посеред ночі витончене "па"
Виконує нічне ясне світило.

Слова юрби, солоні, мов ропа,
Окупували правду, цвіллю вкрили.
Наївне серце сольно виступа

Вячеслав Руденко
2026.07.12 19:49
Очі срібні дзеркал,
Вкриті ковдрою ноги,
Світ здивованих…спів,
Відчайдушне тепер,

Чи до сну берегам
В журавлях одноногих,
У тонкому відлунні

Євген Федчук
2026.07.12 15:11
Могутнє царство Лідія лежить,
Малоазійські обійма простори
Від Чорного по Середземне море.
На сході Галіс стрімко з гір біжить.
Нема царя могутніше, ніж Крез,
Нема царя багатшого за нього.
Йому, напевно помагають боги.
А у царя найбільший інтерес

Борис Костиря
2026.07.12 13:42
Насувається сніг всеохопний,
Він тотальний, могутній, німий.
То нахабний, як збуджений гопник,
То пестливий, сумний, осяйний.

Насувається сніг так епічно,
Наче думи, поеми зими.
Насувається катастрофічно,

Роксолана Вірлан
2026.07.12 12:08
Душа віршами з тіла проривається -
душі дарма, що тілові болить,
що кожна кракелюрочка і зсадина
за тим віршем зривається...ще мить

і ти - не ти, а вже розхвилля видиху,
кометний хвіст, що розпилив себе
у чорний простір - у порожність витихлу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Анна Марчук
2026.07.12

Паб Лімерик
2026.07.12

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Інна Момотюк
2026.07.04

Володимир Кириленко
2026.06.20

Боговик Владислав Боговик Владислав
2026.06.18

Іван Веселий
2026.06.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Мойсей Фішбейн (1946) / Вірші

  Р. Марія Рільке. Осінній день

Час, Боже. Безмір літньої пори.
Кинь горню тінь на сонячний годинник,
понад полями вивільни вітри.

Звели плодам зливатися в одно,
дай цим плодам ще дві спекотні днини,
дай стиглости, солодкі крапелини
дай обернути на важке вино.

Бездомний вже не матиме житла.
Самотній завше буде в самотині,
писатиме листи свої осінні,
брестиме там, де жовта кушпела
оповила алеї безгомінні.


Париж, 21 вересня 1902

(Rainer Maria Rilke — в перекладі Мойсея Фішбейна)



Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



Найвища оцінка Редакція Майстерень 6 Любитель поезії / Майстер-клас
Найнижча оцінка Ореста Возняк 5.5 Любитель поезії / Любитель поезії

      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2006-12-25 15:11:34
Переглядів сторінки твору 40915
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.041 / 5.75  (5.242 / 5.74)
* Рейтинг "Майстерень" 5.257 / 6  (5.264 / 5.77)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.734
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2017.03.06 14:30
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2006-12-26 14:27:08 ]
Прекрасний переклад прекрасного автора. Попри деяке відчуття тривожних часів навколо, хто переконає мене, що золота епоха української поезії закінчилася, не триває далі, - хіба вона не залежить тільки від нашого бажання і вміння продовжувати працю Попередників?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гортензія Деревовидна (Л.П./Л.П.) [ 2008-10-04 15:53:26 ]
Мій Боже, час! Вже літо стало ярим.
На сонячний годинник довгу тінь
накинь і вітер простели над яром.

Звели останнім ягодам оцим
ще наливатись, дай їм трохи строку,
щоб геть дозріти, щоб солодкість соку
відтак вином зробилася тяжким.

Хто був бездомний, той не знайде дому,
не збудеться самітник самоти,
не спатиме, читатиме, листи
почне писать чи вийде всад брести
уздовж алей по листю ворушкому.

(переклав М. Бажан)


Вже збігло літо. Господи, твори:
тепер затінюй соняшний годинник
і на долини напусти вітри.

Ще подаруй для літа кілька днів,
нехай останній плід іще дозріє
і виповниться соком. Заяріє
останнім хмелем в ярому вині.

Та вже бездомний хати не зведе,
самотній – весь свій вік самотнім буде,
безсонний – слатиме листи між люди
і неспокійно сновигати буде
алеями, де шерех листя всюди.

(переклаd В. Стус)


Велике було літо, Боже: час.
Покладь на соняшний годинник тіні,
по нивах розпусти вітряний глас.

Плодам осіннім накажи дозріть,
подай ти їм ще зо два дні південні,
щоби достигнути й у вина темні
останню солодкість перемінить.

Хто хати ще не мав - не буде й мати,
хто є один - таким йому зістати,
лише чекать, читать, листи писати
та по алеям журно мандрувать,
коли в них листя гониться зів'яле.

(переклав Леонід Мосендз)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ореста Возняк (Л.П./Л.П.) [ 2010-01-17 18:06:50 ]
Дякую, пане Мойсею, за прекрасний переклад майстра - за ще одну зустріч з ним.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
С М (Л.П./М.К.) [ 2025-04-28 17:52:19 ]



із усіма уклінностями . . . . .

оце "дай-дай-дай"
доста єврейська така тема

в оригіналі:
"befiehl-gieb-dränge"
"накажи-дай-примусь"

при чому "дай" у відповідному рядкові не прохання, але радше описова дія
наказовий відмінок, вжеж, але в контекстах
споглядання Господніх вчинків, поетичного
що радше щось таке, як "залиш", "зостав", "надай"

Рільке нічого не випрошує
він споглядає & чарується величчю
яко натурфілософ, не наказує/випрошує

але це спосіб вираження його зачарування необхідністю & порядком
тобто, мова тут про схвалення правила, згоду, поцінування неодмінності, не про вимагання чогось

бо ж безперечно, все так і відбуватиметься, як він пише
але він озвучує в наказовому способі дії Господа
як їхнє ствердження, як віру

і це нюанси, дуже такі німецько-поетичні