
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.04
21:59
Ці марення і візії природи
Прорвуться крізь тюрму в'язких снігів.
Фантазія народиться в пологах,
Як повінь із бетонних берегів.
Фантазію ніщо уже не спинить,
Її сніги на крилах понесуть.
Ти в космос запускаєш довгий спінінг,
Прорвуться крізь тюрму в'язких снігів.
Фантазія народиться в пологах,
Як повінь із бетонних берегів.
Фантазію ніщо уже не спинить,
Її сніги на крилах понесуть.
Ти в космос запускаєш довгий спінінг,
2025.09.04
19:28
Московія у ті часи росла.
Мов ракова пухлина розповзалась.
Земель собі в Європі нахапалась,
Уже й до Польщі руки простягла.
Упхавши Казахстан за дві щоки,
На Індію вже хижо позирала,
Хоч Англія в той час там панувала
Та москалі вже мріяли – «поки»
Мов ракова пухлина розповзалась.
Земель собі в Європі нахапалась,
Уже й до Польщі руки простягла.
Упхавши Казахстан за дві щоки,
На Індію вже хижо позирала,
Хоч Англія в той час там панувала
Та москалі вже мріяли – «поки»
2025.09.04
15:42
Тато сина обіймав,
Тепло в щічку цілував:
"Сину мій, рости великий,
Усміхайся сонцелико!
Славний, дужий богатир
Будеш ти, синок, повір,
Станеш воїном ти грізним -
Захистиш свою Вітчизу.
Тепло в щічку цілував:
"Сину мій, рости великий,
Усміхайся сонцелико!
Славний, дужий богатир
Будеш ти, синок, повір,
Станеш воїном ти грізним -
Захистиш свою Вітчизу.
2025.09.04
14:28
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Солом'яне з
Солом'яне з
2025.09.04
12:48
Не забарилась панна, то ж прийшла
у чудернацькій сукні вересневій.
Через плече химерна сумка-клатч.
Одежа, ніби знята з манекена.
А туфлі модні з жовтим ланцюжком,
і цокають легкі підбори вправно.
Злетілись серпокрильці табуном,
але у вирій їм ще,
у чудернацькій сукні вересневій.
Через плече химерна сумка-клатч.
Одежа, ніби знята з манекена.
А туфлі модні з жовтим ланцюжком,
і цокають легкі підбори вправно.
Злетілись серпокрильці табуном,
але у вирій їм ще,
2025.09.04
12:44
Сойка-віщунка
Пророчить журбу
(Бо осінь – як тінь неминуча)
(Бо трохи малярством
Заповнює вічність
Гончар кулястих глеків
Бородатий філософ –
Майстер Бо).
Пророчить журбу
(Бо осінь – як тінь неминуча)
(Бо трохи малярством
Заповнює вічність
Гончар кулястих глеків
Бородатий філософ –
Майстер Бо).
2025.09.04
09:45
Сьорбнула я біди чимало,
не віриться — «зурочив хтось.»
Що мало статися, те сталось,
що мало бути те збулось.
В собі копатися не буду,
шукати винних не берусь.
Невже зробили ляльку-вуду
не віриться — «зурочив хтось.»
Що мало статися, те сталось,
що мало бути те збулось.
В собі копатися не буду,
шукати винних не берусь.
Невже зробили ляльку-вуду
2025.09.04
09:19
Притулюся до твого живота вухом,
щоб розчути далекі звуки,
як божественну музику, буду слухати
грядущого серця стукіт…
2025 рік
щоб розчути далекі звуки,
як божественну музику, буду слухати
грядущого серця стукіт…
2025 рік
2025.09.04
07:46
Завжди чогось не вистачає
І перебір завжди чогось, -
То в небі птиць усяких зграї,
То в перельоті крук, чи дрозд.
Уже давно нема балансу
В художній творчості моїй,
Бо щодоби пишу романси,
А п'єсам - зась у їхній стрій.
І перебір завжди чогось, -
То в небі птиць усяких зграї,
То в перельоті крук, чи дрозд.
Уже давно нема балансу
В художній творчості моїй,
Бо щодоби пишу романси,
А п'єсам - зась у їхній стрій.
2025.09.03
21:47
Стілець вибвають з-під ніг
Та так, що ти ледве встигаєш
Ступить на небесний поріг.
Луна пронесеться над гаєм.
І як же писати, творить,
Коли навіть столу немає?
Така зачарована мить
Та так, що ти ледве встигаєш
Ступить на небесний поріг.
Луна пронесеться над гаєм.
І як же писати, творить,
Коли навіть столу немає?
Така зачарована мить
2025.09.03
20:07
Нестерпно, Всевишній, нудьгую
за радістю дихати щастям,
за тим, кого згадую всує
на сповіді перед причастям.
За світло розкішними днями,
що небо стелили під п'яти,
спливали у даль журавлями
за радістю дихати щастям,
за тим, кого згадую всує
на сповіді перед причастям.
За світло розкішними днями,
що небо стелили під п'яти,
спливали у даль журавлями
2025.09.03
18:08
Мені здається часом, що солдати,
Які з кривавих не прийшли полів,
В блакитне небо вознеслись крилато,
Перетворились в білих журавлів.
Вони і дотепер з часів далеких
Летять і озиваються до нас.
Чи не тому, ми, дивлячись на небо,
Які з кривавих не прийшли полів,
В блакитне небо вознеслись крилато,
Перетворились в білих журавлів.
Вони і дотепер з часів далеких
Летять і озиваються до нас.
Чи не тому, ми, дивлячись на небо,
2025.09.03
16:19
атож-бо день руйнує ніч
ночі ділять день
чи ховайся чи біжи
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік ей
ночі ділять день
чи ховайся чи біжи
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік ей
2025.09.03
09:57
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 9 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Пензликом
Пензликом
2025.09.03
05:20
Усамітнення вечірні
Зазвичай приносять зиск, –
Серце б’ється рівномірно
І стає стабільним тиск.
Вже без помочі цигарки,
Віршам змісту надаю, –
Букви сіються на аркуш,
Наче зерна у ріллю.
Зазвичай приносять зиск, –
Серце б’ється рівномірно
І стає стабільним тиск.
Вже без помочі цигарки,
Віршам змісту надаю, –
Букви сіються на аркуш,
Наче зерна у ріллю.
2025.09.02
22:08
Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Осока Сергій (1980) /
Проза
Баба пряде
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Баба пряде
Баба пряде Баба снує кужелем туди-сюди... тепер ніхто не пряде - тепер вечоріє. Грає сонце по срібних нитках. Вечір. Либонь наловив собі линів на юшку, наїсться та й ляже спати - впустить ніч. Впустить на долівку, як горщик. Пахучий горщик, який пам'ятає, як грають сильні чоловічі жовна, як шарудять по ньому натруджені пальці. А баба пряде. Втирає сонце, яке чогось набігло на щоку й прилипло, немов лушпина від гарбузового насіння. Втирає сонце. Пряде сонце. Пряде довго. Вицвілі очі поволі ходять по нитках, лишаючи по собі довгі тіні. Баба не така. Баба чужа. Колись буйна баба... грім-баба! А тепер пам'ятає лише шипшину, яку сільські хлопці знічев'я хапали за груди - баба мовчала, мовчала й чула, як гуснуло те мовчання в грудях, немов смалець щойно витоплений гусне. А тоді давитиме їй душу зимою, коли прядка вже робиться липка від поту, а ночі довгі й хапкі, як терен, як вовки хапкі і чорні. Баба навчала колись сідати сонце. Баба стара, баба - музика, баба - ріпка... Вона знає, як хочеться спати, як дерев'яніють повіки, як сиплеться в очі іржа, як павуки по кутках ще й досі мовчать і не співають пісні. Тоді баба співає: "Зайди, Соненько, за віконінько..." - і сонце заходить І шарпаються червоні лосі, конвульсивно здригаються, не знаючи, куди подітись від гарячого світла, яке враз опанувало їхнім мозком. Тоді баба веде лосів на водопій. Лосі п'ють і забувають. А баба не знає, чого їй хочеться розчесати їм гриви, вогняні гриви, яких немає, бо вони ж не коні! Як хочеться сісти їм на спину і полетіти кудись далеко - до Бога, або кудись високо - на шабаш. Баба не відьма. Баба пряде. Пряде й розчиняється в тому прядиві, пряде й пір'я з неї сиплеться - займається і гасне. Пряде - і стини стікають у сіни, як сіно ворушить корова рогом. Цінна корова. Червона. Червова. Рогата. Коварна і м'яка, м'який живіт і м'яке вим'я. І пружне молоко, що пахне зимою й колядниками. Чисте молоко! Баба ворушить губами - беззвучно, трохи шелестить ясен, упершись ліктем у вікно. А колись те вікно брязне - й у хату посиплеться скло, як тисяча зірок, малих, і уламків, великих і твердих. І тоді в хату ввіллється сонце, затопить нитки, образи і стіни голі. І вже будуть не голі, а будуть кров'янисті й гіркі. Баба тоді втопиться в сонці, встигнувши перед тим лише кинути трохи зерна зозулястій курці. А курка влетить у хату, далеку хату, побачить тисячу яскравих сонць і бабу, яка сидітиме коло образу, а може, й в образі і очима святої Діви озиратиме вбогу оселю, клунки, скриню й солом'яну подушку, а з очей будуть сльози, добрі й м'які, - до підборіддя. Тоді курка все зрозуміє, вийде з хати, сяде в гніздо, знесе своє останнє золоте яйце, злетить на цямрину, засне і солодко впаде в криницю, ту криницю, де колись утопилась стара зозуля, хитра й велика, як церква... А баба ще надимає щоки, а щоки - не ковальські міхи і вже не надимаються. А баба морщиться й пряде, й заглядає в дзеркало, не бачить там себе і знову пряде, і знову не знає, чого вона пряде, чого досі живе і чого по всій хаті порозпихані повні клунки смутку. Двоє рудих кошенят граються. Десь плаче в печі картопля. Рогач скрипить возом. Дітей нема. І снів нема. Є тільки оці нитки, які колись мають скінчитися, та ще є стара вівця, яку треба постригти і ще зсукати ниток. Є верболіз біля річки, який гнеться і хоче, щоб баба прийшла й утопилася, як велика грішниця, та баба не втопиться, баба замерзне, як тілько допряде останню нитку, бо в жилах не ходитиме кров, не примушуватиме вже руки робити, не снуватиметься й не заважатиме мертвим думкам пливти куди треба. А бабі й не моторошно. Бо вона ще зможе залізти на горище й порахувати ще раз чи й не раз 7 вінків цибулі, як ті 7 віків, що вона прожила: один - у череві, один - в колисці, один - у піску, один - коло груші, один - в любові, один - в тузі, а один - в небі. Вона бачила багатьох покійників і навіть складала їм руки, вона пам'ятає, як дивляться їхні очі - так дивляться, немов уперше слухають стару-стару казку. Слухають і знають, що восьмого віку не буде. Отак і баба. Як зопріле лобузиння городу! Живеться ж ... молиться... Не лягають тіні на душу, цього літа було багато соняхів. Нащо вони? Склала в клунки. Знайде хто - забере. Баба гортає чорну спідницю в пам'яті, а спідниця лежить у скрині. Третя пружка недобре вийшла. Та хай. Вона буде піді мною. Хоче ворухнути бровами, та брів уже нема, й ворушаться тільки брижі на лобі! Годі прясти - треба спати. Лягає на лаву, довгу й потріскану, як мука. Складає руки на грудях і засина. В хліві розчепірилась мертва вівця. З прядки цнотливо звисає остання нитка...
Завтра надвечір до баби прийде молодиця Ївга - забирати роботу. І застане роботу зробленою, а баби не буде. Буде жменька попелу, розсипана по лаві, і здоровенна червона пір'їна...
2000р.
Завтра надвечір до баби прийде молодиця Ївга - забирати роботу. І застане роботу зробленою, а баби не буде. Буде жменька попелу, розсипана по лаві, і здоровенна червона пір'їна...
2000р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію