Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.06
10:58
Розвал душі і тіла неодмінно
Настане, ніби вибух нищівний.
Зненацька прийде, як неждана міна
Чи як лайдак скорботний і сумний.
Розвал - це наслідок усіх ударів,
Всіх потрясінь, депресій і гризот,
Немов стискання судей і удавів,
Настане, ніби вибух нищівний.
Зненацька прийде, як неждана міна
Чи як лайдак скорботний і сумний.
Розвал - це наслідок усіх ударів,
Всіх потрясінь, депресій і гризот,
Немов стискання судей і удавів,
2026.02.05
22:14
Зрікаюся тебе, моя наївна мріє!
Я припиняю це чекання назавжди.
Уявним променем зігрівся в холоди -
І досить. Лютий снігом падає на вії.
Хтось оголошує протести веремії,
Зникає марево у плескоті води.
Немає жодного шляху мені туди -
Я припиняю це чекання назавжди.
Уявним променем зігрівся в холоди -
І досить. Лютий снігом падає на вії.
Хтось оголошує протести веремії,
Зникає марево у плескоті води.
Немає жодного шляху мені туди -
2026.02.05
21:57
Сімнадцять замало?… Чекайте за тридцять.
Це вам не жарти коли звучить мінус…
Добавочка хитра… вам арктика сниться?
Значить вдихнули і ви кокаїну…
Морози із січня всі виповзли в лютий.
Мінус розмножить їх, не сумнівайтесь.
Щоб не робили ви — тепло
Це вам не жарти коли звучить мінус…
Добавочка хитра… вам арктика сниться?
Значить вдихнули і ви кокаїну…
Морози із січня всі виповзли в лютий.
Мінус розмножить їх, не сумнівайтесь.
Щоб не робили ви — тепло
2026.02.05
21:10
Прибіг Петрик до бабусі, видно, повний вражень:
- А ми з хлопцями сьогодні до річки ходили.
Хлопці з дому вудки взяли та рибу ловили.
А я…А я черепаху, навіть бачив справжню.
Повзла собі по березі до річки неспішно.
Вся така якась химерна в панцирі с
- А ми з хлопцями сьогодні до річки ходили.
Хлопці з дому вудки взяли та рибу ловили.
А я…А я черепаху, навіть бачив справжню.
Повзла собі по березі до річки неспішно.
Вся така якась химерна в панцирі с
2026.02.05
17:23
Буде радо вітати
Й сумувати рідня,
Що замало для свята
Їй зимового дня.
Що немає утоми
Від застільних промов
У гостинному домі,
Де панують любов
Й сумувати рідня,
Що замало для свята
Їй зимового дня.
Що немає утоми
Від застільних промов
У гостинному домі,
Де панують любов
2026.02.05
11:19
Ця миттєва краса тюльпанів
Поминальна, як метеор,
Як примхлива і ніжна панна
Від землі, а не від Діор.
Як же часто краса миттєва,
Швидкоплинна і нетривка,
Ніби первісна епістема,
Поминальна, як метеор,
Як примхлива і ніжна панна
Від землі, а не від Діор.
Як же часто краса миттєва,
Швидкоплинна і нетривка,
Ніби первісна епістема,
2026.02.05
11:09
Погано вчили ви історію, панове,
Заплутавшись в ботфортах у Петра,
Назвавши його «подвиги» великими,
Учадівши од них .Близорукі й безликі,
Так і не спромоглись гортати сторінки,
Де був, він, мов, мишенятко, тихий
І до нестями понужений і ниций.
Заплутавшись в ботфортах у Петра,
Назвавши його «подвиги» великими,
Учадівши од них .Близорукі й безликі,
Так і не спромоглись гортати сторінки,
Де був, він, мов, мишенятко, тихий
І до нестями понужений і ниций.
2026.02.04
23:53
Яскраве сонце посеред зими –
Твоя краса, жадана і холодна.
Не тане під гарячими слізьми
Душі твоєї крижана безодня.
Застигли в ній обидва полюси,
І хто б не намагався їх зігріти –
Усе дарма. Зі свіжої роси
Твоя краса, жадана і холодна.
Не тане під гарячими слізьми
Душі твоєї крижана безодня.
Застигли в ній обидва полюси,
І хто б не намагався їх зігріти –
Усе дарма. Зі свіжої роси
2026.02.04
19:03
Із Леоніда Сергєєва
Дійові особи:
• Коментатор Микола Миколайович Озеров
• Тренер збірної СРСР Віктор Васильович Тихонов
• Нападник збірної СРСР Борис Михайлов
• Захисник збірної СРСР Валерій Васильєв
Дійові особи:
• Коментатор Микола Миколайович Озеров
• Тренер збірної СРСР Віктор Васильович Тихонов
• Нападник збірної СРСР Борис Михайлов
• Захисник збірної СРСР Валерій Васильєв
2026.02.04
18:27
Погрязло у болоті нице лоббі:
епштейни, білли, трампи... отже, всі
помішані на сексі, як на хобі,
помазаники, вдарені по лобі,
без аятол і маоїста сі,
що поки-що зациклені на бомбі.
ІІ
епштейни, білли, трампи... отже, всі
помішані на сексі, як на хобі,
помазаники, вдарені по лобі,
без аятол і маоїста сі,
що поки-що зациклені на бомбі.
ІІ
2026.02.04
18:09
Бородатий мен (у міру сентиментальний)
З думками про острів, схожий на вікінга
Їде в темно-жовтому зледенілому автобусі,
Що має чотири чорні гумові колеса,
Їде по крижаній дорозі міста пафосу
Назустріч блідому Сонцю
(Бо зима – біла краля).
Борода
З думками про острів, схожий на вікінга
Їде в темно-жовтому зледенілому автобусі,
Що має чотири чорні гумові колеса,
Їде по крижаній дорозі міста пафосу
Назустріч блідому Сонцю
(Бо зима – біла краля).
Борода
2026.02.04
11:28
Ах, це літо таке передчасне,
Що звалилось на голову нам,
Невтоленне, гаряче, прекрасне,
Нагорода за вічний бедлам.
Передчасні ця спека неждана
І це сонце пекуче, жорстке.
Передчасні, як перше кохання,
Що звалилось на голову нам,
Невтоленне, гаряче, прекрасне,
Нагорода за вічний бедлам.
Передчасні ця спека неждана
І це сонце пекуче, жорстке.
Передчасні, як перше кохання,
2026.02.03
19:19
Шум далекий, шлях не близький.
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
2026.02.03
19:03
Немає поки що незамінимих на той світ,
Та все ж Всевишнього благаю:
Щоб зберігати справедливість на Землі,
Тільки злочинців слід по-справжньому карати:
Брать поза чергою на той світ, а не саджать за грати.
Зрештою як і тих, хто не знає, що робить,
Та все ж Всевишнього благаю:
Щоб зберігати справедливість на Землі,
Тільки злочинців слід по-справжньому карати:
Брать поза чергою на той світ, а не саджать за грати.
Зрештою як і тих, хто не знає, що робить,
2026.02.03
16:59
Наснилася осінь посеред зими
І наш стадіон, той, що родом з дитинства.
Кружляє пожовкле і втомлене листя...
Далеко від мене скорботні шторми.
Ворота відчинені. Треба зайти,
Бо як же давно не було туди входу!
Повільно заходжу. Вдихаю свободу,
І наш стадіон, той, що родом з дитинства.
Кружляє пожовкле і втомлене листя...
Далеко від мене скорботні шторми.
Ворота відчинені. Треба зайти,
Бо як же давно не було туди входу!
Повільно заходжу. Вдихаю свободу,
2026.02.03
13:48
Сполохані ліси
вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Алла Грабинська (1947) /
Проза
"Самогонщиця"
- А, шляк би тебе трафив! Вона ще буде мені вказувати? - ніяк не могла заспокоїтися Мариська, гримаючи нервово баняками. Зоська, геть сплакана і зашмаркана сиділа на старому бамбетлі, підобгавши під себе ноги, і тільки раз-по-раз шморгала носом. ЇЇ сьогодні прийняли до комсомолу. Хоча комсомол вже був не такий, як колись, (приймали туди одразу усім класом "для галочки"), але ж Зоська того не знала. Наповнена почуттям гордості і надихана закликами партії, і комсомолу, вирішила вона матір повчити, як на світі жити.
Мариська була одинока жінка. Чоловіка ніколи не мала, хіба двойко дівчаток, яких, якимось чудом, послав їй Господь. Зоська у неї була молодша, а старша поїхала до Львова вчитися на медсестру. Працювала Мариська у колгоспі тяжко, заробляла копійки, а дівчаток і нагодувати, й одягнути треба. Та й у що-небудь не одягнеш, це ж тобі не післявоєнні роки? Мусила тримати господарку. Та на ту господарку, самі знаєте, чоловічі руки потрібні. Хто тобі задарма що допоможе? А гроші де взяти? Поки молода була, то якось обходилось… Правда, за те «якось обходилось» частенько її баби з навколишніх сіл на базарі за волосся тягали. Зі своїми сільськими вона – ні-ні! А тепер вже роки не ті, та й соромно перед дівчатками. З тієї безвихідності мусила Мариська зайнятися самогоноварінням. На той час то була протизаконна справа. Та де правду діти, коли по всій «необ'ятной Родінє» по селах, що не хата, жили протизаконники? Самогон, у порівнянні з дерев'яними карбованцями, був твердою валютою, за валюту, самі знаєте, по голівці не гладили!
Так от Мариська, за той самогон, через Зоську не раз у халепу потрапляла.
Зоська ще малою була. Якось наварила Мариська міцного самогону і тільки апарат попрятала, і зібралася вже по пляшках розливати, як на подвір'ї пес загавкав. Вона до вікна, а біля воріт дільничний з якимись двома хлопами стоїть. Мариська хлюп воду у ночви, а горілку у відро та й дерев'яною покришкою накрила і кухля зверху поставила. А у кухні ж самогоном смердить! То вона, не довго думаючи, рушника на п'єца між баняками кинула та й до воріт. Заходять ті, а у кухні диму повно і ганчір'ям смаленим самогонний дух забило. Дільничний до Мариськи: - Що ти така розтелепа? Ще пожару наробиш!-
А ті двоє на пляшки поглядають. - «Чєво ето ви, Марися, сталько бутилок повиставлялі?» - Питає один.
- Та, то я здавати на склотару приготувала. - А сама, дякує Господу, що не встигла порозливати самогон у пляшки. Ну та вони пошукали, пошукали - нічого не знайшли і вже збиралися геть іти, а тут Зоська нагодилася. Дільничний її по кісках потріпав, до носа «піпікнув» і каже: «Зосю, а збігай-но на кухню і принеси мені водички, бо так пити хочу!» Мариська стерпла. Хіба про себе «Отче наш» читає. Притарабанила Зоська мало не цілий кухоль. Той до рота - і подих йому перебило! А Мариська безперестанку «Отче наш» читає. Ті двоє вже до воріт дійшли. Дільничний на ганку стоїть, очі з лоба, а від кухля не відривається. Досмоктав таки до кінця, крякнув, впхнув кухля Марисьці і мовчки почалапав до воріт. До кінця вулиці його вже коливало, як човна на хвилях. Після того він майже не щовечора до Мариськи заглядати почав. По селу вже почали пліткувати, що знов Мариська за старе узялася. Жінка дільничного у магазині її «хвойдою» обізвала і погрожувала вікна побити. Та якось обійшлося!
А то другого разу, Зоська вже більша була, з дівками по чорні ягоди щодня до лісу ходила збирати, а потім мати налаштує їй сметани, сиру і тих ягід, та й на базар пошле.
Зоська тільки з лісу ягід принесла і збанок на стіл поставила. А Мариська якраз трохи самогону вигнала. Літру усього. За сіно треба було заплатити. Тут, як на лихо, знову з обшуком прийшли. Вона той слоїк з самогоном у пустий збанок і накрила газетою «Правда», та зверху ягід насипала. Ті пошукали і геть пішли. Мариська заклопоталася господаркою, та за той збанок геть забула. Клопочеться на подвір'ї і кричить до Зоськи, щоб на базар збиралася, мов, вже все на столі приготовано. Зоська узяла сметану, дивиться, якісь два збанки з ягодами стоять: один повний, а другого половина. Ну, то й узяла той, що повний. Йде і гадає: «Чого він, до холери, такий тяжкий?»
Прийшла на базар, порозкладалася і на покупця чекає. Та тут нагодився сам начальник районної міліції. «Почьом, дєточка, ягоди?» - питає. А Зоська йому, стільки-то і стільки.
- Сипь в ету баночку. - Наставив їй трьохлітровий слоїк. Зоська і трусонула ягоди із збанка. Слоїк з самогоном, як тарахне по трьохлітровому слоїку великого начальника, аж бризки по усьому прилавку розлетілися. Ой, що ж тут почалося!.. Потім Мариська ще довго розхльобувала ту пригоду! А скільки грошей пішло!
І сьогодні ще прителіпалася зі школи, начепила на ті свої дві дульки значка і випнула їх, як маршал на плацу, та й починає матір соромити: «Ви, мамо, несвідомий елемент. Гнати самогон - це сором для комуністичного суспільства!» Ох, вже і відшмагала Мариська свою Зоську мокрим шматтям та ще й пригрозила, що на випускний їй пошиє нове плаття оте комуністичне суспільство! Зоська, щось у тому дуже засумнівалася!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Самогонщиця"
- А, шляк би тебе трафив! Вона ще буде мені вказувати? - ніяк не могла заспокоїтися Мариська, гримаючи нервово баняками. Зоська, геть сплакана і зашмаркана сиділа на старому бамбетлі, підобгавши під себе ноги, і тільки раз-по-раз шморгала носом. ЇЇ сьогодні прийняли до комсомолу. Хоча комсомол вже був не такий, як колись, (приймали туди одразу усім класом "для галочки"), але ж Зоська того не знала. Наповнена почуттям гордості і надихана закликами партії, і комсомолу, вирішила вона матір повчити, як на світі жити.
Мариська була одинока жінка. Чоловіка ніколи не мала, хіба двойко дівчаток, яких, якимось чудом, послав їй Господь. Зоська у неї була молодша, а старша поїхала до Львова вчитися на медсестру. Працювала Мариська у колгоспі тяжко, заробляла копійки, а дівчаток і нагодувати, й одягнути треба. Та й у що-небудь не одягнеш, це ж тобі не післявоєнні роки? Мусила тримати господарку. Та на ту господарку, самі знаєте, чоловічі руки потрібні. Хто тобі задарма що допоможе? А гроші де взяти? Поки молода була, то якось обходилось… Правда, за те «якось обходилось» частенько її баби з навколишніх сіл на базарі за волосся тягали. Зі своїми сільськими вона – ні-ні! А тепер вже роки не ті, та й соромно перед дівчатками. З тієї безвихідності мусила Мариська зайнятися самогоноварінням. На той час то була протизаконна справа. Та де правду діти, коли по всій «необ'ятной Родінє» по селах, що не хата, жили протизаконники? Самогон, у порівнянні з дерев'яними карбованцями, був твердою валютою, за валюту, самі знаєте, по голівці не гладили!
Так от Мариська, за той самогон, через Зоську не раз у халепу потрапляла.
Зоська ще малою була. Якось наварила Мариська міцного самогону і тільки апарат попрятала, і зібралася вже по пляшках розливати, як на подвір'ї пес загавкав. Вона до вікна, а біля воріт дільничний з якимись двома хлопами стоїть. Мариська хлюп воду у ночви, а горілку у відро та й дерев'яною покришкою накрила і кухля зверху поставила. А у кухні ж самогоном смердить! То вона, не довго думаючи, рушника на п'єца між баняками кинула та й до воріт. Заходять ті, а у кухні диму повно і ганчір'ям смаленим самогонний дух забило. Дільничний до Мариськи: - Що ти така розтелепа? Ще пожару наробиш!-
А ті двоє на пляшки поглядають. - «Чєво ето ви, Марися, сталько бутилок повиставлялі?» - Питає один.
- Та, то я здавати на склотару приготувала. - А сама, дякує Господу, що не встигла порозливати самогон у пляшки. Ну та вони пошукали, пошукали - нічого не знайшли і вже збиралися геть іти, а тут Зоська нагодилася. Дільничний її по кісках потріпав, до носа «піпікнув» і каже: «Зосю, а збігай-но на кухню і принеси мені водички, бо так пити хочу!» Мариська стерпла. Хіба про себе «Отче наш» читає. Притарабанила Зоська мало не цілий кухоль. Той до рота - і подих йому перебило! А Мариська безперестанку «Отче наш» читає. Ті двоє вже до воріт дійшли. Дільничний на ганку стоїть, очі з лоба, а від кухля не відривається. Досмоктав таки до кінця, крякнув, впхнув кухля Марисьці і мовчки почалапав до воріт. До кінця вулиці його вже коливало, як човна на хвилях. Після того він майже не щовечора до Мариськи заглядати почав. По селу вже почали пліткувати, що знов Мариська за старе узялася. Жінка дільничного у магазині її «хвойдою» обізвала і погрожувала вікна побити. Та якось обійшлося!
А то другого разу, Зоська вже більша була, з дівками по чорні ягоди щодня до лісу ходила збирати, а потім мати налаштує їй сметани, сиру і тих ягід, та й на базар пошле.
Зоська тільки з лісу ягід принесла і збанок на стіл поставила. А Мариська якраз трохи самогону вигнала. Літру усього. За сіно треба було заплатити. Тут, як на лихо, знову з обшуком прийшли. Вона той слоїк з самогоном у пустий збанок і накрила газетою «Правда», та зверху ягід насипала. Ті пошукали і геть пішли. Мариська заклопоталася господаркою, та за той збанок геть забула. Клопочеться на подвір'ї і кричить до Зоськи, щоб на базар збиралася, мов, вже все на столі приготовано. Зоська узяла сметану, дивиться, якісь два збанки з ягодами стоять: один повний, а другого половина. Ну, то й узяла той, що повний. Йде і гадає: «Чого він, до холери, такий тяжкий?»
Прийшла на базар, порозкладалася і на покупця чекає. Та тут нагодився сам начальник районної міліції. «Почьом, дєточка, ягоди?» - питає. А Зоська йому, стільки-то і стільки.
- Сипь в ету баночку. - Наставив їй трьохлітровий слоїк. Зоська і трусонула ягоди із збанка. Слоїк з самогоном, як тарахне по трьохлітровому слоїку великого начальника, аж бризки по усьому прилавку розлетілися. Ой, що ж тут почалося!.. Потім Мариська ще довго розхльобувала ту пригоду! А скільки грошей пішло!
І сьогодні ще прителіпалася зі школи, начепила на ті свої дві дульки значка і випнула їх, як маршал на плацу, та й починає матір соромити: «Ви, мамо, несвідомий елемент. Гнати самогон - це сором для комуністичного суспільства!» Ох, вже і відшмагала Мариська свою Зоську мокрим шматтям та ще й пригрозила, що на випускний їй пошиє нове плаття оте комуністичне суспільство! Зоська, щось у тому дуже засумнівалася!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
""УКРАЇНА ДЛЯ ВСІХ ОДНА»"
• Перейти на сторінку •
" ПЕРЕКЛАД : ОСИП МАНДЕЛЬШТАМ из сборника «КАМЕНЬ»"
• Перейти на сторінку •
" ПЕРЕКЛАД : ОСИП МАНДЕЛЬШТАМ из сборника «КАМЕНЬ»"
Про публікацію
