ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.21
22:19
що тут вигадувати що ліпити
у порожнечі між байдужих стін
і то не гобіти були а брити
казав тобі а ти скривилася при цім
тебе цікавить щось просте і зрозуміле
поплакати чи посміятися собі
і речі що тебе наразі оточили
чи уточнили · всі вони аби
у порожнечі між байдужих стін
і то не гобіти були а брити
казав тобі а ти скривилася при цім
тебе цікавить щось просте і зрозуміле
поплакати чи посміятися собі
і речі що тебе наразі оточили
чи уточнили · всі вони аби
2026.04.21
21:35
А ти ж казав мені: «Не плач,
не бідкайся, все добре буде...»
Та смерті чорної палаш*
встромився гостряком у груди.
Не вберегли ні Бог, ні я,
ні ті, що теж добра бажали.
Без тебе, сонечко, ніяк
не бідкайся, все добре буде...»
Та смерті чорної палаш*
встромився гостряком у груди.
Не вберегли ні Бог, ні я,
ні ті, що теж добра бажали.
Без тебе, сонечко, ніяк
2026.04.21
16:09
Покотилась крашанка до самого неба,
І яскравим місяцем дивиться на тебе.
"Віруєш? Не віруєш?" — боюся спитати,
Темнооку тишу щоби не злякати.
Сяє Луна у Всесвіті, а навколо зорі —
Крашанки яскраві в небі неозорім.
Скоро прийде раночок. В кошик В
І яскравим місяцем дивиться на тебе.
"Віруєш? Не віруєш?" — боюся спитати,
Темнооку тишу щоби не злякати.
Сяє Луна у Всесвіті, а навколо зорі —
Крашанки яскраві в небі неозорім.
Скоро прийде раночок. В кошик В
2026.04.21
14:09
Листок зелений завітав у хату,
Як стислі і спресовані слова.
Слова із чебрецю, із рути й м'яти,
В яких надія знову ожива.
І ми цінуємо цей лист зелений
Посланням у майбутнє, у світи,
В яких тополі, виноград і клени
Зазеленіють, певно, навіки.
Як стислі і спресовані слова.
Слова із чебрецю, із рути й м'яти,
В яких надія знову ожива.
І ми цінуємо цей лист зелений
Посланням у майбутнє, у світи,
В яких тополі, виноград і клени
Зазеленіють, певно, навіки.
2026.04.21
13:50
Людям справді великим манія величі ні до чого.
Завдяки розвою філософії людство позбулося найкращих ілюзій.
Не зазнавши гіркоти поразок, не відчуєш смаку перемог.
Дика природа надто чутлива до диких звичаїв.
Коли відчуваєш листопад у квітні –
2026.04.21
12:01
Один видатний поет якось зауважив: справжній вірш це такий, де кожен рядок - вірш. Гадаю, не варто забирати літр крові, іноді досить й однієї краплі. Скажімо, достатньо 123-секундної композиції «Yesterday», щоб зрозуміти, якого рівня музикант перед вами…
2026.04.21
11:38
Живу, не марную ні грошей, ні часу,
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.
ІІ
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.
ІІ
2026.04.21
08:53
Голуб мене долонями, як вогку глину
Гончар бере та ліпить вправно груди, стегна…
Якщо колись я все-таки десь раптом зникну,
Не зможеш відчувати: як у ребрах б’ється
Сердечний ритм, відлуння, досить сильний стукіт;
Приємність рук, що зачепили кожен
Гончар бере та ліпить вправно груди, стегна…
Якщо колись я все-таки десь раптом зникну,
Не зможеш відчувати: як у ребрах б’ється
Сердечний ритм, відлуння, досить сильний стукіт;
Приємність рук, що зачепили кожен
2026.04.21
05:57
Ні людини, ні собаки,
І ніщо ні грим, ні блим, -
Тільки зрана висне мряка
Понад берегом крутим.
Всюди холодно і тьмяно
Так, що гепну сторчака
Отуди, де у тумані
Зачаїлася ріка.
І ніщо ні грим, ні блим, -
Тільки зрана висне мряка
Понад берегом крутим.
Всюди холодно і тьмяно
Так, що гепну сторчака
Отуди, де у тумані
Зачаїлася ріка.
2026.04.20
20:28
Бігти, наче за тобою гнались,
Щоб успіти там, де вже не встиг -
І застав би, може, сніжну навись,
Вісницю потеплень і відлиг.
Це була зима грудневих тижнів
З мороком сердечних потрясінь,
Гірша, ніж усі позаторішні,
Щоб успіти там, де вже не встиг -
І застав би, може, сніжну навись,
Вісницю потеплень і відлиг.
Це була зима грудневих тижнів
З мороком сердечних потрясінь,
Гірша, ніж усі позаторішні,
2026.04.20
20:16
Під очеретом хата зустрічала
Свічу вечірню, місяць ночі.
Здавалося, доволі в неї часу,
І не лякали поторочі.
Рожеві абрикоси обіймали
Тим цвітом, що пахтів сміливо.
Пережила старенька вже чимало.
Свічу вечірню, місяць ночі.
Здавалося, доволі в неї часу,
І не лякали поторочі.
Рожеві абрикоси обіймали
Тим цвітом, що пахтів сміливо.
Пережила старенька вже чимало.
2026.04.20
17:51
усе це буде не про нас
хіба що раптом
бо час
який минає зна
не сильно фактор
ми дивні
і чого би не
десь-божевільні
хіба що раптом
бо час
який минає зна
не сильно фактор
ми дивні
і чого би не
десь-божевільні
2026.04.20
17:42
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2026.04.20
17:30
Чи прислухаєшся до зір,
чи чуєш грому канонади,
а з юності і до сих пір
лягають думи на папір
і цьому вже немає ради.
А по ночах тривожать сни
і сюр-реальні, і пророчі,
чи чуєш грому канонади,
а з юності і до сих пір
лягають думи на папір
і цьому вже немає ради.
А по ночах тривожать сни
і сюр-реальні, і пророчі,
2026.04.20
15:08
Долинають спогади тремтливі
Із туманності німих зірок.
Долинають болі нескоримі,
Як старий невивчений урок.
І, напевно, душі нелюдимі
Віднайдуть спочинок в певний строк.
Долинають образи трмвожні,
Із туманності німих зірок.
Долинають болі нескоримі,
Як старий невивчений урок.
І, напевно, душі нелюдимі
Віднайдуть спочинок в певний строк.
Долинають образи трмвожні,
2026.04.20
10:33
Олександр Чуркін (1903-1971)
В дальнім полі любонька
жде мене,
а вже сходить сонечко
весняне,
обрій світлом сяючим
залило...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В дальнім полі любонька
жде мене,
а вже сходить сонечко
весняне,
обрій світлом сяючим
залило...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Інша поезія):
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
2025.12.24
2025.11.29
2025.08.19
2025.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Осока Сергій (1980) /
Інша поезія
Харібда
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Харібда
ти плачеш Харібдо ти й досі плачеш
і ніхто не знає і не знатиме чому
плаче Сіцілія плачуть вечірні миси
плачуть вівці на пагорбах і півні захоплені піною
і червоні райські яблука у солоній воді
ти не маєш обличчя Харібдо і це твоє горе
і нутро твоє голосне на всі віки зосталось незайманим
це така крутанина така неповага до твоєї старості
коли дівчата відкорковують шампанське на твої хвилі
коли юнаки залишають на скелях свої нікому непотрібні імена
ти плачеш Харібдо і це твій злощасний карнавал
ти тільки величезний вир Харібдо
ти тільки вулик
у якому досі живуть усі війни і всі свята
усе череп’я що було колись вазами
уся кров принесених у жертву свиней і биків
з того самого ранку
коли ти вперше схопила з палуби юнака
і пожбурила його на свої шовкові подушки
ти така тривожна Харібдо така тривожна
що мені боляче дивитися на тебе і не знати слів
а тільки слово в слово повторювати за тобою те
що ти віддаєш морю рівно стільки скільки ковтаєш
ковтаєш стільки віддаєш
тому полудення над твоїми шпилями таке рівне і високе
як термітник у якому всі обличчя однакові
і утворюють одне велике обличчя самотності
ти купаєшся Харібдо між двома скелями щоранку
чоловіки одягнені за модою минулого століття
пускають стріли з однієї скелі на другу
і не можуть поцілити
і не можуть знайти свого дому
бо всі житла падають та й падають їм під ноги
а зорі згасають бо ранок
а ти купаєшся між двома скелями гола
і я не можу говорити з тобою Харібдо
і я не можу пірнути і купатися разом з тобою
бо тарілки б’ються
а овече руно під ногами старіє
а голови півнів світяться на частоколах так яро
ніби зверху хтось кидає пригорщами великі золоті монети
я щасливий без тебе Харібдо і це дуже страшно
бо ти ніколи не вирвеш мене з тенетів мого впертого схимництва і не з’їси
а я ніколи не посаджу тебе на посаг і не повезу до церкви хрестити
бо я не заслуговую насправді твоїх білих грудей
твого полоскання білизни у відкритому морі
і твоєї ніжної несамовитості
з якою ти гойдаєшся самотня серед хвиль
між неводів і солоних яблук
2012.
і ніхто не знає і не знатиме чому
плаче Сіцілія плачуть вечірні миси
плачуть вівці на пагорбах і півні захоплені піною
і червоні райські яблука у солоній воді
ти не маєш обличчя Харібдо і це твоє горе
і нутро твоє голосне на всі віки зосталось незайманим
це така крутанина така неповага до твоєї старості
коли дівчата відкорковують шампанське на твої хвилі
коли юнаки залишають на скелях свої нікому непотрібні імена
ти плачеш Харібдо і це твій злощасний карнавал
ти тільки величезний вир Харібдо
ти тільки вулик
у якому досі живуть усі війни і всі свята
усе череп’я що було колись вазами
уся кров принесених у жертву свиней і биків
з того самого ранку
коли ти вперше схопила з палуби юнака
і пожбурила його на свої шовкові подушки
ти така тривожна Харібдо така тривожна
що мені боляче дивитися на тебе і не знати слів
а тільки слово в слово повторювати за тобою те
що ти віддаєш морю рівно стільки скільки ковтаєш
ковтаєш стільки віддаєш
тому полудення над твоїми шпилями таке рівне і високе
як термітник у якому всі обличчя однакові
і утворюють одне велике обличчя самотності
ти купаєшся Харібдо між двома скелями щоранку
чоловіки одягнені за модою минулого століття
пускають стріли з однієї скелі на другу
і не можуть поцілити
і не можуть знайти свого дому
бо всі житла падають та й падають їм під ноги
а зорі згасають бо ранок
а ти купаєшся між двома скелями гола
і я не можу говорити з тобою Харібдо
і я не можу пірнути і купатися разом з тобою
бо тарілки б’ються
а овече руно під ногами старіє
а голови півнів світяться на частоколах так яро
ніби зверху хтось кидає пригорщами великі золоті монети
я щасливий без тебе Харібдо і це дуже страшно
бо ти ніколи не вирвеш мене з тенетів мого впертого схимництва і не з’їси
а я ніколи не посаджу тебе на посаг і не повезу до церкви хрестити
бо я не заслуговую насправді твоїх білих грудей
твого полоскання білизни у відкритому морі
і твоєї ніжної несамовитості
з якою ти гойдаєшся самотня серед хвиль
між неводів і солоних яблук
2012.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1344 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1344 seconds