Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.23
12:56
Протоптую стежину у снігах,
Єдину, неповторну і глибоку.
Іду снігами, нібито у снах,
Гамуючи ненависть і тривогу.
Протоптую стежину у полях
Прологом у небачене майбутнє,
Яка укаже подорожнім шлях,
Єдину, неповторну і глибоку.
Іду снігами, нібито у снах,
Гамуючи ненависть і тривогу.
Протоптую стежину у полях
Прологом у небачене майбутнє,
Яка укаже подорожнім шлях,
2026.06.23
12:03
Будь ласка! - Гра у сквош -
Дарунок нам на втіху,
Щоб у степах нічних
Не загубити слід!
В рожевих дзеркалах
Витають духи сміху.
Та нам їх не впізнать
Дарунок нам на втіху,
Щоб у степах нічних
Не загубити слід!
В рожевих дзеркалах
Витають духи сміху.
Та нам їх не впізнать
2026.06.23
07:23
у своїй непрозорій стихії
віршувати
недбало як слід
відкидаючи ревнощі хитрі
розбиваючи сяючий лід
у коморі своїй
саркастичній
обдираючи рештки шпалер
віршувати
недбало як слід
відкидаючи ревнощі хитрі
розбиваючи сяючий лід
у коморі своїй
саркастичній
обдираючи рештки шпалер
2026.06.23
06:09
Сонце жаром запашіло
І відразу вітер стих, -
І вогнем взялося тіло,
І робити важче вдих.
Усього проймає потом
Й обпікає водночас, -
Сонце встало до роботи
І отак гартує нас.
І відразу вітер стих, -
І вогнем взялося тіло,
І робити важче вдих.
Усього проймає потом
Й обпікає водночас, -
Сонце встало до роботи
І отак гартує нас.
2026.06.23
01:44
Розділ III: КОЛИ ДЗВОНИТЬ СОФІЯ, ЗАТИХАЄ ПАРИЖ
Це було навесні 1048 року. Київ тільки-но скинув із себе зимові кайдани, коли до Золотих воріт підходила пишна кавалькада заморських гостей – французьке посольство, очолюване єпископом Роже Шалон
2026.06.22
14:33
Не хочете стати овочем на старості – їжте овочі замолоду.
Глибше лизнеш – більше куснеш.
Безкорислива любов корисніша для здоров’я.
Сила мистецтва не залежить од сили звуку.
Не втрачайте голову – шануйте працю перукаря.
Політ думки був пере
2026.06.22
13:22
Я заблукав поміж дерев зимових,
І нитка Аріадни на снігу
Згубилася, немов прадавня мова,
Забруднена у лютому гріху.
Поміж дерев зимових я шукаю
Нитки, які врятують нас усіх.
Мене ж у сутінках чекає Каїн.
А сніг летить, як первозданний сміх.
І нитка Аріадни на снігу
Згубилася, немов прадавня мова,
Забруднена у лютому гріху.
Поміж дерев зимових я шукаю
Нитки, які врятують нас усіх.
Мене ж у сутінках чекає Каїн.
А сніг летить, як первозданний сміх.
2026.06.22
12:20
Розділ II: РУНІЧНЕ КОЛО ПІВНІЧНОЇ КРОВІ
Наступного дня після того, як золоте чорнило застигло на пергаменті, туман над Києвом змінився пронизливим північним вітром. Маленька Анна сиділа в дівочих покоях своєї матері, княгині Інгігерди. Тут пахло зовсі
2026.06.22
07:59
розкажи мені ще
про інакші дні
де так гарно було
із тобою
дай ліричного ще
відчуття мені
без потреби
сурми і двобою
про інакші дні
де так гарно було
із тобою
дай ліричного ще
відчуття мені
без потреби
сурми і двобою
2026.06.22
06:41
Неймовірно голосна
І проворна дуже, -
Покотилася луна
З-за ріки по лузі.
Повернулися назад
Наспіви веселі,
Ніби чути їх не рад
Нині хтось в оселі.
І проворна дуже, -
Покотилася луна
З-за ріки по лузі.
Повернулися назад
Наспіви веселі,
Ніби чути їх не рад
Нині хтось в оселі.
2026.06.21
21:58
Гортензія-красуня пишно квітне,
Вражає розмаїттям кольорів.
Розкішним покривається суцвіттям.
Побачив літній легіт - і зомлів.
І звідки тут ця пані елегантна?
Таких в саду ще досі не було.
Прикраса днини, вечора, світанку.
Вражає розмаїттям кольорів.
Розкішним покривається суцвіттям.
Побачив літній легіт - і зомлів.
І звідки тут ця пані елегантна?
Таких в саду ще досі не було.
Прикраса днини, вечора, світанку.
2026.06.21
21:48
Михайло Ісаковський (1900-1973)
Був наказ йому – на захід,
їй також – до чужини...
Йшли на фронти комсомольці
Громадянської війни.
Йшли у військо, розставались,
Був наказ йому – на захід,
їй також – до чужини...
Йшли на фронти комсомольці
Громадянської війни.
Йшли у військо, розставались,
2026.06.21
21:00
Лежать ляхи з юдеями,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
2026.06.21
20:09
Вона була вихована серед білого мармуру, кольорових мозаїк Софії та шелесту пергаментів у скрипторіях сонячного Києва періоду «золотого віку» Русі ХІ століття. Донька великого князя Ярослава Мудрого, вона мала стати живою печаткою у великій грі європейськ
2026.06.21
20:08
Прозорий ліс у сутіні прозорій.
Прозорий смуток дивиться в імлу.
Прозорий спокій п'є північні зорі.
Прозорий час читає ковилу.
Прозорий простір причаївся вчасно
У згусток нерозтрачених хвилин,
Плекає мрію дивну і незгасну
Прозорий смуток дивиться в імлу.
Прозорий спокій п'є північні зорі.
Прозорий час читає ковилу.
Прозорий простір причаївся вчасно
У згусток нерозтрачених хвилин,
Плекає мрію дивну і незгасну
2026.06.21
17:06
Лежать ляхи з юдеями,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Алла Грабинська (1947) /
Проза
"Самогонщиця"
- А, шляк би тебе трафив! Вона ще буде мені вказувати? - ніяк не могла заспокоїтися Мариська, гримаючи нервово баняками. Зоська, геть сплакана і зашмаркана сиділа на старому бамбетлі, підобгавши під себе ноги, і тільки раз-по-раз шморгала носом. ЇЇ сьогодні прийняли до комсомолу. Хоча комсомол вже був не такий, як колись, (приймали туди одразу усім класом "для галочки"), але ж Зоська того не знала. Наповнена почуттям гордості і надихана закликами партії, і комсомолу, вирішила вона матір повчити, як на світі жити.
Мариська була одинока жінка. Чоловіка ніколи не мала, хіба двойко дівчаток, яких, якимось чудом, послав їй Господь. Зоська у неї була молодша, а старша поїхала до Львова вчитися на медсестру. Працювала Мариська у колгоспі тяжко, заробляла копійки, а дівчаток і нагодувати, й одягнути треба. Та й у що-небудь не одягнеш, це ж тобі не післявоєнні роки? Мусила тримати господарку. Та на ту господарку, самі знаєте, чоловічі руки потрібні. Хто тобі задарма що допоможе? А гроші де взяти? Поки молода була, то якось обходилось… Правда, за те «якось обходилось» частенько її баби з навколишніх сіл на базарі за волосся тягали. Зі своїми сільськими вона – ні-ні! А тепер вже роки не ті, та й соромно перед дівчатками. З тієї безвихідності мусила Мариська зайнятися самогоноварінням. На той час то була протизаконна справа. Та де правду діти, коли по всій «необ'ятной Родінє» по селах, що не хата, жили протизаконники? Самогон, у порівнянні з дерев'яними карбованцями, був твердою валютою, за валюту, самі знаєте, по голівці не гладили!
Так от Мариська, за той самогон, через Зоську не раз у халепу потрапляла.
Зоська ще малою була. Якось наварила Мариська міцного самогону і тільки апарат попрятала, і зібралася вже по пляшках розливати, як на подвір'ї пес загавкав. Вона до вікна, а біля воріт дільничний з якимись двома хлопами стоїть. Мариська хлюп воду у ночви, а горілку у відро та й дерев'яною покришкою накрила і кухля зверху поставила. А у кухні ж самогоном смердить! То вона, не довго думаючи, рушника на п'єца між баняками кинула та й до воріт. Заходять ті, а у кухні диму повно і ганчір'ям смаленим самогонний дух забило. Дільничний до Мариськи: - Що ти така розтелепа? Ще пожару наробиш!-
А ті двоє на пляшки поглядають. - «Чєво ето ви, Марися, сталько бутилок повиставлялі?» - Питає один.
- Та, то я здавати на склотару приготувала. - А сама, дякує Господу, що не встигла порозливати самогон у пляшки. Ну та вони пошукали, пошукали - нічого не знайшли і вже збиралися геть іти, а тут Зоська нагодилася. Дільничний її по кісках потріпав, до носа «піпікнув» і каже: «Зосю, а збігай-но на кухню і принеси мені водички, бо так пити хочу!» Мариська стерпла. Хіба про себе «Отче наш» читає. Притарабанила Зоська мало не цілий кухоль. Той до рота - і подих йому перебило! А Мариська безперестанку «Отче наш» читає. Ті двоє вже до воріт дійшли. Дільничний на ганку стоїть, очі з лоба, а від кухля не відривається. Досмоктав таки до кінця, крякнув, впхнув кухля Марисьці і мовчки почалапав до воріт. До кінця вулиці його вже коливало, як човна на хвилях. Після того він майже не щовечора до Мариськи заглядати почав. По селу вже почали пліткувати, що знов Мариська за старе узялася. Жінка дільничного у магазині її «хвойдою» обізвала і погрожувала вікна побити. Та якось обійшлося!
А то другого разу, Зоська вже більша була, з дівками по чорні ягоди щодня до лісу ходила збирати, а потім мати налаштує їй сметани, сиру і тих ягід, та й на базар пошле.
Зоська тільки з лісу ягід принесла і збанок на стіл поставила. А Мариська якраз трохи самогону вигнала. Літру усього. За сіно треба було заплатити. Тут, як на лихо, знову з обшуком прийшли. Вона той слоїк з самогоном у пустий збанок і накрила газетою «Правда», та зверху ягід насипала. Ті пошукали і геть пішли. Мариська заклопоталася господаркою, та за той збанок геть забула. Клопочеться на подвір'ї і кричить до Зоськи, щоб на базар збиралася, мов, вже все на столі приготовано. Зоська узяла сметану, дивиться, якісь два збанки з ягодами стоять: один повний, а другого половина. Ну, то й узяла той, що повний. Йде і гадає: «Чого він, до холери, такий тяжкий?»
Прийшла на базар, порозкладалася і на покупця чекає. Та тут нагодився сам начальник районної міліції. «Почьом, дєточка, ягоди?» - питає. А Зоська йому, стільки-то і стільки.
- Сипь в ету баночку. - Наставив їй трьохлітровий слоїк. Зоська і трусонула ягоди із збанка. Слоїк з самогоном, як тарахне по трьохлітровому слоїку великого начальника, аж бризки по усьому прилавку розлетілися. Ой, що ж тут почалося!.. Потім Мариська ще довго розхльобувала ту пригоду! А скільки грошей пішло!
І сьогодні ще прителіпалася зі школи, начепила на ті свої дві дульки значка і випнула їх, як маршал на плацу, та й починає матір соромити: «Ви, мамо, несвідомий елемент. Гнати самогон - це сором для комуністичного суспільства!» Ох, вже і відшмагала Мариська свою Зоську мокрим шматтям та ще й пригрозила, що на випускний їй пошиє нове плаття оте комуністичне суспільство! Зоська, щось у тому дуже засумнівалася!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Самогонщиця"
- А, шляк би тебе трафив! Вона ще буде мені вказувати? - ніяк не могла заспокоїтися Мариська, гримаючи нервово баняками. Зоська, геть сплакана і зашмаркана сиділа на старому бамбетлі, підобгавши під себе ноги, і тільки раз-по-раз шморгала носом. ЇЇ сьогодні прийняли до комсомолу. Хоча комсомол вже був не такий, як колись, (приймали туди одразу усім класом "для галочки"), але ж Зоська того не знала. Наповнена почуттям гордості і надихана закликами партії, і комсомолу, вирішила вона матір повчити, як на світі жити.
Мариська була одинока жінка. Чоловіка ніколи не мала, хіба двойко дівчаток, яких, якимось чудом, послав їй Господь. Зоська у неї була молодша, а старша поїхала до Львова вчитися на медсестру. Працювала Мариська у колгоспі тяжко, заробляла копійки, а дівчаток і нагодувати, й одягнути треба. Та й у що-небудь не одягнеш, це ж тобі не післявоєнні роки? Мусила тримати господарку. Та на ту господарку, самі знаєте, чоловічі руки потрібні. Хто тобі задарма що допоможе? А гроші де взяти? Поки молода була, то якось обходилось… Правда, за те «якось обходилось» частенько її баби з навколишніх сіл на базарі за волосся тягали. Зі своїми сільськими вона – ні-ні! А тепер вже роки не ті, та й соромно перед дівчатками. З тієї безвихідності мусила Мариська зайнятися самогоноварінням. На той час то була протизаконна справа. Та де правду діти, коли по всій «необ'ятной Родінє» по селах, що не хата, жили протизаконники? Самогон, у порівнянні з дерев'яними карбованцями, був твердою валютою, за валюту, самі знаєте, по голівці не гладили!
Так от Мариська, за той самогон, через Зоську не раз у халепу потрапляла.
Зоська ще малою була. Якось наварила Мариська міцного самогону і тільки апарат попрятала, і зібралася вже по пляшках розливати, як на подвір'ї пес загавкав. Вона до вікна, а біля воріт дільничний з якимись двома хлопами стоїть. Мариська хлюп воду у ночви, а горілку у відро та й дерев'яною покришкою накрила і кухля зверху поставила. А у кухні ж самогоном смердить! То вона, не довго думаючи, рушника на п'єца між баняками кинула та й до воріт. Заходять ті, а у кухні диму повно і ганчір'ям смаленим самогонний дух забило. Дільничний до Мариськи: - Що ти така розтелепа? Ще пожару наробиш!-
А ті двоє на пляшки поглядають. - «Чєво ето ви, Марися, сталько бутилок повиставлялі?» - Питає один.
- Та, то я здавати на склотару приготувала. - А сама, дякує Господу, що не встигла порозливати самогон у пляшки. Ну та вони пошукали, пошукали - нічого не знайшли і вже збиралися геть іти, а тут Зоська нагодилася. Дільничний її по кісках потріпав, до носа «піпікнув» і каже: «Зосю, а збігай-но на кухню і принеси мені водички, бо так пити хочу!» Мариська стерпла. Хіба про себе «Отче наш» читає. Притарабанила Зоська мало не цілий кухоль. Той до рота - і подих йому перебило! А Мариська безперестанку «Отче наш» читає. Ті двоє вже до воріт дійшли. Дільничний на ганку стоїть, очі з лоба, а від кухля не відривається. Досмоктав таки до кінця, крякнув, впхнув кухля Марисьці і мовчки почалапав до воріт. До кінця вулиці його вже коливало, як човна на хвилях. Після того він майже не щовечора до Мариськи заглядати почав. По селу вже почали пліткувати, що знов Мариська за старе узялася. Жінка дільничного у магазині її «хвойдою» обізвала і погрожувала вікна побити. Та якось обійшлося!
А то другого разу, Зоська вже більша була, з дівками по чорні ягоди щодня до лісу ходила збирати, а потім мати налаштує їй сметани, сиру і тих ягід, та й на базар пошле.
Зоська тільки з лісу ягід принесла і збанок на стіл поставила. А Мариська якраз трохи самогону вигнала. Літру усього. За сіно треба було заплатити. Тут, як на лихо, знову з обшуком прийшли. Вона той слоїк з самогоном у пустий збанок і накрила газетою «Правда», та зверху ягід насипала. Ті пошукали і геть пішли. Мариська заклопоталася господаркою, та за той збанок геть забула. Клопочеться на подвір'ї і кричить до Зоськи, щоб на базар збиралася, мов, вже все на столі приготовано. Зоська узяла сметану, дивиться, якісь два збанки з ягодами стоять: один повний, а другого половина. Ну, то й узяла той, що повний. Йде і гадає: «Чого він, до холери, такий тяжкий?»
Прийшла на базар, порозкладалася і на покупця чекає. Та тут нагодився сам начальник районної міліції. «Почьом, дєточка, ягоди?» - питає. А Зоська йому, стільки-то і стільки.
- Сипь в ету баночку. - Наставив їй трьохлітровий слоїк. Зоська і трусонула ягоди із збанка. Слоїк з самогоном, як тарахне по трьохлітровому слоїку великого начальника, аж бризки по усьому прилавку розлетілися. Ой, що ж тут почалося!.. Потім Мариська ще довго розхльобувала ту пригоду! А скільки грошей пішло!
І сьогодні ще прителіпалася зі школи, начепила на ті свої дві дульки значка і випнула їх, як маршал на плацу, та й починає матір соромити: «Ви, мамо, несвідомий елемент. Гнати самогон - це сором для комуністичного суспільства!» Ох, вже і відшмагала Мариська свою Зоську мокрим шматтям та ще й пригрозила, що на випускний їй пошиє нове плаття оте комуністичне суспільство! Зоська, щось у тому дуже засумнівалася!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
""УКРАЇНА ДЛЯ ВСІХ ОДНА»"
• Перейти на сторінку •
" ПЕРЕКЛАД : ОСИП МАНДЕЛЬШТАМ из сборника «КАМЕНЬ»"
• Перейти на сторінку •
" ПЕРЕКЛАД : ОСИП МАНДЕЛЬШТАМ из сборника «КАМЕНЬ»"
Про публікацію
