ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Осока Сергій (1980) /
Проза
Баба пряде
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Баба пряде
Баба пряде Баба снує кужелем туди-сюди... тепер ніхто не пряде - тепер вечоріє. Грає сонце по срібних нитках. Вечір. Либонь наловив собі линів на юшку, наїсться та й ляже спати - впустить ніч. Впустить на долівку, як горщик. Пахучий горщик, який пам'ятає, як грають сильні чоловічі жовна, як шарудять по ньому натруджені пальці. А баба пряде. Втирає сонце, яке чогось набігло на щоку й прилипло, немов лушпина від гарбузового насіння. Втирає сонце. Пряде сонце. Пряде довго. Вицвілі очі поволі ходять по нитках, лишаючи по собі довгі тіні. Баба не така. Баба чужа. Колись буйна баба... грім-баба! А тепер пам'ятає лише шипшину, яку сільські хлопці знічев'я хапали за груди - баба мовчала, мовчала й чула, як гуснуло те мовчання в грудях, немов смалець щойно витоплений гусне. А тоді давитиме їй душу зимою, коли прядка вже робиться липка від поту, а ночі довгі й хапкі, як терен, як вовки хапкі і чорні. Баба навчала колись сідати сонце. Баба стара, баба - музика, баба - ріпка... Вона знає, як хочеться спати, як дерев'яніють повіки, як сиплеться в очі іржа, як павуки по кутках ще й досі мовчать і не співають пісні. Тоді баба співає: "Зайди, Соненько, за віконінько..." - і сонце заходить І шарпаються червоні лосі, конвульсивно здригаються, не знаючи, куди подітись від гарячого світла, яке враз опанувало їхнім мозком. Тоді баба веде лосів на водопій. Лосі п'ють і забувають. А баба не знає, чого їй хочеться розчесати їм гриви, вогняні гриви, яких немає, бо вони ж не коні! Як хочеться сісти їм на спину і полетіти кудись далеко - до Бога, або кудись високо - на шабаш. Баба не відьма. Баба пряде. Пряде й розчиняється в тому прядиві, пряде й пір'я з неї сиплеться - займається і гасне. Пряде - і стини стікають у сіни, як сіно ворушить корова рогом. Цінна корова. Червона. Червова. Рогата. Коварна і м'яка, м'який живіт і м'яке вим'я. І пружне молоко, що пахне зимою й колядниками. Чисте молоко! Баба ворушить губами - беззвучно, трохи шелестить ясен, упершись ліктем у вікно. А колись те вікно брязне - й у хату посиплеться скло, як тисяча зірок, малих, і уламків, великих і твердих. І тоді в хату ввіллється сонце, затопить нитки, образи і стіни голі. І вже будуть не голі, а будуть кров'янисті й гіркі. Баба тоді втопиться в сонці, встигнувши перед тим лише кинути трохи зерна зозулястій курці. А курка влетить у хату, далеку хату, побачить тисячу яскравих сонць і бабу, яка сидітиме коло образу, а може, й в образі і очима святої Діви озиратиме вбогу оселю, клунки, скриню й солом'яну подушку, а з очей будуть сльози, добрі й м'які, - до підборіддя. Тоді курка все зрозуміє, вийде з хати, сяде в гніздо, знесе своє останнє золоте яйце, злетить на цямрину, засне і солодко впаде в криницю, ту криницю, де колись утопилась стара зозуля, хитра й велика, як церква... А баба ще надимає щоки, а щоки - не ковальські міхи і вже не надимаються. А баба морщиться й пряде, й заглядає в дзеркало, не бачить там себе і знову пряде, і знову не знає, чого вона пряде, чого досі живе і чого по всій хаті порозпихані повні клунки смутку. Двоє рудих кошенят граються. Десь плаче в печі картопля. Рогач скрипить возом. Дітей нема. І снів нема. Є тільки оці нитки, які колись мають скінчитися, та ще є стара вівця, яку треба постригти і ще зсукати ниток. Є верболіз біля річки, який гнеться і хоче, щоб баба прийшла й утопилася, як велика грішниця, та баба не втопиться, баба замерзне, як тілько допряде останню нитку, бо в жилах не ходитиме кров, не примушуватиме вже руки робити, не снуватиметься й не заважатиме мертвим думкам пливти куди треба. А бабі й не моторошно. Бо вона ще зможе залізти на горище й порахувати ще раз чи й не раз 7 вінків цибулі, як ті 7 віків, що вона прожила: один - у череві, один - в колисці, один - у піску, один - коло груші, один - в любові, один - в тузі, а один - в небі. Вона бачила багатьох покійників і навіть складала їм руки, вона пам'ятає, як дивляться їхні очі - так дивляться, немов уперше слухають стару-стару казку. Слухають і знають, що восьмого віку не буде. Отак і баба. Як зопріле лобузиння городу! Живеться ж ... молиться... Не лягають тіні на душу, цього літа було багато соняхів. Нащо вони? Склала в клунки. Знайде хто - забере. Баба гортає чорну спідницю в пам'яті, а спідниця лежить у скрині. Третя пружка недобре вийшла. Та хай. Вона буде піді мною. Хоче ворухнути бровами, та брів уже нема, й ворушаться тільки брижі на лобі! Годі прясти - треба спати. Лягає на лаву, довгу й потріскану, як мука. Складає руки на грудях і засина. В хліві розчепірилась мертва вівця. З прядки цнотливо звисає остання нитка...
Завтра надвечір до баби прийде молодиця Ївга - забирати роботу. І застане роботу зробленою, а баби не буде. Буде жменька попелу, розсипана по лаві, і здоровенна червона пір'їна...
2000р.
Завтра надвечір до баби прийде молодиця Ївга - забирати роботу. І застане роботу зробленою, а баби не буде. Буде жменька попелу, розсипана по лаві, і здоровенна червона пір'їна...
2000р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію