ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Алла Грабинська (1947) /
Проза
"Самогонщиця"
- А, шляк би тебе трафив! Вона ще буде мені вказувати? - ніяк не могла заспокоїтися Мариська, гримаючи нервово баняками. Зоська, геть сплакана і зашмаркана сиділа на старому бамбетлі, підобгавши під себе ноги, і тільки раз-по-раз шморгала носом. ЇЇ сьогодні прийняли до комсомолу. Хоча комсомол вже був не такий, як колись, (приймали туди одразу усім класом "для галочки"), але ж Зоська того не знала. Наповнена почуттям гордості і надихана закликами партії, і комсомолу, вирішила вона матір повчити, як на світі жити.
Мариська була одинока жінка. Чоловіка ніколи не мала, хіба двойко дівчаток, яких, якимось чудом, послав їй Господь. Зоська у неї була молодша, а старша поїхала до Львова вчитися на медсестру. Працювала Мариська у колгоспі тяжко, заробляла копійки, а дівчаток і нагодувати, й одягнути треба. Та й у що-небудь не одягнеш, це ж тобі не післявоєнні роки? Мусила тримати господарку. Та на ту господарку, самі знаєте, чоловічі руки потрібні. Хто тобі задарма що допоможе? А гроші де взяти? Поки молода була, то якось обходилось… Правда, за те «якось обходилось» частенько її баби з навколишніх сіл на базарі за волосся тягали. Зі своїми сільськими вона – ні-ні! А тепер вже роки не ті, та й соромно перед дівчатками. З тієї безвихідності мусила Мариська зайнятися самогоноварінням. На той час то була протизаконна справа. Та де правду діти, коли по всій «необ'ятной Родінє» по селах, що не хата, жили протизаконники? Самогон, у порівнянні з дерев'яними карбованцями, був твердою валютою, за валюту, самі знаєте, по голівці не гладили!
Так от Мариська, за той самогон, через Зоську не раз у халепу потрапляла.
Зоська ще малою була. Якось наварила Мариська міцного самогону і тільки апарат попрятала, і зібралася вже по пляшках розливати, як на подвір'ї пес загавкав. Вона до вікна, а біля воріт дільничний з якимись двома хлопами стоїть. Мариська хлюп воду у ночви, а горілку у відро та й дерев'яною покришкою накрила і кухля зверху поставила. А у кухні ж самогоном смердить! То вона, не довго думаючи, рушника на п'єца між баняками кинула та й до воріт. Заходять ті, а у кухні диму повно і ганчір'ям смаленим самогонний дух забило. Дільничний до Мариськи: - Що ти така розтелепа? Ще пожару наробиш!-
А ті двоє на пляшки поглядають. - «Чєво ето ви, Марися, сталько бутилок повиставлялі?» - Питає один.
- Та, то я здавати на склотару приготувала. - А сама, дякує Господу, що не встигла порозливати самогон у пляшки. Ну та вони пошукали, пошукали - нічого не знайшли і вже збиралися геть іти, а тут Зоська нагодилася. Дільничний її по кісках потріпав, до носа «піпікнув» і каже: «Зосю, а збігай-но на кухню і принеси мені водички, бо так пити хочу!» Мариська стерпла. Хіба про себе «Отче наш» читає. Притарабанила Зоська мало не цілий кухоль. Той до рота - і подих йому перебило! А Мариська безперестанку «Отче наш» читає. Ті двоє вже до воріт дійшли. Дільничний на ганку стоїть, очі з лоба, а від кухля не відривається. Досмоктав таки до кінця, крякнув, впхнув кухля Марисьці і мовчки почалапав до воріт. До кінця вулиці його вже коливало, як човна на хвилях. Після того він майже не щовечора до Мариськи заглядати почав. По селу вже почали пліткувати, що знов Мариська за старе узялася. Жінка дільничного у магазині її «хвойдою» обізвала і погрожувала вікна побити. Та якось обійшлося!
А то другого разу, Зоська вже більша була, з дівками по чорні ягоди щодня до лісу ходила збирати, а потім мати налаштує їй сметани, сиру і тих ягід, та й на базар пошле.
Зоська тільки з лісу ягід принесла і збанок на стіл поставила. А Мариська якраз трохи самогону вигнала. Літру усього. За сіно треба було заплатити. Тут, як на лихо, знову з обшуком прийшли. Вона той слоїк з самогоном у пустий збанок і накрила газетою «Правда», та зверху ягід насипала. Ті пошукали і геть пішли. Мариська заклопоталася господаркою, та за той збанок геть забула. Клопочеться на подвір'ї і кричить до Зоськи, щоб на базар збиралася, мов, вже все на столі приготовано. Зоська узяла сметану, дивиться, якісь два збанки з ягодами стоять: один повний, а другого половина. Ну, то й узяла той, що повний. Йде і гадає: «Чого він, до холери, такий тяжкий?»
Прийшла на базар, порозкладалася і на покупця чекає. Та тут нагодився сам начальник районної міліції. «Почьом, дєточка, ягоди?» - питає. А Зоська йому, стільки-то і стільки.
- Сипь в ету баночку. - Наставив їй трьохлітровий слоїк. Зоська і трусонула ягоди із збанка. Слоїк з самогоном, як тарахне по трьохлітровому слоїку великого начальника, аж бризки по усьому прилавку розлетілися. Ой, що ж тут почалося!.. Потім Мариська ще довго розхльобувала ту пригоду! А скільки грошей пішло!
І сьогодні ще прителіпалася зі школи, начепила на ті свої дві дульки значка і випнула їх, як маршал на плацу, та й починає матір соромити: «Ви, мамо, несвідомий елемент. Гнати самогон - це сором для комуністичного суспільства!» Ох, вже і відшмагала Мариська свою Зоську мокрим шматтям та ще й пригрозила, що на випускний їй пошиє нове плаття оте комуністичне суспільство! Зоська, щось у тому дуже засумнівалася!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Самогонщиця"
- А, шляк би тебе трафив! Вона ще буде мені вказувати? - ніяк не могла заспокоїтися Мариська, гримаючи нервово баняками. Зоська, геть сплакана і зашмаркана сиділа на старому бамбетлі, підобгавши під себе ноги, і тільки раз-по-раз шморгала носом. ЇЇ сьогодні прийняли до комсомолу. Хоча комсомол вже був не такий, як колись, (приймали туди одразу усім класом "для галочки"), але ж Зоська того не знала. Наповнена почуттям гордості і надихана закликами партії, і комсомолу, вирішила вона матір повчити, як на світі жити.
Мариська була одинока жінка. Чоловіка ніколи не мала, хіба двойко дівчаток, яких, якимось чудом, послав їй Господь. Зоська у неї була молодша, а старша поїхала до Львова вчитися на медсестру. Працювала Мариська у колгоспі тяжко, заробляла копійки, а дівчаток і нагодувати, й одягнути треба. Та й у що-небудь не одягнеш, це ж тобі не післявоєнні роки? Мусила тримати господарку. Та на ту господарку, самі знаєте, чоловічі руки потрібні. Хто тобі задарма що допоможе? А гроші де взяти? Поки молода була, то якось обходилось… Правда, за те «якось обходилось» частенько її баби з навколишніх сіл на базарі за волосся тягали. Зі своїми сільськими вона – ні-ні! А тепер вже роки не ті, та й соромно перед дівчатками. З тієї безвихідності мусила Мариська зайнятися самогоноварінням. На той час то була протизаконна справа. Та де правду діти, коли по всій «необ'ятной Родінє» по селах, що не хата, жили протизаконники? Самогон, у порівнянні з дерев'яними карбованцями, був твердою валютою, за валюту, самі знаєте, по голівці не гладили!
Так от Мариська, за той самогон, через Зоську не раз у халепу потрапляла.
Зоська ще малою була. Якось наварила Мариська міцного самогону і тільки апарат попрятала, і зібралася вже по пляшках розливати, як на подвір'ї пес загавкав. Вона до вікна, а біля воріт дільничний з якимись двома хлопами стоїть. Мариська хлюп воду у ночви, а горілку у відро та й дерев'яною покришкою накрила і кухля зверху поставила. А у кухні ж самогоном смердить! То вона, не довго думаючи, рушника на п'єца між баняками кинула та й до воріт. Заходять ті, а у кухні диму повно і ганчір'ям смаленим самогонний дух забило. Дільничний до Мариськи: - Що ти така розтелепа? Ще пожару наробиш!-
А ті двоє на пляшки поглядають. - «Чєво ето ви, Марися, сталько бутилок повиставлялі?» - Питає один.
- Та, то я здавати на склотару приготувала. - А сама, дякує Господу, що не встигла порозливати самогон у пляшки. Ну та вони пошукали, пошукали - нічого не знайшли і вже збиралися геть іти, а тут Зоська нагодилася. Дільничний її по кісках потріпав, до носа «піпікнув» і каже: «Зосю, а збігай-но на кухню і принеси мені водички, бо так пити хочу!» Мариська стерпла. Хіба про себе «Отче наш» читає. Притарабанила Зоська мало не цілий кухоль. Той до рота - і подих йому перебило! А Мариська безперестанку «Отче наш» читає. Ті двоє вже до воріт дійшли. Дільничний на ганку стоїть, очі з лоба, а від кухля не відривається. Досмоктав таки до кінця, крякнув, впхнув кухля Марисьці і мовчки почалапав до воріт. До кінця вулиці його вже коливало, як човна на хвилях. Після того він майже не щовечора до Мариськи заглядати почав. По селу вже почали пліткувати, що знов Мариська за старе узялася. Жінка дільничного у магазині її «хвойдою» обізвала і погрожувала вікна побити. Та якось обійшлося!
А то другого разу, Зоська вже більша була, з дівками по чорні ягоди щодня до лісу ходила збирати, а потім мати налаштує їй сметани, сиру і тих ягід, та й на базар пошле.
Зоська тільки з лісу ягід принесла і збанок на стіл поставила. А Мариська якраз трохи самогону вигнала. Літру усього. За сіно треба було заплатити. Тут, як на лихо, знову з обшуком прийшли. Вона той слоїк з самогоном у пустий збанок і накрила газетою «Правда», та зверху ягід насипала. Ті пошукали і геть пішли. Мариська заклопоталася господаркою, та за той збанок геть забула. Клопочеться на подвір'ї і кричить до Зоськи, щоб на базар збиралася, мов, вже все на столі приготовано. Зоська узяла сметану, дивиться, якісь два збанки з ягодами стоять: один повний, а другого половина. Ну, то й узяла той, що повний. Йде і гадає: «Чого він, до холери, такий тяжкий?»
Прийшла на базар, порозкладалася і на покупця чекає. Та тут нагодився сам начальник районної міліції. «Почьом, дєточка, ягоди?» - питає. А Зоська йому, стільки-то і стільки.
- Сипь в ету баночку. - Наставив їй трьохлітровий слоїк. Зоська і трусонула ягоди із збанка. Слоїк з самогоном, як тарахне по трьохлітровому слоїку великого начальника, аж бризки по усьому прилавку розлетілися. Ой, що ж тут почалося!.. Потім Мариська ще довго розхльобувала ту пригоду! А скільки грошей пішло!
І сьогодні ще прителіпалася зі школи, начепила на ті свої дві дульки значка і випнула їх, як маршал на плацу, та й починає матір соромити: «Ви, мамо, несвідомий елемент. Гнати самогон - це сором для комуністичного суспільства!» Ох, вже і відшмагала Мариська свою Зоську мокрим шматтям та ще й пригрозила, що на випускний їй пошиє нове плаття оте комуністичне суспільство! Зоська, щось у тому дуже засумнівалася!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
""УКРАЇНА ДЛЯ ВСІХ ОДНА»"
• Перейти на сторінку •
" ПЕРЕКЛАД : ОСИП МАНДЕЛЬШТАМ из сборника «КАМЕНЬ»"
• Перейти на сторінку •
" ПЕРЕКЛАД : ОСИП МАНДЕЛЬШТАМ из сборника «КАМЕНЬ»"
Про публікацію