Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.07
15:27
Чорний сніг і попелястий світанок
Контраст цієї ночі розколов місто навпіл. На римських барикадах легіонери, втомлені, брудні від сажі та кіптяви, дивилися на заграву з полегшенням. Вони витирали піт з чола і міцніше стискали руків'я своїх гладіусів.
2026.08.07
12:05
оса влітає
лупиться у скло
минають спаси
вицвітають квіти
не спиться
радше умирається
в це літо
усе для того
лупиться у скло
минають спаси
вицвітають квіти
не спиться
радше умирається
в це літо
усе для того
2026.08.07
11:54
Холодний вітер люто свище
Із потойбіччя, з царства снів,
Роздмухуючи попелище
Старих ідей, старих вождів.
Ніхто цей епос не напише.
Перо - у реготі вогнів.
Холодний вітер продиктує
Із потойбіччя, з царства снів,
Роздмухуючи попелище
Старих ідей, старих вождів.
Ніхто цей епос не напише.
Перо - у реготі вогнів.
Холодний вітер продиктує
2026.08.07
07:27
Лука вогка та зелена,
Різнотравна і м'яка, -
Досі зваблює натхненням
Чуйну душу письмака.
Тут найлегше зрозуміти
Нині можете і ви
Всю безкраю ніжність квітів
Та піддатливість трави.
Різнотравна і м'яка, -
Досі зваблює натхненням
Чуйну душу письмака.
Тут найлегше зрозуміти
Нині можете і ви
Всю безкраю ніжність квітів
Та піддатливість трави.
2026.08.06
20:14
Лунная поляна
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
2026.08.06
17:39
Вже давно у лісах Амазонії
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
2026.08.06
15:33
Дід у вицвілій мазепинці на клас подивився.
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
2026.08.06
15:09
У липневому номері "Української Літературної Газети" надруковано магістральний вінок із моєї корони сонетів "Смарагдова тиша". Це для мене, дійсно, подія. Пригадуються слова та погрози деяких авторів Поетичних Майстерень, наших провідних новаторів-про
2026.08.06
14:28
Острів Епштейна в далекому морі.
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
2026.08.06
14:27
Лускаті хмари - окуні рожеві.
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
2026.08.06
12:01
Суд історії на балконі палацу
Клеопатра увірвалася на відкриту терасу палацу, де Цезар спостерігав за пожежею. Її сукня з найтоншого китайського шовку тріпотіла на вітрі, а важке золоте намисто-пектораль із зображенням крилатої Ісіди тремтіло від част
2026.08.06
11:52
для чого епатаж
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
2026.08.06
07:59
Коли ми розумом своїм
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
2026.08.06
07:21
Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
2026.08.05
22:02
Сіре місто це
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Алла Грабинська (1947) /
Проза
"Самогонщиця"
- А, шляк би тебе трафив! Вона ще буде мені вказувати? - ніяк не могла заспокоїтися Мариська, гримаючи нервово баняками. Зоська, геть сплакана і зашмаркана сиділа на старому бамбетлі, підобгавши під себе ноги, і тільки раз-по-раз шморгала носом. ЇЇ сьогодні прийняли до комсомолу. Хоча комсомол вже був не такий, як колись, (приймали туди одразу усім класом "для галочки"), але ж Зоська того не знала. Наповнена почуттям гордості і надихана закликами партії, і комсомолу, вирішила вона матір повчити, як на світі жити.
Мариська була одинока жінка. Чоловіка ніколи не мала, хіба двойко дівчаток, яких, якимось чудом, послав їй Господь. Зоська у неї була молодша, а старша поїхала до Львова вчитися на медсестру. Працювала Мариська у колгоспі тяжко, заробляла копійки, а дівчаток і нагодувати, й одягнути треба. Та й у що-небудь не одягнеш, це ж тобі не післявоєнні роки? Мусила тримати господарку. Та на ту господарку, самі знаєте, чоловічі руки потрібні. Хто тобі задарма що допоможе? А гроші де взяти? Поки молода була, то якось обходилось… Правда, за те «якось обходилось» частенько її баби з навколишніх сіл на базарі за волосся тягали. Зі своїми сільськими вона – ні-ні! А тепер вже роки не ті, та й соромно перед дівчатками. З тієї безвихідності мусила Мариська зайнятися самогоноварінням. На той час то була протизаконна справа. Та де правду діти, коли по всій «необ'ятной Родінє» по селах, що не хата, жили протизаконники? Самогон, у порівнянні з дерев'яними карбованцями, був твердою валютою, за валюту, самі знаєте, по голівці не гладили!
Так от Мариська, за той самогон, через Зоську не раз у халепу потрапляла.
Зоська ще малою була. Якось наварила Мариська міцного самогону і тільки апарат попрятала, і зібралася вже по пляшках розливати, як на подвір'ї пес загавкав. Вона до вікна, а біля воріт дільничний з якимись двома хлопами стоїть. Мариська хлюп воду у ночви, а горілку у відро та й дерев'яною покришкою накрила і кухля зверху поставила. А у кухні ж самогоном смердить! То вона, не довго думаючи, рушника на п'єца між баняками кинула та й до воріт. Заходять ті, а у кухні диму повно і ганчір'ям смаленим самогонний дух забило. Дільничний до Мариськи: - Що ти така розтелепа? Ще пожару наробиш!-
А ті двоє на пляшки поглядають. - «Чєво ето ви, Марися, сталько бутилок повиставлялі?» - Питає один.
- Та, то я здавати на склотару приготувала. - А сама, дякує Господу, що не встигла порозливати самогон у пляшки. Ну та вони пошукали, пошукали - нічого не знайшли і вже збиралися геть іти, а тут Зоська нагодилася. Дільничний її по кісках потріпав, до носа «піпікнув» і каже: «Зосю, а збігай-но на кухню і принеси мені водички, бо так пити хочу!» Мариська стерпла. Хіба про себе «Отче наш» читає. Притарабанила Зоська мало не цілий кухоль. Той до рота - і подих йому перебило! А Мариська безперестанку «Отче наш» читає. Ті двоє вже до воріт дійшли. Дільничний на ганку стоїть, очі з лоба, а від кухля не відривається. Досмоктав таки до кінця, крякнув, впхнув кухля Марисьці і мовчки почалапав до воріт. До кінця вулиці його вже коливало, як човна на хвилях. Після того він майже не щовечора до Мариськи заглядати почав. По селу вже почали пліткувати, що знов Мариська за старе узялася. Жінка дільничного у магазині її «хвойдою» обізвала і погрожувала вікна побити. Та якось обійшлося!
А то другого разу, Зоська вже більша була, з дівками по чорні ягоди щодня до лісу ходила збирати, а потім мати налаштує їй сметани, сиру і тих ягід, та й на базар пошле.
Зоська тільки з лісу ягід принесла і збанок на стіл поставила. А Мариська якраз трохи самогону вигнала. Літру усього. За сіно треба було заплатити. Тут, як на лихо, знову з обшуком прийшли. Вона той слоїк з самогоном у пустий збанок і накрила газетою «Правда», та зверху ягід насипала. Ті пошукали і геть пішли. Мариська заклопоталася господаркою, та за той збанок геть забула. Клопочеться на подвір'ї і кричить до Зоськи, щоб на базар збиралася, мов, вже все на столі приготовано. Зоська узяла сметану, дивиться, якісь два збанки з ягодами стоять: один повний, а другого половина. Ну, то й узяла той, що повний. Йде і гадає: «Чого він, до холери, такий тяжкий?»
Прийшла на базар, порозкладалася і на покупця чекає. Та тут нагодився сам начальник районної міліції. «Почьом, дєточка, ягоди?» - питає. А Зоська йому, стільки-то і стільки.
- Сипь в ету баночку. - Наставив їй трьохлітровий слоїк. Зоська і трусонула ягоди із збанка. Слоїк з самогоном, як тарахне по трьохлітровому слоїку великого начальника, аж бризки по усьому прилавку розлетілися. Ой, що ж тут почалося!.. Потім Мариська ще довго розхльобувала ту пригоду! А скільки грошей пішло!
І сьогодні ще прителіпалася зі школи, начепила на ті свої дві дульки значка і випнула їх, як маршал на плацу, та й починає матір соромити: «Ви, мамо, несвідомий елемент. Гнати самогон - це сором для комуністичного суспільства!» Ох, вже і відшмагала Мариська свою Зоську мокрим шматтям та ще й пригрозила, що на випускний їй пошиє нове плаття оте комуністичне суспільство! Зоська, щось у тому дуже засумнівалася!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Самогонщиця"
- А, шляк би тебе трафив! Вона ще буде мені вказувати? - ніяк не могла заспокоїтися Мариська, гримаючи нервово баняками. Зоська, геть сплакана і зашмаркана сиділа на старому бамбетлі, підобгавши під себе ноги, і тільки раз-по-раз шморгала носом. ЇЇ сьогодні прийняли до комсомолу. Хоча комсомол вже був не такий, як колись, (приймали туди одразу усім класом "для галочки"), але ж Зоська того не знала. Наповнена почуттям гордості і надихана закликами партії, і комсомолу, вирішила вона матір повчити, як на світі жити.
Мариська була одинока жінка. Чоловіка ніколи не мала, хіба двойко дівчаток, яких, якимось чудом, послав їй Господь. Зоська у неї була молодша, а старша поїхала до Львова вчитися на медсестру. Працювала Мариська у колгоспі тяжко, заробляла копійки, а дівчаток і нагодувати, й одягнути треба. Та й у що-небудь не одягнеш, це ж тобі не післявоєнні роки? Мусила тримати господарку. Та на ту господарку, самі знаєте, чоловічі руки потрібні. Хто тобі задарма що допоможе? А гроші де взяти? Поки молода була, то якось обходилось… Правда, за те «якось обходилось» частенько її баби з навколишніх сіл на базарі за волосся тягали. Зі своїми сільськими вона – ні-ні! А тепер вже роки не ті, та й соромно перед дівчатками. З тієї безвихідності мусила Мариська зайнятися самогоноварінням. На той час то була протизаконна справа. Та де правду діти, коли по всій «необ'ятной Родінє» по селах, що не хата, жили протизаконники? Самогон, у порівнянні з дерев'яними карбованцями, був твердою валютою, за валюту, самі знаєте, по голівці не гладили!
Так от Мариська, за той самогон, через Зоську не раз у халепу потрапляла.
Зоська ще малою була. Якось наварила Мариська міцного самогону і тільки апарат попрятала, і зібралася вже по пляшках розливати, як на подвір'ї пес загавкав. Вона до вікна, а біля воріт дільничний з якимись двома хлопами стоїть. Мариська хлюп воду у ночви, а горілку у відро та й дерев'яною покришкою накрила і кухля зверху поставила. А у кухні ж самогоном смердить! То вона, не довго думаючи, рушника на п'єца між баняками кинула та й до воріт. Заходять ті, а у кухні диму повно і ганчір'ям смаленим самогонний дух забило. Дільничний до Мариськи: - Що ти така розтелепа? Ще пожару наробиш!-
А ті двоє на пляшки поглядають. - «Чєво ето ви, Марися, сталько бутилок повиставлялі?» - Питає один.
- Та, то я здавати на склотару приготувала. - А сама, дякує Господу, що не встигла порозливати самогон у пляшки. Ну та вони пошукали, пошукали - нічого не знайшли і вже збиралися геть іти, а тут Зоська нагодилася. Дільничний її по кісках потріпав, до носа «піпікнув» і каже: «Зосю, а збігай-но на кухню і принеси мені водички, бо так пити хочу!» Мариська стерпла. Хіба про себе «Отче наш» читає. Притарабанила Зоська мало не цілий кухоль. Той до рота - і подих йому перебило! А Мариська безперестанку «Отче наш» читає. Ті двоє вже до воріт дійшли. Дільничний на ганку стоїть, очі з лоба, а від кухля не відривається. Досмоктав таки до кінця, крякнув, впхнув кухля Марисьці і мовчки почалапав до воріт. До кінця вулиці його вже коливало, як човна на хвилях. Після того він майже не щовечора до Мариськи заглядати почав. По селу вже почали пліткувати, що знов Мариська за старе узялася. Жінка дільничного у магазині її «хвойдою» обізвала і погрожувала вікна побити. Та якось обійшлося!
А то другого разу, Зоська вже більша була, з дівками по чорні ягоди щодня до лісу ходила збирати, а потім мати налаштує їй сметани, сиру і тих ягід, та й на базар пошле.
Зоська тільки з лісу ягід принесла і збанок на стіл поставила. А Мариська якраз трохи самогону вигнала. Літру усього. За сіно треба було заплатити. Тут, як на лихо, знову з обшуком прийшли. Вона той слоїк з самогоном у пустий збанок і накрила газетою «Правда», та зверху ягід насипала. Ті пошукали і геть пішли. Мариська заклопоталася господаркою, та за той збанок геть забула. Клопочеться на подвір'ї і кричить до Зоськи, щоб на базар збиралася, мов, вже все на столі приготовано. Зоська узяла сметану, дивиться, якісь два збанки з ягодами стоять: один повний, а другого половина. Ну, то й узяла той, що повний. Йде і гадає: «Чого він, до холери, такий тяжкий?»
Прийшла на базар, порозкладалася і на покупця чекає. Та тут нагодився сам начальник районної міліції. «Почьом, дєточка, ягоди?» - питає. А Зоська йому, стільки-то і стільки.
- Сипь в ету баночку. - Наставив їй трьохлітровий слоїк. Зоська і трусонула ягоди із збанка. Слоїк з самогоном, як тарахне по трьохлітровому слоїку великого начальника, аж бризки по усьому прилавку розлетілися. Ой, що ж тут почалося!.. Потім Мариська ще довго розхльобувала ту пригоду! А скільки грошей пішло!
І сьогодні ще прителіпалася зі школи, начепила на ті свої дві дульки значка і випнула їх, як маршал на плацу, та й починає матір соромити: «Ви, мамо, несвідомий елемент. Гнати самогон - це сором для комуністичного суспільства!» Ох, вже і відшмагала Мариська свою Зоську мокрим шматтям та ще й пригрозила, що на випускний їй пошиє нове плаття оте комуністичне суспільство! Зоська, щось у тому дуже засумнівалася!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
""УКРАЇНА ДЛЯ ВСІХ ОДНА»"
• Перейти на сторінку •
" ПЕРЕКЛАД : ОСИП МАНДЕЛЬШТАМ из сборника «КАМЕНЬ»"
• Перейти на сторінку •
" ПЕРЕКЛАД : ОСИП МАНДЕЛЬШТАМ из сборника «КАМЕНЬ»"
Про публікацію
