ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Хельґі Йогансен
2024.05.27 19:03
На згарищі покинутих надій,
В руїнах марнославства та обману
Сховали честь і совість під завали,
А далі всіх навчаємо: "Не вір!"

Невже забули, хто ми є такі?
На диво швидко вигоїли рани
На згарищі покинутих надій.

Ярослав Чорногуз
2024.05.27 18:31
Ніколи я не знав такого щастя,
З роками усе більш тебе люблю!
Які би не спіткали нас напасті --
Переживу усі, переболю.

Перепливу ці океани горя,
Перелечу лелекою у рай.
Лиш будь зі мною, будь зі мною поряд,

Юрій Гундарєв
2024.05.27 14:40
 Ось читаю щойно опублікований вірш Артура Курдіновського «Бий москаля!»: Якщо нарешті вільним хочеш стати, Щоб вільною була твоя земля, - Безжалісно, жорстоко та завзято Бий москаля! Ти не напав! Це він прийшов до тебе! Ти бачив. Добре знаєш,

Олександр Сушко
2024.05.27 12:57
Є віра. Є закон. А є придурки,
Які на слово вірять в казна-що.
А за вікном війна, тривога, гуркіт,
Країну перетворюють в ніщо.

Із вирію не повернулись мрії,
Христос мовчить, у бісів сабантуй.
А землячки - не люди - чорні змії,

Юрій Гундарєв
2024.05.27 10:56
У Жмеринці через падіння уламків дрона пошкоджено кілька будинків.
Один із них захистило дерево…


Дерево віти розкрило -
уламок приймає на себе…
Рожево-смарагдові крила
на фоні червоного неба.

Леся Горова
2024.05.27 08:17
Коли зневіра обснує порожня,
Безмовністю напружено дзвенить
Із неба-висі, неба-глибини,
Із мли-бажання, сповіді-вини
Уперто- невідступне поверни.
...
Так бачить за картиною художник,
Піднявши очі раптом від мольберту,

Микола Соболь
2024.05.27 05:26
Свароже капище і нині
у небо дивиться з води,
які ж у Бога очі сині,
а тут були села сліди
та нині води Борисфена
все схоронили у собі,
мовчить охрещена Олена
на древнім капищі Богів,

Віктор Кучерук
2024.05.27 05:26
Обрій осяяли сходи світання
І озорив далеч сонця вогонь, –
Серце упоює радість кохання
Та зігрівають надії його.
Вже обірвалась застояна тиша,
Віра у щастя вчувається знов, –
Серце дедалі стукоче гучніше
І закипає від збудження кров.

Артур Курдіновський
2024.05.27 02:38
Якщо нарешті вільним хочеш стати,
Щоб вільною була твоя земля, -
Безжалісно, жорстоко та завзято
Бий москаля!

Ти не напав! Це він прийшов до тебе!
Ти бачив. Добре знаєш, звідкіля!
На бій благословило наше небо!

Ілахім Поет
2024.05.27 00:04
Чи фантомна корона ще стискує скроні,
Чи то просто густішає сіра імла.
Як повірити в те, що тепер ти стороння,
Адже рідною серцю настільки була?

Що ти робиш і що тобі мріється-сниться,
Де блукаю я нині, що кров з мене п’є -
Не обходить вже нас це,

Борис Костиря
2024.05.26 22:51
Я заблукав у пущі
хаотичних і диких думок.
Де мені знайти лісника,
який виведе із манускрипту
заплутаних і загадкових питань?
Я продираюся крізь гілки
буттєвих пасток і капканів,
крізь тенета нерозв’язних апорій.

Ігор Деркач
2024.05.26 22:00
                І
Не конає ірод моровий.
Чубляться парафіяни віри
у Христа, Аллаха... у кумира,
що волає всує, – Боже мій! –
ради себе, а не ради миру.
Невідомо, хто кого пасе
в офісі корупції... здається,

Юрій Гундарєв
2024.05.26 17:11
Місто Андрія Святого.
Місто Шевченка і Підмогильного.
Місто Амосова і Патона.
Місто Майдана Гідності.

Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік

Євген Федчук
2024.05.26 14:02
Горять вогні у долині, вся долина сяє.
Стомилося в путі військо, тепер спочиває.
Круг багать сидять солдати, нічого робити,
Повечеряли та й байки узялись травити.
Хто про жінок, хто про долю, хто про дива світу.
А там якось і до відьом дійшли непоміт

Володимир Каразуб
2024.05.26 12:30
Тут повсюди криваві сліди Медеї,
Що дихає сирістю стін із підвальних могил
Роздвоєне серце подвоєне божевіллям
Обманом Цірцеї, обманом драконових крил.

Подорожній, повідай як прийдеш колись у Спарту
Про острів блаженних, що знищили зикурат
Пожеж

Олександр Сушко
2024.05.26 11:55
Нумо, браття, йдіть до мене в хату,
Розкажу про диво, НЛО.
Бо на сайті вилупивсь піратик,
Непростий дядина і не лох.

Скавучить потужно. Діви врозтіч
Від його всльозавлених "трудів".
А от графомани прямо в очі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Лайоль Босота
2024.04.15

Геннадій Дегтярьов
2024.03.02

Теді Ем
2023.02.18

Анна Лисенко
2021.07.17

Валентина Інклюд
2021.01.08

Ярослав Штука
2020.12.05

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Володимир Ляшкевич (1963) / Критика | Аналітика / Про Мистецтво, і Поезію у т.ч.

 Поезія і не поезія вільних віршів. В чому різниця?
Верлібри і білі вірші... Поки вони ритмізовані і відповідають поняттю віршування - це поезія. Якщо в тексті не має віршування - це, як на мене, вже не поезія. Чому?
Великий тлумачний словник сучасної української мови: (а також Інші джерела >> )
Віршування — cкладати, писати вірші, а також 1. Мистецтво виражати свої думки у віршованій формі. 2. Система організації поетичного мовлення, в основі якої міститься закономірне повторення певних мовних елементів, що складаються на підставі культурно-історичної традиції певної національної мови.
ВІРШ - невеликий поетичний твір, написаний ритмізованою мовою, найчастіше з римуванням рядків//Одиниця ритмізованої, поетичної мови, що складається з певної кількості стоп, з чергуванням наголошених і ненаголошених складів; рядок.
Верлібр, або вільний вірш – вірш без рим, рядки якого мають різну довжину.
Білий вірш - вірш без рим. (Себто написаний не безладно, а ритмізованою мовою, - не частково ритмізованою, а цілісно)
Ритмізувати - робити, щось ритмічним.
Ритм - рівномірне чергування впорядкованих елементів (звукових, мовних, зображальних), циклів, фаз, процесів, явищ. // Чергування і співвідношення довгих і коротких долей та акцентів.
Ритмічний - группа слів у реченні, які об'єднані логічним наголосом і виражають єдине смислове ціле.
Логічний (смисловий) наголос - вирізнення підсилювальною інтонацією найважливішого щодо сенсу слова в реченні.
Очевидно, що останні два енциклопедичні пояснення трохи кульгають? - опиратися на логічний наголос поняття ритмізованої поетичної мови, напевно, не може, а ось на повторюваність силового (динамічного) - може, і впорядковане чергування повинно бути.
- Силовий (динамічний) наголос - вирізнення одного із складів слова більшою силою артикуляції.
Але це вже майже метричне віршування.

Отож, неритмізований білий вірш, вихід куди? В поезію? В прозу? В астрал? На міжнародні конкурси?

Поезія, це, в першу чергу, межі. Це, в першу чергу, оправданий Чимось Вищим порядок – сумарний порядок, даних Зверху ритмів, стилів, зачісок, подихів, рухів, думок – перекладений Поетом в означені образи. Тобто музика, наприклад, це неозначені вербально образи, а Поезія – означені. Тобто все те, що одночасно належить Живому над нами і автору, який охоплює собою "комплексно невидиме - нечутне" через вироблену ним спроможність мистецького сприйняття, і відтворює це у співпраці з мовою у віршованій формі – Поезія. Живій і явно належній світу неспівмірно більшому за наш. Тому і важливі межі, за які не можна опускатися звідти в наш матеріальний, тілесний світ, душа в якому губиться і нищиться, і Поезія теж. Великі Поети, звичайно, досліджували не тільки Божественні Верхи, але й нижні кордони, і небезпека їх очікувала аж надто серйозна, але це вже інша тема. Повернемось до масиву Поезії.
Паралелі з музикою видаються мені тут оправданими і показовими. Чому будь-який шум-гам не називають музикою? Чому попса і та намагається досягнути, хоча і примітивної, але адекватності, в основному, “ніби адекватності”, та менше з тим. Поезія – те ж саме.
Верлібр, або вільний вірш – вірш без рим, рядки якого мають різну довжину? але якщо це ще вірш, то він має бути написаний ритмізованою мовою, тобто з ритмом, тобто у випадку вільного віршування рядки різної довжини повинні бути побудовані за якимось законом, і без хаосу.

Наскільки ж тоді видається примітивнішим широко уподобане “вільне віршування” (що, в реальності не має в собі самого цього віршування!), межі опускання якого в земний хаос, в ентропійну стагнацію матерії, максимальне? Де втрачає вільний, чи білий "вірш" своє поетичне обличчя? Відповідь одна – там, де начисто відсутнє бажання, чи вміння автора якось зримо, відчутно бути відповідним - римуватись, ритмізуватись, підкорятись якимось вищим законам, окрім проголошених власним "я" – та й навіщо сучасним "геніям" покора - вони ж неповторні і непересічні, і сотворили себе самостійно.
Чи таки варто було би їм пригадати, що Геній – це дух покровитель. На ковчегах з "живими" мощами різних древніх Богів, як там Амона, Ваала, Яхве, інших - містилися фігурки цих захисників-покровителів - Геніїв. На Львівській Опері, наприклад, можна побачити трьох Геніїв, з Перемогою посередині, правда, в цьому випадку, коректніше говорити - напевно, не про Геніїв (що відносяться до чоловічої статі), а про Юнон (до жіночої)?
А ось наші “геніальні вільні творіння” – тексти в картинно збиті рядки, для краси напевно, зовнішньої, зі змістом і родзинками звичайної прози. Забрати виокремлення на рядки і білий "вірш" зникне і ніхто сторонній вже не збере його до попереднього, оригінального вигляду?
У чому ж суть мімікрії "невірша" під "вірш"? Що спонукає до такої потреби "фальсифікації"?
Думаю, що пояснень тут може бути багато, і переважна більшість їх торкається надмірного авторського самолюбства і славолюбства, позерства, такого популярного нині у літературі, а ще тому, що тут з'являється поняття "легко", наприклад, легко пишеться, легко перекладається всіма мовами світу, і особливо англійською, чи шведською, зрозумілими Нобелівському комітету, іншим бюрократичним інституціям. Ось тенденційні зразки - http://www.poetryinternational.org.
А знов зібрати рядками справжню поезію – елементарно, сама збирається, хоча і залишиться невідомою для іншомовних достойників. Чи не тому нині модно максимально прозово "верлібрувати", прозово "вибілювати" крематорій власної поетичності?

Проза, звичайно, річ теж непогана, а хороша проза – річ достойна уваги, захоплення. Ось Андрухович перейшов і не жаліє. А коли намагається повернутися в поезію, то виходить кепська "Bad Company" . Можливо авторам, що нині тяжіють до неритмізованих текстів, варто залишатись прозаїками? Чи так воно і стається з часом, автоматичо? Після всіх тих "розчарувань"? Звичайно, проза є тільки стихією автора, і пише він там, що йому завгодно, і ніхто його не стримує, не перечить, не звинувачується він у неправді і самою непоетичністю власних рядків – немає меж, немає і розчарувань.
Є інші випадки - художніх спроб, спроб підняти прозу до рівня поезії, але недаремно є поезія, і є проза. І речі ці, як на мене, зовсім не схожі. Ось один із текстів шанованого мною поета Василя Герасим’юка без виокремлення рядків. Як на мене, очевидно, що це не вірш, а, наприклад, - етюд, спроба, експериментальна проза, - а швидше за все спроба спроби, спроба прозово-есеїстичного містерійного "рядкування".

ПСИ ЮРІЯ ЗМІЄБОРЦЯ
"Ми закопувались доти, доки нас не спинили джерела. А потім прийшли дерева і стали над нами. А потім прийшли пси і вили над нами. А потім принесли дівчину і в неї була одна рука. І ми зимували так, як зимують вода і вогонь. А потім ти сказала: “Христос воскрес!”, наша однорука весно..."

__________________
(чи можна тут говорити про віршування? Л.В.)
__________________
"Нарешті ми втекли, але не могли зупинитися і жити далі — ми піднімалися крутою горою все вище і вище — ми наближалися, підходили впритул до хмар важких і темних, які, може, і врятували вас, але вкоротили нам Великдень і тепер не дають зупинитися — притягують нас, давлять, затягуючи у круті вири темних вихорів..."
______________
(Тут ще важче відчути рядки? В.Л.)
______________
"Ми пройшли крізь них, і гейби окинувши з плечей храмові плити, легко вийшли на самий верх, і тільки тоді збагнули: на землі була ніч. Лише вершина гори, ще мертва після зими, стриміла над чорною лядою хмар, що наглухо закрила той кривавий погріб, звідки ми ледве втекли, і тепер сидимо на вершині гори, облиті різким місячним світлом. Воно тільки тут — з нами й над нами.
Ми поскидали скривавлену одіж і закопали її під ногами у хмарах..."

_____________________________
(А в цьому фрагменті рядки хіба що сам автор розбере? В.Л.)
_____________________________
"Ми сиділи в такому світлі, що не відчували холоду і болю, навіть наготи своєї не помічали. Ми бачили тільки верхи сходжених з дитинства гір — вони вирвалися, як і наша вершина, із безмежного клубочища хмар, і на кожному верху, облитому щоразу різкішим сяйвом, сиділи якісь люди. Ми не знали, хто воїни і звідки, ми не знали, коли вони… Ми не знали, живі вони чи мертві, але яке це має значення, адже і їм довелось проломити своїми головами ці хмари! Ми розгледіли кожну ватагу втікачів і забули всі слова. Навіть плач і крик. І тоді в нас у ногах прошмигнули вовки. Вони не підважували хмари, як ми, а легко випірнули з них і вмить оббігши нашу вершину, замотавши в сліпучий клубок наше місячне мовчання, знову пірнули в густе хмаровище
і так само легко виринули на сусідньому верху, так само обмотуючи інших утеклих. Ми проводжали їх одним хижим поглядом на кожну вершину,
уперше уздрівши, які ми голі і які ми нерухомі без оцих вовків, крім яких нам нічого вже в світі не треба, бо вони прив'язали нас один до одного, обмотали всі ватаги, переснували вас під своїм місяцем, пірнаючи і виринаючи у хмаровищі юдолі земної. І ми притулилися плечима один до одного, міцно, як люди, які вже знають, що буде весна і буде трава, і потому за це знов доведеться зимувати в землі, і за це тепер назавше тулимось один до одного, і це буде, і цього не може не бути, бо в ногах знов прошмигнули вовки — вірні пси Георгія."

_____________

А ось зразок метричного віршування, переклад Йосифа Бродського, теж без виокремлених рядків:
_____________
ІІ Палац
"Відтворені у мармурі сатир і німфа дивляться в глибінь басейну, крізь гладь, покриту пелюстками роз. Намісник, босий, власноручно морду
скривавлює місцевому царю за трьох голубок, що вгоріли в тісті
(підчас роздачі пирога злетіли, та зразу ж і попадали на стіл). Зіпсуте свято, може і кар'єра. Цар мовчки крутиться на мокрих плитах
попід могутнім, жилавим коліном Намісника. Плин запаху троянд
туманить стіни. Слуги збайдужіло, немов статуї, зрять поперед себе
в каміння, де немає відбиття.
Непевний місячний нордовий блиск. Стулившись до кухонних труб з палацу, бродяга-грек і кіт спостерігають, як два раби виносять із дверей
труп кухаря, завернутий в рогожу. Ті йдуть із ним повільно до ріки.
Скрегоче щебінь. На даху людина котові норовить закрити писок.
ІІІ
Покинутий хлопчинкою голяр утупивсь мовчки в дзеркало - можливо,
сумуючи за ним, і геть забув покриту милом голову клієнта. "Напевно, хлопець вже не повернеться". Клієнт тим часом лагідно дрімає і споглядає чисто грецькі сни: з богами, кифаредами, борнею в гімнасіях, де гострий запах поту лоскоче ніздрі.
Відчепившись стелі, велика муха, покружляв, сідає на білу, густо вкриту милом щоку заснулого й, втопаючи у піні, як ті пельтасти бідні Ксенофонта в снігах вірменських, знай собі повзе через провали, виступи, щілини до верху й, обминувши жерло рота, піднятись пнеться аж на кінчик носа. Грек відкриває жахне чорне око і муха, звивши зі страху, злітає..."

______________________________

Виокремити рядки наведеного вище перекладу Бродського можливо і просто, а з текстом від Герасим’юка це по-авторськи вірно не зробиш аж ніяк.
Ось таку різницю і вважаю різницею між Поезією і всім Іншим. Кому подобаються легкі шляхи - пробуйте, кожен досвід збагачує і автора, і глядачів, і сам літ.процес. Але особисто я вважаю, що рух у напрямку розмивання кордонів і меж, форм і ритміки, є вкрай небезпечним. А прикривати цей рух, а інколи і не те місцезнаходження, розмитістю у використанні означень "верлібру" чи "білого вірша" є самообманом - бо поезія, це таки в'язниця, а не розкуте текстування...

“Поезіє, покаро із покар,
моєї волі вікова в'язнице!
Всю мертву воду випий із криниці
жаги ж життя не вистудиш. Той жар
троюдить нас, запраглу палить душу.
Ми ж вічно прагнемо з води на сушу.”

Василь Стус "Ми, пустоцвіти Божих існувань..."

Володимир Ляшкевич 2005 рік




Деякі відповіді на отримані коментарі:


Пану Андрію Зланічу

Шановний пане Андрію. Файно, що ви поділилися своїми спостереженнями, своїми висновками. Думаю, що й інші зможуть щось суттєве додати до теми…
Не ставлю собі ціллю нав’язувати і переконувати - це швидше пояснення позиції, так? Тобто, ми оперуємо чітко визначеними термінами, чи намагаємось ними оперувати, задля більш-менш об’єктивного, уніфікованого підходу при порівнянні текстів. Ви говорите про вірші “пульсуючої, аритмічної форми. Новий час потребує нових форм, а суть, звісно, завжди однакова. Будь-ласка, оцінюйте надалі семантичну сірість, якої вистачає на сайті, а не важкі форматні конструкції…” Але це неприйнятно, повторюю “ВІРШ - невеликий поетичний твір, написаний ритмізованою мовою, найчастіше з римуванням рядків…” - тому аритмічність не можливо розглядати, як вірш і, тим більше, переконувати читачів, що аритмічність є форматом поезії. Звертаємось до чітких визначень, а також до першоджерел предмета Поезії тому, що для нас важливо не порушити кореневі мистецькі традиції, а берегти, розуміти їх, продовжити їх собою. Повторю ще раз, - першоджерело – Життя, яке частково в нас, але, в основному, за межами нашого “я”, і, до того ж, в надпросторі, можете розуміти, як, життя, в основному, знаходиться там – вище і глибше над нами. І коли ми говоримо про музику, чи поезію, то мається на увазі не бренд "Бйорк", чи "Моцарт", а саме осягнутий і описаний ними Порядок Життя, переданий музично. І їх гармонійні музичні ряди намагаються його не порушувати. Панк-рок, наприклад, свого часу намагався порушувати критерії мелодійності, але нічого істотного з того не вийшло, і вийти не може. Якщо хочете, то всюди діє банальна сентенція - порушувати закони Життя живим в цілях подальшого життя не дано.

__________________________________________

І декілька відповідей стосовно зауваг
п. Тетяни Мельник і п. Василя Терещука
_________________________________________

Тетяна Мельник:
"Абсолютна розкутість слова, що мусить пульсувати, вражати, звільняючись від чітких меж, потрапляючи у нові вербальні виміри. І, власне, легкі рими можливі для верлібру, але не завжди. А щодо відсутності строфіки - то її відсутність можна умовно назвати якраз присутністю. Оскільки - як подає словник літературознавчих термінів: "у верлібрі - послідовно кожен рядок являє собою смислову одиницю, його ритмічна єдність ґрунтується на відносній синтаксичній завершеності рядків".


(В.Л.)- Хай живе ритмічна єдність. Себто - один ритм, або гармонійне їх чергування, що можна довести легко зібравши "розсипаний до прозового вигляду текст".
А стосовно абсолютної розкутості слова, - то, Тетяно, пригадайте наповнені п'яними істотами кабаки, мат, погрози, грубе словесне насильство, що не має і не знає формальних меж…
І в той же час ви пропонуєте звернути увагу на природності - " Але! в першу чергу потрібно говорити про чуття, про природність..."
- Але про яку природність йдеться? Якщо про Божественну, то де в природі ви бачили розкутість, як відсутність надстрогих меж – там суцільні золоті січення гармонічних пропорцій! Ви можете собі уявити, що в природі відбувались би процеси, які інколи подаються нашими авторами, як поезія? Можливо, наші автори мають на увазі щось інше, але читаючи їхні твори, часто бачиш те, що в природі, в т.ч. і в природі речей, не тільки не відбувається, але й не може відбуватись взагалі, бо це смертельно небезпечно. І ці небезпеки впроваджує Істота найбільш наближена до Творця? Чи це можливо??
Можливо, але тільки в одному випадку, коли йде ця істота в протилежному напрямку від Життя, що трапляється аж занадто часто.
Отож вважаю, що речі неприродні, поезії не властиві.
Про речі властиві поезії, трохи нижче.

Вельмишановний Василь Терещук, твори якого переважно мають свою, “Терещукову”, віршовану форму і ритміку, - коментує:
“Ляшкевич - яскраво окреслений формаліст. Він надає величезного значення формам. Хоча ті, як на мене, повинні мати значення лише стосовно означення жіночої краси.
Еталон форми для поезії не має сенсу. Давидові псалми - це і молитва, і поезія. Поезія Аполлінера - без рим. Та й на який біс вони там потрібні…”

- Що ж , пане Василю, розмова про біблію, псалми Давидові (в основному - пісні древньофінікійського походження) й інші неримовані, тексти - не проста, утім, зауважу, що ви не говорите про неритмізовані тексти. Чи основна молитва наша "Отче наш", з її строгою ритмікою - не Вищий доказ її (ритмової) необхідності? А інші молитви, як пісні, які обов'язково супроводжуються і доповнюються співом, виростаючи в містерійне дійство, яке проектуючи на царину поезії можна оцінити, як виконавча поезія. Яка є зовсім не окремою формою існування тексту, як то верлібр, чи білий вірш, які поки вони є віршами, є й поезією?

Утім, повернемося до поезії, де не потребується гра акторів, чи співів, чи особливої декламації - в розумінні додаткових елементів задля оживлення чогось просто так не самодостатнього. Тобто повертаємось до форм, які на межі поезії, звичайно, стають менш чіткими, але існують. Мало того, все прекрасне і корисне має чіткі і улюблені душі і тілу нашим форми і незмінні здатності.
І тут ми, насправді, зовсім традиційні істоти. Їмо, п’ємо, ходимо, дихаємо, читаємо, слухаємо, пестимо, споживаємо і перетравлюємо – однаковісінько, традиційно і з великим чуттєвим задоволенням. І смію зауважити, Василю, порядок цих речей ніхто змінювати не хоче, в тому числі і ви.
А Ваші слова - “Бо у справжньої поезії не буває поганих форм.” – поділяю повністю.

І ще одна фраза пана Василя видається мені аналітично цікавою.

В. Терещук: ”… Як на мене, поети - люди вельми самотні. Через те вони і творять власний світ, оживляюють його, щоб у ньому замешкати навіть після смерті. Справжня поезія живить не лише інших, але й свого творця…”

Про один із відтінків, що я знайшов для себе в цих словах – про проблеми зі своїми світами, чи там із розмірами авторського "я".
Вважаю, що це найбільша проблема зростання поетів. Все важче розчинятись в ефірі живого обсягу, контролювати події на своїх найвіддаленіших межах, на яких в основному проставляються переноси рядків і рими, звучить реакція оточення. На тих межах, де постійно живе запитання, а не готові академічні відповіді.
Повторюсь, що рух у напрямку розмивання кордонів і меж, форм і ритміки, є вкрай небезпечним. А прикривати цей рух, а інколи і не те місцезнаходження, бажаним баченням "верлібру" чи "білого вірша" є самообманом - бо поезія, таки в'язниця, а не розкуте текстування...

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2006-12-25 16:02:30
Переглядів сторінки твору 5446
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.640 / 5  (5.164 / 5.55)
* Рейтинг "Майстерень" 4.635 / 5  (5.167 / 5.56)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.781
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми ПРО ПОЕЗІЮ
Автор востаннє на сайті 2024.05.26 18:44
Автор у цю хвилину відсутній